Посібник з верифікації

«Посібник з верифікації» – це новаторський ресурс для журналістів та співробітників гуманітарних організацій, де викладено послідовні інструкції з вжитку користувацького контенту (UGC) під час надзвичайних ситуацій.

У кризових ситуаціях перевантажені оновленнями соціальні мережі закликають до допомоги, повідомляють про останні події та забезпечують інформацією. Власне, достовірна інформація часто відіграє вирішальну роль у реагуванні громадськості та служб із надання допомоги на надзвичайну подію; вона в буквальному сенсі обертається питанням життя і смерті.

Отож у посібнику викладено найкращі практичні поради щодо того, як верифікувати й використовувати інформацію, надану громадськістю, а також – дієві рекомендації редакціям новин, як найоптимальніше підготуватися до катастроф

І хоча посібник передусім орієнтований на журналістів та постачальників допомоги, ним може скористатися кожен. Його поради та рекомендації стануть вам у пригоді, незалежно від того, чи ви журналіст-новинар, міський репортер, постачальник допомоги, волонтер, студент факультету журналістики, фахівець з екстреного зв'язку, чи науковець, що досліджує соціальні медіа.

Посібник створено Європейським центром журналістики, що базується в Нідерландах, в рамках ініціативи «Журналістики надзвичайних ситуацій».

Редактор посібника: Крейг Сільверман (Інститут Пойнтера)

Європейський центр журналістики (ЄЦЖ) http://ejc.net – це незалежна міжнародна некомерційна фундація, створена для підтримки найвищих стандартів журналістики шляхом подальшого навчання журналістів та працівників засобів масової інформації. Опираючись на власну широку міжнародну мережу, центр працює в якості посередника та партнера найрізноманітніших проектів, пов'язаних із журналістикою.
Журналістика надзвичайних ситуацій http://emergencyjournalism.net є ініціативою Європейського центру журналістики (ЄЦЖ), що об'єднує актуальні новини та ресурси для фахівців ЗМІ.

Переклад з англійської Олеся Кульчинського

Зміст

Передмова

Розділ 1. Надзвичайна ситуація і термінові новини

Навчальний приклад 1.1. Відокремити чутки від фактів у конфліктній зоні Нігерії

Розділ 2. Основи верифікації: правила, за якими жити

Навчальний приклад 2.1. Використання соціальних медіа як радіо-сканера

Розділ 3. Перевірка створеного користувачами контенту (СКК)

Навчальний приклад 3.1. Моніторинг і верифікація під час парламентських виборів в Україні

Розділ 4. Верифікація зображень

Навчальний приклад 4.1. Як ми в бурю верифікували пляжного "велетня"

Навчальний приклад 4.2. Перевірка двох підозрілих "вуличних акул" під час урагану Сенді

Розділ 5. Перевірка Відео

Навчальний приклад 5.1. Верифікуємо ключове відео бостонських вибухів

Навчальний приклад 5.2. Розслідування новини про "бійню" в Кот-д’Івуарі

Навчальний приклад 5.3. Підтвердження місця зйомки та контенту відео

Розділ 6. Як залучити людей до роботи

Навчальний приклад 6.1. Спіткнувся об арабську граматику.

Розділ 7. Добавити комп'ютерне юрмисько до – людського

Навчальний приклад 7.1. Як OpenStreetMap використала людей та машини, щоб картографувати регіони, які постраждали від тайфуну Хайянь

Розділ 8. Підготовка до висвітлення катастроф

Навчальний приклад 8.1. Як NHK News інформувала про японський землетрус 2011 року та вчилася

Розділ 9. Створення процесу перевірки і контрольний список (ки)

Вставка 9.1. Оцінка та мінімізація ризиків при використанні СКК

Вставка 9.2. Поради щодо зображень, які травмують

Розділ 10. Інструменти верифікації

Додаток: "НАОЧНЕ ПРАВОСУДДЯ. Фаховий довідник: як підвищити доказову цінність відео з прав людини"

---

Передмова

"У сьогоднішньому цифровому середовищі, де поширені плітки та неправдивий контент, журналісти мусять вміти активно відділяти істинні, справжні матеріали від фальшивих. Цей новаторський посібник - обов'язковий для прочитання журналістам, що мають справу з усіма типами контенту, який створюють користувачі".
- Вілфрід Ройтен, директор Європейського центру журналістики (ЄЦЖ)

"Достовірна інформація може стати ресурсом для порятунку життя під час гуманітарної кризи, але обставини, за яких ці кризи виникають, як правило, найважчі для збору достовірної інформації. Ця книжка допоможе не тільки журналістам, але і всім, хто працює в гуманітарних ситуаціях у сфері перевірки фактів, що надходять з місця подій ".
- Вільям Шпіндлер, прес-секретар, Верховний комісар ООН у справах біженців
(УВКБ ООН)

"Цей посібник необхідний журналістам, які висвітлюють міжконфесійні та міжнаціональні конфлікти, щоб створювати повідомлення більш збалансовано, прозорим і достовірним чином, та врешті-решт допомогти розрядити напруженість між країнами та всередині громад".
- Метью Ходес, директор Альянсу цивілізацій ООН

"В наші часи важливо знати, що реально і як перевіряти новини та іншу інформацію. Отож цей посібник надає необхідні інструменти для всіх: і журналістам, і споживачам".
- Говард Фінберг, директор Навчальних партнерств та альянсів, Інститут Пойнтера

"Право на отримання фактів є основним принципом журналістики, але ЗМІ борються за те, щоб залишатися етичними, коли сталася якась надзвичайна подія. Цей посібник допоможе виробникам новин зберігати віру та повідомляти правду навіть тоді, коли онлайн спекуляції шаленіють".
- Айдан Уайт, директор Мережі етичної журналістики (МЕЖ)

"Це мова про потрібну інформацію в потрібний час у потрібному місці. Коли обмежено доступ до територій, що постраждали від стихійних лих, для співробітників гуманітарних організацій важливо ефективно збирати інформацію через соціальні мережі. Тому книжка стане у пригоді співробітникам гуманітарних організацій, що працюють на місці подій, а також – онлайн-добровольцям".
- Крістоф Денненмоусер, керівник групи невідкладних потреб організації «Дорога Людяності»

---

Розділ 1. Надзвичайна ситуація і термінові новини

Крейг Сільверман – підприємницький журналіст, засновник і редактор блогу Інституту Пойнтера Regret the Error (Жаль за помилкою) про помилки ЗМІ, точність та контроль інформації. Він також розробив для Університету новин Пойнтера курс верифікації в цифрову епоху. Крейг Сільверман виконує обов’язки директора контенту для платформи Spundge , яка дозволяє професіоналам рости та обертати на гроші свої експертизи з контенту. Раніше Крейг Сільверман допоміг запустити OpenFile, стартап онлайн новин, що забезпечував місцевими репортажами шість канадських міст. Він є автором праці "Жаль за помилкою: як помилки ЗМІ забруднюють пресу та наражають на небезпеку свободу слова". Цю його роботу визнав американський Національний прес-клуб, автор нагороджений преміями: Mirror Awards та – Детективних авторів Канади і часопису «National Magazine» (Канада). Крейг твітить на: @craigsilverman .

Рина Цубакі очолює ініціативи «Посібник з верифікації» та "Журналістика надзвичайних ситуацій" , а також керує ними в Європейському центрі журналістики , що в Нідерландах. «Журналістика надзвичайних ситуацій» об'єднує ресурси для фахівців ЗМІ, які повідомляють про нестабільні ситуації в цифрову епоху, отож Цубакі часто доповідала на цю тему на різних заходах, у тім числі - засіданнях ООН та Міжнародному фестивалі журналістики.
Раніше вона курувала кілька проектів спрямованих на участь громадян у мінливому медійному просторі, й 2011 року зробила основний внесок у доклад "Інтерньюз Європи" щодо ролі комунікації під час землетрусу в Японії в березні 2011-го. Вона також співпрацювала з «Хоккайдо сімбун», щоденною регіональною газетою Японії. Рина поширює свої твіти на: @wildflyingpanda .

“… Вимога, яка стосується всіх журналістів: аніколи не висувати порожніх здогадів та завжди
верифікувати й ретельно перевіряти дані, щоб залишатися надійними джерелами новин та інформації ".
- Сантьяго Ліон, віце-президент і головний оператор Associated Press

Заледве землетрус величиною 8,1 балів сколихнув Північну Індію, як відразу поширилася звістка, що лише в одному місті рухнули чотири тисячі будівель, потягши за собою "незліченні смерті." В інших повідомленнях ішлося про те, що завалилася головна будівля коледжу, а також – верховний суд регіону. Аналогічна ситуація мала місце, коли землетрус величиною дев’ять балів прогримів на північному сході Японії. Люди довідалися, що випадуть токсичні дощі, бо стався вибух на об'єктах нафтової компанії, і що рятівні установи не зможуть надавати підтримки з повітря.
Одначе ці всі чутки були неправдиві, абсолютно кожна з них.
Власне, це фундаментальна істина: чутки і дезінформація завжди супроводжують надзвичайні ситуації.
Отой землетрус в Індії? Він стався ще 1934 року, задовго до появи інтернету та соціальних медіа. Натомість землетрус в Японії відбувся 2011 року.
Обидві катастрофи породили чутки, оскільки невизначеність і тривога – два основних елементи криз і надзвичайних ситуацій - змушують людей самим винаходити і повторювати сумнівну інформацію.
"Коротше кажучи, чутки виникають і поширюються тоді, коли люди невпевнені та стурбовані власною значущістю, а поголос здається вартим довіри, зважаючи на чутливість осіб, втягнутих у його розповсюдження", – пишуть автори праці "Фабрика пліток: соціальний вплив чуток і легенд".
Стаття в журналі "Psychology Today" передає це інакшими словами: "Страх породжує чутки. Чим сильніша в якійсь групі колективна тривога, тим дужче та схильна до запуску фабрики чуток".
У сучасному пов'язаному мережею світі люди також навмисно поширюють неправдиву інформацію і чутки, ніби жартома, щоб накручувати собі "лайки" та «фоловерів», чи то просто – сіяти паніку.
Як наслідок верифікація, мабуть, стає найскладнішою в тих ситуаціях, коли достовірна інформація має першочергове значення. У спричиненій природою або людьми катастрофі ризики недостовірності тільки посилюються. І це може бути в буквальному сенсі питанням життя та смерті.

Проте на тлі шуму і містифікацій завжди існують потужні сигнали, які надають цінну, важливу інформацію для висвітлення. Коли літак компанії «US Airways» був змушений приземлитися на річці Гудзон, чоловік на поромі став джерелом нагальної та приголомшливої картинки, що її тільки сторонній спостерігач міг захопити у той момент:

Свідки, або учасники подій стають навіть ще ціннішими там, де журналісти обмежені в доступі або не мають його взагалі, тим часом агентства з надання допомоги не здатні анічим зарадити. Нині ж ці свідки та учасники часто тягнуться до телефону, щоб задокументувати побачене й поділитися ним. Це може бути як сторонній спостерігач на човні в річці, так і – людина, що заледве відійшла від місця авіакатастрофи, як у цьому прикладі з 2013 року:

Щоб отримувати надійну та своєчасну інформацію, громадськість покладається на офіційні джерела: агентства новин, аварійно-рятувальні служби та державні установи.
Але одночасно ці організації та установи дедалі частіше звертаються до громадськості, великої кількості осіб, щоб ті допомогли запустити нові джерела інформації, добавили до неї важливі перспективи і контекст. Коли такий підхід спрацьовує, виникає благотворний цикл: офіційні та утверджені джерела інформації - державні установи, неурядові організації, новинарні агентства - в разі потреби забезпечують об’єктивну інформацію, і працюють в тісному контакті з людьми на місцях, котрі першими стаються свідками надзвичайних ситуацій та документують їх.
Для досягнення цієї мети, журналісти, працівники гуманітарних місій та служб із надзвичайних ситуацій мусять навчитися професійно використовувати соціальні медіа та інші джерела збору, тріангуляції і перевірки часто суперечливої інформації, що появляється під час стихійних лих. Адже їм потрібні лише підтверджені способи, надійні інструменти, випробувані й точні методи. Та що найголовніше, вони мають отримати все перелічене перш, аніж сталася катастрофа.
Власне, сама катастрофа не дасть часу, щоб верифікувати дані на льоту. Це не та нагода, аби з'ясовувати, наскільки ваші стандарти та практика сприяють обробці зібраної в масах інформації. Хоча саме це і роблять чимало – а по суті, занадто багато – новинарних редакцій та інших організацій.
На щастя, впродовж останніх років з'явилася велика кількість інструментів, технологій і передового досвіду, які дозволяють будь-кому опанувати нове мистецтво верифікації та постійно дедалі розвиваються.
Зрештою, мова йде про досягнення гармонії між двома основними елементами: підготовкою, навчанням і координацією людей заздалегідь і під час надзвичайної ситуації та – наданням їм доступу і ресурсів, щоб вони могли якомога ефективніше скористатися інструментами, які постійно розвиваються та допомагають верифікувати.
Поєднання людини і технології з відчуттям напрямку та ретельністю, врешті-решт стає саме тим засобом, що сприяє швидкій та ідеальній верифікації. Водночас потрібно визнати, що це нова комбінація, і набір інструментів разом із технологіями може хутко змінюватися.
Ця книжка синтезує кращі поради та досвід, спираючись на компетенцію провідних фахівців-практиків з найуспішніших новинних агентств світу, НУО, добровольців і технічних співтовариств, та навіть Організації Об'єднаних Націй. Посібник розкриває основні прийоми керівництва, інструменти
та методи, щоб допомогти організаціям і професіоналам служити суспільству, надаючи йому достовірну та своєчасну інформацію, коли того найдужче вимагає час.

+++

Правда полягає в тому, що хороші фахівці часто потрапляють в лабети кепської інформації, а технологія здатна заводити нас на манівці, так само, як – і допомагати. Причому, ця правда стає ще очевидніша, коли так багато інформації передається в такому швидкому темпі, і, коли такій великій кількості новинарних редакцій та організацій бракує формальних підготовчих програм із перевірки даних та методів верифікації.
«Справа перевірки та розвінчання контенту, поданого від громадськості, спирається радше на журналістський нюх, ніж розкішні технології", – пише Девід Тернер у своїй статті в «Nieman Reports» про Вузол користувацького контенту Бі-Бі-Сі. "Поки дехто називає цю нову спеціалізацією в журналістиці «інформаційною експертизою», не потрібно бути ІТ-фахівцем або мати спеціальне обладнання, щоб поставити ґрунтовні запитання й дати на них відповіді, аби збагнути: перед нами маскарад, чи ні».
Усвідомлення того, що не існує ані оригінального вирішення проблем, ані ідеальних текстів, є відправною точкою для будь-якої експертизи з верифікації, як і для роботи з надання достовірної інформації під час катастрофи. Це вимагає від журналістів та всіх решту насамперед задуматися над основами верифікації, що існували впродовж десятиліть та ніколи не застаріють.
Стів Баттрі в його розділі фокусує увагу на головному питанні, яке криється в суті верифікації. Власне, приєднуючись до нього, варто подати такий перелік її основ:
• Розробіть план і схему дій задовго до появи катастроф та останніх новин.
• Розвивайте людські ресурси.
• Контактуйте з людьми, спілкуйтеся з ними.
• Ставтеся скептично до всього, що має надто гарний вигляд, чудово звучить або здається надто привабливим, аби бути правдою.
• Звертайтеся до достовірних джерел.
• Знайомтеся з пошуковими та дослідницькими методами й новими інструментами.
• Спілкуйтеся та працюйте разом з іншими фахівцями, верифікація – це командний вид спорту.

Ще одна максима була додана до зазначеного переліку за останні роки: намагаючись оцінити інформацію – хай там що, зображення, твіт, відео або інший вид контенту - необхідно перевіряти її джерело і зміст.
Коли новинарне агентство Associated Press заохочувало Фергюса Белла взяти на себе ініціативу в розвитку та практиці власного способу верифікації створеного користувачами відео, той насамперед звернувся радше до зужитих рекомендацій агентства, ніж до нових інструментів і технологій.
"В AP завжди були свої стандарти, які, справді, не змінилися, отож ми працювали з цими стандартами, щоб особливим чином організувати робочий процес та отримати найкращі практики для роботи з соціальними медіа", – розповів Белл. – "Власне, AP завжди прагнуло знайти першоджерело, аби всі наші репортажі відштовхувалися від нього. Тільки так ми підходимо до верифікації створеного користувачами контенту. Здебільшого ми не можемо верифікувати щось, поки щонайменше не поспілкуємося з особою, яка це створила".
Відштовхуючись від цих основ, агентства можуть започаткувати надійний та циклічний процес перевірки інформації під час надзвичайних ситуацій. Перевірка інформації в соціальних мережах – хай це констатація факту, фотографії або відео – стає простішою, коли ви знаєте свої стандарти, і розумієте, як їх застосовувати.
А це відбувається тоді, коли можна найкращим чином використовувати такі інструменти, як EXIF-рідер, фото-аналіз плагінів, розширений пошук у Twitter, службу пошуку доменів Whois та інші інструменти, описані в цій книжці.
Поряд з цим інструментарієм, а також стандартами та процесами, котрі інформують, як ми використовуємо інструменти, існує ще й важливий елемент краудсорсингу: долучати до процесу громадськість і працювати з нею, аби гарантувати, що ми всі отримуємо тим кращу інформацію, чим дужче вона затребувана.
Енді Карвін, який недавно залишив роботу старшого соціального стратега НГР (Національне громадське радіо – найширша некомерційна мережа радіостанцій у США), є, мабуть, найзнаменитішим і найдосвідченішим практиком краудсорсингової верифікації. Він стверджує, що повинен працювати з натовпом, аби «створити більш інформовану громадськість», як закликає до цього девіз НГР.
"Коли грянула якась надзвичайна подія, ми зобов’язані не просто використовувати соціальні медіа, щоб випускати останні заголовки, або просити в людей їхні відгуки на те, що сталося", – сказав він у своєму виступі на Міжнародному фестивалі журналістики.
Відтак додав:
«Ми зобов’язані безперестанку просити в них допомоги, намагаючись охопити якусь надзвичайну подію. Ми не повинні постійно приховувати, що знаємо, а що – ні. Натомість маємо активно реагувати на чутки, які поширюються в інтернеті. Замість того, аби робити вигляд, що вони не циркулюють або не стосуються нас, ми мусимо безпосередньо хапатися за них, вимагаючи від громадськості ставити їх під сумнів, ретельно аналізувати та розуміти, звідки вони виникли і чому».

Ця книжка – посібник, який має допомогти всім нам - журналістам, аварійно-рятувальним службам, міським репортерам та решті - опанувати необхідні для спільної праці під час критичних подій навички та знання, щоб відрізняти новини від галасу та врешті-решт поліпшити якість інформації доступної в нашому суспільстві, коли цього щонайдужче вимагає ситуація.

---

Навчальний приклад 1.1. Відокремити чутки від фактів у конфліктній зоні Нігерії

Стефані Дюран управляє стратегічним медіа-партнерством та низкою проектів у Альянсі цивілізацій ООН , що в Нью-Йорку. Вона відповідальна за організацію медіа-тренінгів, нарад експертів і редакторів, розробку мультимедійних проектів, реалізовує програми підтримки для експертного вебсайту та керує портфоліо більш, ніж 80 партнерів. Раніше вона працювала в Інституті політичних досліджень «Sciences Po Paris» заступником директора Американського центру, а потім - у Вищій школі журналістики, де розробляла міжнародну стратегію. Маючи франко-німецьке походження, вона отримала звання бакалавра й магістра від «Sciences Po Paris» та магістра – від Лондонської школи економіки в галузі міжнародних відносин. Стефані поширює твіти як @ steffidurand .

Регіон Джос у центральній частині Нігерії традиційно відомий як "Притулок миру і туризму." Однак нині, загалом протягом деякого часу, він став домом для постійної війни на релігійному й сектантському поприщі.
Джос розривається між північними та південним кордонами Нігерії. Північна частина країни є переважно мусульманською; Південь – здебільшого християнський.
Криза в регіоні породила тривожні заголовки у ЗМІ, як от: "Ісламські нападники вбивають сотні християн поблизу міста Джос" або "Мусульмани ріжуть християн у Центральній Нігерії». Заголовки такого штибу підштовхнули окремих релігійних лідерів звинуватити ЗМІ в розпалюванні релігійної ворожнечі своїми провокативними матеріалами.
Однак у Джосі панують жорстокі розправи, і преса зобов’язана достеменно висвітлювати події. Щоб реалізувати це завдання, журналісти мають просіяти крізь інформаційне сито величезну кількість чуток, які поширюються через текстові повідомлення, соціальні мережі та блоги, при цьому берегтися, щоб уникнути публікації неправдивої інформації, яка може ще дужче загострити ситуацію.
Місцеві журналісти також зазнають залякувань, самоцензури та бояться розплати з боку державних органів влади або бойовиків. Міжнародні ЗМІ зіштовхуються з непереборними труднощами через зменшення ресурсів, внаслідок чого іноземні репортери працюють самі, щоб «покрити» цілий регіон.
Це може вплинути на їх знання місцевого контексту і чутливість до нього. Це також збільшує їхню залежність від контенту, зібраного та поширеного свідками (часто невідомими) на місцях подій. Тому журналісти мусять бути обережні, аби верифікувати те, що вони виявили, інакше ризикують тільки збільшити напруженість та спровокувати розправи, підґрунтям яких стануть банальні чутки.
У січні 2010 року, коли випуски новин почали повідомляти про ще один великий конфлікт у Джосі, поповзли чутки про озброєні ножами й мачете банди навколо будинків, мечетей і церков. Свідки повідомляли різні причини конфлікту: одні стверджували, що все сталося через відновлення будинків, зруйнованих у заворушеннях 2008 року, інші – через бійку під час футбольного матчу, або спалену церкву.
Текстові повідомлення також відіграли важливу роль, безпосередньо підбурюючи до насильства такими мессиджами як: "Заріж їх, перш ніж вони заріжуть тебе. Вбий їх перш, ніж вони вб'ють тебе ".
Водночас блоги регулярно поширювали світлини жертв насильства.
Процес перевірки є ще важливішим, аніж будь-коли, в ситуації, де неправильне сприйняття і страх пронизують усі сторони. Для журналістів важливо відгородитися від пристрастей, які поглинули інших осіб, і перевірити достовірність словесних і візуальних повідомлень про релігійне та етнічне насильство. Розвінчання неправдивих чуток про криваві буйства, або близьку кризу, здатне у буквальному сенсі врятувати життя.
У Джос соціальні медіа, як і повсюди, увічнюють дезінформацію, водночас даючи журналістам змогу зв’язуватися та взаємодіяти з представниками громадськості, що є частиною їхньої роботи. Соціальні медіа також забезпечують платформу для відповідей на чутки і перевірки інформації, і це врешті-решт створює певну довіру та прозорість, необхідні для уникнення ескалації конфлікту.
У Джос верифікація даних у співпраці з громадськістю допомагає засобам масової інформації знижувати напругу та стримувати конфлікт між двома його сторонами. Робота врешті-решт увінчується правдивими й точними репортажами, які є вкрай затребуваними.
Хоча це, звичайно, не єдина відповідь на питання, як подолати суперечності, таке репортерство має пройти чималий шлях, допоки розсіє страх, підозри та гнів, котрі лежать в основі етнічних і релігійних конфліктів.

---

Розділ 2. Основи верифікації: правила, за якими жити

Стів Баттрі – редактор цифрової трансформації у компанії «Digital First Media» (Перші цифрові медіа).
Він працював редактором, репортером і тренером з написань матеріалів для семи американських газет, перебував на керівних посадах у TBD.com та Американському інституті преси. Баттрі провів понад 40 семінарів з етики, практикуми та вебінари по цілому світі. 2010 року часопис «Editor & Publisher» присвоїв йому почесне звання «Редактор року» . 42 роки Баттрі здійснював свою кар'єру в журналістиці по цілій території Сполучених Штатів і Канади, а також – в Ірландії, Венесуелі, Мексиці, Німеччині, Японії, Саудівської Аравії, Еквадорі, Сибірі, Франції та Італії. Він веде блог на stevebuttry.wordpress.com та поширює твіти як @stevebuttry .

1996 року я здійснював проект щодо дівочої студентської команди з баскетболу, яка двадцять п’ять років тому здобула перемогу на чемпіонаті штату Айова в США . Я брав інтерв'ю у всіх 12 членкинь команди «Фаррагут», а також у зіркового гравця і тренера – «Медіаполісу», що його «Фаррагут» переміг у підсумку чемпіонату.

Усіх їх я запитував, яким чином «Фаррагут» здобув перемогу в грі. І всі вони давали різні, часто яскраві описи однієї й тієї ж історії: зірка «Медіаполісу» Барб Вішмаєр, 6 футів на зріст, легко обігравала нижчих за неї дівчат з «Фаррагуту» на початку гри, і «Медіаполіс» упевнено перемагав.

Тоді тренер «Фаррагут» послав у гру Таню Бопп, яка ледве дотягувала до 5 футів, щоб та охороняла Вішмаєр. Через Бопп більша дівчина заробила кілька фолів (дехто згадав конкретно, що фолів було три або чотири), затим розгубилася і стала менш агресивною. Так «Фаррагут» оговтався і переміг у грі.

Я не ставив під сумнів ці послідовні свідчення в моєму репортажі, але майже випадково дізнався, що всі вони – перебільшення. Одна з дівчат дала мені передивитися відео гри. Отож я передивився цілу гру, вишукуючи деталі, які допомогли б написати статтю. Я не перевіряв пам'яті свідків, але, коли завершив перегляд, то подумав, що, мабуть, щось пропустив. Відтак знову переглянув відео.

Через крихітну Таню Бопп висока дівчина заробила всього один фол, що змусило зірку «Медіаполісу» нервувати, і стало поворотним моментом в грі. Але ж це трапилося всього один раз! Усі свідчення з перших уст, які я чув, виявилися неточними – їх живили емоції (радощі або смуток) важливого моменту в житті гравців, та формувала легенда, породжена грою.

Власне, ця легенда – як і можливість описати й розвінчати її – подарували мені чудову оповідь, що пробігала наскрізною ниткою в моїй статті . Однак водночас вони-таки дали мені урок з верифікації: не довіряйте навіть чесним свідкам. Шукайте документацію.

Легенди прекрасні, і навіть веселі, для спортсменів та вболівальників, що переживають дні слави легендарної спортивної команди. Але журналісти, активісти та правозахисники мусять мати справу з істиною і бути відданими пошукам правди, особливо в надзвичайній ситуації.

Хай ми монтуємо оповідь про стихійне лихо, термінову історію для новин, чи то навіть подаємо трохи народного епосу, оповідачі мусять пам'ятати, що мають справу з продуктом ураженої пам'яті або обмеженого ракурсу. Якщо наша мета – казати правду, верифікація мусить бути нашим стандартом.

Нам потрібно щиро вислуховувати історії першоджерел, відразу шукаючи можливостей перевірити їх. Чи є у джерела нові або старі відео, фотографії, листи та документи, які дадуть змогу верифікувати й деталізувати його історію або прояснити туманні спогади? Урешті, як тільки нас забезпечать цим матеріалом, особливо в надзвичайних ситуаціях, коли – обмаль часу, ми зобов’язані уважно проаналізувати його та застосувати основи верифікації.

Незалежно від моменту і вашої ролі в ньому, принципи перевірки – позачасові та застосовуються до будь-якої ситуації, хай це термінові новини, стихійне лихо або переказ якогось апокрифу, що з’явився на світ чверть століття тому.

Сутність перевірки

Одне з найцінніших кліше журналістики, про яке теревенять досвідчені редактори, нещадно прибираючи з матеріалів решту кліше: "Якщо ваша мати каже, що любить вас, перевірте це".

Але кліше не розповідає журналістові, або фахівцеві-гуманітарію, як перевіряти твердження. Верифікація являє собою суть журналістики, одначе також ілюструє її трудність та потребу у високих стандартах: шлях до перевірки може змінюватися в залежності від кожного факту.

Отож наш посібник репрезентує журналістам, правозахисникам та іншим фахівцям, що висвітлюють надзвичайні ситуації, не прості способи верифікації, штибу «один-розмір-підійде-всім», а стратегії перевірки чогось, хай би що «воно» було, та хай би які мотивації, або ролі належали вам особисто.

Питання, яке лежить в основі верифікації: "Звідки ви це знаєте?"

Журналістам потрібно запитувати це у своїх джерел; редакторам – у журналістів. Журналісти, редактори, продюсери та правозахисники мусять ставити це запитання в третій особі щодо джерел, з якими не можуть зв’язатися безпосередньо: «Звідки вони знають це?»

Новинарний тренер Розалі Стемер додає і друге запитання, яке ілюструє багаторівневий процес перевірки та етику наполегливості й винахідливості, яких потребує верифікація: «Звідки ще ви знаєте це?»

Оскільки ми ставимо під сумнів джерела і матеріали, а колеги розпитують нас, ми зобов’язані шукати різні джерела перевірки, різні шляхи до істини (Або знаходити пробіли в даних чи історіях, перше ніж використовувати їх).
Верифікація передбачає поєднання трьох чинників:

1. Людську винахідливість, наполегливість, скептицизм і хист.
2. Компетенцію джерела, його надійність і чесність, а також значну кількість, різноманітність і
надійність джерел, яких ви здатні знайти та вмовити говорити.
3. Документація.

Технології змінили наше використання всіх трьох факторів: цикл новин 24/7, ріст соціальних медіа та користувацького контенту вимагають від нас збирати новини і показувати, як розгортаються події, миттєво вирішуючи, чи інформація достатньо перевірена; цифрові інструменти дають нам нові способи знаходити джерела і досягати їх; а бази даних та всюдисущі телефони з камерами – величезну кількість документації для пошуку й оцінки. Успішна верифікація залежить від ефективного використання технологій, як і від дотримання позачасових стандартів точності.
Необхідність перевірки починається з того простого факту, що чимало наших джерел інформації помиляються. Вони можуть зловмисно вводити в оману або ж несвідомо вдаватися до дезінформації. У них можуть бути перекручені спогади, відсутній контекст чи розуміння подій. Перебуваючи в небезпеці, вони не завжди здатні переказати все, що знають, та усвідомити, як розгортається повна картина подій.

Наша робота полягає не в тому, щоб, як папуги, повторювати джерела та матеріали, які надають джерела, але в тому, щоб кинути їм виклик, тріангулювати те, що вони надають, з іншими надійними джерелами, відтак перевірити, що є істинним, як результат фільтрації у нашій роботі (перш, ніж щось публікувати, картографувати або транслювати), а що – хибним, чи неадекватно верифікованим.

Кожен з багатьох способів верифікації, який ми могли використати, має свої недоліки: у багатьох випадках і особливо в надзвичайних ситуаціях, наші матеріали дедалі частіше відображають велику кількість офіційних джерел, хоча ми можемо знайти свідчення з перших уст, тобто людей, які насправді бачили події, що обговорюються, або навіть брали участь в них. Між тим, повідомлення цих джерел можуть бути недостовірними.

Так, 2006 року губернатор Західної Вірджинії Джо Манчин повідомив журналістам, що 12 з 13 гірників, які перебували у вугільній шахті Саго під час природного вибуху в ній, врятовані . Який репортер відмовиться працювати з цією історією? Проте губернатор помилився. Дванадцять шахтарів загинули; і тільки одного було врятовано. Губернатор поклався на повідомлення з других та навіть третіх вуст, і не поставив собі запитання, звідки йому відомо, що шахтарі живі. Тому ми мусимо кидати виклик, здавалося б, авторитетним джерелам і допитувати їх так само агресивно, як і – будь-яке джерело.

Нові інструменти

Документація змінилася разом із технологією. Відео, яке допомогло мені розвінчати легенду 1996 року, не потрапило б у мої руки від одного з членів команди, якби я намагався висвітлити цю історію п'ятнадцять років тому (хоча я й досі маю змогу переглянути його, зазирнувши до архіву телеканалу). Відтоді ж, як я використав те відео для верифікації, у подальші роки наявність мобільних телефонів і камер безпеки тільки збільшила кількість відео документації та посилила її вагу. Щоправда, легкість редагування цифрового відео піднімає й рівень скептицизму. І, звичайно, будь-яке відео фіксує тільки частину історії.

Технології також змінили і наш пошук джерел та інформації, і саму роботу з ними. Оскільки учасники та свідки новин діляться своїми повідомленнями словесно та через фото і відео у соціальних медіа та блогах, журналісти мають змогу хутчіше зв'язатися з особами, що стали свідками розвитку подій, як за допомогою цифрових інструментів пошуку та інших технологій, так і через краудсорсинг.

Ми можемо використовувати нові інструменти найефективніше поруч із тими ж старими запитаннями: «Звідки вони знають це? Звідки ще вони знають це?»

Пригадуєте, оте старе кліше про перевірку любові мами? Я верифікував джерело вислову (колишнє новинарне бюро Чикаго) з кількох джерел в інтернеті: «Чикаго Трібюн» , AJR та «Нью-Йорк Таймз» . Проте навіть там легенда ускладнює перевірку. Стаття Майкла Пакенгема у «Балтимор Сан» за 1999 рік стверджує, що легенда приписує цю настанову редактору бюро з відділу нічного міста Арнольду Дорнфельду , як і всі три статті, посилання на які подані вище. Однак сам "Дорні заявив, що там був іще один старий редактор Ед Ойленберг , який насправді й сказав це першим".

Твоя мати, очевидно, любить тебе, як і стверджує. І ти можеш переконатися в цьому, опитавши її друзів та сім'ю, діставши світлини з відео, на яких вона засвідчує або висловлює свою любов. Знайди якісь листи або повідомлення на Facebook, що передають її почуття. Задокументуй подарунки та вчинки, що відображають її любов. Надалі ж чини так само з кожною статтею, кожнісінькою подією і проектом.

---

Навчальний приклад 2.1. Використання соціальних медіа як радіо-сканера

Ентоні Де Роза працює головним редактором в агентстві новин Circa , справжньому новинарному агентстві типу «мобайл фест». Раніше він був редактором соціальних медіа в «Рейтер» та загалом здобув понад 15 років досвіду роботи технологом для таких компаній як: «Ньюмарк Найт-Франк», «Мерілл Лінч», «Брістол-Маєрс Сквіб» та «Рейтер». 2011 року він отримав нагороду «Рейтер» за найкращу інновацію у висвітленні подій, оскільки проводив прямі трансляції, використовуючи блоги та соціальні медіа, а також нещодавно переміг у журналістському конкурсі на отримання премії газети «Ель Мундо». Де Роза поширює твіти на: @AntDeRosa .

Середовище, за допомогою якого ми збираємо інформацію, може змінюватися, але принципи верифікації застосовуються завжди. Ставити під сумнів те, що ви бачите й чуєте, шукати та перевіряти джерела, розмовляти з офіційними посадовцями та свідками подій – усе це й далі залишається найкращими методами для створення достовірних репортажів.

В Cirka ми відстежуємо останні новини з усього світу, але публікуємо тільки те, що здатні підтвердити. Це вимагає використання соціальних медіа для моніторингу останніх новин, як тільки вони з’являються так, щоб застосувати верифікацію.
Пам'ятайте, що інформація у соціальних медіа має розглядатися так само, як і будь-яке інше джерело – вкрай скептично.

Здебільшого, я переглядаю інформацію так, ніби щось прослуховую по радіо-сканеру. Відбираю чимало, а повертаю назад – дуже мало. Я використовую інформацію як зразок для наслідування більш традиційним способом. Отже, телефоную, відсилаю електронні листи та зв'язуюся з першоджерелами, які можуть підтвердити, що я чую і бачу (або ж ні).

Скажімо, 2013 року під час стрілянини в аеропорту Лос-Анджелеса ми спостерігали за повідомленнями, що надходили з аеропорту від очевидців події, зв’язалися з польовим офісом ФБР, поліцейським відділенням та окружним слідчим Лос-Анджелеса. Якщо ми не могли самостійно перевірити, що бачили і чули, то старалися якомога довше підтримувати зв'язок такого штибу.

Навіть у тих випадках, коли великі новинарні агентства повідомляли інформацію, ми стримувалися від її розголошення, допоки не підтверджували з першоджерел. Здебільшого ці агентства посилалися на неназвані джерела в правоохоронних органах. Та як ми спостерігали у випадках із терактами під час Бостонського марафону, стрільбою на військовому об’єкті Неві-Ярд у Вашингтоні, чи – у школі американського міста Ньютаун та в інших ситуаціях, анонімні джерела інформації правоохоронних органів часто виявляються ненадійними.

Використання ТвітДеку для моніторингу оновлень

Якщо соціальні медіа – радіо-сканер, то ТвітДек – ваше радіо. Існує кілька способів створити для себе панель моніторингу, щоб контролювати потік оновлень.

Я заздалегідь створюю список Твітеру для конкретних цілей. І зазвичай включаю у нього: правоохоронні органи великих міст, надійних локальних репортерів та новинарні агентства великих міст, а також – спеціалізованих репортерів.

Я можу підключити цей список до колонок у ТвітДеку і запустити пошук за ними, або просто – залишити як приманку для моніторингу.

Малий літак приземляється в Бронксі

Ось, як у січні 2014 року я використав у ТвітДеку пошуки щодо аварійної посадки невеликого літака на автостраді Бронкса, аби роздобути термінові новинні репортажі, тріангулювати й верифікувати побачене.

Я помітив, як у моїй основній часовій стрічці з'явилося кілька твітів, де йшлося про посадку літака на одній з головних автострад Нью-Йорка Діген у районі Бронкс, що, звісно, було незвичайним явищем.

Літак приземлився у Нью-Йорку близько 3:30 пополудні за місцевим часом. (Твіт датується за стандартним тихоокеанським часом.) Це був один із перших твітів, який повідомляв про посадку. Я відстежую кілька нью-йоркських твіттер-аккаунтів, котрі відіграють для мене роль своєрідного радіо-сканера подій у місті. Отож я не повідомлятиму новину, допоки не зможу повернути її назад у «сканер», однак її корисно отримати як потенційний тривожний сигнал про те, що варто копати глибше. Побачивши перші репортажі, я і далі працював у ТвітДеку, використовуючи його функцію відбирати тільки ті твіти, котрі містять зображення або відео. Для пошуку я використовував слова: "невеликий літак" і "Бронкс".
Попередні результати засвідчували, що варті довіри джерела місцевих новин повідомляли про приземлення літака і містили зображення. Я також знайшов додаткову інформацію і зображення у розширеному пошуковику всіх твітів, використавши фільтр розташування (у радіусі 5 миль від Нью-Йорка) та ті ж самі ключові слова: "маленький літак" і "Бронкс":

Я також провів пошук у своєму спеціалізованому списку перевірених аккаунтів, що належать установам міста та штату Нью-Йорк, і знову застосував фільтр розташування. Ці варті довіри джерела (подані нижче) допомогли підтвердити подію.

Відтак я зв'язався з офісом громадської інформації Пожежного відділення Нью-Йорка, аби підтвердити побачене і розпитати про деталі події, які їм мали бути відомі. Мені повідомили, що на борту перебувало три особи, двоє пасажирів і пілот. Пізніше нам назвали марку/ модель літака, ім'я та прізвище особи, на яку він зареєстрований, та лікарню, куди доставили пілота з пасажирами. Соціальні медіа привели нас на місце події, однак ми мусили з’ясовувати деталі старим перевіреним способом.

Упевнившись, що правильним чином відібрали достатню кількість достовірної інформації для початку роботу, ми подали власну публікацію (див. нижче). Додаток Circa пропонує читачам опцію "зафоловити" публікацію та отримувати її оновлення, залежно від надходження нової інформації. Власне, процедура полягає в тому, щоб якомога швидше запустити новину з верифікованими повідомленнями та надалі оновлювати її. ТвітДек дозволяє нам розкручувати публікацію, шукаючи надійних осіб (співробітників правоохоронних органів, першоджерела), з якими можна безпосередньо зв'язатися, щоб підтвердити обґрунтованість оновлень соціальних медіа. У деяких випадках ми зв'язуємося безпосередньо з особою, яка надіслала інформацію в Твіттер і намагаємося визначити, наскільки вона надійна.

Побудова корпусу даних

Інформація, яку ви отримуєте з соціальних медіа, має бути не останнім словом, а – першим вашим кроком до спроби верифікувати, що насправді відбулося.
Цей ключ дається, щоб якомога більше спостерігати за подіями, отримувати інформацію та порівнювати її з іншим контентом та новинами для створення корпусу даних. Знайдіть способи підтвердити те, що ви знайдете завдяки безпосереднім контактам із людьми та перевірці їх як осіб причетних до отриманого контенту.

Як я зауважував: ставтеся до соціальних медіа ніби до радіосканера.

---

Розділ 3. Перевірка створеного користувачами контенту (СКК)

Клер Вардль – науковий співробітник Центру цифрової журналістики при Колумбійському університеті. Там вона працює над великим дослідницьким проектом з користувацького контенту і телевізійних новин. Окрім того, Клер розробляла програму соціального медіа-тренінгу для Бі-Бі-Сі в 2009 році й навчала журналістів по цілому світу, як збирати в суспільстві інформацію для ЗМІ та верифікувати її. Протягом останніх двох років Клер працює з соціальним новинарним агентством «Сторіфул» . Вона здобула ступінь доктора філософії з комунікації в Анненбергзькій школі комунікацій Університету Пенсільванії. Клер дописує у твіттер на @cward1e та веде блог clairewardle.com .

Менше, ніж за десятиліття, збір інформації для ЗМІ зазнав суттєвих змін внаслідок двох вагомих технологічних стрибків. Перший – це мобільна технологія. Влітку 2013 року в її розвитку настав піковий момент. Уперше більше половини (55 відсотків) продажу всіх нових мобільних телефонів склали смартфони . Згідно з задумом розробників, смартфон містить високоякісну камеру з функцією відеозапису та дозволяє користувачеві легко підключатися до мережі, щоб поширювати зображення. Як наслідок, дедалі більше людей зберігають цю технологію у своїх кишенях, щоб миттєво документувати побачені події та ділитися ними з зацікавленими особами, як безпосередньо, так і значно ширше – через соціальні мережі.

Другий стрибок, пов'язаний із першим – сплеск соціальних мереж. Коли Вузол створеного користувачами контенту Бі-Бі-Сі починав свою роботу на початку 2005 року, його співробітники покладалися на людей, що надсилали свої повідомлення на одну центральну адресу електронної пошти. На той момент Facebook мав трохи більше 5 мільйонів користувачів, а не понад один мільярд, як нині. YouTube і Twitter ще не запустили. Тепер же щодня кожну хвилину контент у розмірі 100 годин завантажується в YouTube, з’являється 250 000 твітів та 2 400 000 одиниць контенту ділять користувачі Facebook (1). Таким чином поведінка аудиторії істотно змінилася.

Замість того, аби щось фільмувати, і за умови запиту надсилати зйомку в новинарне агентство, люди миттєво фіксують побачене і завантажують картинку на Facebook, YouTube або Twitter. Дослідження засвідчили, що вкрай незначна частина аудиторії володіє достатнім розумінням процесу новинарства, аби вважати цінним власноруч відзнятий матеріал та спонтанно надсилати його до новинарного агентства чи якоїсь іншої організації (2). По суті, користувачі завантажують контент, аби поділитися враженнями зі своїми друзями та родиною.

Дедалі частіше у всьому світі на будь-яких подіях з’являються «випадкові журналісти» – всього-на-всього люди, що перебувають в потрібному місці в потрібний час зі смартфоном у руках. Як стверджує Ентоні Де Роза, колишній редактор соціальних медіа в «Рейтерз» і нинішній головний редактор Circa:

"Перша думка «медіа-ловця» зазвичай така: «Мені потрібно поділитися цим із великою мережею теленовин». Він мислить так, оскільки йому байдуже щодо традиційних мереж теленовин або, щонайімовірніше, він і ніколи не чув про них. Однак він чув про інтернет, і саме там вирішує поділитися побаченим з цілим світом ".

Аналогічно під час екстрених подій аудієнція значно частіше звертається за інформацією до соціальних мереж, гадаючи, що служби швидкого реагування та організації з надання допомоги в надзвичайних ситуаціях також використовують саме їх. На жаль, ці новинарні події запускають у кругообіг неправдиву інформацію, що поширюється навмисно або випадково. Тому журналісти та фахівці гуманітарних організацій мають завжди починати свою роботу з позиції, що контент є недостовірним. Під час надзвичайних ситуацій, коли інформація може буквально впливати на життя, верифікація є найважливішою частиною процесів збору новин та їхнього поширення.

Важливість верифікації

Можливість кожного з нас завантажувати контент і маркувати або описувати його як певну подію на багатьох журналістів, зокрема редакторів, наганяє суцільний жах, що їх обманюють та вимушують працювати з неправдивим змістом.

Тим паче деякі люди свідомо розігрують новинарні агентства і громадськість, створюючи фальшиві вебсайти, вигадуючи Твіттер-аккаунти, редагуючи світлини у фотошопі та змінюючи відео.

Хоча найчастіше трапляються несвідомі помилки. Люди, намагаючись бути корисними, часто знаходять помилковий контент із попередніх новин та діляться ним. Нижче подано приклад чоловіка, який вибачається за те, що , яку йому переслала по електронній пошті його дружина. Вона сказала йому, що на ній зафіксовано, як тайфун Усагі прямує до Гонконга; насправді ж це була стара світлина зовсім іншої події.

Ще інших проблем завдають люди, які завантажують контент з YouTube, а потім викладають його на своїх аккаунтах, видаючи за власний. Про таке кажуть «здерли», однак на практиці це означає, що ми мусимо докласти зайві зусилля, аби знайти справжнього поширювача контенту.

Усю складність пошуків оригіналу будь-якої зйомки демонструє той факт, як комітет із питань розвідки Сенату США випустив плей-лист з 13 відео , що спочатку з'явилися на YouTube та були використані, аби знайти докази атаки хімічною зброєю в сирійському районі Східна Гута 2013 року. Низку цих відео було взято з відомого сирійського агрегатора каналу YouTube, який регулярно публікує відео з каналів інших людей. Відповідно, це дозволило припустити, що відео у плей-листі насправді – не оригінальні, а – "здерті".

Використовуючи набір різних методів верифікації, Фелім МакМахон зі «Сторіфул» зумів виявити оригінальні версії відео. Він описав цей процес тут . Власне, розглянутий приклад засвідчує, що відтепер проблеми такого штибу стосуються не лише журналістської спільноти.

Контроль верифікацією

Верифікація є ключовою навичкою, яка стала можливою завдяки безкоштовним онлайн інструментам і традиційним журналістським методам. Жодна технологія не здатна автоматично перевірити частину СКК (створеного користувачами контенту) зі стовідсотковою гарантією.

Проте лише людського ока або традиційних досліджень у цій справі більше недостатньо. Це має бути поєднання їх двох.

Коли журналіст чи працівник гуманітарної організації знаходить якусь частину інформації або контенту через соціальні медіа, чи то навпаки – відсилає її туди, він має перевірити і підтвердити чотири елементи:

1. Походження: чи це оригінальна частина контенту?
2. Джерело: хто завантажив контент?
3. Дата: коли створено контент?
4. Місце: де створено контент?

1. Походження: підтвердити автентичність контенту

Якщо ви знайшли контент у профілі соціальних медіа, то маєте запустити кілька перевірок самого профілю, аби переконатися, що він справжній.

Наприклад, якщо це твіт, то будьте в курсі: сайт lemmetweetthatforyou.com напрочуд легко підробляє твіти, і фальшивками потім діляться як зображеннями.

Інший спосіб викладати підроблену інформацію на Твіттері – це подавати її у вигляді ретвітів. Наприклад: "Справді? RT@JoeBiden Я оголошую, що йду з політики". За такого подання, здається, ніби ви просто ретвітнули оригінальне повідомлення.

Ошуканці також часто додають у Твіттері синю підтверджувальну галочку до світлини на фальшивому аккаунті, аби той здавався справжнім. Щоб перевірити, чи аккаунт достовірний, наведіть курсор миші на синю галочку, і ви побачите, як спливе текст "перевірений аккаунт". Якщо тексту немає, отже, обліковий запис – не верифікований.

«Фейсбук» надає аналогічну програму перевірки з використанням тієї ж системи синьої галочки для знаменитостей, журналістів та державних чиновників. Достовірні галочки можуть стояти і на особистих профілях, і на звичайних сторінках «Фейсбук» (Як і «Твіттер», «Фейсбук» управляє програмою перевірки та вирішує, які запити на верифікацію приймати). На сторінках «Фейсбуку», таких як – Усейна Болта внизу, галочка стоїть акурат під світлиною обкладинки поруч з іменем людини.

В особистих профілях курсор з’являється на світлині обкладинки. Ось профіль Ліз Херон, редактора газети нових медіа «Волл-стріт джоурнел»:

Варто зазначити, що, як і у "Твіттері", люди навчилися розміщати сині галочки на світлинах профілю за допомогою фотошопу. Тому у «Фейсбуці», як і у "Твіттері", коли навести курсор миші на синю галочку, має з'явитися фраза "перевірений профіль".

Але, як і під час роботи з "Твіттером", пам'ятайте, що у «Фейсбуці» процес перевірки далекий від прозорості. Отож коли аккаунти менш відомих людей залишаються невирифікованими, може бути незрозуміло: це підробки, чи їхні користувачі всього-на-всього недостатньо відомі!

Утім, навіть попри наявність цих офіційних програм для верифікації, не існує швидкого способу з’ясувати, чи обліковий запис реальний, окрім як, кропіткої перевірки всіх доступних деталей профілю. Власне, потрібно переглядати сайти, на які подано посилання, місцеперебування користувача, попередні знімки та відео, оновлення статусу або твіти. За ким слідують ці користувачі, або з ким дружать? Чи фігурують вони в чиїхось списках?

Якщо ви переглядаєте сторінку, що містить багато контенту, скажімо, фото або відео, одне з перших ваших запитань має бути: це оригінальні кадри та зображення? Використання інструментів для пошуку зображень, таких як TinEye або Google Images допоможе вам з'ясувати, чи картинку вже розміщували в мережі раніше (за детальним тлумаченням, як користуватися цими засобами, звертайтеся до четвертого розділу посібника).

І хоча навмисні підробки рідкісні, все ж і вони трапляються. Наприклад, упродовж останніх років відносно нешкідливі відео-підробки поширювали піар-компанії, шукаючи слави серед громадськості , а також студенти – виконуючи екзаменаційні завдання . Мали місце також зумисні намагання поширити неправдивий контент, зокрема в Сирії та Єгипті, задля очорнення образу "ворога". Це досягалося шляхом авторитетного представлення підробок на каналах соціальних медіа.

Такі методи передбачають: спочатку створити фальшивий веб-сайт, що зовні має правдивий вигляд, відтак взяти на себе відповідальність за бомбардування , або інсценізувати якийсь жахливий злочин та звинуватити в ньому ворожу сторону. Нині маніпуляція досягається відносно легко, і хай ви Ненсі Пелосі, яка намагається зробити світлину всіх жінок-членів Конгресу , навіть якщо деякі з них запізнюються на подію, або ж – група сирійських активістів, що ділиться відео, на якому заживо спалюють людину , будь-який журналіст і співробітник гуманітарної організації має починати свою роботу з припущення: всякий СКК – фальшивий (Див. розділ 5 посібника, де пояснено детальніше, як перевіряти відео.)

2. Підтвердження джерела

Кінцевою метою під час перевірок СКК є виявити першого, справжнього завантажувача контенту та вийти з ним на зв'язок.

Отож у нашій розмові ключові питання передбачають: з’ясувати, де хто стояв, коли робив фотознімок, що міг бачити, і який тип камери використовував для запису матеріалу (Ці питання забезпечують всі необхідні дані для проходження описаного в попередньому розділі основного тесту Стіва Батрі "Звідки ви це знаєте?").

Якщо хтось намагається – зумисно чи ні – просувати неправдиву інформацію, прямі запитання часто змушують осіб зізнаватися, що насправді це не вони знімали той чи інший відеоматеріал. Крім того, на деякі з цих запитань можна отримати відповіді у вигляді перехресних посилань завдяки перевірці EXIF-даних світлин або порівнянні відео певного місця з даними Google Street View (Ґуґл Перегляд Вулиць), що ми детально розглянемо в подальших розділах.

Але передусім ви маєте знайти особу, відповідальну за контент. Причому, вивчаючи історію такого користувача, ви мимохіть наслідуватимете риси якогось старомодного поліцейського розслідування та почуватиметеся радше як сталкер, аніж журналіст або дослідник.

Деякі люди розміщують дуже багато інформації у своїх соціальних профілях, і певна особа (особливо одна, що не надто звично) може забезпечити величезний обсяг інформації. Оскільки ж люди нині здебільшого проживають свої життя відразу в кількох соціальних мережах, їм часто не відомо, як поєднати різні ключі, щоб створити істотне досьє інформації. Профіль в YouTube розміщується з невеликою кількістю особистих даних, однак якщо він містить URL якогось сайту, то через веб-ресурс who.is може вивести журналіста і на адресу користувача, його і-мейл та навіть – телефонний номер (3).

3. Підтвердження дати події

Верифікація дати якогось відео може бути одним із найскладніших елементів перевірки. Деякі активісти усвідомлюють цей факт і покажуть вам газету за потрібний день – з її дати буде зрозуміло, коли саме вони поділилися своїми кадрами. Очевидно, що такий метод не надійний, але якщо завантажувач стає відомим, і новинарна або гуманітарна організація довіряє йому, це – корисна додаткова інформація.

Знайте, що в YouTube відео датуються за стандартним тихоокеанським часом. Іноді це може означати, що відео здається завантаженим ще до того, як представлена на ньому подія мала місце.

Ще один спосіб визначити дату – скористатися інформацією про погоду. Наприклад, «Вольфрам Альфа» являє собою обчислювальний засіб із технології знань, який, зокрема, дозволяє перевірити погоду залежно від конкретної дати. (Щоб отримати результат, достатньо просто набрати в ньому вислів штибу: «Якою була погода в Каракасі 24 вересня 2013 року?») Ця операція також комібнується з твітами і даними місцевих синоптиків, а ще – з іншими завантаженнями за тією ж адресою та датою, і в результаті ви скористаєтеся перехресними посиланнями на погоду.

4. Підтвердження місця події

Географічне розташування автоматично визначається лише для невеликого відсотку контенту, але картографічні платформи – Google Maps, Google Earth, Wikimapia – мають застосовуватися насамперед для перевірки відео та фотографій, і це просто неймовірно, що можна за ними визначити (4). Утім, визначення географічного місця завжди ускладнюється, коли зображення застаріло, як це було, наприклад, у Сирії, за умови, що його об’єкти уражені бомбардуванням та обстрілом, або ж на Лонг-Айленді після урагану Сенді.

Активісти, які знайомі з проблемами верифікації, часто переміщаються в якісь верхні точки до або після зйомок певних кадрів, аби потім вдалося ідентифікувати будівлю, що може бути зафіксована на мапі: хай то висока вежа, мінарет або собор, чи вказівний стовп. Частково це відбувається завдяки тому, що новинарні агентства заздалегідь просять активістів діяти саме таким чином (5), інколи ж і вони самі діляться між собою найкращими практичними порадами щодо завантажень користувацького контенту.

Перевірка як процес

На жаль, часто люди сприймають перевірку лише як дію так/ні: було щось верифіковано або ні.

На практиці, як описано вгорі та в подальших розділах, верифікація – це цілий процес. І доволі рідко, всі наші перевірки приносять чіткі результати. Тому тільки від редакторів залежить остаточне рішення, чи використовувати якусь частину контенту, що бере свій початок від свідків.

У двох недавніх академічних дослідженнях проведено аналіз вихідного контенту Бі-Бі-Сі та Аль-Джазіри. У результаті аналізу встановлено, що поки редакції виконують свої перевірки та вважають їх вкрай необхідними, результатами цієї верифікації дуже рідко діляться з аудиторією.

Як висновує Джульєтта Харкін у своїй праці за 2012 рік : «Арабські канали Бі-Бі-Сі та Аль-Джазіри ще жодного разу у своїх програмах та відео-пакетах, які оцінювалися, не згадали: чи перевірено джерела, і наскільки вони надійні. Звичне для всякого телеефіру пояснення «ця зйомка не може бути перевірена» відсутнє у всьому контенті, що аналізувався для нашого дослідження» (6).

Недавно було зроблено кроки для підвищення прозорості з аудиторією щодо перевірок, які здійснюють журналісти, коли новинарні агентства використовують створений користувачами контент (СКК). «Ассошіейтед Пресс» і Бі-Бі-Сі – обидві компанії працюють з метою зробити свої верифікаційні процеси яснішими; в серпні 2013 року компанія Бі-Бі-Сі, даючи своїй аудиторії знати, що вона, насправді, знає, заявила : після комплексного дослідження на предмет використання СКК під час Арабської Весни "Бі-Бі-Сі ухвалило нову редакцію для всього створеного користувачами відеоматеріалу, який не вдалося верифікувати незалежним чином".

Цілком імовірно, що протягом кількох найближчих років з'явиться нова граматика верифікації разом з аудиторією, котра очікуватиме, коли їй нарешті повідомлять: що відомо, а що – ні, про якусь отриману з соціальних медіа частину СКК. З аудиторією, яка зможе бачити ті ж самі кадри, що й новинарні агентства та решта організацій, які збирають матеріал у масах. Власне, такий рівень прозорості та відповідальності нам потрібен.

Примітки

1. Ця статистика змінюється постійно, однак тут подано останню спробу виміряти активність користувачів у найпопулярніших соціальних мережах
http://blog.qmee.com/qmee-онлайн-в-60-seconds/

2. http://www.bbc.co.uk/blogs/knowledgeexchange/cardiffone.pdf

3. Журналіст завше має перевіряти обидва ці ресурси. Іноді результати можуть з’являтися на одному з них та бути відсутні – на другому.

4. Дивіться цей пост про те, як визначали місце танкового вибуху в Сирії: http://blog.storyful.com/2013/03/13/the-changing-nature-of-conflict-and-technology/

5. Дивитися роботу Харкін.

6. Дивитися роботу Харкін.

---

Навчальний приклад 3.1. Моніторинг і верифікація під час парламентських виборів в Україні

Анахі Айяла Лакуцці є старшим радником з питань інновацій Гуманітарного медіа-проекту та Інноваційно-навчального центру «Інтерньюз» . Упродовж останніх чотирьох років вона працювала по цілому світу, зокрема для таких організацій, як: Всесвітній банк, ООН, НДІ та «Фрідом Гауз» у сферах: застосування технологій та інновацій під час гуманітарних криз, розвитку засобів масової інформації, запобігання конфліктів і прав людини. Анахі веде блог на anahiayala.com і поширює твіти на anahi_ayala .

Під час українських парламентських виборів восени 2012 року «Інтерньюз Україна» , місцева НУО, що діє за підтримки міжнародної некомерційної організації ЗМІ «Інтерньюз» , запустила проект зі спостереження за виборами під назвою Elect.UA. У проекті використовувалося поєднання краудсорсинга, мобільних телефонів, соціальних медіа, професійного моніторингу виборців та ЗМІ для того, щоб спостерігати за виборчою кампанією і можливими порушеннями або фальсифікацією результатів.

Проект було розроблено на основі досить складної структури: тридцять шість журналістів по всій країні надсилали репортажі під час виборчої кампанії та в день виборів. Одночасно три різних організації з моніторингу виборів мали своїх співробітників, що надсилали повідомлення на ту ж саму платформу, використовуючи СМС, онлайн-форми та електронні листи. Elect.UA також запросив українців повідомляти про їхній виборчий досвід, використовуючи соціальні медіа («Твіттер» і «Фейсбук»), мобільні технології (SMS і телефонна лінія), смартфон, онлайн форми або електронну пошту.

Вся інформація, яка надходила від підготовлених в Інтерньюз журналістів та спостерігачів за виборами, автоматично позначалася як достовірна, натомість народні повідомлення перевіряла команда з 16 адміністраторів у Києві.

Для повідомлень, що надходили з мас, адміністративна команда ухвалила протокол перевірки на основі джерела інформації: мобільні технології, соціальні медіа, онлайн-форми чи електронна пошта. Власне, для кожного джерела вона мала перевірити відправника інформації (якщо це можливо), її зміст і контекст. Щодо перелічених компонентів, то команда також мала постаратися визначити: чи може щось бути верифіковано на 100 відсотків, чи – тільки частково.

Зображення внизу демонструє модель дерева рішень, яку адміністратори використовували в процесі верифікації інформації, що надходила через соціальні медіа:

Щоб збільшити і роздивитися картинку клікніть на неї

Першим кроком було виконати пошук в Інтернеті інформації та її джерела, щоб виявити всі можливі цифрові сліди користувача, і частини контенту (Наприклад, ми досліджували інші облікові записи соціальних медіа, згадки про особу в публікаціях ЗМІ, інформацію про освіту, громадську приналежність тощо). Пошук було спрямовано на визначення, чи користувач є надійним джерелом, і чи зберігаються сліди ще якоїсь інформації, яку він кудись подавав онлайн.

Другим кроком було використати зібрану інформацію для створення профілю особи, а також – контенту, який вона надала. Для кожного з п’яти запитань - хто, що, коли, де і чому - адміністраторам довелося ретельно визначати: що вони в змозі довести, а що – ні.

Для мультимедійного контенту протокол перевірки джерела був такий самий, але ми отримали інший шлях контенту. Фото і відео верифікувалися через пошук географічних орієнтирів, які можна було ідентифікувати , а також через аналіз серед інших елементів контенту: аудіо (вжитої в ньому мови, діалектів, сленгу, фонового шуму тощо), одягу та світла (штучного чи природного).

Коли частина інформації не могла бути перевірена з достатньою впевненістю, новина надсилалася назад до спостерігача за виборами або репортера, що діяли на місцях, для особистої перевірки в режимі реального часу.

Наприклад, 28 вересня 2012 року Elect.UA отримало анонімне повідомлення через свій вебсайт, що незнайома особа запросила кандидата в народні депутати Леоніда Даценко на переговори, під час яких залякувала його, змушуючи відмовитися від участі у виборах.

Наступного дня адміністратори платформи знайшли статтю в надійному медіа-ресурсі, що містила запис розмови з шантажистом. Утім, ми й далі затримували новину, щоб верифікувати її. Відтак першого жовтня місцеві журналісти повідомили на прес-конференції про цей інцидент . А журналісти Elect.UA провели також інтерв'ю з місцевими правоохоронними службами, які підтвердили факт злочину.

В цілому команді Elect.UA вдалося верифікувати неймовірну кількість інформації, використовуючи згадані протоколи, окрім того, зауважити: чим краще адміністратори ознайомлені з процесом перевірки, тим швидше вони працюють. Це підтверджує, що перевірка створеного користувачами контенту є навиком, який систематизується, і йому можна навчати, аби отримувати ефективні й надійні результати.

Модель дерева рішень:

---

Розділ 4. Верифікація зображень

Трушар Барот є помічником редактора Вузла соціальних медіа та створеного користувачами контенту на «Бі-Бі-Сі Ньюз» . Протягом останніх п’ятнадцяти років він працював у британських ЗМІ: на телебаченні та радіо, у газетах та Інтернеті, соціальних і цифрових медіа. За останні чотири роки він допоміг розробити і запровадити соціальну медіа-стратегію «Бі-Бі-Сі Ньюз», а також – "суспільний відділ новин" у новій штаб-квартирі цієї компанії, що в центрі Лондона. Барот поширює твіти на: @ trushar .

Одне потужне зображення може охарактеризувати подію.

Це, звичайно, було несподіванкою для Вузла користувацького контенту «Бі-Бі-Сі Ньюз» на початку липня 2005 року. Минув всього тиждень відтоді, як створили першу пілотну команду, аби вона розглядала контент, який надсилала до «Бі-Бі-Сі Ньюз» аудиторія, і допомагала відбирати найкращий з нього для демонстрації на ТБ, радіо та в Інтернеті.

Тоді ж 7 липня в Лондоні пролунали вибухи.

Власне, того ранку, коли Бі-Бі-Сі та інші новиннарні агентства повідомляли про сплеск напруги в лондонському метрополітені, команда СКК (створеного користувачами контенту) почала розглядати зовсім іншу новину – вона з’явилася через контент, який безпосередньо надсилала до «Бі-Бі-Сі Ньюз» аудиторія.

Це була одна з перших світлин, яку отримала команда. Та перше, ніж поширити зображення, його уважно вивчили, відтак зв’язалися з особою, що надіслала знімок, аби верифікувати її повідомлення й деталі всього побаченого. Світлина випадково стала одним із перших прикладів перевірки зображень СКК, яка відтоді зробилася стандартною практикою у новинарній індустрії.

Цей знімок, як і решта, схожих на нього, відображав усе жахіття й хаос, що запанували в Лондоні відразу після терактів. Власне, він спричинив моментальні зміни у формі подання тієї новини. І став першим наглядним прикладом того, як СКК продемонстрував свою значущість, допомігши «Бі-Бі-Сі Ньюз» переказати головну подію якомога точніше, швидше і краще.

Нині команда СКК перебуває в самому центрі студії новин Бі-Бі-Сі. Двадцять її журналістів працюють на радіо й телебаченні, в інтернеті й соціальних медіа-платформах, продукуючи контент, який бере свій початок або безпосередньо від аудиторії Бі-Бі-Сі, або ще ширше – з решти всесвітньої мережі.

Верифікація відіграє найважливішу роль в успіху команди СКК. З 2005 року технології значно пішли вперед, принісши нам неймовірний сплеск соціальних мереж і владу мобільних телефонів. Ці зміни подарували нам і великі переваги в процесі збору новин, особливо – термінових; вони-таки принесли і великі виклики.

Хай це всесвітнє новинарне агентство, що йому всі довіряють, як Бі-Бі-Сі, чи фахівець гуманітарної місії, який працює на місці подій, потреба швидко зібрати й поширити ключові зображення термінової новини має збалансовуватися з необхідністю бути впевненим, що знімки – справжні та варті довіри.
Ми також повинні забезпечити захист авторських прав і пошук відповідних дозволів на публікацію.

З того дня 2005 року команда СКК розробила низку допоміжних підходів у цьому процесі. І хоча технології й далі змінюватимуться – разом з інструментами, які ми використовуємо – основні принципи перевірки зображень залишатимуться незмінними:

1. З’ясувати особу автора / відправника зображення.

2. Підтвердити місце, дату і приблизний час зйомки.

3. Підтвердити, що на знімку дійсно зображено те, що нам пропонують / коментують для показу.

4. Отримати дозвіл автора / відправника на використання зображення.

Розгляньмо кожен із цих пунктів докладніше.

1 . З’ясувати особу автора / відправника зображення

Очевидний і зазвичай найефективніший спосіб виконати це – зв'язатися з завантажувачем і звернутися безпосередньо до нього, якщо він, справді, є тією особою, що зробила знімок.

Щоправда це тільки перший крок – зв’язатися з користувачем через його обліковий запис у соціальній мережі або адресу електронної пошти, звідки поширювався знімок. Адже не менш важливо і якомога більше довідатися про особистість завантажувача. Усі деталі допоможуть визначити, чи, справді, він є першоджерелом зображення.

Як згадувалося в попередньому розділі, в багатьох випадках люди намагаються стати в пригоді, передруковуючи зображення, які зустріли деінде. Це часто трапляється з новинарними агентствами – добромисні громадяни присилають їм зображення, щоб допомогти повідомити про якусь подію. Усього-на-всього попросивши відправника відповісти: це зображення належить йому, чи ні, ви можете зберегти безліч часу в процесі перевірки.

Та якщо відстежувати джерело знімка починають з особи, котра завантажила його, то часто закінчують – на комусь іншому, тому, хто, власне, захопив кадр.

Як зазначено в попередньому розділі, важливим кроком є і використання таких служб як: «Гугл Зворотний пошук зображень» або «ТінАй» . Вставте URL зображення чи його копію в будь-яку з них, і ті переглянуть мережу, щоб виявити відповідники. Якщо на одне і те саме зображення зринає кілька посилань, натисніть "подивитися інші розміри" для подальшої розвідки.

Зазвичай зображення з найвищою роздільною здатністю/найбільшого розміру виводить на першоджерело (На «Гугл Зображення» роздільна здатність для кожного результату подається поруч із самим зображенням). Далі ви можете зіставити отримане зображення з тим, яке маєте, і з’ясувати, чи джерело – початкове.

Здебільшого в разі термінових новин неможливо знайти знімки певних осіб, якими ви хочете проілюструвати повідомлення (найпаче, якщо мова йде про звичайних громадян). Окрім того, ви, напевне, захочете підтвердити, що маєте на руках саме знімок тієї особи, яка вам потрібна, а не когось іншого з таким самим, як у неї, ім’ям та прізвищем.

Підкажу, що сайт Pipl.com тут особливо стане в пригоді, оскільки, згідно з онлайн-профілями осіб, дозволяє користуватися перехресними посиланнями на імена користувачів, їхні прізвища, адреси електронної пошти та номери телефонів. А для міжнародних пошуків додатковим допоміжним ресурсом стане – WebMii. Також LinkedIn виявиться чудовим шляхом до верифікації особи, часто надаючи додаткові канали для того, щоб знайти її (через компанії / організації, з якими вона пов’язана зараз, або була – колись).

2. Підтвердити місце, дату і приблизний час зйомки

Існують деякі корисні журналістські та технічні способи з’ясувати такі важливі дані як: дата, місце й решта деталей. Один із головних шляхів до збору цієї інформації – безпосередні перемовини з особою, яка створила/завантажила зображення. Оці п'ять запитань, як і колись, не втрачають своєї актуальності:

• Хто вони?
• Де вони?
• Коли потрапили туди?
• Що можуть бачити (і що показано на їхньому знімку)?
• Чому вони там?

Варто відразу зауважити один важливий аспект: якщо зображення – з небезпечного місця, завжди з’ясовуйте: чи розмовляючи з особою, ви тим самим не наражаєте її на небезпеку. Також будьте в курсі щодо всіх запитань стосовно ідентифікації джерела за допомогою різних деталей, які ви поширите про нього чи його зображення.

З нашого досвіду на Бі-Бі-Сі скажу, що люди, які, справді, перебували в небезпечному місці, даватимуть образні відповіді, часто описуючи деталі в теперішньому часі ("Я стою посеред вулиці Х, я бачу та чую Y"). Чим розмитіша відповідь, тим обережніше ви маєте підходити до того, що вам повідомляють.

Ще один корисний метод – попросити особу прислати вам додаткові світлини, зроблені в той самий час. Адже в ситуації, яка варта уваги ЗМІ, доволі рідко трапляється, аби хтось клацав всього один кадр. Маючи понад одне зображення, ви зможете більше дізнатися, як розгорталися події, що їх аналізуєте.

Після того, як ви отримали свідчення джерела щодо зйомки зображення, попрацюйте ще, аби підтвердити й цю інформацію. Варто використовувати два основні способи, щоб дослідити контент самої світлини та зіставити його з почутим від джерела.

Насамперед перевірте, чи зображення має якісь метадані. Вони також розглядаються як дані EXIF, коли мова заходить про цифрові зображення, власне, інформацію, вмонтовану в знімок. Якщо світлина – оригінальна, ви маєте чудову нагоду довідатися марку і модель камери, а також серед інших подробиць – початкові розміри зображення і його часовий штамп (щоправда будьте обережні: його могли поставити ще в заводських настройках виробника або ж – іншому часовому поясі). Ви можете використовувати таке програмне забезпечення як «Фотошоп» (подивитися дані файлу) та пошукати безкоштовні онлайн інструменти штибу: fotoforensics.com чи findexif.com , щоб отримати параметри EXIF.

Завантажте зображення в EXIF-читач, і той видасть вам усю інформацію, яка в ньому міститься. Частина цієї інформації найпаче стане в пригоді тим, хто краще розуміє технічну сторону цифрової зйомки. У кожному разі навіть для звичайної особи такі дані, як дата зйомки світлини і тип використаної при цьому камери, іноді, можуть допомогти викрити неправдиві свідчення джерела.

Єдине застереження: зазвичай сайти соціальних медіа, що публікують зображення, як то: «Твіттер», «Фейсбук» чи «Інстаграм», вирізають з них більшу частину оригінальних метаданих – а то й геть усі – заледве світлини потрапляють на їхні платформи («Флікр» тут, здається, виняток).

По-друге, використовуйте перехресні посилання на зображення з іншими джерелами. Розбудіть у собі детектива, уважно вивчаючи світлину. Доволі часто ви зустрічатимете підказки, які допоможуть вам перевірити місце та час зйомки. Скажімо:

• Ліцензія / номерні знаки на транспортних засобах
• Погодні умови
• Архітектурні пам'ятки
• Кшталт одягу
• Знаки / написи
• Чи є там крамниця або будівля, які можна розпізнати?
• Який тип місцевості / довкілля в кадрі?

3. Підтвердити, що на знімку дійсно зображено те, що нам пропонують / коментують для показу

Зображення може бути справжнім, однак недостовірно прокоментованим. Наприклад, під час урагану Сенді отака світлина поширювалася по цілому «Твіттері», і всі подавали її як знімок трьох вояк, які в жахливу негоду вартують біля Могили незнаного вояка:

Власне, на світлині, справді, зображено вояк біля могили. Проте її зробили за місяць до урагану Сенді! Потім опублікували на сторінці «Фейсбуку» дивізії «Схід» Першої армії США.

В рамках верифікації дати, часу та приблизного місця зйомки світлини вам також важливо пересвідчитися, що зображення на ній, дійсно, є тим, на що претендує. Адже автентичні знімки й далі можуть розміщати в неправдивому контексті.

Використовуйте «Гугл Мапи» , «Бінг Мапи» або ж «Вікімапію» , щоб верифікувати місця зйомки. Світлини з СКК нині дедалі частіше відмічають на цих службах, і вони також слугуватимуть корисними нитями для подальшого розслідування, як і різні ракурси місця, що його ви досліджуєте (Дізнайтеся більше про те, як користуватися цими картографічними службами з п’ятого розділу «Верифікація відео»)

Використовуйте погодні сайти, які нададуть вам точні дані щодо гідрометеорологічних умов у потрібному місці певного дня, і таким чином ви з’ясуєте, чи зафіксовані на світлині погодні обставини узгоджуються з дійсністю. Як згадувалося в попередньому розділі, «Вольфрам Альфа» – чудовий сайт для пошуку гідрометеорологічних даних щодо потрібного місця та часу.

Якщо в межах зображення є написи різними мовами (наприклад, на знакові), використовуйте «Гугл Перекладач» . Цілком імовірно, що він додасть ще один ключ до пошуку місця зйомки. Засіб для оптичного читання ocr.com також знадобиться вам, якщо зі світлини необхідно видобути якийсь текст – і потім запустити його в той-таки онлайн-перекладач.

Окрім того, служби місцезнаходження соціальних медіа, такі як: Geofeedia та Ban.jo , допоможуть визначити, де саме завантажили знімок. Вони послуговуються даними джіпіес із мобільного пристрою, через який завантажували знімок. І хоча наразі згадані служби охоплюють незначний відсоток контенту соціальних медіа, переданого з певних місць, утім, забезпечать вам украй корисний початковий фільтр.

На рисунку долі подано зразки світлин, що їх Geofeedia захопила відразу після вибухів під час маратону в Бостоні:

Поруч із цими знаряддями та методами щодо зображень також корисно – перевіряти, чи аналогічні або схожі знімки ширять офіційні новинарні агентства та організації. Чи ще хтось завантажував у соціальні мережі будь-які світлини з того ж самого місця? Якщо на них зафіксовано ту саму подію тільки з іншого ракурсу, це також пробуджує довіру до зображення.

Нарешті, якщо маєте справу з грандіозною новиною, вам завжди варто двічі перевірити, чи особливо приголомшливе зображення, що потрапило до ваших рук, бува, не появиться на Snopes – сайті, котрий спеціалізується на розвінчанні міських легенд та дезінформації в Інтернеті.

4. Отримати дозвіл від автора / відправника на використання зображення

Це, безумовно, ідеальна практика – добитися дозволу на публікацію від правовласника зображень. Додаймо сюди, що закони про авторське право в багатьох країнах дедалі частіше передбачають позов за збитки зі сторони автора, якщо його згоди на друк аніхто не просив і не отримував.

Тим часом терміни та умови щодо авторських прав на контент, завантажений у соціальних мережах, варіюються від служби до служби. Деякі з них, наприклад, «Флікр», чітко зазначають поруч із зображенням: фотограф зберігає за собою всі авторські права, або ж дозволяє послуговуватися ліцензіями «Кріейтів Коменс» (Радимо почитати про ліцензії «Кріейтів Коменс» , аби ознайомитися, чим вони відрізняються)

Коли ж добиваєтеся дозволу, важливо мати на увазі кілька деталей:

• Чітко зазначте, яке саме (які самі) зображення ви хочете використати.

• Поясніть, як саме використаєте знімок (-ки).

• Уточніть бажання фотографа, яким чином його представити (ім'я, користувацьке ім'я тощо; не забувайте, що іноді автор прагне залишатися невідомим).

Та щонайголовніше пам'ятайте: якщо ви досі відбули череду всіх описаних процесів та перевірок, а втім, і далі сумніваєтеся – не використовуйте зображення!

---

Навчальний приклад 4.1. Як ми в бурю верифікували пляжного "велетня"

---

Навчальний приклад 4.2. Перевірка двох підозрілих "вуличних акул" під час урагану Сенді

Том Філліпс – провідний автор компанії інтернет-новин Buzzfeed UK . Раніше він працював у британській газеті «Метро» , міжнародним редактором на MSN , і вже зовсім недавно допомагав газеті «Трініті Міррор» у запуску експериментального соціально-орієнтованого "стартапу" UsVsTh3m . У вільний від роботи час він, зокрема, веде блог «Чи хибить Твіттер?» , що виявився вдалою спробою перевіряти в режимі реального часу факти вірусних зображень і твітів. Сам Філліпс поширює твіти на: @ flashboy .

Коли ураган Сенді налетів на Нью-Йорк і Нью-Джерсі, я вів блог під назвою "Чи хибить Твіттер?" – мій експеримент із перевірки фактів вірусних зображень.

Власне, якщо велике стихійне лихо вражає область густо населену користувачами потужних соціальних мереж - і медіа-компаній – одним із результатів цього стає величезна кількість зображень, які потрібно фільтрувати. Отож, поки відділиш мухи від котлет, полетить шкереберть увесь редакційний день.

Одна ж особлива вірусна пара зображень демонструвала, як по затопленій вулиці Нью-Джерс начебто плаває акула. Я тоді об'єднався з Алексісом Мадригалом, що з часопису «Атлантик», аби постаратися перевірити ці знімки.

Однією з особливостей представлених долі зображень є те, що вони достатньо дивні, аби змусити вас засумніватися, і водночас не настільки підозрілі, щоб ви полегшено розвели руками. Зрештою, і вони виявилися такими, які майже неможливо остаточно розвінчати.

Хай там як, а іноді трудомісткому та брутальному насильницькому підходу щодо верифікації зображень немає альтернатив, отож мусимо: досліджувати поширення знімка «навиворіт» через соціальні медіа, щоб відкрити оригінал; блукати закутнями в «Гугл Перегляд Вулиць», аби щось достеменно визначити «у чорта на куличках»; та/або крутити сторінки результатів «Гугл Зображення» для якогось специфічного ключового слова, вишукуючи можливе початкове зображення.

У цьому разі пошуки в «Гугл Зображення» таки окупилися – ми знайшли точнісінько таку саму картинку плавника акули, що його хтось сфотошопив на одній зі світлин.

Але навіть тоді ми не змогли остаточно заявити, що другий знімок – фальшивка. На світлинах були різні акули.

Наші намагання знайти початкові зображення обох акул наштовхувалися на бар'єр з осіб, які туманно повідомляли: «Це з Фейсбуку». Урешті-решт ми-таки вийшли на оригінальне повідомлення в «Фейсбук» через твіт, що відсилав нас до новинарного сайту, який довіряв цьому джерелу (І сама новина, і повідомлення у «Фейсбук» відтоді зникли з Інтернету). Проте навіть це не зовсім допомогло, оскільки господар знайденої сторінки демонстрував й інші світлини, що навсправжки відображали повінь у тому-таки місті Бригантин, штат Нью-Джерсі. А у відповідях друзям він також наполягав на тому, що знімки акули – справжні (Озираючись назад, мені здається, що він мав на меті радше пожартувати зі своїм колом спілкування, ніж розіграти цілий Інтернет).

У кожному разі того факту, що він видавав одну безсумнівну підробку за реальний знімок, для нас було достатньо, аби перемістити й друге зображення в категорію "майже безсумнівна підробка". Хоча ми все-таки не знали цього достеменно.
Так тривало до наступного дня, поки сайту з перевірки фактів «Сноупс» не вдалося визначити вихідне зображення . Тепер ми могли заявити про своє відкриття зі стовідсотковою впевненістю. Ось він знімок акули, який було використано, щоб виготовити підробку:

Це, певно, головна наука з Сенді: передусім у ситуації, що швидко змінюється, перевірка радше перегукується з оцінкою рівня задовільної правдоподібності, ніж зі стовідсотковою впевненістю. Будьте відкриті щодо ваших сумнівів, демонструйте свою роботу, і дайте зрозуміти читачеві вашу оцінку помилки, коли телефонуєте йому щодо зображення.

---

Розділ 5. Перевірка Відео

Малахій Браун – редактор новин «Сторіфул» , першого інформаційного агентства у столітті соціальних медіа. «Сторіфул», зі штаб-квартирою в Дубліні та персоналом – в Азії і США, допомагає своїм «новинним» клієнтам відкривати, перевіряти і поширювати найцінніший користувацький контент на соціальних медіа-платформах. До «Сторіфул» Браун створював і редагував Politico.ie, ірландський політичний сайт та архів новин. З 2006 по 2008 рік він також працював у ірландському політичному часописі «Вілледж» та був редактором його веб-сайту Village.ie. Як програміст Браун вірить у новинарні інновації та здатність технологій зміцнювати журналістику. Браун родом із Бродфорду, що у графстві Лімерик, і мешкає в Дубліні. Він твітить на: @malachybrowne .

Доступні смартфони і технології фото-відеокамер, повсюдний доступ до Інтернету і соціальні медіа – ці всі чинники, тісно переплітаючись між собою, значною мірою відповідальні за вибух у висвітленні новин через громадські механізми. Одним із побічних продуктів тут стала величезна кількість відео, яке завантажується та розповсюджується щогодини, кожнісіньку хвилину.

Та революцію в області інформаційних технологій не завершено і обсяг вартого висвітлення в новинах користувацького контенту тільки зростатиме. Відтепер журналісти відповідальні ще й за те, аби швидко зібрати і перевірити СКК (створений користувачами контент) та впевнитися щодо прав на його використання. Традиційні цінності розслідувань і далі застосовуються, але для таких медіа, як відео, необхідний новий набір навичок.

Перевірка відео з невідомого джерела соціальних медіа може спочатку виявитися складною. Однак це не ракетобудування.

Ось те, що вам потрібно, аби впоратися з завданням: рішучість розслідувати передісторію контенту в поєднанні зі здоровим скептицизмом та знайомством із безліччю безкоштовних інструментів, які можуть допомогти встановити факти щодо кадрів. Цей розділ допоможе озброїти вас усіма трьома навичками.

Перше, що потрібно зрозуміти про перевірку створеного користувачами відео – воно поширюється через соціальні ЗМІ таким чином, що перша побачена вами версія навряд чи буде оригінальною. Відео може бути склеєне, нарізане частинами і повторно виставлене в іншому контексті. Важливі сліди від оригінальних кадрів можуть зникнути. Тому ваше завдання – викорінити факти, які засвідчують або спростовують саме те, що відео має донести вам.

Як і в роботі з кожною новиною почніть з основних запитань: Хто? Що? Коли? Де і Чому? В такому контексті пов'язані з відео метадані можуть допомогти відповісти на деякі з перелічених питань, надавши вам докладну інформацію про першоджерело, дату і місце.

Проте одне з правил є таке, що тільки частини доказів недостатньо, аби верифікувати кадри – зазвичай необхідно зібрати цілу їхню сукупність, аби відтворити повну картину. Причому, будьте готові, що адреналін зашкалює, як тільки пазл починає складатися.

Ось вам поетапна інструкція: як перевірити відео з соціальних медіа.

Історія походження

Визначити походження кадрів – ваш перший крок. Іноді буває очевидно, що відео належить обліковому запису «Фейсбук» або «Ютюб», де ви і знайшли його. Але, як зазначено в третьому розділі, ви завжди відштовхуєтеся від припущення, що кадри «здерли» або продублювали.

Більшість відео викладають з описом, тегами, коментарями або й частиною тексту. Видобудьте корисні ключові слова з цієї інформації, щоб почати пошук. Скорочення, географічні та інші власні назви тут неабияк стануть у пригоді. Якщо опис складено іноземною мовою, вставте текст у «Гугл Перекладач», аби виділити ключові слова.

Шукайте попередні відео за ключовими словами, використовуючи фільтр дати, аби отримати результати. В «ЮТюбі» прямо під пошуковим рядком погляньте на меню фільтрів і виберіть «Дату завантаження», як показано на малюнку внизу. Vimeo, YouКu та інші відео-платформи мають такі самі фільтри. Перегляньте результати і порівняйте мініатюри кадрів, аби знайти найбільш ранню версію (картинки оригінальних і "здертих" відео зазвичай збігаються).

Другий спосіб знайти найбільш ранню версію відео – виконати пошук його мініатюрної картинки, скориставшись «Гугл Пошук зображень» або «ТінАй» (як описано в попередньому розділі). Він може визначити перші зразки відео-мініатюри і зображень. Ефективність цих інструментів залежить від якості кадрів; тут допоможуть і їхні сильні контрасти, і яскрава кольорова гама.

Як тільки ви знайдете джерело відео, негайно зв’яжіться з ним, щоб перейти до наступного кроку.

Перевірте джерело

Отже, пора перевірити джерело інформації тим самим незмінним способом, за допомогою якого ми підходимо й до будь-якого іншого, тільки традиційнішого. Справді, доволі часто значно більше даних доступно про онлайн-джерела, ніж – традиційні, коли, наприклад, особа телефонує на гарячу лінію.

Онлайн-профілі залишають цифровий слід, який дозволяє нам вивчити їхню історію та діяльність. Більшість платформ також дозволяють зв'язатися з завантажувачами, що є дуже важливим кроком. У підсумку ми прагнемо взаємодіяти з користувачем, ставити йому запитання і втішити себе відповіддю, що саме він відзняв потрібні кадри.

Ось питання, які стануть у пригоді, коли ми вивчаємо цифровий слід користувача:

• Чи знайомі ми з цим обліковим записом? Його контент і час повідомлень надійні щодо минулого?
• Де зареєстровано аккаунт?
• Де перебуває його господар, зважаючи на історію запису?
• Наскільки послідовні описи різних відео, і чи ті здебільшого завантажуються з конкретного місця? Відео датовані?
• Якщо відео аккаунту мають логотип, то наскільки послідовно він усюди використовується? Та чи збігається з аватаром в обліковому записі «ЮТюб» або «Вімео»?
• Господар "здирав" відео з новинарних агентств та інших облікових записів «ЮТюб», чи завантажував виключно користувацький контент?
• Господар пише на сленгу або діалекті, який можна ідентифікувати в тексті відео?
• Чи всі відео цього облікового запису послідовної якості? (Перейдіть в меню Налаштування «ЮТюб» та виберіть «Якість», щоб визначити максимально доступну якість).
• В описах відео, заголовках до них, присутні назви розширення файлів такі як: AVI або MP4? Це може свідчити, що кадри завантажено безпосередньо з пристрою.
• Опис відео на «ЮТюб» YouTube вказує: "Завантажено за допомогою YouTube Capture"? Це розповідає, що кадри відзнято на смартфоні.

Пошук відповідей на перелічені запитання допомагає скласти уявлення про джерело, окреслити його онлайн-історію та вид поширюваного контенту. Далі важливо простежити діяльність знайденого облікового запису щодо будь-яких інших онлайн-акаунтів, які підтримує користувач. Нижче подано деякі практики/питання, котрі скеровують згаданий процес у потрібне русло.

• Пошукайте у «Твіттері» або «Фейсбуку» унікальний відео-код - чи є дочірні аккаунти? (Кожна частина СКК ідентифікується унікальним кодом, який з'являється в URL. На «ЮТюб» і «Фейсбук», наприклад, код розташовується між "v=" і наступним "&" в URL)
• Чи є інші аккаунти: «Гугл Плюс», блоги або сайти, зазначені на профілі відео або іншим чином
пов'язані зі знайденим користувачем?
• Яку інформацію надають дочірні аккаунти щодо останніх місця перебування, активності, надійності,
біографії або розпорядку дня власника запису?
• Як довго діють ці облікові записи? Наскільки вони активні?
• З якими особами пов’язані облікові записи соціальних медіа, і що це розповідає нам про користувача?
• Чи знайдеться якась інформація на Whois щодо дочірнього веб-сайту?
• Чи зберігаються дані особи в місцевих телефонних каталогах, на Spokeo, Pipl.com або WebMii або на LinkedIn?
• Онлайн-кола джерела якось засвідчують свою близькість до його повідомлення / місця події?

Ставлячи ці запитання і відповідаючи на них, ми складаємо уявлення щодо надійності джерела контенту. Та головне – вони надають нам засоби для зв'язку з користувачем, аби знайти відповіді на додаткові запитання та рекомендації щодо того, яким чином новинарні агентства зможуть використати відео.

Розмовляючи з джерелом, не забудьте поцікавитися щодо частини інформації, з якою яку ви зіткнулися. Відповіді збігаються? Ні? Якщо користувач обманює вас, то до його контенту варто ставитися особливо обережно.

Знайдіть місце зйомки

Після того, як ви ідентифікували та дослідили особу користувача, пора перевірити і зміст самого відео. Це починається з підтвердження або визначення місця зйомки кадрів.

Перевірка місця, де знято відео, значною мірою залежить від «ключів», які воно демонструє. Якийсь особливий міський пейзаж, будівля, церква, лісосмуга, гірський хребет, мінарет або міст – чудові орієнтири для порівняння з супутниковими знімками і прив'язаними до географії світлинами.

Камера натрапила на якусь бізнесову назву? Вона, цілком імовірно, зустрічається в онлайн-оголошеннях і місцевих довідниках. Дорожній знак може слугувати ключем до точного визначення локації. Реєстраційні знаки автомобілів або рекламні щити вказуватимуть на провінційні деталі. Сонячне світло, тіні та приблизний час події також стануть у пригоді. Якщо ж відео містить діалог, то чи узгоджуються з його тематикою акценти й діалекти мовців?

Відправною точкою знову-таки стає дослідження тексту, що супроводжує кадри і підказки всередині самого відео. Сфокусуйте свою увагу на місце створення відео і постарайтеся знайти його на картах за допомогою «Гугл Мапи». Якщо можливо, збільште зображення в «Перегляді Вулиць», щоб отримати кут камери. А якщо служба «Перегляд Вулиць» недоступна, увімкніть "Фото" в опціях «Гугл Мапи» і перевірте, чи прив’язані до географії світлини узгоджуються з місцями на відео. Геоприв'язані фото також варто пошукати за допомогою функції розширеного пошуку на «Флікр», «Пікаса» і «Твіттері».

Якщо відео на чужоземній мові, введіть його текст у «Гугл Перекладач» і визначте назву місця. Пам’ятайте, що «Гугл Перекладач» часто помиляється. Наприклад, з арабської мови він тлумачить – англійською назву сирійського міста Латакія як «Protoplasm» (протоплазма), а Дара – «Shield» (щит). Окрім того, не забувайте, що англійські транслітерації арабських власних назв також варіюються, як от: «Jidda» або «Jiddah» (Джидда – місто в Саудівській Аравівії). Взявши арабський текст для цих місць і ввівши його в «Гугл Мапи», ми знайдемо наш шлях до потрібного міста. На малюнку долі відображено запити в «Гугл Перекладачі» та «Мапах».

При перекладі звертайтеся до мовних навичок своїх колег і контактних осіб. Переклад японських ієрогліфів на корейську мову або мандарин зазвичай значно точніший, ніж на – англійську. Так якщо серед ваших знайомих є носії згаданих мов, або ви можете швидко знайти таких осіб, попросіть їх проглянути електронні переклади для вас.

«Вікімапія» – це краудсорсингова версія «Гугл Мепс», де відображено та описано будівлі, передмістя, військові й інші цікаві об’єкти. Усі вони корисні, щоб отримати контекст для певної території та визначити потрібні місця, хоча й цю інформацію варто підтверджувати іншими даними, оскільки ви можете зіткнутися з помилками, або зумисне викривленими орієнтирами.

Один із прикладів слушності «Вікімапії» стосується дня "громадської непокори", що мав місце в лютому 2013 року в Порт-Саїді (Єгипет). Згідно з користувачем «ЮТюб», було зазнято, як демонстранти марширують на території факультету освіти в Університеті Порт-Саїду. Утім, міський пейзаж було важко визначити на «Гугл Мапах» через тисняву на вулицях . Попри це педагогічний факультет (ةيبرتلاةيلك) позначений на «Вікімапії»; отож, як показано долі, пошук та розгляд цього основного пункту підтвердив місце демонстрації.

«Гугл Планета Земля» є ще одним дієвим інструментом, оскільки зберігає історію супутникових знімків. Це корисно, коли ми маємо справу зі старими відео, де вигляд місцевості міг змінитися.

Зображення територій на «Гугл Планета Земля» також відіграє вагому роль при аналізі ландшафту та відносних розмірів будівель. Недавно, коли команда «Сторіфул» розглядала одне з відео як доказ того, що Ізраїль завдав удару по Сирії, вид гористої місцевості на півночі Дамаску, знайдений через «Гугл Планета Ландшафт», допоміг їй верифікувати місцеперебування користувача «ЮТюб», що демонструє порівняння світлин долі.

Перевірте дату

Підтвердження дати відео, завантаженого із запланованого заходу, як то демонстрація або політичний мітинг, здебільшого просте. Інші відеокадри тієї ж події мають ширитися в новинах ЗМІ, а світлинами, що підтверджують її, зазвичай діляться на «Твіттері», «Фейсбуку», «Інстаграм» та інших соціальних медіа. Пошуку на цих платформах через відповідні ключові слова та хеш-теги, як правило, достатньо, аби виявити додаткові докази, скажімо: якісь особливі будівлі, вуличні меблі, афіші чи то погодні умови.

Однак, чим незрозуміліше відео, тим складнішою частиною метаданих, які верифікуються, стає його дата. Відео на «ЮТюб» датуються стандартним тихоокеанським часом (PST), як тільки починається завантаження. Власне, тому МЗС Росії засумнівалося в кадрах, що демонстрували застосування хімічної зброї в районі Гута поблизу Дамаску – відео завантажили в перші години двадцять першого числа серпня, відтак «ЮТюб» датував його – двадцятим днем. Невігластво російського МЗС спонукало його самого та інші установи заявляти, що відео інсценували та завантажили ще до повідомленого часу хімічної атаки.

Одних повідомлень про погоду недостатньо для перевірки дати, але і вони допомагають. Як детально описувалося вгорі, «Вольфрам Альфа» надає інформацію про погоду, згідно з конкретним місцем та датою. Після того, як Рита Крілл завантажила приголомшливі кадри удару блискавки прямо на подвір’ї її дому у Флориді п’ятого жовтня 2012 року, «Вольфрам Альфа» показав, що на цій території, справді, лютували грози.

І пошук у «Твіттері» щодо тодішніх повідомлень з Неаполю, який у штаті Флорида, також видав прохання тамтешнього метеоролога до його послідовників надсилати йому світлини грозових хмар в Неаполі. Нижче подано зображення пошуку у «Вольфрам Альфа» та сам твіт.

Завершальні перевірки: що показує відео?

Тепер настав час зібрати всі ваші дані докупи і поставити очевидні запитання: чи має відео сенс, беручи до уваги контекст, у якому воно зняте? Чи щось-таки дражнить мій журналістський інстинкт? Може, я мимохіть знехтував якимись деталями або відповідями джерела? Не забувайте свого припущення – відео фальшиве. Знайдені дані підтверджують чи спростовують його?

Коли справа стосується відео, майте на увазі: складні містифікації були і будуть. Канадські студенти ганебно підробили ролик, на якому орел хапає дитя в парку Монреаля . Його спростували, розділивши на окремі кадри, відтак з’ясувавши, що на деяких із них бракує тіні орла (У разі сумнівів щодо конструкції відео, аби розділити його на складові кадри, ті, хто краще знає техніку, можуть використовувати програмне забезпечення для редагування, як то: безкоштовний програвач «VLC» , вільно доступний редактор «Avidemux» , або ж ліцензійний – «Vegas Pro» ).

---

Навчальний приклад 5.1. Верифікуємо ключове відео бостонських вибухів

Малахій Браун – редактор новин «Сторіфул» , першого інформаційного агентства у столітті соціальних медіа. «Сторіфул», зі штаб-квартирою в Дубліні та персоналом – в Азії і США, допомагає своїм «новинним» клієнтам відкривати, перевіряти і поширювати найцінніший користувацький контент на соціальних медіа-платформах. До «Сторіфул» Браун створював і редагував Politico.ie, ірландський політичний сайт та архів новин. З 2006 по 2008 рік він також працював у ірландському політичному часописі «Вілледж» та був редактором його веб-сайту Village.ie. Як програміст Браун вірить у новинарні інновації та здатність технологій зміцнювати журналістику. Браун родом із Бродфорду, що у графстві Лімерик, і мешкає в Дубліні. Він твітить на: @malachybrowne .

Одне зі знакових відео трагічних вибухів у Бостоні 2013 року зняла спортсменка, котра добігала свою останню милю маратону. Поки вона наближалася до фінішу на вулиці Бойлстон, неподалік попереду неї вибухнула друга бомба. Це було переконливе відео, але ми мусили перевірити його.

Власне, знайомий команді «Сторіфул» бостонський газетяр Ден Лампарйелло, що належав до наших попередніх списків «Твіттеру», також опублікував світлину, котра відображала момент вибуху (долі). Свій твіт Лампарйелло поширив із Бойлстон-стріт; отож отримана з надійного джерела інформація допомогла підтвердити місце вибуху. Вона-таки надала нам відправну точку для використання того, що демонструвало відео бігунки.

«Гугл Перегляд Вулиць» своїми зображеннями вулиці Бойлстон (унизу) підтвердив і світлину Дена Лампарйело, і ракурс атлетки – кадри зняті, коли вона наближалася до фінішної прямої. Далебі, декого із зафільмованих бігунів видко і на знімку Лампарйело, якщо той розглянути уважніше.

Описаний процес підтвердив контент відео. Між тим, знайти оригінальні кадри вже було не так легко.

Саме відео завантажили на обліковий запис «ЮТюб» без жодних вказівників на першоджерело і химерним іменем користувача – NekoAngel3Wolf (НекоЯнгол3Вовк). Пошук у «Твіттері» унікального відео-коду вивів нас на особу, яка поширила його під прізвиськом NightNeko (НічнийНеко), знову-таки без особистих даних. Слово "Неко" в обох профілях наштовхувало на думку, що ті пов’язані.

Шукаючи соціальні профілі зі схожим псевдонімом, ми знайшли обліковий запис на «Пінтерест», також зареєстрований на «НічногоНеко», однак він містив і справжнє ім’я – Морган Трейсі. Далі наша команда в «Сторіфул» хутко виявила на «Фейсбук» обліковий запис Морган Трейсі – юнки, чиї повідомлення надходили з містечка Боллстон Спа, що в штаті Нью-Йорк.

Морган описувала відео на «Твіттері» як погляд її матері на вибухи. Знаючи, що престижний маратон Бостона має відстежувати час пробігу атлетів, ми перевірили прізвище "Трейсі" на сторінці реєстрацій Бостонського асоціації атлетів. Та отримали всього один результат: Дженніфер Трейсі, вік 45-49 років, штат Нью-Йорк. Дані щодо часу пробігу Дженніфер Трейсі засвідчували, що та здолала сорокакілометрову позначку о 14:38, однак не встигла перетнути фінішну межу, яка пролягала через два кілометри. У середньому Дженіфер долала милю за десять хвилин, внаслідок чого о 14:50 опинилася поблизу місця теракту акурат, коли пролунали вибухи.

Соціальний сайт із пошуку людей Spokeo.com видав нам запис щодо Дженніфер Л. Трейсі: особа у віці сорока семи років з адресою в Боллстон Спа (Нью-Йорк). Відтак і LinkedIn надав нам анкету для Дженніфер Трейсі з Боллстон Спа, що працює у відділі охорони здоров’я штату Нью-Йорк.

Останній же доказ, по суті, завершив наше розслідування. Чоловік на ймення Жерар Куїнн дружив у «Фейсбуці» з Морган Трейсі, щодо якої ми тепер були майже на 100 відсотків упевнені: вона є дочкою Дженніфер. Досі Куїнн коментував сімейні відео, які викладала Морган. Отож простежувався зв'язок між ним та сім’єю Трейсі. На одній зі сторінок Куїнна у «Фейсбук» (нижче) ми прочитали, як він невимовно пишається тим, що його небіжка Дженніфер бере участь у Бостонському маратоні. Він навіть приєднався до мапи маратону та показника результатів. Пізніше чоловік також повідомив на «Фейсбук», що з Дженніфер усе гаразд після вибуху та дорогою додому.

У телефонному довіднику ми відшукали номер, який дозволив нам звернутися безпосередньо до Дженніфер Трейсі. Жінка підтвердила, що відео – її, і вона дозволяє новинарним агентствам використовувати його. Окрім того, додала, що поінформувала про свої кадри правоохоронні органи.

Таким чином, завдяки безкоштовним інструментам уся інформація, яка засвідчувала достовірність ролика, виявилася доступною в режимі онлайн: відомості про місце, підтвердження облікових записів, цифрова історія завантажувача та контактні дані власника. Знайомство з цими інструментами дозволило нам верифікувати кадри приблизно за десять хвилин.

---

Навчальний приклад 5.2. Розслідування новини про "бійню" в Кот-д’Івуарі

Малахій Браун – редактор новин «Сторіфул» , першого інформаційного агентства у сторіччі соціальних медіа. «Сторіфул», зі штаб-квартирою в Дубліні та персоналом – в Азії і США, допомагає своїм «новинним» клієнтам відкривати, перевіряти і ширити найцінніший користувацький контент на соціальних медія-платформах. До «Сторіфул» Браун створював і редагував Politico.ie, ірландський політичний сайт та архів новин. З 2006 по 2008 рік він також працював у ірландському політичному часописі «Вілледж» та був редактором його веб-сайту Village.ie. Як програміст Браун вірить у новинарні інновації та здатність технологій зміцнювати журналістику. Браун родом із Бродфорду, що у графстві Лімерик, і мешкає в Дубліні. Він твітить на: @malachybrowne .

У березні 2011 року на «ЮТюб» спливло відео , котре, як декларувалося, показувало вбивства щонайменше шести жінок з боку кот д’івуарських сил безпеки під час акції протесту в Абобо.

Демонстрація пройшла в період заворушень, коли президент Лоран Гбагбо щодуж чіплявся за владу після поразки на президентських виборах попереднього листопада.

На прохання клієнта «Сторіфул» взявся за перевірку відео через два роки після того, як усе сталося.

Кадри показують велику групу жінок, котрі горлають: "AДУ!" (гасло розшифровується як: Алассан Драман Уаттара – суперник Гбагбо). Тоді акурат о 15:32 з’являються бронетранспортери, і зчинається стрілянина патронами великого калібру.
Кілько осіб буцімто смертельно поранили. Утім, деякі мешканці Кот-д'Івуару заявляють, що травми інсценовані. Далі міністр оборони країни ставить під сумнів відео , і прихильники Гбагбо стверджують, що воно – "фальшивка", реконструкція в «ЮТюб».

Перевірка відео в сценарії термінових новин в деяких аспектах простіша, аніж отака ретроспективна форма розслідування. Інформація, яка підтверджує або розвінчує відео, значно доступніша в близьких часових рамках; якщо ж вона пов'язана з давнійшими подіями, то часто криється глибоко всередині соціальних мереж. Архівний пошук є вельми складним або неможливим.

Отже, ось як я працював, жеби перевірити відео, не випускаючи з думки згаданих обмежень.

Складіть контекст події

Не знаючи деталей повідомлення про бійню, я шукав у «Гугл»: «Жінки, яких убив Гбагбо 3 березня 2011 року". Пошук видав мені кілько матеріалів, які описували приблизне місце та послідовність події. Окрім того, я знайшов заяву , котру зробив тодішній міністр оборони країни, стверджуючи, що насилля інсценізоване.

Важливо, що отримані результати також надавали мені ключові слова, котрі я міг використати для цілеспрямованішого пошуку. Застосувавши їх для історичного пошуку на «Твіттер» і «ЮТюб», я розкопав облікові записи очевидців та створений користувачами контент (Завжди старайтеся поставити себе на місце користувача та уявити, як він ставить теги і описує відео та решту інформації).

Розташування

Згідно з наявними даними, демонстрація і стрілянина сталися на кільцевій розв'язці поблизу Aбобо, що в північному районі Абіджан. Зокрема, в одному з повідомлень йшлося, що події мали місце вздовж автошляху Абобо на головному перехресті / розв’язці, котра прилягає до території відомої як Абобо Гаре.

Один зі свідків демонстрації описував у повідомленні, що сили безпеки, проходячи по кільцю, відступили назад та відкрили вогонь по жінках "перед тим, як повернутися до Аджама". Це місто розташоване південніше Абобо, і таким чином вказує нам на напрямок руху.

Згідно з одночасним повідомленням , опублікованим у газеті «Лє Патріот» восьмого березня, демонстранти зібралися на "кільцевій транспортній розв’язці Банко" (зображення нижче). Пошук на місцевих форумах засвідчив, що згадана розв’язка раніше була місцем таких самих демонстрацій .

«Гугл Мапи» показує два основних перехрестях з рухом по колу. Одне з них, Банко, розташоване на південному краї Абобо в стороні Аджама. Це узгоджується з попереднім повідомленням, отож я взяв його за відправну точку пошуків

Розташування вуличних ліхтарів та світлофорів, пальм і листяних дерев – як це демонструють білі кола на зображенні вгорі – разом із сукупним видом північно-західного рогу розвилки Банко, який подає супутник, зафіксовано на часовій смужці відео починаючи з 4:00. Вигляд великого будинку з двома видними виступами на вершині даху (обведено червоним кольором) також співпадає з кадрами споруди, яку ми зауважуємо віддалік, заледве колона машин безпеки зникає з виду. Це узгоджується з напрямком руху на супутниковому знімку вгорі та даними очевидця, що бачив, як колона попрямувала на південь у сторону Аджама.

Утім, частина відео-свідчень не узгоджується з супутниковими знімками (угорі). Ми нарахували три великі листяні дерева, коли конвой вийшов на кільце; натомість служба «Гугл Мапи» показує всього два таких дерева.

Щоправда відео знімали 2011 року, а супутникові знімки датовані 2013-им, тому, імовірно, дерева за цей час зрубали. Отож ми переглянули давніші супутникові знімки на «Гугл Планеті». Зображення за 2009 рік показували три великих листяних дерева, що стояли акурат на цьому розі перехрестя.

Третє дерево, відсутнє на супутникових знімках 2013 року, обведене білим колом на картинці долі (Її перевернуто на 180 градусів з півночі на південь). З такого кута зору ми бачимо, що камера перебувала безпосередньо через дорогу. Пізніше я розмовляв з відомим у «Сторіфул» авторитетним джерелом щодо того, хто знайомий із цим відео, та хто відвідував Абобо, аби повідомити про «бійню». Та особа підтвердила і ракурс камери.

Дата

Дату зйомки підтверджують кілька незалежних повідомлень та відео, розповсюджених у соціальних медіа. Вони знаходяться ретроспективно різними способами: на «Твіттері», «Топсі» або «Топсі Про» (дозволяє вибирати діапазон дат), і на «ЮТюб» із результатами, що висвічуються, згідно датою завантаження.

Ось деякі із моїх кроків:
• Я використав історичний пошук на «Твітттері» , прокручуючи результати від 3 березня 2011 року.
• Я проглянув твіти та запитання щодо тих подій і знайшов таку й отаку відповіді . Ці джерела є потенційними свідками, або ж особами, які можуть визначити свідків. Перше джерело вказує, що перебуває в Кокода, Абіджані, і друге також – в Абіджані.
• Я також з’ясував місце перебування особи , яка завантажила відео з Абобо та – попередніх мітингів РХДП. Перевірка інших твітів у її обліковому запису вивела на ще одне відео , викладене в день протесту.
• Крім того, я переглянув часову стрічку цього чоловіка на «Твіттері» та виявив інші посилання на РХДП того ж дня. Ті у свою чергу вивели мене на ще інші посилання, як, наприклад, оцю новину про демонстрацію. Вона також містила світлину, яку приписували «Рейтер». На знімку зображені жертви побоїща, ті ж самі особи, що й на нашому відео.
• Запуск пошуку світлини на «Гугл Зображення» підтвердив, що та не використовувалася до 3 березня. Утім, отримані результати також засвідчували, що публікація в «Гардіан» приписує знімок американському фото-агентству «Гетті Імідж», а не «Рейтер». Це означало, що на місці подій працював надійний фотограф.

Я заглибився далі – у фото, яке подано нижче.

Картинка узгоджується з зображенням жертви о 5:30 на початку відео. Жертва накрита одягом та обсипана зеленим листя, яке тримало багацько протестувальників. Зверніть увагу на тісну темно-синю футболку жертви та прикметне картате вбрання з візерунком із червоних, жовтогарячих, білих і темних смуг, які добре видно на світлині, коли її збільшити.

Агенція «France 24 Observateurs» також отрималa світлини з місця подій від джерела в Абіджані. Ми у «Сторіфул» підтвердили це, зв’язавшись з «Франс 24».
Інші пошуки виявили щоденник знімків, що його опублікував отут газетяр агенції «Франс-Пресс» Іссуф Саного. Він брав інтерв'ю в жінки на ймення Сира Дрейн, котра повідомила, що допомагала організувати демонстрацію 3 березня. Дрейн розповіла, як тримала мегафон, звертаючись до юрми, яка зібралася на кільці транспортної розв'язки в Абобо. Жінку, чия постать узгоджується з цим описом, видко на відео.

Досліджувані кадри корелювалися і з трьома іншими відео тієї події. Їх усі вчасно задокументував «Сторіфул», і ті можна знайти в «ЮТюб», використовуючи заздалегідь визначені ключові слова.

Перше відео завантажили в день стрільби з Берега Слонової Кістки на обліковому записі «ЮТюб», створеному зумисне з метою поширити кадри. На сторінках запису більше не виявлено жадної діяльності, яка забезпечувала б даними щодо джерела інформації. Ті-таки поранені жінки зафіксовані на відео, як і – прикметний квадратний будинок на тлі подій.
Друге відео завантажено вранці четвертого березня о 9:06:37 за Гринвічем на іншому обліковому запису «ЮТюб», зареєстрованому в Кот-д'Івуарі. Завантажувач описує його як: "убили кілька жінок" під час "вчорашньої демонстрації RHDP ", цебто третього березня.

Жадне з цих відео або додаткових фотографій не існувало до 3 березня, тим самим надаючи велику ступінь певности, що саме тоді й проводився захід.

Першозавантажувач

Власне, відео завантажили на «ЮТюб» 4 березня 2011 року. Це найраніші кадри, знайдені на «ЮТюб». Хоча, цілком імовірно, воно могло походити з аккаунта «Фейсбук» або деінде, відтак його тілько передерли на обліковий запис «ЮТюб».

Сам аккаунт на «ЮТюб» було зареєстровано в США і пов'язано з сайтом onemendo.com, котрого не існує. Ним буцімто управляла особа, яка контактує з ямайськими емігрантами, мешканцями Нью-Йорку чи то Нью-Джерсі, позаяк обліковий запис містив рекламний матеріал для місцевого клубу DanceHallReggae.com.

Датовані приблизно тим самим часом відео з дочірнього аккаунту «Вімео» вказували на те, що вони зняті в Рочестері (штат Нью-Йорк). Пов'язаний аккаунт на «Фейсбук» також містив посилання на музику діджеїв Ямайки. Однак там не було ні дальших підказок щодо джерел досліджуваного відео, ні навіть посилань на нього за 3 березня 2011 року. Ще й до всього на виявленому обліковому записі «ЮТюб» також містилися записи сингальських мильних опер.

Чи відео – справжнє?

Наведені дані підтверджують місце зйомки та визначають дату відео як таку, що найімовірніше припадає на третє березня. Проте, повертаючись до центральної точки: чи відео-таки, далебі, показує протестувальниць, що їх постріляла служба безпеки того дня?

Адже зроблено низку заяв , що вбивства інсценізовані, й тіла розклали на вулиці після того, як сили безпеки поїхали. Такі серйозні закиди заслуговують розслідування.

У своїй заяві , міністр оборони Ален Догоу, підпорядкований Гбагбо, датує появу цього аматорського відео четвертим березня. Він заявив, що жінці доручили: "Лягай, лягай" (і ми таки чуємо ці слова на відео). Догоу стверджував, що "важко сказати", жеби відео було з місця подій, про яке повідомили журналісти (Певна річ, ми підтвердили місце) Він також заявив, що міжнародні журналісти не висвітлювали акцію протесту, позаяк перебували на прес-конференції з питань Операції ООН в Кот-д’Івуарі чи то якійсь іншій події, пов'язаній з Радою міністрів. Нарешті, він визнав, що жіночий марш все ж мав місце в Абобо того дня.

Зринають серйозні запитання:
• Чому камера так довго не фокусувалася на поранених після того, як сили безпеки вийшли на кільце?
• Чи могли всіх жертв розстріляти в кількох метрах одна від одної?
• Чи всі вони попадали б обличчям додолу, як це зображено на відео?
• Їхні обличчя швидко прикрили одягом - чому б це?
• Закривавленій жінці на відео кажуть: «Ляж, ляж», як і заявляв міністр оборони Догоу. Чому так відбувалося? Це побоювання за її кепський стан, чи інсценізація поранення?
• "Бойня" на відео пробуджує зливу почутів; це насправжки?

Також, запитання щодо решти протестувальників – їх ошукали чи зробили співучасниками постановки "бійні"? Кілько осіб надають переконливі свідчення, що тілесні травми в кадрах – слід насильства, про яке повідомлялося. Ось у цьому звіті Організації «Нагляду за правами людини» (Human Rights Watch) на сторінках 63-64 використано свідчення лікаря з «Клініки південного Абобо». Той повідомив, що бачив жертв розстрілу:

«Лікар, який надавав допомогу багатьом жінкам, що не вижили, заявив, що їх травми явно завдано важкою зброєю, а не кулями. Лікар та два свідки з місця події повідомили Організацію "Нагляду за правами людини", що голова однієї з жертв була повністю відірвана від тіла. Решта жертв, двоє з яких не вижили через серйозні травми, поранено кулеметними кулями».

(На відео далебі, здається, показано жертву, в якої відірвано голову).
Новина в «Нью-Йорк Таймз» цитує двох іменованих свідків таким штибом:
"Перший танк зачав стріляти, – сказав мешканець Абобо Ідрісс Діаррассоуба. – Шість жінок одразу загинули. Я був там, поруч із ними. Вони просто попадали".
"Зненацька гримнув вогонь з кулеметів, – повідомив [свідок, Ідрісса Сіссоко]. Він також розповів, що бачив, як розстріляли шість жінок: – Я зненацька вгледів шість тіл, які там лежали".

Згідно з цією публікацією , військове джерело повідомило журналістам «Рейтер», що стрілянина виникла випадково через роздратування сил безпеки, спричинене попередніми сутичками.

Висновок

Можна сказати, що час і місце верифіковано високою мірою. Натомість першоджерело – ні, тому ми не отримали змоги поспілкуватися з людиною, яка зняла кадри.

Урешті-решт: чи кадри засвідчують те, що декларують?

Ми не можемо визначити це на відстані через зібраний матеріал зі стовідсотковою впевненістю. Окрім можливості зв'язатися та взяти інтерв'ю в завантажувача, не менш важливо було б зібрати з перших уст і додаткові свідчення лікарів, які допомагали жертвам, та сімей загиблих. Щоб встановити особи розстріляних, ми могли б детальніше дослідити перше відео, розрізавши його на кадри в ключових моментах бійні, й таким чином – знайти способи ідентифікувати жертв, аби потім розшукати тих із них, що вижили.

Навіть з усіма отриманими фактами та інформацією я зміг заявити одне: вердикт цьому відео ще не винесено.

---

Навчальний приклад 5.3. Підтвердження місця зйомки та контенту відео

Крістоф Koeттл працює менеджером реагування на надзвичайні ситуації у правозахисній організації «Інтернаціональна амністія» (Amnesty International – США). Він спеціалізується на використанні супутникових знімків, мобільних технологій і громадських медіа для досліджень та захисту прав людини. Коеттл компетентний у сфері міжнародного гуманітарного права, аналізу конфліктів, картографування криз та перевірки відео. Він усюди доповідає на тему технологій і людських прав, у тому числі виступав на фестивалі SXSW 2014 . Також Коттел свідчив про військові злочини на Шрі-Ланці перед Конгресом Сполучених Штатів. Численні національні та міжнародні засоби масової інформації, включаючи «Ассошіейтед Пресс», Бі-Бі-Сі, Аль-Джазіру і «Рейтер», регулярно висвітлюють його роботу. Крістофер твітить як: @ ckoettl .

Під час запеклих зіткнень в Каїрі в серпні 2013 року на «ЮТюб» з’явилося одне особливе відео , що неабияк прикувало увагу засобів масової інформації (Оригінал згодом видалили з «ЮТюб», однак кадри можна переглянути тут ). Опис цього відео полягає в тому, що протестувальники скинули поліцейське авто з моста в Каїрі, отож він широко використовувався та, наприклад, з'явився в заголовку на блозі «Вашінгтон Пост» .

Агресивна поведінка демонстрантів, звичайно, важлива, коли розслідується надмірне застосування сили з боку поліції , що ми й робили в «Інтернаціональній амністії». Ми також працювали над тим, щоб перевірити відео як частину визначення, чи відбулися порушення прав людини. Отож воно представляло важливі кадри, які потребували ретельної експертизи.
Що виділялося з цього відео, на відміну від опису та підсумкового заголовку – фактично там аніде не було видно, як протестувальники, власне, штовхають машину з мосту. Звісно, така ситуація вимагала детального розгляду. Ось, що я зробив, аби оцінити контент відео і з’ясувати точне місце інциденту:

Одним із перших кроків при перевірці громадських відео є пошук іншого контенту, який відображає той самий інцидент (1).

Зазвичай, аби знайти додаткові відеоматеріали, я веду пошук у «ЮТюб», а також на панелі інструментів «Сторіфул» (послуга платна) і в його відкритій новинарній студії. (Як зазначалося вгорі, я відфільтровую пошук в «ЮТюб» за датою завантаження, щоб звузити кількість результатів).

За допомогою перелічених інструментів я знайшов друге відео , зняте під іншим кутом. Очевидно, що події фільмували з сусідньої висотки і, таким чином, кадри надають чудовий вигляд усієї сцени. Власне, вони демонструють, що насправді аніхто не штовхав поліцейську машину з мосту. Автомобіль радше зіткнувся з іншим транспортним засобом, через що перевернувся і впав з мосту. Це друге відео підтверджувало реальність інциденту, але й засвідчувало, що опис (і заголовок) події були неточними.

З новим кутом зору, який надавало друге відео, мені було легше відшукати точне місце інциденту. Стаття у «Вашигтон Пост» визначала місце подій у кадрах як "міст шостого жовтня". Цього було достатньо, аби почати роботу, оскільки цей міст напрочуд легко знайти на мапах в Інтернеті. Щоправда той, насправді, виявився довжелезною естакадою, яка пробігала через велику частину міста. У такому разі завдання з’ясувати місце інциденту значно ускладнювалося.

Якщо уважно переглянути друге відео, легко виділити один орієнтир – спортивний стадіон. Відстежуючи зображення «мосту 6 жовтня» на «Гугл Планета», я зумів ідентифікувати два стадіони, збудовані близько біля нього. Відтак, покрутивши вид на «Гугл Планеті», аби визначити потенційне місцеперебування і кут зору особи, яка вела зйомку, я знайшов місце, що своїм видом відповідало другому стадіону. Таким чином, підтвердивши загальне розташування, далі було легко визначити і висотні будівлі з видом на інцидент. Використовуючи картографічний інструмент «Гугл Планета Земля Про», я створив простеньку оглядову мапу, що відображала місце зйомки двох відео, поле зору й відповідні орієнтири.

Нарешті, ще дві особливості підтвердили місце зйомки: на тлі кадрів видно телевізійну вежу, яка також присутня і на супутникових знімках . Окрім того, я ввімкнув фото-пласт «Панораміо» на «Гугл Планеті» для перегляду створених користувачами світлин. Пласт «Панораміо» містить прив'язані до географії знімки, котрі забезпечують наземний вид і тим самим – високий рівень деталізації. Існує також кілька фотографій з під-помсту , куди приземлився автомобіль, і на них було чітко видно, що стовпи споруди достоту такі самісінькі як у кадрах.

Наприкінці додам, що після того, як мені вдалося прояснити, чому поліцейський автомобіль впав з мосту, «Вашінгтон Пост» негайно виставив друге повідомлення , виправивши попереднє.

1.Більше про значущість мульти-перспективного відео дивіться: Гал Годсон "Через багатокадрове відео можна визначити порушників цивільних прав". New Scientist, 28 червня 2013 року; а також – проект Рашомон.

---

Розділ 6. Як залучити людей до роботи

Метью Інгрем – увінчаний нагородами журналіст і медіа-консультант, який останні двадцять років пише про бізнес, технології та новітні засоби масової інформації, окрім того, консультує компанії щодо соціально-медійних стратегій. Наразі він є старшим автором у мережі блогів GigaOM , котра базується в Сан-Франциско. Тут він пише про еволюцію засобів масової інформації та веб-культури. Доти був першим в історії громадським редактором – спеціалізувався на розробці та стратегії соціальних медіа – для агентства «Глоб енд Мейл», де створив підхід газети до онлайн-коментарів, одним із перших просував свій «Facebook» та запустив десятки авторів і редакторів на «Twitter». Сам Інгрем твітить як: @ mathewi .

Ідея краудсорсингової перевірки новин і надзвичайних ситуацій, насправді, далеко не нова – юрмисько, в широкому сенсі цього слова, завжди брало важливу участь і у формуванні, і в розумінні новин. Соціальні технології, такі як: «Twitter», «Facebook», «YouTube» та решту, всього-на-всього дозволяють нам брати участь в такого штибу спільному процесі ухвалення рішень у ширшому масштабі, як і – пришвидшують його. Однак, це не означає, що тут відсутні хиби, бо вони-таки є, щоправда в підсумку, ми, ймовірно, впораємося зі своїми завданнями краще, ніж раніше.

Коли деінде розв’язувалася війна, здіймався ураган або вибухала бомба: там здебільшого заледве перебувало кілька журналістів, та й то за умови, що – не випадково. Джерела з місця подій передавали інформацію на прес-розетки, відтак починався кропіткий процес її перевірки, котрий ґрунтувався на інтерв'ю з очевидцями, телефонних дзвінках тощо.

Нині ж ми запросто дізнаємося про події - найпаче раптові, непередбачувані, як от: землетруси або масові розстріли - з «Твіттеру» протягом кількох хвилин, чи й – секунд з моменту, як вони сталися. І можемо отримати сотні, навіть тисячі повідомлень від очевидців, а не – одне-два як колись. Деякі зі свідчень, імовірно, будуть неправдивими, як ми це спостерігали після теракту в Бостоні та в решті схожих надзвичайних ситуацій, одначе загалом можна поступово зібрати досить точну картину того, що та як сталося – причому хутчіше, ніж будь-коли.

Тут представлено погляди на деякі з кращих практик краудсорсингової перевірки, що почала формуватися – власне, етапи, пройдені такими новаторами як Енді Карвін, колишній старший стратег НГР (Національне громадське Радіо – США), та решта.

З’ясувати джерело, перевірити його та зв’язатися з ним

У більшості випадків відправна точка роботи – це передусім інедтифікувати надійні джерела, відтак курувати, збирати докупи та перевіряти інформацію, що від них надходить. Енді Карвін з НГР вибудував структуру, яку сам назвав «відділ новин Твіттеру» – та грунтувалася на джерелах із Близького Сходу під час арабської весни, починаючи з осіб, яких він знав особисто та використовував, щоб виявляти інші джерела.

"Що для мене, далебі, важливо – звертати увагу на те, з ким ці люди спілкуються у «Твіттері», чи то іноді–«Фейсбуці», – сказав Карвін в інтерв'ю Крейгу Сільверману 2011 року. – Для Тунісу та Єгипту я вже маю близько півдюжини джерел у кожній країні, яку тільки знаю".

Карвін також просив знайомих йому осіб рекомендувати та перевіряти інші джерела, що їх знаходив через «Твіттер» або конкретні хештеги. Поступово він створив списки сотень цінних джерел.

Ті ж відповідно обернулися для Карвіна двигуном, який допоміг ефективно пережити-процвірінькати цілу низку воєн: одержувати інформацію, переопубліковувати її, просити своїх послідовників і джерела підключатися до перевірки даних, затим постити результати. У багатьох відношеннях це був хаотичний процес, але в підсумку –успішний.

Щоб управляти цими багатьма контактами, він створив списки «Твіттеру», відтак поділив їх на логічні групи, залежно від тематики та географічного розташування. Нині такого штибу операції також можна реалізовувати завдяки спискам зацікавлень «Facebook», колам «Google Plus» та іншим інструментам, або ж – підписавшись на аккаунти «YouTube» і – серед решти опцій – створюючи плей-листи.

Карвін також здійснив ще один важливий крок, який полягав у тому, щоб зв'язуватися з багатьма джерелами безпосередньо, або ж зустрічатися з ними особисто для налагодження взаємин. Багато-хто спостерігав лише за його діяльністю у «Твіттері», між тим, Карвін проводив чимало часу, спілкуючись з користувачами через Skype, електронну пошту та інші засоби зв’язку, щоб підтвердити ту чи іншу особистість.

Як докладно описано в попередніх розділах, усі джерела та їхню інформацію потрібно перевіряти. Після використання розширеного пошуку в «Твіттері», «YouTube» та інших засобів, щоб знайти людей і організації на місці подій чи то з доступом до відповідних даних, ви маєте попрацювати, аби зв'язатися з ними та перевірити, звідки почерпнуто їхню інформацію.

Чим дужче ви взаємодієте з вашими джерела та дізнаєтеся про них, тим краще розрізнятимете їхні сильні та слабкі сторони, упередження та інші чинники, які варто зважувати при розгляді поширених ними матеріалів. Ваш список джерел потроху зростатиме, і ви дедалі виявлятимете закономірності в тому, що вони бачать, чим діляться та що повідомляють – це у свою чергу надає сировину, необхідну, аби тріангулювати й достеменно з’ясовувати, що направду відбулося, а що – ні.

"Деякі з цих людей активно працюють, аби повалити місцеві режими, – так відгукується Карвін про джерела, з якими виходив на зв'язок під час арабської весни (1). – Мені лише потрібно завжди тримати це в голові. Напевне, суть у прозорості, скажімо, якась особа повідомляє мені чудову інформацію, але я нізащо не повинен забувати, що вона належить до опозиції ".

Залучайте ваші джерела

Якось під час насильства в Лівії 2011 року Карвін зв'язався у «Твіттері» з якоюсь особою, що попросила його - і відповідно весь «відділ новин Твіттеру» - допомогти перевірити, чи застосовували в Лівії ізраїльську зброю були використані в Лівії. Він докладно розповів, як усе сталося на сайті «Storify» (2):

Твіт @LeShaque Карвіну: Оця схожа.

WEAPONSİNDİA.COM:
Освітлювальна мінометна бомба 81 мм
належить до типу освітлювальних боєприпасів, широко використовується для підтримки нічних атак. Забезпечує інтенсивне освітлення для ідентифікації та взаємодії всіх видів переміщення і стаціонарних об'єктів. Корисна для пересування військ і пошуку ворога. Бомбу запускають з 81-мм мінометів, що заряджаються з дула. Боєприпаси також сумісні зі зброєю того ж самого калібру, довгоствольним мінометом моделі «Хотчкісс». При користуванні мінометом «Хотчкісс» ма...

З цього моменту Карвін заручився підтримкою своїх послідовників, попросивши їх допомогти підтвердити, чи дійсно сумнівний міномет був ізраїльським. Вони відповіли сумішшю корисних порад і думок, деякі з яких водночас заганяли у глухий кут. Зрештою, він отримав і конкретну інформацію, яка допомогла відповісти на запитання: як виявилося, зброя була не ізраїльською, а – індійською. Окрім того, це взагалі був не міномет. Як розповів Карвін, він тоді усвідомлював, що на достовірну інформацію можна вийти тільки одним шляхом – черпати відомості з кількох джерел, котрі точно не пов'язані одне з одним.

"Коли ми працювали над так званою ізраїльською зброєю, я мав чимало осіб, які надавали мені, по суті, одну й ту ж саму інформацію, і при цьому вони, справді, не знали один одного; власне я охопив низку їхніх повідомлень в моїй історії на «Storify»,– розповів він.

Важливо також запам'ятати ще одну річ, яка допомогла Енді Карвіну досягти мети – він звертався до інших осіб напрочуд по-людському та прихильно. Карвін сприймав користувачів, з якими контактував, як своїх колег, а не просто – джерела, підопічних, котрі зобов'язані виконувати його вказівки. Журналісти та інші фахівці, котрі лише сиплять наказами, надто мало отримують навзаєм, та якщо ви ставитеся до решти по-людському – повірте, це змінює геть усе.

Воєнний репортер Нью-Йорк Таймс К.Д. Чіверс скористався тим самим підходом, що й Карвін, аби верифікувати бомби, які використовувалися в різних конфліктах, і стверджує (3), що нині процес пошуку істини відбувається значно швидше, ніж у минулому.

Хай би яка інформація була у вас на руках, у ваших соціальних колах (чи то в їхній-таки ще ширшій мережі зв’язків), завжди мають знайтися люди, котрі знають правду про певний інцидент чи то події. Вам усього-на-всього потрібно знайти їх.

Як стверджує Чіверс: "У даному разі докази були знайдені завдяки стандартним засобам висвітлення війни з поля бою: бажанню працювати в цій області, цифровій камері, супутниковому інтернет-з’єднанню, ноутбуку, електронній пошті та «корпусу джерел», цебто осіб, котрі володіють спеціальними навичками. Щоправда під час роботи стався поворот, який є віддзеркаленням нових шляхів, коли війну можна розглядати в режимі реального часу – скликаючи тимчасові збіговиська експертів на сайтах соціальних медіа за допомогою тих-таки веб-засобів».

Чіверз також наголосив на досягненнях британського "громадського журналіста" (4) на ймення Браун Мозес. Це блогер, чиє справжнє ім'я – Еліот Хіггінс. Власне, він розробив експертизу хімічної зброї, переглядаючи та верифікуючи тисячі відео конфлікту в Сирії на «YouTube».

Хіггінс не проходив жодних навчань ні у сфері журналістики, ні – військової техніки, проте став ключовою ланкою в ланцюжку перевірки, акурат у тій точці, де на нього стали покладатися професійні журналісти, як то Чіверс, і навіть служби з надання допомоги. Нові вирішальні «джерела», такі як Мозес, можуть з'являтися в певних ситуаціях, або тому, що вони працюють над розслідуваним питанням протягом тривалого часу, або ж тому, що опиняються в потрібному (чи то непотрібному) місці в потрібний час.

Важливо, аби кожен журналіст та інші фахівці, намагаючись зібрати й перевірити певні дані під час надзвичайної ситуації, пам'ятали: ви також є джерелом інформації для решти, якщо користуєтеся соціальними медіа, як то: «Twitter», «Facebook» або «Google Plus». Це означає, що будь-які необґрунтовані повідомлення, які ви розміщуєте під час своєї верифікаційної роботи, можуть тільки підсилити плутанину довкола якоїсь події.

Завжди майте це на увазі, коли розміщуєте твіти чи нові деталі й шукаєте своїх підтверджень. Найкраще бути якомога відкритішим і постійно нагадувати вашим послідовникам чи контактим особам у соцмережах, що ви шукаєте допомоги, а не запускаєте циркулювати непідтверджену інформацію.

Для того, аби уникнути плутанини, якомога чіткіше повідомляйте, що вам відомо, а що – ні, та яку частину інформації хочете підтвердити за допомогою решти. Що ж до особливо тонких деталей, здатних накоїти чимало галасу, то ліпше, взагалі, постаратися підтвердити їх за допомогою оффлайн методів, перше ніж задіювати соціальні медіа та онлайн. Звісно, задля обережності ви можете оголосити інформацію "непідтвердженою" або ж «чутками», одначе такі застереження зазвичай зникають, заледве починають поширюватися. Отож ми всі відповідальні за те, щоб не викривлювати реальність та не додавати зайвої плутанини або дезінформації в кризових ситуаціях.

Влада громадськості

Алгоритми та автоматизований пошук здатні генерувати величезну кількість контенту, коли справа торкається термінових новин, що детально описано в дальшому розділі. Утім, очевидно, що тільки такій істоті як людина під силу ефективним чином відфільтрувати весь цей обсяг та надати йому сенсу в режимі реального часу. Як засвідчили приклади Енді Карвіна та Брауна Мозесанайкращим інструментом тут, безумовно, слугує мережа надійних джерел, котрі зосереджені на певній території, чи то в конкрентному фізичному місці – власне, мережа, яку ви можете використовувати як власний краудсорсинговий відділ новин.

Одначе, розпочинаючи описані взаємини з джерелами, варто братися за справу якогомога серйозніше. Адже це не просто інструмент або процес, який усього-на-всього дозволяє вам працювати і якомога хутчіше та ефективніше виконувати поставлені завдання. Передусім це – спільні зусилля, і ви маєте бути готові віддавати стільки ж, скільки отримуєте взамін.

1. http://www.cjr.org/behind_the_news is_this_the_worlds_best_twitter_account.php?page=all

2. http://storify.com/acarvin/how-to-debunk-a-geopolitical-rumor-with-your-twitt2

3. http://atwar.blogs.nytimes.com/2011/06/10/following-up-part-i-battlefield-refuse-social-media-and-qaddafis-cluster-bombs/
4. http://www.theguardian.com/world/2013/mar/21/frontroom-blogger-analyses-weapons-syria-frontline

---

Навчальний приклад 6.1. Спіткнувся об арабську граматику.

Том Тревіннерд працює дослідником та менеджером із комунікацій в Meedan , некомерційній платформі соціальних технологій, що працює над проектом Checkdesk – розробкою інструментів верифікації онлайн. Він твітить на: @ Tom_El_Rumi .

М.Ш. є співзасновником новинарної групи «Шабаб Сурія» («Молодь Сирії»), яку започаткував разом із друзями після аналізу динаміки відносин між громадськими медіа та основними напрямками суспільнох думки протягом повстань в Тунісі, Єгипті та Лівії на початку 2011 року.

«Шабаб Сурія»(Сирія молоді) являє собою мережу сирійців, котрі мешкають на батьківщині та поза нею і співпрацюють за допомогою онлайн-інструментів для перевірки та публікації новинарних оновлень про події в усій Сирії. Працюючи як відкрита група Facebook, ця мережа щодня проводить краудсорсингову перевірку сотень повідомлень, які з’являються в офіційних засобах масової інформації та соціальних мережах. Далі її члени публікують верифікований контент арабською та англійською мовами, використовуючи для цього Checkdesk.

Checkdesk є відкритою платформою джерел для новинарних редакцій та медіа-колективів, створена, аби ті перевіряли та публікували цифрові медіа-повідомлення, які стосуються гарячих новин. Checkdesk запустив Meedan у липні 2013 року із шістьма своїми провідними близькосхідними медіа-партнерами – усі вони провели низку семінарів у своїх спільнотах, навчаючи громадян медіаграмотності, розуміння суті джерела та методам цифрової перевірки.

Гарний зразок того, як «Шабаб Сурія» працює, аби розвінчувати і перевіряти повідомлення, мав місце 5 грудня 2013 року . Особа на ймення Шам-ель-Оруба розмістила відео з YouTube у Facebook-групі «Шабаб Сурія». На відео якийсь бородатий чоловік був ідентифікований як член групи джихадистів «Сейуф аль Іслам», котру звинувачували в нападах на християнську громаду поселення Саєдная та монастир Херувимів.

Розповідь чолов’яги про ймовірні напади велася вперемішку з незрозумілими кліпами, що начебто демонстрували пошкодження будинку на вершині пагорба та статуї Ісуса Христа. Представивши відео мережі «Шабаб Сурія», Аль-Oруба поставив єдине просте запитання: "Підтвердити чи спростувати?"

Користувач Мохаммад Фахр аль-Дін (усі члени групи послуговуються псевдонімами, щоб захистити себе) миттєво відповів, зазначивши, що тонкі граматичні неточності в арабській мові коментатора не притаманні джихадистам. На основі власного досвіду перегляду сотень відео та іншого контенту джихадистів група не раз зауважувала, як пишномовно висловлюються ці люди.

Інший користувач, Абу Набіль, погодився, що коментатора зраджує його слабка арабська – сигнал того, що він не той, за кого себе видає. Набіль також додав, що іслам забороняє напади на церкви, а ще один користувач погодився з ним, що джихадитські угрупування в Сирії зазвичай не атакують церкви, якщо на це немає крайньої воєнної потреби.

Шамя Сі та Мохаммад Фахр аль-Дін зазначили й іншу важливу частину інформації про джерело: вони розповіли, що особа, яка завантажила відео на YouTube – Нізар Наюф – надто ненадійна. Відтак засвідчили, що Наюф раніше відповідав за пропаганду підтримки режиму Асада, суть якої полягала в наклепах на противників диктатора.

"Це неможливо підтвердити з будь-яких інших джерел", пише Абу Карам аль-Фарати у своєму повідомленні всередині групи. Ніхто не міг знайти інші звіти, зображення або кадри «Сейуф аль-Іслам», чи то інших джихадистських угрупувань, котрі б атакували Монастир Херувимів та християнську громаду в Саєднаї.

Поступово члени «Шабаб Сурія» розвинули власні сфери експертих, а також здобули чудову репутацію за свою роботу. Сі та Аль-Фарати стали відомими детективами: завдяки своїм повідомленням щодо ретельної перевірки матеріалів ЗМІ, вони зарекомендували себе як надійних експертів з питань верифікації. Той факт, що вони визначили джерело відео як украй ненадійне, додало неабиякої ваги отриманій інформації.

Урешті-решт група потребувала менше трьох годи, аби визначити, що відео – фальшиве. Поєднуючи досвід різних своїх членів, вона спромоглася хутко перевірити, чи існують інші кадри та повідомлення, котрі підтверджують контент; вивчити питання довіри до джерела; і проаналізувати зміст відео, і з’ясувати ті аспекти, котрі пробуджували сумніви щодо його справжності.

Сім різних користувачів співпрацювали між собою, аби розвінчати відео. Якби ж підроблену «джихадистську новину» сприйняли за чисту монету, та, безсумнівно, сприяла би подальшій пропагандистській війні, котра впливає не тільки на мешканців Сирії, але й – закордонних творців політики.

Як написав один із користувачів у потоці: "Проблема в тому, що ми знаємо, що це брехня, але ж західні ЗМІ піднесуть це як правду."

Усе це відбувалося, власне, тоді, коли міжнародне військове втручання здавалося реально можливим.

Тому так важливо було розвінчати відео та – донести спростування до громадськості через соціальні медіа, що стали відігравати вирішальну роль в потоці інформації під час сирійського конфлікту.

---

Розділ 7. Добавити комп'ютерне юрмисько до – людського

Патрік Майер (доктор філософії) є міжнародно визнаним ідейним лідером у застосуванні нових технологій для гуманітарних відповідей. Наразі він працює директором соціальних інновацій в дослідницькому інституті компютінгу Катарського фонду (QCRІ), де створює прототипи гуманітарних технологій наступного покоління . До QCRІ Патрік був одним із засновників та співдиректором програми Гарвардської гуманітарної ініціативи з картування кризових ситуацій та запобігання їм, окрім того, працював директором кризового мапування на платформі «Ушахіді». Його впливовий блог iRevolution здобував понад 1 млн. відвідувань. Патрік твітить на: @ patrickmeier .

Журналісти-розслідувачі та практики в галузі прав людини протягом десятиліть використовували мікс стратегій для перевірки інформації в надзвичайних ситуаціях і під час термінових новин. Цей досвід стає дедалі затребуванішим, згідно з ростом користувацького контенту.

Утім багато хто все частіше покладає надії на "просунутий компютінг", аби прискорити і, можливо, автоматизувати процес перевірки. Як і у випадку з будь-якою іншою технікою, використання передового комп’ютінгу для перевірки контенту соціальних медіа в режимі реального часу передбачає і свої перспективи, і – підводні камені.

Розширений компютінг складається з двох елементів: машинного та людського компютіннгу.

Перший елемент спирається на прийоми обробки природної мови (NLP) і машинне навчання (ML), натомість останній – на краудсорсинг та методи мікрозавдань.

Застосування просунотого компютінгу для перевірки користувацького контенту наразі обмежене, оскільки область дослідження досі залишається новою; платформи верифікації і методи, описані нижче, все ще розробляються і тестуються. У результаті, якої саме ваги вони додадуть процесу перевірки ще належить побачити, однак досягнення в галузі технології, очевидячки, і далі приносять нові способи для автоматизації елементів верифікації.

Один важливий момент щодо застосування передового компютінгу для перевірки користувацького контенту – в цій галузі розробляються три нових проекти. У цьому розділі подано їхній огляд на тлі того, як людина та обчислювальна машина використовуються (та комбінуються) в процесі перевірки. Оскільки ми заглибилися в тему, дозвольте додати і дисклеймер:
«Я очолював цифрові роботи з надання гуманітарної допомоги, що описані нижче: для Гаїті, Філіппін і Пакистану. Окрім того, я також брав участь у проекті «Верілі» та створенні плагіну «Twitter Credibility» – обидва також згадуються».

Людський компютінг

У людському компютінгу, що також передбачає компютінг натовпу, машина виставляє конкретні завдання людині або натовпу. Відтак збирає та аналізує оброблені завдання.

Початкове використання людського компютінгу під час надзвичайних ситуацій мало місце після землетрусу на Гаїті 2010 року. Компанія «Ushahidi» створила платформу людського компютінгу , котра базувалася на веб-технологіях, аби ставити мікро-завдання перекладу термінових текстових повідомлень з гаїтянського креолу на англійську мову. Власне, повідомлення находили з громад, які постраждали від стихійного лиха в районі Порт-о-Пренс. Перекладені тексти сортувалися, затим висвічувалися на кризової мапі Гаїті, яку створила «Ushahidi». Такий переклад текстів став першою та поки-що єдиною спробою «Ushahidi» використовувати платформу людського компютінгу, аби ставити мікро-завдання щодо кризової інформації, втім, успіх цієї інформаційної технології відразу підкреслив ту вагому роль, яку вона зіграла в ліквідації наслідків стихійного лиха.

Наступного разу людський компютінг використали вже під час реакції на тайфун Пабло, що прокотився Філіппінами2012 року. На прохання Організації Об'єднаних Націй Цифрова гуманітарна мережа (ЦГМ) зібрала та проаналізувала всі твіти, відправлені протягом перших 48 годин після того, як тайфун підійшов до берега . Зокрема, добровольців ЦГМ попросили ідентифікувати всі розміщені на Twitter світлини та відео, які демонстрували нанесені буревіями та зливами збитки. Задля виконання цієї операції, ЦГМ використав вільну та відкриту щодо джерел платформу мікро-завдань CrowdCrafting (Експертна система громад) , аби позначати тегами окремі твіти та зображення. Оброблені дані надалі використали для створення кризової мапи збитків, завданих стихійним лихом.

Успішна відповідь людського компютінгу на тайфун Пабло спонукала запуск нової, обтічної платформи мікрозавдань під назвою MicroMappers (МікроКартографи). Розроблене на основі платформи CrowdCrafting програмне забезпечення MicroMappers вперше використали у вересні 2013 року, щоб позначати тегами твіти та зображення, які постилися онлайн під час землетрусу в Белуджистані . ЦГМ операція здійснював цю операцію в Пакистані на прохання ООН.

Загалом, людський компютінг тільки починає набирати обертів в гуманітарному товаристві. Утім, його й досі не використовують для перевірки контенту соціальних медіа.

Платформа «Verily» (Направду)

Платформа «Верілі», яку я допомагаю розробляти, використовує людський компютінг, аби якомога хутчіше залучати широкі маси до розгляду доказів, котрі підтверджують або дискредитують інформацію, розміщену в соціальних мережах.

Ми очікуємо, що «Верілі» використовуватимуть, аби розбиратися в суперечливих повідомленнях про збитки від великих катасторф, які часто надходять під час і після них . Та, звісно, платформа також може слугувати для перевірки зображень і відео.

На створення платформи «Верілі» надихнув проект «Red Balloon Challenge» (Завдання «Червона куля»), який 2009 року запустило Агентство з проектів перспективних досліджень у сфері оборони (DARPA). Тут перед учасниками стояло завдання достовірно визначити місце розташування 10 червоних метеорологічних куль-зондів, розміщених на території Сполучених Штатів.
Команда-переможець з Массачусетського технологічного інституту знайшла всі 10 куль, менше ніж за дев'ять годин, не відходячи від своїх комп'ютерів. Справді, її члени звернулися до соціальних медіа, зокрема до Twitter, з метою мобілізації громадськості. А на початку конкурсу команда оголосила, що в разі виграшу в конкурсі $ 40 000 вона поділиться цими грішми з членами громадськості, які допоможуть їй у пошуках.

Важливо, що члени команди заохочували людей, аби ті
запрошували учасників своїх соціальних мереж приєднуватися до пошуків, пишучи : "Ми дамо $2000 за повітряну кулю першій особі, котра надішле нам правильні координати, але це ще не все - ми також дамо $1000 тій людині, яка її запросить. Відтак ми дамо ще $500 тому, хто запросить
самого запрошувач, і ще $250 – тому, хто запросить їх, і так далі".

Платформа «Верілі» використовує той же механізм заохочування у вигляді точок. Однак замість пошуку куль по цілій країні, вона полегшує перевірку
повідомлень соціальних медіа під час стихійних лих, аби покривати значно меншу географічну площу – власне, типове місто.

Сприймайте «Верілі» як панель «Пінтерест» з прикріпленими до неї пунктами, які складають з питань, що потребують лише відповідей «Так», або «Ні». Наприклад: "Чи Бруклінський міст закрили через ураган Сенді?" Користувачі «Верілі» можуть поділитися цим верифікаційним запитом на Twitter або Facebook, а також електронною поштою – з людьми, котрі, як їм відомо, мешкають поблизу.

Ті, у кого є докази, щоб відповісти на запитання, виставляють повідомлення на панелі «Верілі», котра складається з двох розділів: перший – для свідчень, які дають ствердну відповідь на верифікаійне запитання; другий – для тих, через які висловлюють заперечення.

Тип даних, які можуть бути розміщені, охоплює текст, зображення і відео. Кожна частина доказів, розміщених на панелі «Верілі» мусить супроводжуватися поясненням з боку автора повідомлення, чому свідчення є актуальним та достовірним.

Таким чином паралельною метою проекту «Верілі» є залучення мас до критичного мислення. Очікується, що на початку 2014 року платформу «Верілі» запустять на www.veri.ly.

Машинний компютінг

Землетрус величиною 8.8. бала, що стався в Чилі 2010 року, широко висвітлювався у Твіттері. Утім, як це майже завжди відбувається, поруч із хвилею твітів про стихійне лихо, прокотилася й лавина чуток та неправдивої інформації.

Однією з таких чуток було попередження про цунамі у Вальпараїсо. Іншою – повідомлення про мародерства в деяких районах Сантьяго. І хоча такого штибу чутки дійсно поширюються, недавні емпіричні дослідження засвідчили, що Twitter – це самокорегуючий механізм. Вивчення твітів, опублікованих після чилійського землетрусу , продемонструвало, що користувачі Twitter зазвичай витісняють не варті довіри твіти, цікавлячись, наскільки вони правдиві.

Аналізуючи цю затримку повідомлень, дослідники переконалися, що довіру до твітів можна передбачити. Також унаслідок відповідного аналізу даних з’ясовано, що надто переконливі твіти часто фальшиві . Скажімо, довжина твітів, емотивність вжитих слів, кількість хештегів та смайликів слугують показниками ймовірного рівня довіри до виставлених повідомлень. Те ж саме стосується твітів, які містять посилання на зображення та відео – вислови у твітах, що відсилають до мультимедійного контенту, можуть допомогти визначити: достовірний той чи ні.

Взяті разом ці дані забезпечують машину параметрами та інформацією,необхідною для початку прогнозу щодо достовірності твітів та іншого контенту соціальних медіа. Це прочиняє двері до ще більшої ролі автоматизації у процесі перевірки під час стихійних лих, надзвичайних ситуацій та інші термінових новин.

З погляду практичного застосування ці дані використовуються, аби розробити "Плагін надійності" для Twitter . Отож моя команда з Катарського науково-дослідного інституту компютінгу працює в цьому річищі разом з Інститутом інформаційних технологій «Індрапрастав», що в Делі ( Індія).

Такий плагін оцінюватиме окремі твіти за шкалою від 0 до 100 балів, за основу якої береться ймовірність достовірності контенту обраного твіту. Запуск плагіну заплановано на початок 2014 року. Основною перевагою цієї платформи машинного компютінгу буде її цілковита автоматизація, отже, і значно ширша масштабність, ніж у проекту людського компютінгу «Верілі».

Гібридний компютінг

Платформа Штучного інтелекту для реагування на надзвичайні ситуації (AIDR) являє собою гібрид моделей людського та машинного компютінгу.
Платформа об'єднує людський компютінг (постановка мікро-завдань) з машинним (машинне навчання). Постановка мікро-завдань передбачає поділ великого завдання на низку – малих.

Машинне навчання має на меті навчити комп'ютер виконувати конкретні завдання. AIDR допомогає користувачам опанувати алгоритми пошуку потрібної інформації на Twitter.

Навчальний процес здійснюється за допомогою постановки мікро-завдань. Наприклад, якщо Червоний Хрест зацікавлений у моніторингу Twitter для пошуку посилань на інформацію про пошкодження інфраструктури після стихійного лиха, то його співробітники використовуватимуть інтерфейс постановки мікро-завдань AIDR, щоб відзначати тегами (вибирати) окремі повідомлення, які стосуються пошкоджень. На основі цього процесу буде опановано відповідний алгоритм, і той далі допоможе автоматично відшукати додаткові повідомлення про руйнації.

Такий гібридний компютінг можна використовувати для автоматичної ідентифікації чуток, що ґрунтуються на початковій низці твітів з посиланням на них. Швидке визначення пліток та їхнього джерела є важливою складовою верифікації користувацького контенту. Воно дозволяє журналістам та гуманітарним фахівцям відстежувати інформацію аж до джерел, і знати, з ким зв'язуватися, аби здійснити наступний важливий крок у процесі перевірки інформації.

Варто, втім, зазначити, що нашою метою є не тільки виявити неправдиву або ж оманливу інформацію в соціальних медіа, але й протистояти пліткам та виправити її в режимі реального часу. Перша версія AIDR була запущена в листопаді 2013 року.

Прискорення процесу верифікації

Як зазначалося вгорі, перші етапи розвитку верифікаційних платформ, які діють на основі передового компютінгу, засвідчують, що їх остаточна роль у перевірці користувацького контенту поки-що невідома. Навіть якщо ці платформи почнуть приносити плідні результати, їхні ітерації зіткнуться з неабиякими труднощами. Та в кожному разі ця початкова робота, безсумнівно, має важливе значення для просування значущих застосунків передового компютінгу в процесі верифікації.

Наразі маємо таке обмеження: описані AIDR та майбутній пагін Надійності/ Credibility Plugin повністю залежать від єдиного джерела: Twitter. Крос-медіа платформи верифікації необхідні, аби тріангулювати повідомлення за джерелами, ЗМІ та мовою. І хоча Veri.ly/»Верілі» наближається до задоволення цієї потреби, вона цілком покладається на людські вхідні дані, які не просто масштабувати.

У кожному разі ці рішення далеко не є панацеєю в процесі перевірки, якої чимало-хто очікує. Як і решта інформаційних системи вони також можуть обігруватися та саботуватися, забираючи багато часу й зусиль. Одначе описані інструменти зберігають можливість прискорення процесу перевірки і, швидше за все, дедалі вдосконалюватимуться, чим більше зусиль та інвестицій вкладатиметься в цю галузь.

---

Навчальний приклад 7.1. Як OpenStreetMap використала людей та машини, щоб картографувати регіони, які постраждали від тайфуну Хайянь

Ден Стоуелл – науковець у комп’ютерній галузі, що спеціалізується на аудіо-аналізі. Він також є постійним автором OpenStreetMap і бере участь в гуманітарній команді цієї ініціативи, яка розробляє цифрові карти, розгортає реєєстратори і створює спеціальне програмне забезпечення для зниження ризику катастроф. Він має досвід роботи в розробці програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом і машинного навчання, та наразі є науковим співробітником Центру цифрової музики Лондонського університету королеви Марії. Його веб-сайт можна знайти тут .

OpenStreetMap (ВідкритаМапаВулиць) – це картографічна база даних, створена за знайомою для багатьох по Вікіпедії моделлю громадського редагування та відсутності авторських прав. Таким чином вона забезпечує одні з найбільш детальних загальнодоступних мап, зокрема, для багатьох країн, що розвиваються.

Коли 2013 року Філіппінами прокотився тайфун Хайян, група добровольців-картографів зібралася, аби мапувати й перевіряти виявлені на цій території збитки. Їхню діяльність координувала Гуманітарна команда OpenStreetMap (HOT), яка хутчіше за торнадо реагує на гуманітарні події, «активуючи» добровольців картографувати постраждалі райони. Така робота поєднує
людську перевірку з автоматизованим аналізом, щоб отримати результати, на які можуть покластися Червоний Хрест, Лікарі без кордонів та інші організації, котрі вирушають працювати на місця подій.

HOT підтримує мережу волонтерів, що координуються через список розсилки та інші маршрути.

За двадцять чотири години до удару тайфуну члени команди, готуючись до оперативного реагування, обговорили райони, які можуть постраждати, та оцінили якість наявних даних.

Коли ж тайфун досяг Філіппін, і був підтверджений як гуманітарна катастрофа, команда HOT закликала мережу добровольців зробити свій внесок у картографуванні області, включаючи конкретні пріоритети, на які надійшли запити від організацій з надання допомоги. Існували дві основні мети. Перша – створити загальну детальну базову карту населених пунктів і доріг. Друга – надати картину того, який вигляд усе має на місці після катастрофи. Будівлі пошкоджені чи зруйновані? Які мости зруйновані?

Кородинація роботи і встановлення пріоритетів здійснювалися через Менеджер завдань сайту HOT (на фото нижче), який представляє собою платформу мікро-завдань для картографування. Це дозволяє адміністраторам HOT визначити кількість "робіт", які будуть виконані – наприклад, мапування доріг і будівель в межах певної зони - та поділити кожну роботу на невеликі квадратні "завдання", кожним з яких управляє один волонтер-картограф, відстежуючи аерофотознімки.

Під час реакції на тайфун Хайянь працювало понад 1500 картографів, приблизно 100 з яких використовували менеджер завдань одночасно. Поділ кожної роботи мав вирішальне значення для того, щоб якомога ефективніше
скористатися цим сплеском зусиль.

Отримавши завдання, користувач сам редагує потрібний район маркером OpenStreetMap, відтак потім може позначити свій квадрат як "виконано" (червоні поля на рисунку). Проте менеджер завдань вимагає, щоб друга, більш досвідчена особа проглянула його роботу, і далі виконане завдання може бути помічене як «перевірене» (зелене поле). Якщо ж завдання не виконане належним чином, ця-таки друга особа видаляє статус «виконано». Картографи можуть залишати коментарі на сторінці завдання, пояснюючи причини згаданого несхвалення або ж ставлячи питання, котрі з’явилися під час їхнього аналізу.

Повітряна зйомка відіграє вирішальну роль у створенні "кабінету картографів", аби ті здійснили свій внесок, дистанційно відстежуючи дороги, будівлі та інші об'єкти інфраструктури. Microsoft забезпечує для редакторів OpenStreetMap глобальну Bing-галерею аерофотознімків, і це також було використано під час тайфуну Хайянь.

Окрім того, представники HOT з’єдналися через програму Imagery to the Crowd з відділом гуманітарної інформації Держдепартаменту США та іншими агенціями й компаніями, аби роздобути аерофотознімки з високим розширенням (1). І як тільки це стало можливим, команда HOT запустила нові напрямки роботи в менеджері завдань, попросивши добровольців і далі перевіряти та покращувати базову мапу Філіппін.

Менеджер завдань є найбільш наочним кроком верифікації, але екосистема OpenStreetMap також забезпечує важливі функції автоматичної перевірки (якою керує машина). Програмне редагування карт ("JOSM") автоматично перевіряє правки користувача перед завантаженням, попереджаючи про малоймовірні дані, такі як: збіг будівель, або перехрещення річок.

Інші автоматизовані інструменти регулярно сканують базу даних OpenStreetMap і виділяють потенційні проблеми. Досвідчені картографи часто використовують їх для пост-модерації: вони можуть фіксувати або завертати проблемні правки, чи то безпосередньо зв'язувася з користувачем.
Цей робочий процес (у поєднанні з постійною координацію та зв'язком через списки розсилки, блоги й вікі) забезпечує структуру перевірки на вершині моделі співтовариства OpenStreetMap, яким керує людина.

Модель залишається вельми відкритою, без премодерації і з напівформальною ієрархією валідаторів; утім вона швидко надає високодеталізовані мапи, які міжнародні агентства з надання допомоги мають за дуже цінні.

Оскільки дані є відкритими, після тайфуну Хайян агентства змогли використовувати їх абсолютно по-різному, згідно зі своїми потребами: вони друкували їх як карти; скачували для підрозділів супутникової навігації, що в групах реагування; використовували для виявлення населених пунктів як то села; та аналізували, щоб зрозуміти закономірності спалахів епідемій.

Це швидке оновлення мапових даних також можуть використовувати журналісти у поєданні з ноу-хау геоданих; наприклад, аби забезпечити геоприв'язану контекстну інформацію для даних, які надходять з інших джерел, як то твіти; щоб допомогти підтвердити заяви щодо різних областей, або створювати інфографіку про наслідки та розповсюдження стихійного лиха.

1. Оригінальне речення було таке: «Представники HOT також підтримували зв'язок з такими установами/компаніями як: NASA, USGS та DigitalGlobe, щоб отримувати аерофотознімки з високим розширенням». Речення змінено, щоб підкреслити роль головної організації, яка забезпечувала знімки.

---

Розділ 8. Підготовка до висвітлення катастроф

Сара Найт є директором регіонального контенту для радіо ABC
у Західній Австралії . У свої 25 років, працюючи в Австралійській телерадіо корпорації, Сара брала участь у висвітленні багатьох надзвичайних ситуацій на місцевому радіо, у тім числі – пожеж на Ролейстоун Келмскот та Маргарет-Рівер 2011 року та тропічного циклону Расті, що мав місце в 2013-ому. Вона також працювала провідним тренером екстрених репортажів у своїй компанії. Для шести радіостанцій у Західній Австралії Найт відповідальна за широчезний матеріал:від пожеж та можливого затоплення півдня до циклонів, пожеж та тих-таки потопів на півночі.

Новинарні агентства традиційно виконували дві інформаційних ролі під час надзвичайних ситуацій. Перша – забезпечити людей інформацією необхідною для реагування на події. Ця інформація мусить бути чіткою, своєчасною та однозначною. Часто вона надходить безпосередньо від державних органів, армії, пожежної служби, поліції або іншого офіційного джерела.

Друга роль – щоденна практика (або ж вони мусить такою бути) новинарних редакцій: об’єктивно ділитися важливою інформацією достатньою мірою, не дбаючи про користь, як і не завдаючи шкоди.

Наразі ж з’явилася і третя роль. Нині люди часто вперше дізнаються про надзвичайні загрози через соціальні медіа. Отож замість того, аби першими інформувати людей про лихо, новинарні редакції та агентства відтепер часто виявляють себе в ролі найважливішого другого джерела, що здійснює верифікацію, тобто фільтру, який відокремлює сигнал від шуму та чуток.
Тому готовність слугує ключем до наданння точної інформації для людей, що її потребують, як і запобігає випадковому поширенню неправдивої інформації.

Що ви можете зробити, аби переконатися, що отримаєте необхідну інформацію задля людської безпеки, і стати надійним джерелом під час хаосу та безладу? У цьому розділі ми розглянемо кілька простих способів, як підготувати себе і своїх колег до постачання якісної своєчасної інформації в разі надзвичайної ситуації.

Елементи готовності

Перше, що потрібно вирішити, – це те, яку інформаційну роль відіграватиме ваша організація. Ви повідомляєте / чи допомагаєте грмоадськості шляхом застережень і своєчасних консультацій?

Австралійська телерадіомовна корпорація розрізняє обидва шляхи. Так, наша новинарна редакція готує повідомлення, а програми на місцевому радіо – та загалом круглодобовому каналі News24 – надають офіційні попередження й поради, і тільки потім – новини.

Політика ABC передбачає, що екстренне телерадіомовлення складається з формальних та офіційних попереджень, пов'язаних з надзвичайною подією, а також – інформації, наданої з інших джерел, в тому числі – через слухацькі дзвінки, соціальні медіа та інтернет-мовлення. Наша політика не поширюється на "штаб і підрядників відділу новин ABC, які не висвітлюють надзвичайних подій".

Місцева інформація

Коли ваша роль (ваші ролі) визначена, наступне завдання – озброїти своїх людей місцевою інформацією, необхідною для швидкого реагування, і зрозуміти наслідки потенційної загрози. Це означає проаналізувати, які надзвичайні ситуації можуть виникнути у вашому районі, та підготуватися до них.
Питання на розгляд:
• Які найпоширеніші стихійні лиха ймовірні в нашій області?
• Які види злочинів або надзвичайних ситуацій, як правило, мають місце?
• Які найважливіші шляхи з’єднання в області (автомагістралі, мости тощо)?
• Чи існують державні установи або військові об'єкти, що можуть стати об'єктами нападів?
• Які ризиковані шосе або інші елементи інфраструктури часто стають ареною
аварійних інцидентів?
• Які квартали / райони слугують прихистком для банд, груп заколотників тощо?

Тепер, коли ви визначили найімовірніші з ситуацій, почніть складати перелік авторитетних джерел – і офіційних, і неофіційних – що міститимуть корисну, критично важливу інформацію.

Перелік включатиме в себе перших поширювачів повідомлень (чи є вони у Твіттері? На Facebook? Ви можете скласти їхній список, щоб тримати його на поготові?), а також місцевих експертів в університетах, громадських організаціях та державних установах, як і – ваші зв’язки, що ведуть до важливих агентств, компаній та інших організацій.

Зберіть телефонні номери, дані Твіттер-акаунтів та Facebook-сторінок і розмістіть усе в центральному, доступному форматі, як то: загальна база даних, електронні таблиці чи інші засоби. Організуйте свої контакти залежно від ситуацій, у яких вони можуть найдужче стати в пригоді.

Розвиток взаємин

Кожен журналіст чи гуманітарний працівник потребує контакти. Утім, мова йде не тільки про телефонні номери та інші деталі, а передусім – про взаємини. Надійні джерела, ви знаєте, Ви завжди можете звернутися до надійних джерел, яких знаєте, за якісною інформацією. Власне до джерел, які довіряють вам.

Ця довіра не з’являється миттєво під час надзвичайної ситуації.
Ви маєте проявляти ініціативу. Якщо це можливо, зустрічайтеся з джерелами особисто. Запросіть їх поглянути на ваш відділ новин, офіс або об'єкти. Покажіть, що ви робите з наданою інформацією. Поясніть, як допоможете донести їхні повідомлення тим людям, які їх потребують. Підшукайте нагоду провідати їх та подивитися, як вони працюють під час надзвичайної ситуації. Особисте знайомство з людиною, що поширює інформацією, допоможе вам отримати пріоритет, коли її завалять численними запитами.

Як і взаємини з ключовими співробітниками служб управління надзвичайними ситуаціями та інших організацій / установ, не менш важливі ваші стосунки з аудиторією.

Чи тій відомо, що ви будете надавати своєчасну інформацію? Чи знає вона, коли може почути або побачити те, що хоче? Чи знає, які послуги ви надаєте – а які ні – у разі надзвичайної ситуації?

Для новинарних редакцій підготовча інформація – єдиний спосіб донести мессидж, що саме ви станете джерелом інформації, яке зможе допомогти. Наприклад, на ABC ми публікуємо прогнози, яким має бути черговий пожежонебезпечний сезон , а також – поради з укомплектування екстренного спроядження . Такого штибу контент можуть пропонувати і новинарні редакції, і установи з надання допомоги та інші організації, надалі це створює сприятливий грунт, аби ви послужили громадськості.

Важливо також отримувати інформацію, яка передається в інший бік. Ваша аудиторія та співтовариство стануть для вас цінним джерелом новин у разі надзвичайної ситуації. Заохочуйте аудиторію дзвонити та пересилати вам повідомлення по електронній пошті. Усе може початися навіть з транспортних корок, погодних світлин чи іншої інформації.

Навчання персоналу

В ABC ми починаємо з плану аварійного мовлення. У ньому прописані чіткі інструкції, як трактувати в ефірі офіційні попередження, аби ті доходили до постраждалих, а також іншу інформацію, як наприклад, мапи зон стихійних лих.

У нас також передбачено в інформаційному плані, що в ефірі можна використовувати «якір» (елемент, до якого прив’язується гіперпосилання), аби допомагати людям. Інформація надходить з різних установ управління надзвичайними ситуаціями. Наприклад: "Заповніть ванну водою, і таким чином ви зможете використати цю воду для гасіння пожежі, якщо тиск води упаде". Або ж: "Закрийте всі вікна. Забийте дошками або ж міцно заклейте вікна".

Частина вашої підготовки має також полягати у зборі порад, які можна надати громадськості, як тільки біда постукає в дім. Поради варто зібрати загодя ще тоді, коли ви встановлюєте контакти з потенційними джерелами.

Сміливо започатковуйте внутрішні процеси, заново виходячи на зв'язок з вашими джерелами, аби переконатися, що отримана інформація актуальна. Таке оновлення можна заздалегідь запланувати, якщо ваш район схильний до надзвичайних ситуацій пов'язаних з погодою.

У північній Австралії, наприклад, циклони особливо привертають увагу. Вони також частково передбачувані, оскільки найбільш вірогідні в певні сезони. Отож, залежно від сезону наші місцеві плани оновлюються, і організації з надання допомоги підключаються перевіряти, чи досі достовірними є наша інформація та контакти. Збирається весь персонал, щоб пройти відповідні процедури в малих групах.

Це не тільки гарантує, що запланована інформація є актуальною, але і допомагає відновити контакти, які могли залишилися непоміченими в спокійний період.

Власне, інструмент, який ми застосовуємо під час навчання персоналу, – це моделювання гіпотез, що ґрунтуються на попередньому досвіді.

Гіпотетичні моделі змушують співробітників думати, як вони діятимуть в певній ситуації, та іноді породжують затяті дискусії щодо передових практик. Технологія та інструменти змініюються швидко, отож це, направду, чудовий спосіб переконатися, що ви перебуваєте в курсі справ.

Ми застосовуємо це гіпотетичне моделювання на різних рівнях, наприклад:
• Що робити, коли прогнозується стихійне лихо?
• Що ви зробите, коли вас попросять евакуювати студію?
• Як діяти, коли тривожне попередження надійшло під час вашої звичної зміни?
Здоров'я та безпека також є одними з основних проблем. Переконайтеся, що ваші люди належно підготовлені до перебування в небезпечних зонах. В Австралії, наприклад, пожежники і аварійні служби проводили навчальні семінари для представників ЗМІ, що працювали в пожежних зонах; персонал не вирушав у місця пожеж без такої підготовки.

Агентства з управління надзвичайними ситуаціями часто проводять медіа-тренінги для журналістів – наприклад, з питань небезпек під час репортерської діяльності на місцях пожеж. Участь у цих навчаннях особливо корисна, якщо журналісти, акредитовані при такій підготовці, можуть проходити через блокпости, аби висвітлювати ситуацію з епіцентру подій. (Власне, навчання як таке є ще одним способом для журналіста зав’язати контакти в аварійних службах та розивати їх на основі довіри). Для організацій з надання допомоги навчання людей також особливо важливе, оскільки ті зможуть перебувати в зоні катастрофи протягом тривалого часу.
Нарешті, не варто нехтувати новими співробітниками та членами вашої команди. Ми проводимо політику ознайомлення персоналу з процедурами мовлення в аварійних умовах протягом двох тижнів відразу з початку роботи. Надзвичайні ситуації, на жаль, не чекатимуть запланованих щорічних навчань!

Внутрішній зв'язок

Мати швидкі шляхи обміну даними із зовнішніми зацікавленими сторонами – це ще не все, що вам потрібно. Ви мусите розробити робочий процес та план зв'язку для вас і ваших колег, аби працювати разом. Ось дееякі ключові питання та відповіді, які варто брати до уваги:

• Яким чином обговорювати свою діяльність з рештою організації?
• Хто відповідатим.е за ухвалення остаточного присуду, що можна поширювати/ публікувати/ транслювати?
• Чи існує до вашого сайту платний доступ, який треба відмінити в надзвичайній ситуації?
• Чи матимете ви спеціальний розділ на сайті?
• Що ваша команда технічної підтримки має знати / робити?
І як щодо ваших розробників сайту? Тими, хто оперує соціальними медіа?
• Чи в безпеці ваші передавачі та інші важливі об'єкти інфраструктури?

В ABC ми розробили форму оперативного звіту, який поширюється через нашу систему електронної пошти в разі надзвичайної ситуації. Це гарантує, що кожен матиме уявлення про загрози в разі катастрофи, реакцію АВС на них, а також – осіб, які управляють ситуацією зсередини.

"Sitrep" є корисним інструментом не тільки для внутрішнього спілкування, але і як контрольний список для управлінців, коли існує загроза зависання сайту через перезавантаження інформацією. У кожній державі ми також створити групи електронної розсилки для ключових співробітників, які регулярно підтримуються. Ви також можете створити SMS-списки для розсилки та знайти інші способи, щоб передавати інформацію для своїх людей (наприклад, ми використовуємо Whispir, внутрішній електронний / текстовий інструмент, який доставляє екстрені повідомлення під час надзвичайних новин).

У разі особливих катастроф, таких як останні лісові пожежі в Новому Південному Уельсі, ми просимо решту мережі не надокучати проханнями про інтерв’ю з командою, яка опрацьовує зону лиха. Ми також просимо, щоб команди, які перебувають за межами ураженої області, не дзвонили в аварійні служби, аби не обтяжувати їх зайвими запитами. Іноді ж ми спеціально призначаємо когось опрацювувати запити, що надходять ззовні, аби наша команда могла безпосередньо доставляти нагальну інформацію до людей, яким загрожує небезпека.

Коли справа доходить до перевірки, ключовим елементом обговорень робочого процесу стають питання, як зібрати контент та інформацію, перевірити її, відтак підтвердити або відхилити публікації.

Хто здійснює перевірку та розглядає цю роботу? Як вам переконатися, що кожна частина контенту, ефект отриманий від багатьох очей, усе-таки дозволить вам хутко просуватися вперед та поширювати важливу інформацію?

Відновлення мовлення

Організації та агентства завжди прагнуть охопити надзвичайну ситуацію та прореагувати на неї саме в розпал катастрофи, між тим постраждалим громадам потрібно чимало місяців, а то й років, щоб від неї оговтатися. Тому новинарні редакції мають планувати свою присутність на постраждалих територіях і на період після катастроф, аби підтримати ці громади корисною для них інформацією. (Описана проблема менше стосується гуманітарних організацій з надання допомоги, оскільки ті й так ставлять пріоритет на цьому аспекті). Перебуваючи там у зазначений період, можна породити довіру до вашої організації чи агентства. Адже одна з поширених післяаварійних скарг – відчуття знехтуваності, непотрібності.

Ви мусите також допомогти відновитися вашому персоналу.

Післякатастрофний інструктаж необхідний, аби люди висловили накипіле та переконалися, що ви зробили висновки з пройденого етапу та зумієте покращити свою місію наступного разу.

Кожного зі співробітників варто також перевіряти індивідуально. Часто описані події можуть стати травматичними, і не тільки для тих, хто фізично перебував у зоні лиха. Можливо, люди зазнали індивідуальних переживань, ризикували своїми сім'ями.

Так, після лісових пожеж Чорної суботи 2009 року в австралійському штаті Вікторія багато наших співробітників повідомляли про своє почуття безпорадності після того, як отримували дзвінок за дзвінком від зневірених людей, що опинилися в пожежній зоні.

Навіть через роки після повені в Квінсленді 2011 року співробітників, які "протрималася там", повідомляли про посттравматичні симптоми стресу.
Отож важливо, щоб співробітники і керівники розпізнавали симптоми стресу на робочому місці й мали під рукою інструменти та ресурси допомоги.
Ви можете інформаційно охопити надзвичайну ситуацію без підготовки, але ваша праця стане для співробітників тільки ефективнішою та менш напруженою, якщо ви заздалегідь складете план, налагодите взаємними із зацікавленими сторонами, прокладете шляхи обміну даними в межах організації та забезпечите добробут персоналу через навчання, пропонуючи підтримку під час подій та проводячи плідні інструктажі.

Порада з надання допомоги

Гуманітарні організації мають враховувати цільову аудиторію для інформації. Ви націлені на джерело інформації та повідомляєте про нього своїм людям на місцях подій, щоб скерувати у потрібне русло їхні зусилля? Ви постачаєте інформацію в ЗМІ та уряд? Безпосередньо спілкуєтеся з населенням, використовуючи соціальні медіа-платформи?

Пам'ятайте, якщо ви не розголошуєте людям, що робить ваша організація... То хто працює тоді? Хтось знайдеться, і не завжди правдивий. Не допускайте інформаційних вакуумів.

---

Навчальний приклад 8.1. Як NHK News інформувала про японський землетрус 2011 року та вчилася

Такаші Оцукі працює заступником начальника катастрофи і метеорологічного центру катастроф та метеорології в Департаменті NHK News (NHK – Nippon Hoso Kyokai, японська телерадіо-корпорація), де відповідає за масштабні підготовки до стихійних лих та планування інформаційного бслуговування. Досі вона працювала в регіональних філіях двох департаментів: ТБ новин та – міських, висвітлюючи різні стихійні лиха, включно з виверженням вулканів Ояма й Усу в Японії, а також – землетрусу в турецькому місті Ізміт 1999 року.

Коли сильний землетрус вразив Японію пополудні 11 березня 2011 року, NHK, винятково громадський мовник Японії, транслював у прямому ефірі дебати по своєму основного каналу.

Японське метеорологічне агентство (ЯМА) запустило попередження через 30 секунд після того, як виявило землетрус, і NHK негайно відреагувала, вставивши тікер з картою (дивитися внизу). Мапа відображала епіцентру землетрусу та зазначених районів, де варто було очікувати повторних поштовхів; графіка також супроводжувалася аудіо-попередженням (ЯМА видає оповіщення та попередження на основі даних сейсмографів, розташованих по всій Японії.)

Уже через хвилину після попередження ЯМА всі теле- і радіопрограми NHK перейшли в живий ефір, аби повідомляти про землетрус і пов'язані з ним попередження щодо цунамі.

NHK тісно співпрацює з ЯМА, аби забезпечувати високий рівень готовності до стихійних лих і швидкого перебігу подій. NHK також розробила систему, яка дозволяє нам хутко створювати інфографіку та автоматично продукувати сценарії новин для персоналу, який працює в ефірі. Окрім того, компанія щодобово проводить нічні навчання, коли жодна програма не транслюється (Це тому, що ми постійно здійснюємо моніторинг та повідомляємо про землетруси).

Ці зобов'язання в готовності до стихійних лих означали, що ми могли швидко перейти до прямої трансляції одразу ж після землетрусу.
Готовність NHK до надзвичайних ситуацій спирається не тільки на оповіщення ЯМА. Ми також працюємо і контролюємо кадри з 500 камер, встановлених у великих містах, в прибережних районах і навколо АЕС. Це забезпечує нам дивовижну кількість живої зйомки, коли приходить біда. Наприклад, під час землетрусу, камера знімала хвилю цунамі 30 хвилин після того, як виявили землетрус (зображено нижче).

Поруч із камерами NHK також використовувала повітряні знімки, зроблені з вертольотів, щоб показати наслідки землетрусу та цунамі. Таким чином ми змогли транслювати в прямому ефірі незабутні кадри того, як цунамі знищило будинки в Сендай – всього через годину після землетрусу (як показано долі).

До 2014 року ми матимемо 15 гвинтокрилів, розміщених у 12 містах по цілій Японії. Це дозволить нам протягом години досягти будь-якого місця в країні та здійснювати трансляції.

NHK також доклала зусиль, щоб поширити своє охоплення землетрусу на різні платформи. Телевізійні та радіопередачі транслювалися в прямому ефірі на таких платформах, як Ustream і Niconico Live. Ми були завалені проханнями людей, котрі шукали інформацію про безпеку рідних і близьких. Для цього NHK розмістило на шкалі всю інформацію, яку ми отримали з Google Person Finder / Гугл Пошук Осіб , що «допомагає людям відновити зв'язок з друзями та близькими в період після природних і гуманітарних катастроф».

Адаптація та вдосконалення

Після землетрусу NHK ще дужче вдосконалила свій підхід до інформаційного охоплення стихійних лих задля поліпшення його слабких місць і нашої роботи. Ось п'ять нових ініціатив, які ми запустили:

1. Ми поліпшили оповіщення про катастрофи так, аби їх можна було зрозуміти і візуально, і на слух. Раніше ми у своєму терміновому мовленні ставили акцент на індивідуальному фактичному підході, сфокусованому перш за все на обговоренні деталей землетрусу (наприклад, його епіцентру, очікуваної висоти цунамі тощо). Сьогодні ж диктор в разі особливо гострої надзвичайної ситуації негайно закликатиме глядачів до евакуації. Диктори також підкреслюють потребу евакуюватися спокійно так, щоб не сіяти паніку. Крім того, ми використовуємо візуальний тікер, який з'являється, якщо є виклик для негайної евакуації (див нижче). Це гарантує, що люди з порушеннями слуху отримати необхідну інформацію.

2. Унаслідок землетрусу 2011 року чимало ЗМІ спиралися на прес-релізи уряду та енергетичної компанії, щоб повідомляти про ситуацію на АЕС. Це почасти стало результатом обмеженого доступу до станції та означало, що ми
не в змозі самостійно перевірити інформацію. Щоб краще підготуватися і гарантувати, що таки здатні подати офіційну інформацію в більш точному контексті, ми зараз проводимо навчання журналістів в наукових і спеціалізованих галузях. Ми також знаходимо кількох експертів і представляємо їхні думки, відтак надаємо прогнози щодо землетрусів та вірогідностей аварій на ядерних електростанціях.
3. У районах, які постраждали від стихійних лих, люди використовували соціальні медіа, щоб зв'язуватися з місцевими друкованими виданнями та радіоточками, як і – одне з одним. Аби гарантувати, що наші журналісти ефективно використовують соціальні медіа під час катастроф, NHK розробила нові керівні принципи, побудовані на основі протоколів по роботі з користувацьким контентом, які, зокрема, містять застереження, пов'язані зі ступенем верифікації, відтак вказують нам, чи варто звертатися до того чи іншого контенту. У керівних принципах також прописані рекомендації, як визначати фальшиву інформацію.

4. Крім того, ми заснували команду "Соціальне прослуховування", яка фокусується на моніторингу соціальних медіа та верифікації. Команда (як показано нижче) інтенсивно використовує списки Twitter, щоб заздалегідь створювати мережу надійних джерел для більш ефективного моніторингу та перевірки фактів під час кризових подій.

5. NHK розробила власну створену користувачами контент-платформу NHK ScoopBox. Платформа збирає дані про особу та місце розташування користувача-завантажувача контенту, що полегшує зв'язок із ним та верифікацію інформації. Коли торнадо вдарив по області Канто у вересні 2013 року, ScoopBox дозволила нам перевірити 14 найменувань користувацького контенту, який використовувався в національних і місцевих передачах.

5. В період після землетрусу ми втратили фотографії кількох наших камер, як тільки в районах, що постраждали від цунамі, зникла електоренергія. Через значні руйнації, а також обмеження безпеки в Фукусімі NHK-екіпажі не змогли перезарядити камери. Щоб уникнути цього в майбутньому, NHK розробила систему вироблення електроенергії за рахунок сил вітру і сонця, аби більш надійно зберігати її в робото-камерах (Нижче подано зображення, що показують камеру NHK і сонячні панелі, які допомагають її працювати).

---

Розділ 9. Створення процесу перевірки і контрольний список (ки)

Крейг Сільверман – підприємницький журналіст, засновник і редактор блогу Інституту Пойнтера Regret the Error (Жаль за помилкою) про помилки ЗМІ, точність та контроль інформації. Він також розробив для Університету новин Пойнтера курс верифікації в цифрову епоху. Крейг Сільверман виконує обов’язки директора контенту для платформи Spundge , яка дозволяє професіоналам рости та обертати на гроші свої експертизи з контенту. Раніше Крейг Сільверман допоміг запустити OpenFile, стартап онлайн новин, що забезпечував місцевими репортажами шість канадських міст. Він є автором праці "Жаль за помилкою: як помилки ЗМІ забруднюють пресу та наражають на небезпеку свободу слова". Цю його роботу визнав американський Національний прес-клуб, автор нагороджений преміями: Mirror Awards та – Детективних авторів Канади і часопису «National Magazine» (Канада). Крейг твітить на: @craigsilverman .

Рина Цубакі очолює ініціативи «Посібник з верифікації» та "Журналістика надзвичайних ситуацій" , а також керує ними в Європейському центрі журналістики , що в Нідерландах. «Журналістика надзвичайних ситуацій» об'єднує ресурси для фахівців ЗМІ, які повідомляють про нестабільні ситуації в цифрову епоху, отож Цубакі часто доповідала на цю тему на різних заходах, у тім числі - засіданнях ООН та Міжнародному фестивалі журналістики.
Раніше вона курувала кілька проектів спрямованих на участь громадян у мінливому медійному просторі, й 2011 року зробила основний внесок у доклад "Інтерньюз Європи" щодо ролі комунікації під час землетрусу в Японії в березні 2011-го. Вона також співпрацювала з «Хоккайдо сімбун», щоденною регіональною газетою Японії. Рина поширює свої твіти на: @wildflyingpanda .

• Складіть план та порядок дій для верифікації до початку лиха та термінових новин.
• Верифікація – це процес. Шлях до перевірки може варіюватися залежно від кожного факту.
• Перевірте джерела та контент, який вони надають.
• Ніколи не дублюйте джерела та не довіряйте їм, хай це свідки, потерпілі або влада. Першопочаткові акаунти можуть бути неточними або маніпулятивними, підживлюватися емоціями, формуватися помилковими спогадами або обмеженою точкою зору.
• Киньте виклик джерелам, запитуючи: "Звідки ви знаєте, що?" та "Звідки ще ви знаєте, що?"
• Tріангулюйте все, що вони надають, з іншими вартими довіри джерелами, включаючи документацію, як то: фото та аудіо / відео записи.
• Запитайте себе: "Хіба я знаю достатньо, щоб переконатися?" Чи достатньо ви обізнані з темами, які вимагають розуміння культурних, етнічних, релігійних складнощів?
• Співпрацюйте з членами команди і експертами; не робіть усе самі.

Перевірка користувацького контенту

• виходьте з того, що контент є неточним або запозичений, нарізаний, продубльований і / або повторно виставлений в іншому контексті.
• Виконайте наступні дії при перевірці СКК:

°° Ідентифікуйте і перевірте оригінальне джерело та зміст (у тому числі місце, дату і приблизний час).
°° Tріангулюйте джерело і киньте йому виклик.
°° Отримайте дозвіл від автора / творця на використання контенту (фотографії, відео, аудіо).

• Завжди збирайте інформацію про завантажувачів і переконайтеся, наскільки це можливо, перш ніж звертатися і запитувати безпосередньо, чи дійсно вони – потерпілі, свідки або автори контенту.

• Виявляйте і перевіряйте оригінальне джерело та контент
(У тому числі місце, дату та приблизний час).

Походження

Перший крок перевірки СКК –виявлення оригінального контенту, хай це твіт, зображення, відео, текстові повідомлення тощо. Ось деякі питання, з яких варто почати:

• Чи можете ви знайти такі ж, або аналогічні пости / контент деінде в Інтернеті?
• Коли закачана / знята / поширена перша версія контенту?
• Чи можна визначити місце розташування? Чи СКК має гео-теги?
• Чи існують сайти, пов'язані зі знайденим контентом?
• Чи можете ви назвати особу, яка поділилася / закачала СКК, і зв'язатися з нею для отримання додаткової інформації?
(Дивіться нижче розділ "Джерело").

При роботі з зображеннями та відео використовуйте Google Image Search або TinEye, аби виконати зворотній пошук мініатюрних зображень / відео.

Якщо спливає кілька посилань на той же образ, натисніть кнопку "переглянути інші розміри", щоб знайти саме високе розширення/ розмір, яке зазвичай має оригінальне зображення.

Для перевірки походження зображень:

• Використовуйте Google Image Search або TinEye, аби виконати зворотний пошук зображення. Якщо спливає кілька посилань на той же образ, натисніть на кнопку "Переглянути інші розмірів", щоб знайти саме високе розширення / розмір, який зазвичай оригінальне зображення.
• Поодивіться, чи зображення має якісь EXIF-дані (метадані). Використовуйте програмне забезпечення, як то Photoshop або безкоштовні інструменти, такі як: Fotoforensics.com чи Findexif.com для перегляду інформації про модель камери, часову позначку зображення (Увага: дата може бути встановлена за замовчуванням, згідно з налаштуваннями виробника), і розміри оригіналу зображення.
• Соціальні мережі, такі як: Twitter, Facebook та Instagram вирізають більшість метаданих. Flickr є винятком. Замість цього спробуйте Geofeedia і Ban.jo для ідентифікації даних GPS із мобільного пристрою, звідки завантажено зображення.

Для перевірки походження відео:

• Використовуйте абревіатури, географічні та інші власні назви для швидкого пошуку за ключовими словами на платформах обміну відео, таких як: YouTube, Vimeo і Youku.
• Використовуйте Google Translate при роботі з контентом, наданим іноземною мовою.
• Використовуйте фільтр дати, щоб знайти самі ранні відео, що відповідають ключовим словам.
• Використовуйте Google Image Search або TinEye, аби виконати зворотний пошук відео-картинок.

Джерело

Коли оригінальний контент визначено, збирайте інформацію про автора / творця контенту. Мета полягає в тому, щоб підтвердити, чи дійсно особа, яка володіє акаунтом, є надійним джерелом.

Перевіряйте цифрові сліди завантажувача, ставлячи такі питання:
• Чи можете ви підтвердити особистість і контактну інформацію особи?
• Чи знайомі ви з цим обліковим записом? Чи надійними були досі його зміст і повідомлення?
• Перевіряйте історію користувачів у соціальних мережах:

°° How active are they on the account?
°° Наскільки вони активні у своїх аккаунтах?
°° Що вони повідомляють / чим діляться?
°° Які біографічні відомості видно в аккаунті? Чи прив’язані вони посиланнями до інших даних?
°° Який тип контенту користувачі завантажували раніше?
°° Де базується завантажувач, зважаючи на історію аккаунту?

• Перевірте, з ким користувачі пов'язані в соціальній мережі:
°° Хто їхні друзі та послідовники?
°° За ким вони слідують?
°° З ким вони взаємодіють?
°° Чи є вони в списках інших людей?

• Спробуйте знайти інші аккаунти, пов'язані з тим же ім'ям / ім'ям користувача, в інших соціальних мережах, щоб отримати більше інформації:

°° Якщо ви знайдете справжнє прізвище, використовуйте для пошуку людей відповідні інструменти (Spokeo, White Pages, Pipl.com, WebMii), аби отримати адресу, електронну пошту і номер телефону цієї особи.
°° Перевірте інші соціальні мережі, такі як LinkedIn, щоб дізнатися про професійний досвід користувача.

• Переконайтеся, що Twitter або Facebook верифікованих акаунтів справді перевіряється через синю галочку. Якщо обліковий запис перевіряється через Twitter або Facebook, спливе вікно: “Verified Account”/ "Перевірений аккаунт», або ж “Verified Page” / «Перевірена сторінка".

При роботі з зображеннями та відео зважайте на кут зйомки та перспективу. (Ці питання також спрацьовують при спробі перевірити текстову інформацію). Поставте собі їх стосовно джерела, щоб верифікувати його достовірність:

• Хто вони?
• Де вони?
• Коли вони туди потрапили?
• Що вони могли побачити (і що показано на їх фото / відео)?
• Де вони стоять?
• Чому вони там?

Вийдіть на інші онлайн-аккаунти, які підтримують потрібні вам користувачі, ставлячи такі запитання:

• Шукайте у Twitter або Facebook унікальний відео-код - чи існують пов'язані рахунки?
• Чи існують інші аккаунти - Google Plus, блог або веб-сайт – вказані на відео-профілі або якось інакше пов'язані з завантажувачем?
• Яку інформацію, що вказує на останні місця розташування, активність, надійність, упередженість або порядок денний, надають пов’язані акаунти?
• Як довго ці акаунти активні? Наскільки вони активні? (Імовірно, що чим довше вони існують та чим активніші, тим водночас – і надійніші.)
• З якими саме особами пов’язаний аккаунт соціальних медіа, і що це нам розповідає про завантажувача?
• Чи можемо ми знайти персональну інформацію для дочірнього сайту?
• Чи зазначена потрібна особа в місцевих каталогах телефонів, на Spokeo, Pipl.com або WebMii та LinkedIn?
• Чи засвідчують її соціальні онлайн-кола, що вони близькі до цієї події / місця?

Контент

Дата

Перевіряйте дату та приблизний час, особливо при роботі з фото / відео:
• Перевірте інформацію про погоду, яка стосується того дня та місця, де відбулася подія. Чи збігається ця інформація з місцевими прогнози про погодні умови та – представленою в інших закачуваннях, що стосуються тієї ж події? Використовуйте Wolfram Alpha, щоб виконати пошук (наприклад: "Якою була погода в Лондоні ( Англія) 20 січня 2014 року?»).
• Відшукуйте джерела новин для репортажів про події того дня.
• Використовуючи пошук відео та зображень (YouTube, Google, TinEye і т.д.), перевірте, чи більш ранні частини контенту, які стосуються тієї ж події, передували вашому прикладу (Зверніть увагу, що YouTube датує відео стандартним тихоокеанським часом з початку завантаження.)
• Для зображень та відео, подивіться (та послухайте) будь-які ідентифікуючі елементи, що вказують на дату / час, як то: годинник, телевізійні екрани, сторінки газет тощо.

Розташування

Ще один важливий аспект перевірки – визначити місце походження контенту:

• Чи охоплює контент автоматизовану геолокаційну інформацію? (Такі сервіси, як: Flickr, Picasa і Twitter пропонують опцію розташування, хоча й вона не є надійною).
• Відшукайте орієнтири для порівнянь з супутниковими зображеннями та геоприв'язаними фотографіями, як то:

°° Ознаки / написи на будівлях, дорожні знаки, автомобільні реєстраційні номери, рекламні щити тощо. Користуйтеся
Google Перекладачем або free.orc.com для онлайн-перекладу.
°° Відмінний міський пейзаж / ландшафт, як то: гірський хребет, ряди дерев, скелі, річки тощо.
°° Пам'ятники та будівлі, такі як: церкви, мінарети, стадіони, мости тощо.

• Використовуйте Google Street View або функцію "Фото" на Google Maps, щоб перевірити, чи геоприв'язані фотографії узгоджуються з образом / відео місця подій.
• Використовуйте Google Планета Земля, аби дослідити старі зображення / відео, оскільки це забезпечує історію супутникових знімків. Послуговуйтеся видом місцевості на Google Планета Земля.
• Використовуйте Wikimapia, краудсорсингову версію Google Maps, щоб визначати орієнтири.

°° Погодні фактори, такі як: сонячне світло або тіні – щоб з’ясувати приблизний час доби. Використовуйте Wolfram Alpha для пошуку повідомлень про погоду щодо конкретного часу та місця.
°° Ліцензія / номерні знаки на транспортних засобах
°° Одяг

Для відео:

• Перевірте мову (и), якою (якими) говорять у відео. Переконайтеся, що акценти і діалекти збігаються з географією. Пам'ятайте, що Google Translate не надає правильного перекладу для деяких мов. Попросіть підтримки у носіїв мови.
• Чи описи відео відповідні та в основному надійшли з зазначеного місця?
• Відео датовані?
• Якщо на різних відео в акаунті використано логотип, то чи всюди послідовно? Чи збігається він з аватаром в акаунті YouTube або Vimeo?
• Чи завантажувач "здер" відео з новинарних агентств або інших аккаунтів YouTube, чи вони завантажені виключно в якості користувацького контенту?
• Чи пише завантажувач на сленгу або діалекті, який можна ідентифікувати в оповіді відео?
• Чи відео в досліджуваному аккаунті послідовної якості? (На YouTube перейдіть в меню Settings /Налаштування, а потім Quality/ Якість, щоб визначити найвищу якість роботи.)
• Чи в описах відео зазначено такі розширення файлів як: AVI або mp4 – в заголовку відео? Це може вказувати на те, що відео завантажено безпосередньо з пристрою.
• Чи опис відео на YouTube містить нотатку: "Завантажено за допомогою YouTube Capture"? Вона може означати, що відео знято на смартфоні.

2. Тріангулюйте джерело та кидайте виклик йому
Після того як, виконаєте всі зазначені кроки, запитайте себе:
• Чи зображення / відео / контент надає сенс тому контексту, в якому воно зроблено / зазнято?
• Можливо, щось у контенті здається недоречним?
• Можливо, ви не з’ясували якісь деталі стосовно джерела або ж не отримали відповіді на всі мої запитання?
• ЗМІ або інші організації поширюють схожі зображення / відео?
• Чи щось на Snopes/Сноупс пов'язано з цим?
• Чи відчуваєте ви, що все занадто чудово, аби бути правдою?
Безпосередньо контактуючи з джерелом, ставте прямі запитання і використовуйте перехресні посилання, аналізуючи відповіді на інформацію, отримані завдяки власним розслідуванням. Переконайтеся, що відповіді джерела збігаються з даними, які ви знайшли.

Для зображень:

• Ставлячи запитання, демонструйте, що ви знаєте за даними EXIF та / або геолокаційної інформації, почерпнутої за допомогою таких інструментів як: Google Street View і Google Maps.
• Попросіть надіслати вам інші додаткові зображення, зазняті до чи після зображення, що вивчається.
• Якщо зображення надійшло з небезпечного місця, завжди перевіряйте, чи вашому співрозмовнику анічим не загрожує розмова з вами.

Для відео:

• Якщо у вас виникли сумніви з приводу конструкції відео, варто для його поділу на установчі кадри використовувати таке програмне забезпечення для редагування як: VLC Media Player (безкоштовно), Avidemux (безкоштовно) або Vegas Pro (ліцензовано).

3. Отримайте дозвіл від автора / творця на користування контентом

Закони про авторське право варіюються від країни до країни, і умови та терміни різняться від сервісу до сервісу. Утім, це вкрай важливо – отримати дозвіл на використання зображення, відео та іншого контенту.
При пошуку дозволу:

1.Чітко повідомляйте, яке саме зображення / відео ви хочете використовувати.
2. Поясніть, як воно буде використовуватися.
3. Уточніть, як представляти особу. Подавати контент під її реальним іменем, користувацьким чи – анонімно?
4. Зважайте на можливі наслідки використання контенту та / або імені особи. Чи потрібно приховувати її справжні дані з міркувань безпеки та недоторканності приватного життя? Автор / завантажувач контенту опинеться в небезпеці, якщо ви розголосите його справжнє ім'я?

Підготовка до успішної верифікації в разі катастрофи та термінових новин

Ось кілька порад, як покращити процес перевірки:
1. Створіть та забезпечте функціонування мережі надійних джерел

°° Складіть список надійних джерел, що включають і офіційні, й неофіційні, наприклад: перших повідомлювачів, наукових експертів, НУО, державні установи тощо. Збирайте в загальній базі даних / таблицях не тільки облікові записи соціальних медіа, але й телефонні номери та адреси електронної пошти.
°° Створіть Twitter-списки, організовані в логічні групи на основі теми або географічного розташування. Знайдіть надійні джерела за допомогою розширеного пошуку Twitter і слідуючи за конкретними хештегами. Ви також можете використовувати списки зацікавлень у Facebook та кола Google Plus, підпишіться на канали YouTube і створіть плей-списки.
°° У жодному разі не ставтеся до осіб, з якими ви зустрінетеся в соціальних мережах, лише як до «джерел». Ставтеся до них як до людей. Це ваші колеги.
°° В юрмі існують достовірні джерела, які розробили, професійно чи ні, шляхи експертиз у конкретних тематичних галузях. Існують також джерела в конкретному фізичному місці.
°° Встановлюйте довіру, беручи участь в соціальних мережах та зустрічаючись з людьми особисто. Просіть їх рекомендувати і / або допомагати вам перевіряти джерела. Взаємодіючи з ними, ви дізнаєтеся свої сильні і слабкі сторони, пристрасті та інші фактори.

2. Визначити роль, яку ви / ваша організація буде грати в даний момент, і будь-які можливі сценарії стихійних лих

°° Визначте вашу роль в надзвичайних ситуаціях.
°° Визначте, як ефективно спілкуватися в разі надзвичайної ситуації.
°° Подумайте про те, з ким ви хочете спілкуватися, яка інформація корисна для цих цільових груп, які мови використовувати для повідомлень.
°° структуруйте свій внутрішній зв'язок так само повноцінно, як і – зовнішній.

3. Тренуйте, опитуйте та підтримуйте своїх співробітників і колег

°° Визначте набір інструментів, робочий процес, погодження та процедури зв'язку для використання в надзвичайних ситуаціях.
°° Забезпечте ситуаційні / сценарні навчання, особливо для тих осіб, котрі мешкають на території, де очікуються стихійні лиха.
°° Дайте можливість співробітникам брати участь в навчальних програмах, які пропонують служби з надання допомоги під час катастроф.
°° Підготуйте скрипти / повідомлення, які будуть використовуватися в конкретних ситуаціях у разі стихійних лих.
°° Плануйте регулярну взаємодію з ключовими джерелами, аби бути певними, що їхня контактна інформація не застаріла.
°° Проаналізуйте поведінку співробітників після всіх подій, відтак адаптуйте свої екстра-плани та навчальні програми до нових уроків та навичок.
°° Не варто недооцінювати "травму" і "стрес" – наслідки повідомлень про катастрофи. Гарантуйте підтримку там, де вона необхідна.

---

Вставка 9.1. Оцінка та мінімізація ризиків при використанні СКК

Як куратор в галузі прав людини каналу WITNESS Мадлен Баір очолює групу, яка перевіряє і контекстуалізує громадські відео, що стосуються порушень прав людини в усьому світі. До цього вона подорожувала по всій земній кулі протягом майже десяти років як прес-кореспондент, радіо і мультимедіа-репортер. Її статті публікували газети The Washington Post, San Francisco Chronicle та Orion, репортажі траснлювали на PRI, каналах “The World” і "POV".

Фото і відео, де зазнято репресії та політичне насильство в різних частинах світу, чи то задокументовано вразливі групи населення, надходять з ризиками маніпуляції та підробки контенту. У таких ситуаціях особи, які перебували і за, і перед камерою, можуть зіткнутися з загрозами арешту, переслідування, тортур чи смерті.

Така небезпека може підвищуватися, якщо міжнародні засоби масової інформації підхоплюють згадані кадри. Ми спостерігали це під час іранської Зеленої революції 2009 року, коли вартові Ісламської Революції використали фотографії та відеокадри, знайдені в Інтернеті, щоб виявляти протестувальників та ідентифікувати їх через краудсорсинг – дії, це відразу остудило активістську спільноту.

Адже розсекречення особи загрожує їй відплатою з боку репресивних органів влади , може призвести до соціальної стигматизації та потенційно важких наслідків.

Так само, як новинарні агентства дотримуються стандартів щодо захисту приватного життя жертв зґвалтування, журналісти зобов’язані брати до уваги ті ж самі стандарти, коли користуються відео, яке виявляє вразливі верстви населення, найпаче, якщо те було знято без їх поінформованості та згоди.

Наприклад, 2013 року американські інтернет-ЗМІ та правозахисні організації повідомили про тривожне зловживання таргетуванням ЛГБТ-молоді в Росії. Чимало їхніх статей містили фотографії та відео, зняті злочинцями, що гвалтують своїх жертв – власне, таке розсекречення здатне тільки увічнити стигматизацію цих осіб .

Журналісти та решта фахівців не повинні цензурувати відео, зняте активістами, які свідомо йдуть на ризик, розголошуючи правду або документуючи її перед своїми спільнотами. Утім, журналісти зобов’язані вживати основні заходи з виявлення та мінімізації шкоди для тих осіб, які не знали про цей ризик, або не мали можливості дати інформовану згоду на запис. У разі зловживання російським відео очевидно, що жертви не бажали потрапити в згадані кадри.

Оцінити потенціал подальших загроз

По-перше, ви мусите оцінити, наскільки зображення або відео можуть завдати шкоди тим, хто в кадрі. Чи ці особи перебувають у небезпечній частині світу? Вони ризикують зазнати репресій за цю інформацію, чи за те, що потрапили в кадр? Чи можете ви з упевненістю припустити, що особи, які показані на фото / відео давали згоду, аби їх знімали?

Якщо ризик загроз реальний, у вас є два варіанти:
1. Не використовуйте зображення / кадри. Просто тому, що вони існують ще не означає, що ними треба ділитися / транслювати / пубілкувати. Ми можемо повідомити про них в інші способи та використати, аби поінформувати про нашу роботу.

2. Засекречуйте осіб. Телевізійні новинарні редакції часто затирають/прикривають в кадрі обличчя уразливих осіб, коли показують їх на екрані. Фотографії можна легко відредагувати та затерти, розмити обличчя.

Маючи справу з інтернет-відео, ви можете повторно завантажити його на YouTube і використати функцію розмиття обличчя для особи. Роз'яснену тут функцію створено для захисту вразливих суб'єктів відео, і її можна знайти як "додаткову", заледве ви клацнете на інструменті «Покращення Відео» / Video Enhancements, призначеному для редагування кадрів.

Єдине кредо, спільне для всіх стандартних кодексів етики журналістів, захисників прав людини та гуманітарних фахівців – це звести до мінімуму будь-яку загрозу. Приділити час, щоб проаналізувати і мінімізувати загрози окремим особам при використанні громадських медіа – єдиний шлях до реалізації цього креда на практиці в 21-ому столітті.

---

Вставка 9.2. Поради щодо зображень, які травмують

Гевін Різ, журналіст і режисер, директор Дарт-центру Європи . Дарт-центр – проект Вищої школи журналістики при Колумбійському університеті в Нью-Йорку, спрямований на просування етичних та інноваційні підходів до висвітлення травм і насильства. До цього Гевін продукував бізнесові та політичні новини на телеканалах США, Великобританії та Японії, працював над театральними й документальними фільмами для BBC, Channel 4 і незалежних кінокомпаній.

Гевін також є провідним науковим співробітником Університету Борнемус та членом правління Європейського товариства досліджень травматичного стресу і великобританського Товариства з питань психологічних травм.

Зображення із зони військових дій, сцен злочинів та стихійних лих часто жахливі та навівають тривогу.

Коли ж такі зображення травматичні, події, що відбуваються далеко, можна відчувати так, наче вони просочуються в наш особистий простір. Негативні реакції, такі як: відраза, неспокій і безпорадність, є доволі звичними для журналістів та судових аналітиків, що працюють зі згаданим матеріалом.

Ми знаємо з досліджень, що працівники засобів масової інформації досить стійка група: вплив обмеженої кількості травматичних зображень у більшості випадків навряд чи викличе в них щось дужче за стрес. Попри це, небезпека того, що психологи називають вторинною або ж субсидіарною травматизацією стає очевидною в тих ситуаціях, коли переживання повторюються – так званий «накопичувальний» ефект.

Те ж саме відбувається, коли існує особистий зв'язок з подіями – якщо, наприклад, мова йде про травму когось із ваших особистих знайомих.
Ось шість практичних речей, які засоби масової інформації та гуманітарні працівники можуть виконати, щоб зменшити дію травм:

1. Зрозумійте, з чим ви маєте справу. Основа усякого захисту – знати ворога: думайте про травматичне зображення як про радіаційне випромінювання, токсичну речовину, що має дозозалежний ефект. Журналісти та співробітники гуманітарних організацій, як і атомники, виконують однакову роботу; водночас вони мають вживати розумних заходів, щоб зводити до мінімуму непотрібні впливи.

2. Ліквідуйте непотрібні повторні впливи. Оновіть свої процедури сортування та маркування, а також – організацію цифрових файлів та папок, аби зменшити кількість їх зайвих переглядів. При перевірці кадрів за перехресними зображеннями з різних джерел, занотовуйте їхні відмінні особливості – це допоможе звести до мінімуму чергову потребу перевіряти вихідне зображення.

3. Спробуйте змінити умови перегляду. Зменшення розміру вікна, і налаштування яскравості та розширення екрану також може зменшити травматичний вплив.
І спробуйте виключити звук, якщо можна - він часто найбільше впливає на психіку.

4. Поекспериментуйте з різними способами встановлення відстані при перегляді зображення.

Дехто також вважає, що краже зосереджуватися на звичайних деталях, наприклад одязі, та уникати – решти, як то, облич. Розгляньте питання, як застосувати тимчасовий мат / маску щодо тривожних частин зображення. Монтажерам слід уникати використання функції циклічного відтворення, коли мають справу з моментами смерті в кадрах, або ж використовувати її вкрай рідко.

5. Робіть часті перерви. Подивіться на щось приємне, походіть, пошукайте контакту з природою (наприклад, допомагає зелень і свіже повітря тощо). Усе це допомагає послабити стрес для організму. Зокрема, уникайте роботи з тривожними зображеннями безпосередньо перед відходом до сну. Таким чином ви оберігатимете ваш ментальний простір.

6. Розробіть спеціальний план самозбереження. Це може здаватися привабливим – працювати в два, три, а то й чотири рази більше під час термінової новини або проекту. Але важливо мати перепочинок для себе поза роботою. Люди, які мають високу стійкість до травм, швидше за все, регулярно займаються спортом, зберігають інтереси до іншої діяльності, яку люблять, та інвестують час в соціальні зв'язки, коли перебувають під загрозою травматичного стресу.

Деякі додаткові поради для редакторів та інших керівників:

1. Кожен член команди повинен бути проінформований щодо нормальних методів запобігання травмам.

Члени команди мають розуміти, що різні люди справляються зі стресом по-різному, а травматичний ефект може накопичуватися з плином часу, отож необхідно розпізнавати, коли вони самі або їхні колеги мусять більш активно подбати за себе.

2. Потрібно мати чіткі керівні принципи щодо того, як графічний матеріал зберігається і поширюється. Стрічки, файли і внутрішні комунікації, пов'язані з травматичними зображеннями, варто чітко позначати і поширювати тільки на тих, хто потребує цей матеріал. Нікого не можна примушувати дивитися відео, які ніколи не транслюватимуть.

3. Навколишнє середовище має вагоме значення. Якщо це можливо, на робочих місцях, де аналізують насильницькі образи, повинні бути вікна з видом назовні; рослини та інші природні елементи в кабінетах також стануть у пригоді.

---

Розділ 10. Інструменти верифікації

Перевіряємо ідентичність:

Використовуйте ці онлайн-інструменти верифікації, щоб знайти контактні дані та профілі користувачів, активних у соціальних медіа.

• AnyWho (1): безкоштовний каталог Білих Сторінок зі зворотною довідковою функцією.

• AllAreaCodes (2): дозволяє користувачам переглядати всі прізвища та адреси, зазначені навпроти телефонних номерів. Послуга є безкоштовною, якщо номер занесений до Білих Сторінок, та за невисоку ціну надає відомості про приватні номери.

• Facebook Graph Search (3): забезпечує вдосконалений метод пошуку осіб для перевірки інформації. Журналістам не потрібно знати прізвище особи, яку розшукують; натомість вони можуть провадити пошуки на основі інших відомих критеріїв, як от: місце перебування/локація, вид діяльності та вік.

• GeoSocial Footprint (4): сайт, де можна відстежувати "сліди" перебування користувачів, залишені після уможливлених через GPS твітів, контрольних громадських модулів, пошуку (геокодування) локації / розташування природних мов та прибирання профілю.

• Hoverme (5): цей плагін Google Chrome демонструє профілі користувачів соціальних ЗМІ в інших мережах з їхньої стрічки новин у Facebook.

• Identify (6): цей плагін Firefox створює профіль соціальних ідентичностей фізичних осіб засобів масової інформації з будь-якої сторінки.

• Linkedin (7): через історію роботи та зв'язків Linkedin може надати додаткові засоби для відстеження карколомності особи та перевірити ідентичність або ж історію персони.

• Мuck Rack (8): списки тисячі журналістів з Twitter, Facebook, Tumblr, Quora, Google+, LinkedIn, які перевірені командою редакторів Мuck Rack.

• Numberway (9): каталог міжнародних телефонних книг.

• Person Finder (10): одна з найвідоміших відкритих баз даних джерел для фізичних осіб, аби постити та шукати статус людей, що постраждали від стихійного лиха. Кожного разу, коли сталося масштабне лихо, команда Google Crisis встановлює Person Finder.

• Pipl.com (11): знаходить в Інтернеті слід індивіда і може допомогти визначити його через череду аккаунтів соціальних ЗМІ, публічні записи та контактні дані.

• Rapportive (12): цей плагін Gmail встановлює користувачам профіль на їхніх контактах, у тім числі – аккаунтах соціальних медіа, місцях локації та праці.

• Spokeo (13): двигун особового пошуку, здатний відшукати персон, згідно з прізвищем, електронною поштою, телефоном або іменем користувача.
Результати об'єднують у профіль, що засвідчує вік і стать, контактні дані, фах, освіту, сімейний стан, родинний базис, економічне становище та світлини.

• WebMii (14): пошук посилань на сторінку, котрі узгоджуються з іменем персони, або здатні ідентифікувати невизначених осіб, згідно з ключовим словом. Це надає оцінку видимості сайту, яка може бути використана для виявлення підроблених профілів.

• WHOIS (15): відшукує зареєстрованих користувачів доменного імені та деталізує дату реєстрації, місце перебування й контактні дані власника реєстрації або ж правонаступника.

Перевірка місця:

Чи справді мала місце якась оказія там, де юрма верещить, що таки-так?

• Flikr (16): пошук приєднаних до локації світлин.

• free-ocr.com (17): видобуває текст із зображень, котрі надалі можна ввести в Google-Tлумач або ж відшукати на інших ресурсах мапування.

• Google Maps (18): детальна мапа забезпечує високу роздільну здатність антени або супутникові знімки, що охоплюють переважну частину Землі, крім ареалу довкола полюсів. Об’єднує кілька варіантів перегляду як от: рельєф, інформацію щодо погоди та 360-градусний вид рівня вулиці.

• Google Translate (19): може бути використаний, щоб розкрити місце розташування підказки (наприклад, знаки), виведені на чужоземних мовах.

• Метео-France (20): метеорологічне агентство Франції виробляє для вільного користування зосереджені на Європу радар і супутникові зображення, мапи та дані моделювання клімату.

• NASA Earth Observatory (21): обсерваторію Земля створено, щоби ділитися супутниковими знімками та інформацією з громадськістю. Вона діє як сховище глобальних світлин даних із мапами у вільному вжитку, зображеннями та базами даних.

• Panoramio (22): для обміну світлинами веб-сайт охоплює мільйони геоз’єднаних зображень, завантажених до пласту Google Мапи.

• Picasa (23): пошук геоз'єднаних світлин.

• USA ZIP Codes (24): онлайн мапу США класифіковано згідно з поштовим індексом. Користувачі можуть шукати певний поштовий індекс, або ж – досліджувати мапу, аби отримати інформацію щодо різних Zip-кодів.

• Wikimapia (25): громадська версія мап Google, котрі охоплюють цятки зацікавлення та описи.

• Wolfram Alpha (26): обчислювальна відповідь двигуна, що відповідає на запитання, використовуючи структуровані та керовані дані з бази знань. На відміну від пошукових систем, що забезпечують переліки релевантних сайтів, Wolfram Alpha надає прямі, фактичні відповіді та релевантні візуалізації.

Верифікація зображення:

Чи часткове зображення направду описує те, що коїться?

• Findexif.com (27): ще одне приладдя, варте для вжитку, аби виявити EXIF-файли.

• Foto Forensics (28): ця сторінка використовує аналіз рівня ґанджів (ELA), демонструючи придатні до альтерацій частини зображення. ELA шукає розбіжності щодо ступеню якості зображень, власне, вирізняючи місця альтерацій.

• Google Пошук згідно з Image (29): шляхом завантаження або вводу URL зображень, користувачі, використовуючи певний образ, можуть знайти такий контент як: пов’язані або схожі зображення, веб-сайти та решта сторінок.

• Джеффрі Exif Viewer (30): це онлайн-приладдя демонструє на графічних файлах (EXIF) інформацію щодо цифрової світлини, котра поєднує дату й час, налаштування камери і в деяких випадках – GPS-локацію.

• JPEGSnoop (31): безкоштовний додаток лише для Windows, що виявляє, чи відредаговане зображення. Попри назву JPEG він ладен також прочиняти формати AVI, DNG, PDF, THM і впроваджені файли у форматі JPEG. Він також витягує метадані, у тім числі: дату, тип камери, налаштування об'єктива тощо.

• TinEye (32): пошукова система зворотних зображень, що під'єднує світлини до їхніх фотомейкерів, дозволяючи користувачам довідатися, де зображення виникло, як використовується, чи існують його модифіковані версії та копії вищого розширення.

Решта корисних інструментів

• AIDR platform (33): використовує людей і комп'ютерний моніторинг, щоб відсівати чутки на Твіттері від правди.

• Ban.jo (34): відображає всі соціальні медіа на одній платформі, дозволяючи перевіряти образи та події хрест-навхрест.

• Geofeedia (35): надає змогу користувачеві здійснювати пошук і моніторити соціальний зміст ЗМІ, згідно з локацією. Коли обрано місце, юрмовий контент із Twitter, Flickr, Youtube, Instagram і Picasa в цій сфері відбирається в режимі реального часу. Geofeedia здатна допомогти в процесі верифікації, перехрещуючи повідомлення на певній території, аби перевірити, чи збігаються деталі.

• HuriSearch (36): надає змогу виконувати пошук контенту з понад 5000 пов'язаних із правами людини веб-сторінок та легко фільтрувати їх, відшукуючи надійні джерела.

• InformaCam (37): додаток звертається до верифікації шляхом використання метаданих, щоб показати час, дату та місце зйомки фото або відео. Користувачі можуть надсилати свої мультимедійні файли та їхні метадані третім особам, використовуючи електронний цифровий підпис, шифрування (PGP) і TOR-захист.

• PeopleBrowsеr (38): інструмент і платформа, на якій громада здатна контролювати та синтезувати соціальні медіа й новини в певному місці та за часом послідовності, котрі згодом теж можна відфільтрувати. Платформа також визначає джерело довіри вимірювання впливу користувачів і просвітницької діяльності у соціальних мережах.

• SearchSystems.net (39): міжнародний каталог безкоштовних державних архівів.

• Snopes.com (40): сайт присвячений розвінчанню мережних містифікацій, які можна використати для перехресного СКК.

• Verily platform (41): дозволяє користувачам ставити чіткі запитання та запроваджувати докази СКК «за» і «проти».

• YouTube Face Blur (42): сайт розроблено, піклуючись про анонімність осіб, які з'являються в кліпах у ситуаціях підвищеного ризику; цей інструмент дозволяє користувачам розмивати образи осіб на завантажених відео. Використовуйте його, коли завантажуєте відео на YouTube, переходьте до Enhancements / Можливостей, а потім – Special Effects / Особливих ефектів. Там ви можете обирати способи, як розмити образи всіх осіб на відео.

1. http://www.anywho.com/whitepages
2. http://www.allareacodes.com
3. https://www.facebook.com/about/graphsearch
4. http://geosocialfootprint.com
5. http://www.hvr.me
6. mozilla.org/en-US/firefox/addon/identify/
7. https://www.linkedin.com
8. http://muckrack.com
9. http://www.numberway.com
10. https://google.org/personfinder/global/home.html
11. https://pipl.com
12. http://rapportive.com
13. http://www.spokeo.com
14. http://www.webmii.com
15. http://whois.net
16. http://www.flickr.com
17. http://www.free-ocr.com
18. https://www.google.com/maps/preview
19. http://translate.google.com
20. http://www.meteofrance.com/accueil
21. http://earthobservatory.nasa.gov
22. http://www.panoramio.com
23. http://picasa.google.com
24. http://www.unitedstateszipcodes.org
25. http://wikimapia.org
26. http://www.wolframalpha.com
27. http://www.findexif.com
28. http://fotoforensics.com
29. https://support.google.com/websearch/answer/1325808?hl=en
30. http://regex.info/exif.cgi
31. http://sourceforge.net/projects/jpegsnoop/
32. http://www.tineye.com
33. http://aidr.qcri.org
34. http://ban.jo
35. http://corp.geofeedia.com
36. http://www.hurisearch.org
37. https://guardianproject.info/informa/
38. https://www.peoplebrowsr.com
39. http://publicrecords.searchsystems.net/Other_Nations/
40. http://snopes.com
41. http://veri.ly
42. http://youtube-global.blogspot.nl/2012/07/face-blurring-when-footage-requires.html

---

Додаток: "НАОЧНЕ ПРАВОСУДДЯ. Фаховий довідник: як підвищити доказову цінність відео з прав людини"

Як ми зауважили з прикладів та історій у цьому вкрай вагомому посібнику, створюваний користувачами контент, якщо тільки його перевірено, необхідний, аби привертати увагу до порушень прав людини. Однак чимало фільмерів та активістів бажають зробити свої відео найвпливовішими. В основу своїх сподівань вони покладають надію, що зловживання кадрами здатне допомогти добитися справедливості. Та, на жаль, якість громадського відео і решти контенту рідко долає високу планку функціонування як судовий доказ.

Після незначного збільшення кадрів, що їх громадяни та активісти часто знімають ризикуючи власним життям, вони також можуть слугувати доказами у судових процесах із кримінальних та цивільних справ. Майбутній безкоштовний довідник, "Наочне правосуддя. Фаховий довідник: як підвищити доказову цінність відео з прав людини", призначений, щоб його використовували як довідковий посібник для громадських свідків і правозахисників, які прагнуть мати відео не тільки для того, аби зафіксувати порушення, але й заради амбітної кінцевої мети – покарати винних.

Чому довідник?

Коли маніпуляція зображеннями є простою, і легко створено помилковий контекст, стає доволі непросто фільмувати й ділитися кадрами, тим самим наражаючи когось на несправедливість. Активісти, що продукують зйомки, котрі, як вони сподіваються, використають не тільки журналісти, а й слідчі та присяжні в залі судових засідань, мусять розглянути основні запитання, зачеплені в «Посібнику з верифікації": Чи відео можна перевірити? Чи зрозуміло, де і коли знято кліп? Чи його підроблено або змінено? Вони також повинні розглянути й інші запитання, більш узгоджені з системою правосуддя: чи кадри стосуються злочинів із прав людини? Чи можна довести першоджерело? Чи користь цього першоджерела з забезпечення справедливості переважає його потенціал з її підриву?

Для кого це?

Цільова аудиторія довідника - особи, що працюють у сфері, де потенційно фільмують порушення прав людини. Це можуть бути недержавні журналісти, активісти, громадські газетярі чи правозахисники. Деякі з них, можливо, вже фільмують описані порушення під час своєї роботи та використовують запропопновані рекомендації, аби підвищувати доказову цінність своїх відео. Решта можуть розслідувати зловживання у сфері прав людини традиційним штибом , утім, прагнуть додати відео в свої доповіді з прав людини таким штибом, щоб збільшити кількість доказів.
Повний довідник "Візуалізована юстиція", створений сайтом WITNESS разом із колегами-правозахисниками, охоплюватиме такі питання:
• Роль відео в кримінальному процесі
• Методи, як отримати відео з вагомими доказами
• Яким чином розставити пріоритети, який, власне, контент потрібно отримати
• Управління медіа задля збереження системи охорони речових доказів під час їхньої передачі
• Тематичні дослідження, що ілюструють, як відео використано в судовому перебігу

Журналістика та справедливість

Хоча цей "Посібник з верифікації" ширить інноваційні засоби для журналістів та респондентів з кризових явищ, аби ті аналізували громадське відео, створений сайтом WITNESS / СВІДОК " Фаховий довідник: як підвищити доказову цінність відео з прав людини" буде вирішувати те ж питання з реверсу монети, надаючи для фільмувальників такі методи використання, щоб відзняте ними відео відігравало якнайважливішу роль у викритті зловживань та забезпеченні справедливості. У сукупності ці два ресурси допоможуть гарантувати, що якомога більше камер в більшості рук сприятимуть максимальному вдосконаленню журналістики та - справедливості.

Для отримання більш детальної інформації
зробіть закладку на сайті WITNESS www.witness.org

---