Ч

Чому небезпечно переміщувати демократію в інтернет

Щоб захистити уряди, а також права людей під час епідемії коронавірусу, нам потрібно використовувати технології як скальпель, а не як молот, – пише Wired. І непокоїтися слід не тільки про державу, яка стежить за громадянами. Налякані громадяни можуть і самі звикнути стежити одне за одним.

Дивіться також:

Правителі в різних країнах використовують COVID-19 як привід захопити більше влади

Віртуальний парламент може мати короткострокові переваги: наприклад, наблизити депутатів до виборців і віддалити від лобістів
Віртуальний парламент може мати короткострокові переваги: наприклад, наблизити депутатів до виборців і віддалити від лобістів

Уряди по всьому світу намагаються впоратись із викликами, які несе пандемія коронавірусу як для системи охорони здоров'я, так і для економіки. Багато хто вказував, як авторитарні режими стають гіршими через пандемію – проте ми поки що приділили небезпечно мало уваги викликам, які становить коронавірус для демократії.

У демократичній країні громадяни повинні мати можливість голосувати, політики – дискутувати, а люди – пересуватися, зустрічатись і колективно діяти. Демократична політика – це суміш масового залучення та нескінченних зустрічей. Все це стає важким, коли люди можуть заразитися потенційно смертельним вірусом, якщо хтось поряд просто кашляне. Очевидним рішенням може здаватися переміщення демократії в інтернет – але деякі частини демократичного світу погано переходять в онлайн, а інші частини вже зараз підриваються владою, що користується надзвичайною ситуацією як приводом (наприклад, парламент Угорщини ухвалив закон, який дозволяє прем'єр-міністру керувати одноосібними наказами), а також цифровим стеженням за громадянами.

Якщо люди мають голосувати особисто – вони можуть заразитися коронавірусом у черзі, при натисканні на кнопки, при передачі бюлетенів членам виборчих комісій. Не дивно, що чотирнадцять праймаріс у США наразі відкладено. Але не відкладати вибори посеред кризи – так само суперечливе рішення, оскільки результатом буде драматичне зменшення явки виборців (як це сталось у першому турі місцевих виборів у Франції та, як побоюються, це станеться на польських президентських виборах у травні).

Проблема ще складніша для вибраних політиків, які "служать народу", приходячи на фізичні зустрічі, де вони сперечаються, кричать і галасують (подумаймо про британський парламент). Політики мають іще вищий ризик захворіти, оскільки вони є центральними точками, хабами, в тісних фізичних соціальних мережах. У них також вищі шанси ускладнень, оскільки часто це літні люди (прем'єр Британії з коронавірусом уже провів ніч у реанімації). Робота урядів і парламентів уповільнюється, оскільки вони, як і суди, відкладають на невизначений час свої засідання.

Демократична політика також здійснюється на вулицях, на політичних зборах, громадських зустрічах, на демонстраціях. Важко уявити, як подібні масові збори повернуться в передбачуваному майбутньому, якщо вони залишаться небезпечними або навіть забороненими через медичні підстави.

І нарешті, державні зусилля з боротьби проти вірусу шляхом відстеження пересування громадян можуть підірвати демократію шляхом концентрації влади в руках установ, які не несуть відповідальності перед виборцями. Це навіть може статися знизу вгору. Громадянам, які бояться зарази, може почати подобатися ідея стеження за ними як "послуги", про що свідчить популярність мобільних додатків, які відстежують коронавірус, у Британії та в інших країнах.

Щоб зрозуміти, як поєднуються ці проблеми, гляньмо на Ізраїль, який тричі за рік провів вибори – і не зміг сформувати уряд. Тепер країна намагається впоратись із коронавірусом. Якщо Ізраїль повернеться до виборчих дільниць, то громадяни ризикують заразитися. Парламент Ізраїля, Кнессет, по суті було відправлено у відпустку під приводом того, що коронавірус робить голосування та зустрічі в комітетах небезпечними. (Скептики вважають, що це спроба захистити прем'єр-міністра Беньяміна Нетаньяху, який от-от мав піти з посади й чіпляється за неї). А тим часом міністр юстриції, ще один близький соратник, від 14 березня закрив суди. Все це означає обмеження парламентського чи судового контролю за новою системою, що відстежує пацієнтів із коронавірусом та їхніх близьких через телефони. Й нарешті, тих, хто виступав проти системи масового стеження, заарештували за те, що вони ставлять під загрозу здоров'я інших, збираючись публічно. Деякі спостерігачі заявили, що в Ізраїлі відбувається палацовий переворот – і ми ще не згадували палестинців на Західному березі чи в секторі Газа, які протистоять епідемії без демократичних представників в уряді.

Чи подивімося на Угорщину, де призупинення роботи судів і парламенту дало прем'єр-міністру Віктору Орбану чудову нагоду для подальшої концентрації влади та затикання рота залишкам незалежної преси в ім'я, як це називає закон, "успішного захисту" громадськості.

Деякі вчені мужі стверджують, що інформаційні технології – відповідь на пролеми демократії. Якщо фізична демократія стане віртуальною, зникне ризик зараження коронавірусом. Уряд уже переходить на програму для відеоконференцій Zoom, онлайн-вибори здаються чудовою перспективою, а цифрове стеження за людьми не здається аж таким поганим, яким здавалося раніше.

Однак системи для онлайн-голосування, такі як Voatz, яка використовувалася для довиборів у Західній Вірджинії в 2018 році, мають критичну вразливість. Як розповідав криптограф Метт Блейз, багато експертів з цифрової безпеки вважають інтернет-голосування поганою ідеєю. Онлайн-зустрічі також мають свої недоліки. Звісно, політика включає формальні переговори – але неформальні домовленості й навіть плітки також мають значення. Важко сторгуватися через вебкамеру – особливо в кризовій ситуації.

Ще важче перевести в інтернет активізм. Коли люди виходять на демонстрацію – вони навмисне завдають собі незручностей, аби показати, наскільки для них важливе певне питання. На противагу цьому, онлайн "активізм" часто зводиться до дешевого "кліктивізму". Крім того, він може бути фейковим або маніпульованим – створюючи видимість гніву на платформах на кшталт Твітера чи Фейсбука (що добре засвоїла, наприклад, та ж Росія – ТЕКСТИ).

Намагаючись захистити демократію від коронавірусу, ми повинні розглядати технології як скальпель, а не як молот.

Поки ми не зможемо зробити цифрові системи голосування безпечними, використовувати їх не слід. Як доводив професор Метт Блейз на слуханнях у Конгресі США щодо втручання у вибори, проблема не тільки в тому, що подібні системи особливо вразливі для хакерів, а й у тому, що потім можна легко дестабілізувати довіру громадськості до результатів виборів. Голосування паперовою поштою з підписами, разом із точковими перевірками й аудитами, залишається кращим варіантом.

Віртуальна співпраця може бути найкращим короткотерміновим замінником парламентів, і навіть може мати справжні переваги. Віртуальний Конгрес міг би наблизити вибраних представників до своїх виборців – і віддалити їх від лобістів з великого бізнесу. Але при цьому важче координувати великі питання та створити відчуття колективної відповідальності. Натомість, масове та періодичне тестування на коронавірус могло б знизити медичні ризики для політиків (та інших, хто бере участь у громадських зборах), дозволяючи повернутися до нормальної політики ще до можливої розробки щеплення.

Найважливіше те, що дії, спрямовані проти коронавірусу, можуть підірвати фундаментальні демократичні права. Існують нагальні короткострокові причини, чому ми можемо бажати використання геолокації на телефонах, а також тестування з метою відстеження зараження та швидкого ізолювання інфікованих осіб – як ми це бачили в Тайвані, Південній Кореї та Сінгапурі. Однак існують довгострокові ризики для демократії, якщо подібні види стеження не буде обмежено боротьбою проти хвороби й не буде скасовано, як тільки вони перестануть бути необхідними.

Якщо нам дуже пощастить, ми матимемо обмежені, точно спрямовані й тимчасові заходи, ефективні проти пандемії. Якщо ні – ми створимо всеохопну систему стеження, що підірве демократичні свободи, нічого особливо не зробивши, щоб зупинити коронавірус. За відсутності сильного захисту приватності можна робити ставку радше на другу можливість – і треба робити все можливе, щоб її уникнути.

І непокоїтися слід не тільки про державу, що стежить за громадянами. Налякана публіка може й сама надто звикнути до мобільних інструментів для стеження за собою й одне за одним. Ми маємо певні уявлення про те, як захистити демократію від держави, спраглої даних. Якщо ж ризик походитиме від громадян, спраглих даних – ми, можливо, навіть не знатимемо, з якого боку за це братися.

інтернет майбутнє безпека технології коронавірус

Знак гривні
Знак гривні