Есей політичний «ПРО ВІДВІЧНУ ВІСЬ УКРАЇНИ І ЗАПОВІТ СВ’ЯТОСЛАВА ХОРОБРОГО…».

Подія що відбулася зовсім нещодавно (про неї згодом), змусила задатися питанням: «А чи чули хоча б президент України Петро Порошенко і прем’єр – міністр України Володимир Гройсман такі імена як: Дмитро Донцов, Микола Сціборський, Юрій Липа?? Вже не питаємо, чи читали, бо вони напевно з подібною літературою взагалі не знайомі. А ось Андрій Парубій, нинішній очільник Верховної Ради не тільки чув ці імена, а й читав, та що там, студіював праці цих серйозних науковців – дослідників. Але то було давненько, у ту пору пан Андрій нібито сповідував націоналістичні ідеї, а зараз…, зараз він такий собі поміркований, «літеплий» ( по Д. Донцову) центрист. Та чого не зробиш заради кар’єри, так чи не так пане Андрію?

А подія, що відбулася у Польщі, це – саміт «Трьох морів» (Балтика – Адріатика – Чорне море), неформальний майданчик співпраці 12- ти держав Європи (Польща, Хорватія, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Румунія, Болгарія, Австрія). Україна в цьому форумі участь не приймала… Головним завданням цього саміту було – сформувати економічну і інфраструктурну базу єдності на вісі «Південь – Північ». Овва! Так це ж віковічна вісь України, оборона якої була, є і мала б бути одним із найголовніших завдань держави. Керівники держави повинні демонструвати практичними справами ( не балачками!) прагнення «знищити значення конкурентної торговельно – державної осі, що над Волгою…» (тобто московської), - твердив Юрій Липа.

Троє знакових постатей (Донцов, Сціборський, Липа) для подальшої щасливої історичної долі України у своїх творах писали про: один – як правильно трактувати історію минувшини України, та які висновки робити задля успішного завтра, інший – про тактику держави, третій – про стратегію на майбуття. Їх праці мали б бути настільними підручниками для політиків – державників будь – якого рівня….

Тепер же, спинімось на окремих, головних засадах праці «Призначення України» Юрія Липи, якраз на тих, що стосуються вісі «Південь – Північ»…
Україну сьогодні яко державу розглядають - позиціонуючи між Сходом і Заходом, що цікаво, як ззовні країни, так і зсередини. Але, писав же польський вчений Артур Гурський: «Схід і Захід, - це польська дилема. Історія наша /польська/ постійно відбувалася між Заходом і Сходом». Так, роль Польщі заключається у виконанні власних державницьких функцій вздовж своєї осі – Вісли, цебто, між Сходом і Заходом, про це писав не один польський ідеолог.

Послухаймо, та задумаймося над концепцією, котру обстоює Ю. Липа: «Але чи українські землі були коли лучником між Польщею і Московщиною? Так, були. Це тоді, як Україна по Андрусівськім тайнім договорі /1667 р./ була роздерта на дві половини і «московський берег» Дніпра був насупроти «польського берега». Тоді був Схід і Захід українською дилемою, в цьому роздерті доктрина була найліпше використана. Бо це найбільше ворожа Україні доктрина. Нема певнішої для знищення України».

Не Схід і не Захід є живильним джерелом наших земель. Фундаментом української раси (не треба цього терміну боятися) і основою культури та світобачення був ПІВДЕНЬ, звідти прийшло християнство, туди була зроблена спроба Великого князя перенести столицю. Почуймо прекрасні і глибокі, та корисні сенси закладені у ще одній цитаті від Ю. Липи: «… духовності, що зросла над південними морями й вододілами і розпросторилась, як кров по жилах, ідучи вгору Дніпром, Дністром, Дунаєм, Богом і Доном, несучи до найглухіших закутків українських земель подих Півдня».

Другий напрямний вектор наших земель це – Північ. Звідти приходили нормани, вигоди торговельних зв’язків, культурні явища. Ще один аргумент від Ю. Липи: «Звідки ж прийшов такий важливий первень раси, як готи. Бо де ж поділася головна маса остроготів і їх велика держава, коли не перейшла в кров українців? Врешті на північ була військова експансія київських князів, там була найбільша домінія Києва – Новгород…».

Вісь «Південь – Північ» є нашою віссю. З ким великий гетьман Мазепа у спілці прагнув визволити Україну з московського ярма? З Карлом ХІІ, королем Швеції. Шкода, та довелося після поразки визвольних змагань дістатися Бендер. І навіть в цьому випадку простежується ознака цієї ж осі. Можна зробити висновок, - спираючись на різні історичні події минулих часів, бачимо – несприйняття українцями в «чистому» вигляді ні ідей зі Сходу, ні з Заходу. Вісь «Південь – Північ» є відповідною до збірних рис характеру українців і їх земель.

«Та вісь зостається й надалі. Її справжнє утвердження при свідомій будові українського Роду, при уставленні Хати – є дуже важливе. Без опертя на півночі, без виходу на півдні нема можливостей розбудови цієї Хати. Геополітично беручи, для української державності потрібні є принаймні Чорне море і верхів’я Дніпра – в усякому разі, ЗАВЖДИ ПІВДЕННО – ПІВНІЧНА ВІСЬ», - цей заповіт Великого князя Св’ятослава, науково обгрунтований Юрієм Липою, залишений нам, українцям нині сущим, а як складеться подальша доля нашої держави, не в останню чергу залежить від нас.

А що ж бачимо в днях теперішніх? Продовжує функціонувати стара система, ім’я якій – Олігархат. Тому на будь – якому рівні владної ієрархії (виконавчої) діють «камарильї»: міського, районного, обласного рівнів, а над ними – республіканського. Триває симуляція реформ, симуляція боротьби з корупцією, симуляція «діяльності» по поверненню Криму до складу України, і процвітає не симулятивна торгівля з ворожою країною. Олігархат повинен бути поборений, інакше, самі розумієте….

Адже застерігав нас прозірливий Дмитро Донцов: «Запровадити всюди от такі держави, щоб не були вони національними – є ціллю міжнародних «прогресистів» усюди…». Це той мислитель, котрий розумів, що опісля постання самостійної України, Європа і Москва знайдуть спільну мову в питанні недопущення появи економічно могутньої, та національно просвітленої України. Тому, Дмитро Донцов радив йти вузькою, самотньою дорогою, бо ця путь, це - «шлях України серед оглухлих, здурілих і знікчемнілих сильних світу цього».

Не очікуймо допомоги справжньої нізвідки. Залишається старе і правильне гасло: «Орієнтація на власні сили». А вони є!.

Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог.