«В ПЕЙЗАЖІ ДУШ ВПИСАВСЯ АРІЙ, НА ВЕРХОВИНАХ ДУХ КОЧУЄ….», - з Богдана Чепурка.

( Враження, емоції, мислеформи, що виникли від споглядання картин боярина галицького і українського малярства – Михайла Демцю, та від густого спілкування з ним).

Пролог.

Старовинний австрійський будинок, перший поверх, великі вікна, височенні стелі, багато простору, - це творча робітня Михайла Демцю. Він тут повноправний господар: доброзичливий, люб’язний, посутньо оповідаючий, любить і вміє жартувати, бо хіба галичанин може обійтися в розмові без гумору…

Про його пастозний, насичений, соковито – яскравий живопис, як чільного продовжувача традицій львівської школи писали, й неодноразово, серйозні, поважні дослідники. Але, можна й собі спробувати промовити власне слово про творчість живописця, виставки творів якого у Львові (певний відтинок часу) не пропустив жодного разу.

Основа тексту.

Він той художник, котрий натхненний духом давнини, духом первісного світосприймання, його картини розповідають про невичерпний український дивосвіт, не тільки минулих літ, а й теперішніх та прийдешніх. Малярство Михайла Демцю просякнуте поезією і наповнене музичними ритмами. Невимовно чудові рядки генія Богдана Ігоря Антонича:

«Стіл ясеновий, на столі
Слов’янський дзбан, у дзбані сонце,
Ти поклоняйся лиш землі,
Землі стобарвній, наче сон цей!», ¬¬- так суголосні роботам митця.

Як спогад про неповторну чарівливу молодість, рядки Наталки Білоцерківець:

«Того життя, коли ми зодягали
Сорочки… пристрасно червоні, -
Його не буде більше…».

Молодість не повернеться, оте життя теж, але воно відображене на полотнах художника.

У багатьох картинах вбачається наявність опозиційних кольорів, наприклад, червоний і синій. У його творах ці кольори не антагоністичні. А щодо барв…, налаштування на червоний – стимулює цікавість до оточуючого світу. Червона енергія з точки зору психології забезпечує опору життя – зв'язок із Землею. Буддисти вважають, що цей колір дає непереможну силу переконання. Червоний наповнює вулканічною енергією, яка подібна до вогняної лави, що підіймається. Вогонь – це і довір’я, сила, активізація. Макс Люшер наголошував: «Ти крутиш педалі, щоб їздити – це образ енергії червоного кольору».

При налаштуванні на синій, зникає напруга і острах, проблеми видаються малими і нікчемними. Людина відчуває важливість не поверхневого пізнання, переповнюється вірою у власні сили. Синій допомагає побачити перебіг подій у реальному виді, без емоційності.

Щодо фіолетового, то це колір елегантності, хоча містить у собі протиріччя. Рекомендують за обставин, коли наявний стан депресії. З іншого боку, сприяє розвитку уяви, творчого начала. Аналог цілющих бальзамів, заспокійливо впливає на розхитану нервову систему.

«Пишу картину від першого мазка до останнього, бо треба завершити без перерви, бо потім, ти вже інша людина, з іншим баченням», - такий підхід сповідує пан Михайло. В процесі творення інколи надає перевагу тиші, а буває – малює під певну музику. Любить писати і на основі спогадів. Дотримується і такого правила: «Митцеві від певного періоду слід вчитися у самого себе. Вдосконалювати своє. Не потрібно професійним художникам падати навколішки ні перед ким». Йому до вподоби французька приказка: «Покажи мені свою акварель, і я скажу, який ти художник».

У багатьох своїх роботах несе глядацькій людності ідею, яку добре сформулювала мудра Сімона Вейль у потужній праці «Укорінення», шкода, в Україні не дуже поміченої. В ній мовиться і про наступне: «Укорінення – це, мабуть, найважливіша і найменш визнана потреба людської душі, одна з тих, які найважче піддаються означенню. Людина має коріння через реальну, активну та природну участь в існуванні спільноти, яка зберігає живими деякі скарби минулого й деякі передчуття майбутнього».

Пан Михайло належить до тієї плеяди митців, про яких Дмитро Донцов писав : «Мистці, які дивляться на життя і на матерію не риб’ячими очима об’єктивних, але очима візіонера і борця, який кохає долю, добру і злу, як повітря непевний завтра летун, як тигр непевний життя ловець, як роз’юшеного бика – людина арени, як різбар глину, або як мислитель душу свого народу». І навздогін ще одна позиція від Донцова: «Бо не капрали, не зовнішні принука, не мус, викували англійську націю, лише КІПЛІНГИ, які прищеплювали молоді смак пригод, життя, повного небезпек на далеких шляхах, за далекими морями. Хто виховував характер Британця, творив Велику Британію».

«Коли ти вмієш розважати, спостерігати й пізнавати,
Не стаючи ніколи скептиком, або руїнником.
Мріяти, та не даючи твоїй мрії стати твоїм паном…», -
(прозовий переклад з вірша Р. Кіплінга, виконаний Д. Донцовим).

Анрі Мішо, уславлений французький поет, який ріс мрійником, для нього фантазійний світ був важливіший від реального. Хлопець був рішучий, покинувши навчання, поринув у мандри простим матросом морями – океанами. Побував у Нідерландах, Англії, США, Аргентині. Велику частину поетичного набутку становлять поезії в прозі. Цим творам притаманні інтонаційні перебої, коли після видовженого рядка йде односкладовий, нагадують партитуру, яка позначає вступ у гру РІЗНИХ ІНСТРУМЕНТІВ. Деякі твори А. Мішо перебувають на півдорозі між поезією і музикою. Наче про картини М. Демцю йде мова…

Окремою «главою» у творчості художника проходить її ВЕЛИЧНІСТЬ ЖІНКА. Картини: «Фріда Кало», «Скрипалька» (Інесса Мей), українське жіноцтво і дівоцтво – «Замріяна», «Марія», «Погляд», «Українка», інші. Художник висловився так: «Пиши жінку такою, якою вона хоче себе бачити, бо жінка такою і є…». Ніяк не обійтися при «доторканні» до теми Малярство і Жінка без поезії:

«Спочатку виник він, коли рушала крига.
Хрипкий морозний дзвін. Майнув. Минув. Відлига.
За ним пішла вона, немов струна за звуком.
І постать її луком зненацька випина раптовий вітровій…».
І з того ж вірша:
«Хто він? І хто вона? Шемріли скрипи сходин.
Він звук. Вона струна…».

«Зовсім не те», Іван Козаченко.

Михайло Демцю, народний художник не тільки згідно титулу, об’їздив усі Європи. Каже: «Тепер малюю там, у Європі, з собою картини не беру…». Особливо вподобав містечко Сан – Рафаель (Франція), просте, в якому нема фальшу. Висловлює переконання: «За кордон треба постійно їздити, та вчасно повертатися додому…».

Коротке прикінцеве слово.

Вийшов з майстерні пана Михайла, смеркалося, мороз міцнішав з наближенням ночі. Ностальгійні згадки і думки напосідають на крокуючого старим містом Лева, несподівано долинули звуки акордеону, непереможні звуки, навіть у червоних сутінках, як на картинах Михайла Демцю, він (акордеон) посилав вітання першим зіркам на небі, а я насправді йшов вулицями вічного, княжого міста…

Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.