Починаючи з 2014 року в українському суспільстві піднімались безліч тем, так чи інакше пов’язаних з україно-російською війною – починаючи від обговорення її причин, продовжуючи долею окупованих територій і закінчуючи питанням, коли ж цій війні прийде кінець. До одного із таких питань, яке піднімається хоч і не кожного дня, але тим не менш із певною періодичністю, є питання отримання Україною зброї від країн Заходу.

Артем Давиденко

Про зброю говорять багато – Президент розповідає про підписані контракти, інші чиновники розкривають подробиці переговорного процесу щодо отримання озброєння, журналісти діляться інсайдерською інформацією про перспективи цих переговорів, експерти дають свої коментарі. Серед усього іншого обсягу існуючої інформації та висловлених думок варто звернути увагу на позицію Адміністрації Президента. Так, наприклад, колишній Перший заступник Глави Адміністрації Президента України Геннадій Зубко аргументував позицію про необхідність утриматись від введення воєнного стану тим, що у разі його запровадження Україна не зможе отримати військово-технічну допомогу від країн Заходу.

Така сама думка була висловлена і самим Президентом України Петром Порошенко у фільмі «Рік Порошенка». Таким чином, метою даної статті є відповісти на питання, чи може з точки зору міжнародного права Україна отримати зброю від країн Заходу, виступаючи стороною конфлікту в україно-російській війні і чому офіційне пояснення Адміністрації Президента з приводу цього питання є хибним.

Яким чином міжнародне право регулює питання отримання країнами озброєнь?

Кожна держава має право вести торгівлю з іншими країнами, в тому числі і зброєю. Проте, з огляду на те, що торгівля зброєю безпосередньо пов’язана із забезпеченням міжнародного миру та безпеки, державами була створена система експортного контролю.

Експортний контроль представляє собою сукупність політичних зобов’язань і норм міжнародного права, метою яких є попередження розповсюдження зброї масового ураження, засобів її доставки, попередження надмірного накопичення звичайних озброєнь та виникнення збройних конфліктів.

У рамках системи експортного контролю існують міжнародні режими з нерозповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї, режим контролю за ракетними технологіями, а також режим контролю звичайних озброєнь. Оскільки Україна не претендує на отримання ядерної чи хімічної зброї від країн Заходу а цікавиться лише міжнародними передачами звичайних озброєнь, про них і піде мова.

Що таке «міжнародні передачі звичайних озброєнь»?

Під міжнародними передачами розуміють експорт, імпорт, реекспорт товарів, їх тимчасове вивезення за межі держави або тимчасове ввезення на її територію, транзит товарів територією держави, а також будь-які інші передачі товарів, що здійснюються за межами держави.

Під звичайними озброєннями (синонім – конвенційні озброєння) прийнято розуміти всі види озброєнь крім ядерної, хімічної та біологічної зброї. Як раз у здійсненні міжнародних передач звичайних озброєнь і зацікавлена Україна в контексті україно-російської війни.

Яка саме складова експортного контролю регулює здійснення міжнародних передач звичайних озброєнь?

В рамках експортного контролю існує Вассенаарська домовленість (1995), яка є неформальною міжнародною організацією з контролю звичайних озброєнь. Крім цього, дане питання також регулюється відповідними документами ООН, ОБСЄ, ЄС, іншими міжнародними організаціями а також, власне державами.

Яким саме чином регулюється питання здійснення міжнародних передач звичайних озброєнь? З точки зору отримання Україною звичайних озброєнь важливими є два документи Вассенаарської домовленості – Керівні принципи та Контрольні списки.

Керівні принципи визначають принципи видачі експортних ліцензій, принципи контролю за кінцевим використанням, принципи обміну інформацією між країнами-членами, тощо. Проте принципи щодо здійснення безпосередньо міжнародних передач звичайних озброєнь прийнято називати «кодексами поведінки».

Такі «кодекси поведінки» має не лише Вассенарська домовленість, але і ООН, ОБСЄ, ЄС та інші міжнародні організації, а також і власне держави. В кожному із випадків ці «кодекси поведінки» мають власну офіційну назву, проте з метою спрощення всіх їх називають просто «кодексами поведінки» - в такому випадку зрозуміло, що мова йде саме про принципи здійснення міжнародних передач.

Контрольні списки – це перелік товарів, міжнародні передачі яких, власне, підлягають контролю.

Як конкретно виглядають «кодекси поведінки»?

«Кодекси поведінки» складаються із переліків питань або принципів, які має проаналізувати держава, перш ніж винести рішення про здійснення міжнародних передач звичайних озброєнь тій чи іншій країні. «Кодекси поведінки» ООН, ОБСЄ ЄС чи національні «кодекси поведінки» окремих держав не є ідентичними, проте є схожими.

Так, наприклад, усі вони визначають небажаними здійснення міжнародних передач звичайних озброєнь у країни, де має місце збройний конфлікт; в країни, чиї уряди можуть використати дану зброю з метою порушення прав людини; здійснювати міжнародні передачі звичайних озброєнь, якщо існує ризик потрапляння цих озброєнь в руки терористичних організацій, тощо.

Чи є «кодекси поведінки» обов’язковими до виконання?

Ні, вони є лише політичними зобов’язаннями. Це означає, що їх порушення матиме не міжнародно-правові, а лише політичні наслідки.

Якщо Україна є стороною в україно-російській війни, чи маємо ми право відповідно до «кодексів поведінки» отримати звичайні озброєння від країн Заходу?

Так, маємо. По-перше, положення «кодексів поведінки» не мають імперативний (обов’язковий) характер. А по-друге, «кодекси поведінки» зазначають, що держава, що є стороною збройного конфлікту, може отримати звичайні озброєння, якщо її дії підпадають під визначення самооборони. Інакше кажучи, Україна може отримати звичайні озброєння відповідно до «кодексів поведінки» так як є жертвою агресії.

Якщо Україна запровадить воєнний стан, чи залишиться за нами право отримати звичайні озброєння від країн Заходу?

Ні в «кодексах поведінки» міжнародних організацій, ні у національному законодавстві США та Німеччини немає згадки про воєнний стан. Тим паче, про воєнний стан як обмежувальну умову на експорт звичайних озброєнь.

У всіх «кодексах поведінки» йдемо мова про небажаність здійснення міжнародних передач звичайних озброєнь країнам, що є сторонами збройного конфлікту. Проте навіть це положення доповнюється винятком – «…якщо дії країни не підпадають під визначення самооборони».

Про воєнний стан, запровадження якого на думку Адміністрації Президента України призведе до неможливості отримання Україною озброєння від країн Заходу, у «кодексах поведінки» немає ні слова.

Чи можуть окремі країни відповідно до власного законодавства здійснювати міжнародні передачі звичайних озброєнь Україні?

Так, можуть. Візьмемо два приклади – США та Німеччину.

Ухвалений Парламентом США та підписаний Бараком Обамою є Акт «Підтримка української свободи» H.R.5859 - Ukraine Freedom Support Act of 2014.

У ньому йдеться про можливість надання радарних систем для боротьби з артилерією, протитанкового озброєння, тактичних розвідувальних БПЛА, захищених засобів зв’язку, а також допомогу з навчання українських військових.

Крім цього в бюджеті США передбачені кошти стосовно надання Україні технічної допомоги з метою зміцнення та розвитку громадянського суспільства та енергетичної безпеки, на що виділено 20 і 50 млн дол. відповідно.

Варто зазначити, що прийнятий Закон не зобов’язує Президента США надати звичайні озброєння Україні, а лише створює правову основу для здійснення міжнародних передач озброєнь у випадку, якщо Президент США прийме відповідне політичне рішення.

Іншою є позиція Німеччини у цьому питанні. Німецький «кодекс поведінки» не безпідставно вважається одним із найбільш строгих. Так, серед іншого, у ньому зазначається, що експорт озброєння Німеччиною в держави, що не є членами НАТО, ЄС та ті, що не мають особливих відносин із НАТО, є суворо обмеженим. Проте, у ньому ж зазначається, що міжнародні передачі звичайних озброєнь можуть здійснюватись, якщо «вони відповідають безпековим інтересам Німеччини».

Офіційна позиція Німеччини сьогодні складається з визнання збройної агресії РФ проти України а також з відмови у наданні звичайних озброєнь офіційному Києву. Проте така позиція продиктована не законодавством Німеччини та її міжнародно-правовими зобов’язаннями, а політичною позицією Уряд ФРН, розкриття суті і підстав якої є вже предметом іншої статті.

Чи є правові підстави у країн Заходу відмовити у наданні Україні звичайних озброєнь?

Так, є. «Кодекси поведінки» є лише політичними зобов’язаннями та залишають державам багато простору для маневру. Так, серед іншого, «кодекси поведінки» застерігають від надання зброї країнам, що мають проблеми із забезпеченням прав людини, що були втягнуті у скандали із нелегальним експортом зброї чи які є стороною збройного конфлікту. Чи має Україна проблеми із забезпеченням прав людини?

Чи була Україна втягнута у скандали із нелегальним експортом зброї і чи є офіційний Київ на сьогодні стороною збройного конфлікту? Отже, так – підстави не постачати Україні звичайні озброєння навіть вигадувати не треба – вони існують об’єктивно.

Проте в той самий час існують і аргументи «за» - ми є жертвою агресії зі сторони РФ.

Уряди держав будуть використовувати ті чи інші аргументи виходячи зі своєї офіційної позиції стосовно конфлікту на Сході України. І кожна група аргументів має підстави бути використаною, так як «кодекси поведінки» дають державам необхідний простір для маневру.

Чи існують прецеденти здійснення країнами Заходу міжнародних передач звичайних озброєнь країнам, що є стороною збройного конфлікту?

Так, є. Візьмемо самий останній із них – надання країнами Заходу зброї Іракському Курдистану для боротьби із бойовиками Ісламської держави1. Навіть Німеччина, чия позиція стосовно експорту зброї є однією із найбільш стриманих, а «кодекс поведінки» відомий своєю строгістю, постачає зброю Іракському Курдистану з літа 2014 р.

З точки зору німецького та міжнародних «кодексів поведінки» таке рішення Уряду Німеччини є більш ніж дискусійним. Чи існує ризик потрапляння німецької зброї до рук бойовиків Ісламської держави? Так, і досить високий. Чи існує ризик, що надана зброя буде використовуватись з метою порушення прав людини?

Так, безперечно. Чи експортується ця зброя в країну, в якій має місце збройний конфлікт? Так, звичайно. Крім цього, зброя постачається не Уряду Іраку, а органам влади автономії у складі Іраку – Іракському Курдистану. Більш того, де-де, а в такому конфліктогенному регіоні як Близький Схід зброя вміє «кочувати» із одного конфлікту в інший.

Беручи до увагу усю цю гамму небезпек, про які крім іншого попереджають і «кодекси поведінки», цілком логічно було б відмовитись від ідеї постачання зброї Іракському Курдистану. Але виступаючи у німецькому парламенті Ангела Меркель аргументувала своє рішення положенням із німецького ж «кодексу поведінки» - «…це відповідає нашим інтересам безпеки…». І зброя відправилась в Ірак.

Таким чином, в України є всі підстави отримати звичайні озброєння від країн Заходу. І з питання міжнародно-правового проблема отримання Україною зброї трансформується у суто політичну.