«ДИВИТИСЯ НА СВІТ ТАК, НІБИ БАЧИШ ЙОГО ВПЕРШЕ…». – мотив з вірша К. ДЕВДЕРИ.

( Поетичні візії подолянки КАТЕРИНИ ДЕВДЕРИ і малярські видива закарпатця ВАСИЛЯ ВОВЧКА, або, про явище перетікання в малярстві і поезії).

Переднє слово перше.

«Тільки митці, ці, за влучним визначенням Івана Франка, духовні Крези, мають можливість для досягнення, нехай ілюзорної, але гармонії у житті. Створюючи фантомну реальність своїх творів, вони створюють «місце», певну «сферу» (у Гайдеггерівському розумінні), яку складає «гра місць», де може знайти собі притулок людський дух…». – отак красиво і слушно писала Галина Левченко у своїй психоаналітичній студії.

… Згадався мені Джек Керуак, як автор культового роману «На дорозі». Шкода, не дожив до свого 50 – ти річчя, алкоголь і ще дещо вкоротили віку цій небуденній постаті… Так ось, одна паризька дама, любителька прози, повідала світові про Керуака таке: « Він міг годинами говорити мені про свободу і велику мандрівку, яку нам належить здійснити, аби вирватись з цього запліснявілого світу. Він учив мене, що це – найголовніше: МАНДРУВАТИ, ЗАВЖДИ МАНДРУВАТИ…».

Переднє слово друге.

Цифра 4… Чотири сторони світу, чотири пори року, чотири кути хати. І як твердив Е. Шюре: «… 4 складники – елементи мікрокосму і макрокосму – ЗЕМЛЯ, ВОДА, ПОВІТРЯ І ВОГОНЬ».
Чому Геродот намагався описати тодішню Україну як географічний квадрат? Є тільки одна причина, в давнину вона була відома як КРАЇНА – КВАДРАТ у символічно – духовному сенсі, однак у добу Геродота це розуміння було втрачено, чи не тому вчений сприйняв стародавній «натяк» у прямому розумінні, як квадрат на певній території. Врешті, число 4 – це і є хрест, написаний без відривання олівця від паперу. Хрест, то дві перехрещені осі, котрі символізують поєднання небесного і земного…
Що ще пов’язане з цією знаковою цифрою? Колись сам Піфагор зазначав, - що головні основи містяться в чотирьох перших числах, бо, складаючи їх або перемножуючи їх між собою, можна найти і всі інші числа.

Ядро тексту.

Чотири малярські твори закарпатського пейзажиста Василя Вовчка і їхні відповідники поетичні від Катерини Девдери… Спорідненість, спільність бачення видимого, а чи тільки його? Переспів поглядів, живопис і віршоване слово… Думки закарбовані за допомогою пензля і фарб на полотні, або картоні, та думки викладені такою мовою, як її означив не поцінований донині А. Мейчен: « Десь існує зовсім інший світ, і його мова іменується ПОЕЗІЄЮ». Малярство цього живописця опоетизоване, а вірші Катерини образами творені, себто, це образотворча поезія: глибинна, правдива, відкрита для тих, хто здатен, - бачити, чути, без ноток фальшу. Вчитайтеся, не пожалкуєте. Познайомтеся з картинами Василя, на довкілля поглянете по – інакшому, світлих барв побільшає, а отже і добра.

Реальні подорожі полюбляє Василь Вовчок, гори Карпатії сходив вздовж і вшир. Відвідував неодноразово – Словаччину, Угорщину, згодом двічі Італію, аж так дістався до США… Мандри поетки з Вінничини ретроспективні, - в просторі і часі, лине спомином в щасливе дитинство. « Ми не маємо нічого кращого в житті, як літа дитини», - писала О. Кобилянська в листі до О. Маковея.

… Згадує: батька і матір, родинні цінності віддзеркалюються у її віршах. Веселощі і смуток, дівочі сподівання, мрії і хвилювання від пережитих моментів сумнівів. Архетипного характеру набувають образи Батька, Матері, Сонця, Води, а також кольори і відтінки. Життєствердна енергія вирує у її творах.

Мудрий езотерик Е. Шюре нагадує, що: « Любов і гармонія – ось основа душі Платона. Але яка це гармонія і яка це любов? Любов до вічної краси і гармонії, обіймаюча увесь всесвіт. Чим глибша і вища душа, тим більше їй потрібно часу, щоб пізнати себе. Перший ентузіазм Платона був викликаний мистецтвом… Знаходив ідеальну красу у всіх видах прекрасного, він вивчив послідовно живопис, музику і поезію. Остання відповідала більше за все його душевним потребам».

Погляньмо на роботу митця – «Ранок у Карпатах»… Усе, що може охопити око прокидається, - гори заліснені, хатинки, хмарки жвавіше рухаються по небу, його величність Ранок вступив у свої права. Чарівні закутки Срібної Землі… Поетка відгукується таким мотивом:

«Інколи як повітря ковток
Як вода і хліб нащодень
Необхідно зібрати
Малий наплічник
Вирушити на південь
Або на захід…».

Краще все – таки на Захід, у Карпати. Можна піти в далекі гори, згадали рядки з відомої пісні? А можна:

«… і ми покинувши все
Піднімалися на дахи
Сходили до берегів
Забутих рік
Де зустрічалися й говорили
Про всі свої сумніви…».

( з «Епілогу»).

Чарівливий своєю неповторністю краєвид можемо споглядати на картині В. Вовчка «Літо на Ужку» ( село на Великоберезнянщині). Зелена галявина усіяна квітами, поза нею будиночок і господарська споруда, там мешкають люди, про яких Катерина повідала наступне:

«Є люди які все життя
Дивляться на світ
Так ніби бачать його вперше
Їм необхідно ходити босоніж
Гладити кору дерев
Годувати птахів з долонь
Іноді просто лежати в траві…».

( з вірша «Біллі Джексон»).

Зима, котра завітала в село Синевир видалася того року сніжною, та не дуже суворою, бо ж річечка не скута кригою. Дерева застигли в очікуванні весни, хижки місцевої людності принишкли, тиша навкруги, синевирська зима господарює…
Поезія промовляє:

«…бо люди з високих кам’яниць
Нас до себе не впустять
Бо наші погляди і слова
Потрібні не їм
Кому вони тоді потрібні?
Може деревам і річці
може вітру і горам?
Ми любили здалеку гори
Цей притулок свободи…».

( з «Епілогу»).

Асоціативні бачення викликає знайомство з картиною «Останні барви літа». В осінньому лісі царюють руді і помаранчеві кольори, мчить гірська річечка, а поза нею гордовито застиг кущ, він не хоче скидати своєї зеленуватої вдяганки. А поетеса міркує так:

« Підхоплені стихією ми не ми
Линемо вгору падаєм їй віддаємося
Хочемо щоб вона була і була
До наступної осені
До позаминулої весни
До снігу який випаде вночі несподівано».

( з вірша « Антонич»).

… і тоді зможемо уздріти – білий сніг на зеленому листі, з пісні давніш популярної…

Вірш «Нетрі»…, поетична розповідь про відлюдну частину парку, де в джерелі обливається студеною водою чоловік, впевнений, що перебуває на самоті ..
Чи не подібний потік – річечку змалював митець на полотні, поблизу села Осій на Іршавщині?... Віршовані слова говорять наступне:

«… я злякалася не його
А сили що не давала нам
Відірвати погляд
Піти…».

Від зимної води з уст того чоловіка зірвався вигук, і:

«.. дві сполохані олениці
Зірвалися і зникли в нетрях».

Катерина Девдера своїми поетичними одкровеннями здається перекреслює знамениту фразу Ж. Лакана: «Жінка не існує…».

У ставленні до еротизму найяскравіше проявляються характерні риси особистості жіночої. Характер може служити захисним панциром. В. Райх наголошував: « Характер Я вибудовується із різноманітних елементів навколишнього світу, із заборон, обмежень потягів, різноманітних ідентифікацій». Поетка відважно без вдаваної сором’язливості змальовує пікантну мініатюру з життя…

І на завершення...

Прислухаймося до слів видатної українки Олени Пчілки: « Люди, які мають в своїм життю й діяльності якусь міцну ідею, взагалі варті уваги і гідні пошани»…
Уривок з інтерв’ю видатного письменника Валерія Шевчука не менше вартий уваги: « Українцям, по – моєму, властиве таке специфічне художнє мислення – це, до речі, не лише містифікований погляд на світ, на природу, серед якої живе людина, це ще й образ самої людини, її уявлень, вірувань».

Андрій Будкевич – Буткевич, брендолог, дослідник мистецтва.