Чи проб'ємо нове дно у популізмі, що спільного між Леніним і Голобородьком? Дискусія про цінності українців
Що впливає на поведінку й політичні вподобання виборців у різних регіонах України, чого слід очікувати в майбутньому та чи є підстави для оптимізму – обговорювали під час онлайн-дискусії соціологи Ігор Семиволос та Тимофій Брік разом з командою «Текстів». Читайте конспект.
Минулорічні вибори показали, як Україну накрила хвиля популізму – через п’ять років після 2014-го, коли після подій на Майдані та російської інтервенції українці майже одностайно підтримали яскраво виражених проукраїнських політиків. А ще в 2006 році більшість українців на парламентських виборах віддавала свої голоси за проросійські сили.
Інтерактивний проєкт «Текстів» про зростання популізму
Для початку пригадуємо, як голосували українці протягом минулих 16 років. У цьому допоможе новий проєкт «Текстів» «Як популізм накрив Україну. Історія голосувань з 2006 року». Завдяки інтерактивним картам, де у вигляді різнокольорових стрілок відмічені результати голосувань з усіх дільниць на виборах до Верховної Ради, можна побачити, як популізм поширювався в Україні.
Всі партії, що брали участь у парламентських виборах 2006-2019 років, у дослідженні умовно розділені на три типи:
– національно-демократичні (типові приклади: Наша Україна, БПП), позначені синім кольором;
– проросійські або комуністичні (Партія Регіонів, КПУ), позначені червоним кольором;
– популістські (БЮТ, Слуга народу), позначені жовтим кольором.
«Це доволі грубе спрощення, – пояснює Анатолій Бондаренко, співзасновник та керівник напрямку журналістики даних «Текстів». – Адже кожну партію можна розглядати в системі координат, де багато вимірів. Це можуть бути виміри класичні, як ліве чи праве спрямування, схильність до інновацій чи консерватизм. Кожна партія – складний об’єкт і не є сталим ідеологічним продуктом. Але для візуалізації ми обрали лише три категорії, які, на нашу думку, були найголовнішими».
На карті можна виявити райони та міста, які голосують не так, як їхні регіони. Цікаво спостерігати, як змінюється загальна картина.
– Наприклад, у 2014 році у нас була обрана найбільш проєвропейська Верховна Рада. У 2019-му бачимо, як уся карта стала «жовтою» – більшість людей проголосувала за яскравих представників популізму, якими, на нашу думку, є партійці «Слуги народу», – говорить Бондаренко.
Результати парламентських виборів 2019 року. Кожна риска – це політсила, яка перемогла на конкретній виборчій дільниці, а колір показує політичне спрямування. Жовтий – популістичні партії, до яких ми зарахували "Слугу" і "Батьківщину", синій – проукраїнські, червоний – проросійські.
Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень, сходознавець, координатор проєкту «Українська миротворча школа».
Що спільного між Леніним і Голобородьком
В Україні майже завжди новообраний президент отримує більшість у парламенті, якщо парламентські вибори відбуваються після президентських. Так сталося й останнього разу. І тут можна говорити про Зеленського як видатного популіста. Людина, яка зробила свою політичну кар’єру на абсолютно популістській фігурі Голобородька – простого чоловіка з народу, який є відображенням традиційного українського міфу про героя. Про те, що можна нічого не робити, не докладати якихось політичних зусиль, а просто зі школи стати президентом.
Це повторення відомого гасла Володимира Леніна про те, що кожна куховарка може правити державою. Зазвичай люди голосують не за самого кандидата, а за свої очікування щодо нього. І чим більше кандидат обіцяє – або зовсім нічого не обіцяє – тим більше люди вкладають в цей образ.
Де в популізму дно, і що буде далі
Ми Зеленським не обмежимося і можемо летіти далі вниз. Є приклади в історії, які показують, наскільки глибоко можна падати в популізмі. Згадаємо Аргентину, яка мала серйозний потенціал, але так і не змогла вийти з політичного, економічного піке – і постійно в нього занурюється.
Але надія є. Українське суспільство лякливе. Коли воно перелякане, воно починає діяти адекватно, і оцей переляк може знову вивести нас на якийсь стратегічний напрямок розвитку. Та цього поки не сталося. Поки ми не перелякалися, наше суспільство можуть годувати популістичними образами, і ми будемо на них купуватись.
Куди ведуть цінності виживання
Серед українців переважають цінності виживання, а не цінності розвитку. Цінності виживання обмежують горизонти людської уяви. Коли людина виживає, вона не планує своє життя на кілька років уперед. Також люди воліють перекладати на когось іншого відповідальність за своє майбутнє, не готові самостійно будувати для себе якусь стратегію розвитку. І це поживне середовище для будь-яких популістів.
Про довіру, децентралізацію і вміння домовлятися
Дослідження, які ми робимо, показують, що довіри до місцевої влади справді більше. В цілому реформа децентралізації успішна й важлива. Крім різних матеріальних благ, вона вчить азам політики місцеву громаду, місцеві еліти – і господарчі, й бізнесові, й активісти – вперше замислюються над своїми ресурсами, над тим, як їх розподіляти. З іншого боку, на настрої суспільства місцева влада не впливає. Люди все одно більше сприймають мегарівень, загальне тло, і готові скоріше дослухатися до зовнішньої думки, ніж аналізувати те, що відбувається на місцевому рівні.
В сусідніх громадах часто ситуація з наукою азів політики зовсім різна. От наприклад, ситуація з курортним збором. Він у містах повинен скеровуватися на розвиток міста, покращення інфраструктури, щоб ще більше туристів приїздило. Селище Щасливцеве на Арабатській стрілці збирає десь мільйон збору. Місто Генічеськ поряд – нуль. Чому так? Не домовилися, бізнес не хоче платити, влада не зуміла його ні переконати, ані змусити. Все залежить від комунікації – тобто, чи готовий місцевий політичний клас домовлятися між собою, узгоджувати правила гри.
Детальніше про збір податків у двох курортних селах читайте в наших статтях:
Трагедія спільного: Лазурне не стане справжнім курортом, поки люди не платитимуть податків
Як культура бідності впливає на рівень популізму
Є головна політична теза популістів – перевернути все догори дриґом, все змінити. Гасло кампанії Зеленського «Зробимо їх разом» повністю відповідало уявленням бідних про реальність.
Бідні люди перебувають в позачасовому плині життя, де кожен день схожий на попередній. І приносить таке життя лише втому і незадоволення. Виникає уявлення, що вискочити з цього плину практично неможливо. Немає реалізації амбіцій, бачення, мети, до якої варто рухатися. І люди стають легкими жертвами популістів. Більше того, вони прагнуть опинитися під чиїмось патронатом, який убезпечить їх від негараздів життя.
У великих містах більший прошарок середнього класу, люди більш соціально активні. Тоді як у селах кількість бідних людей більше, ніж у містах, і вони є не лише поживою для популістів, а й схильні до свого подальшого занепаду через культуру бідності, яка домінує в соціальних відносинах.
Ключова відмінність між людиною-носієм культури бідності та людиною з середнього класу в тому, що перша не готова ризикувати. Вона готова обмежитися невеликими, але постійними грошима, не готова вдосконалюватись, вкладати гроші в свій розвиток. Бідні й середній клас по-різному приймають рішення, що також впливає на голосування. Бідні довго не думають над своїм рішенням, приймають його швидко, емоційно, в політиці піддаючись пропаганді. Середній клас приймає рішення довго, обговорюючи, і воно вже є цінністю.
Детальніше про дослідження культури бідності читайте у нашій статті: «Зламана система». 10 правд про українське зубожіння
Тимофій Брік, викладач та дослідник Київської школи економіки.
Українці не такі різні, як може здаватися
Якщо дивитися не на рейтинги політиків, а на ставлення до життя, то соціологи часто помічають, що в різних регіонах України люди доволі подібні. Ідея, що є якісь карколомно різні українські регіони чи різні українці, які по-різному будуть голосувати, для мене дивна. Бо з точки зору дослідження політичної культури, популізму, ідеологічних поглядів або цінностей українці завжди були і є доволі гомогенними. Ми просто звикли до того, що бачимо поляризацію під час виборів. І чомусь думаємо, що ця поляризація має постійно зберігатися. Насправді у людей дуже часто є однаковий запит на схожих кандидатів.
Про контекст і соціалізацію
Треба досліджувати структурні чинники, за допомогою яких ми можемо пояснити поведінку людей або краще її побачити. Це контекст, в якому живуть люди. Якщо ми хочемо дати більш глибоке пояснення того, що відбувається, треба зібрати набагато більше змінних, ніж просто розподіл відсотків підтримки політиків. Змінних, які описують не тільки думки людей, але і за яких умов ці думки були сформовані. Що навколо людей відбувається в демографічній, економічній ситуації. Чи є у них ринок праці, на якому вони можуть себе реалізувати, і так далі.
Важливим елементом структурних чинників є процес соціалізації. Люди соціалізуються в специфічних умовах (отримують особливий досвід, починають розділяти думки, цінності). Люди, які соціалізувались під час СРСР і зараз, можуть відрізнятися у своїх поглядах щодо того, як має функціонувати економіка. Така різниця може яскраво проявлятися під час економічних криз.
Які є приводи для оптимізму
Є дослідники, які вважають, що ситуація в Україні змінюється на краще, незважаючи на те, що домінують цінності виживання. Десь на структурному рівні у нас змінюються й окремі інституції, й правила гри. І люди можуть бути зацікавлені грати за цими правилами й змінювати світ навколо себе на краще.
Отже, є приводи для оптимізму. Треба їх досліджувати і про них говорити. Це допоможе нам шукати мотивацію, щоб продовжувати жити і змінюватись.
Повністю дискусію дивіться тут
