Українське Придунав’я охоронятимуть новітні бронекатери

В Одесі створено управління дивізіону річкових кораблів. Місцем дислокації дивізіону стане Практична гавань Західної військово-морської бази ВМС. Він нестиме службу на прикордонній ріці Дунай, озерах, лиманах, а також зовнішніх рейдах і прибережних акваторіях. Раніше річкових формувань у складі українського флоту не було.

Автор: Сергій Горицвіт

Передбачається, що в 2013 році в його складі з’являться перші два броньовані артилерійські катери проекту «Гюрза-М», закладені торік на ПАО «Завод «Ленінська кузня» у Києві, а в 2014 році дивізіон буде повністю сформовано й укомплектовано новими катерами цього типу. Водотоннажність «Гюрзи-М» 50,7 тон, його довжина 23 метри а ширина 4,8 метра, углибка - 1 метр.

Максимальна швидкість до 25 вузлів, дальність плавання економічним ходом – 700 миль, автономність – п’ять діб. Екіпаж – п’ять чоловік. На озброєнні катера два дистанційно керованих морських бойових модуля БМ-5М.01 «Катран-М», кожен з яких включає 30-мм автоматичну гармату ЗТМ1, 30-мм автоматичний гранатомет і 7,62-мм кулемет КТ, а також дві ПТУР «Бар’єр» з лазерною системою наведення.

Командиром сформованого підрозділу призначено капітана 3-го рангу Романа Кодимського. Зараз на конкурсній основі йде відбір військовослужбовців для річкового дивізіону.

Не важко здогадатися, що потреба у зміцненні Україною своїх подунайських рубежів зумовлена в першу чергу загрозою з боку сусідньої Румунії, яка старанно нарощує тут свою військову присутність. На початок XXI віку Бухарест мав у складі своєї Дунайської флотилії 9 артилерійських кораблів — три великих і шість малих, 18 катерів, а також десантні самохідні баржі й допоміжні судна.

В 2005 році було створене Командування військово-морськими річними операціями, яке через два роки реорганізували у Річкову службу. Під цією нейтральною назвою криється де-факто потужна військова флотилія у складі 67-го дивізіону артилерійських кораблів і 88-го дивізіону річкового спостереження. А ще поблизу з нашим кордоном на березі Дунаю розміщені два батальйони румунського спецназу.

Як не дивно, цим військовим силам український флот на сьогодні не може протиставити нічого. Кораблі й катери радянської доби вже давно утилізовані, або передані прикордонникам. Тож Україна, що стала останнім часом перманентною мішенню для територіальних зазіхань із румунського боку, демонструє на Дунаї свою повну слабкість.

Румунія вже взяла гору над Україною у 2009 році. Тоді Міжнародний суд ООН у Гаазі виніс рішення, в якому зауважив, що острів Зміїний не може вважатися частиною прибережної лінії України у визначенні серединної лінії при делімітації континентального шельфу та виключної економічної зони. Таким чином, Румунія отримала задоволення близько 80% своїх претензій щодо континентального шельфу, а Україна, відповідно - 20%.

Після цього Бухарест із подвоєним завзяттям став відстоювати свої інтереси на Дунаї. Нині Румунія не припиняє територіальний спір довкола приналежності п’яти островів (у першу чергу — островів Майкан і Лімба). Будівельні роботи на румунському Георгіївському каналі вже змінили фарватер Дунаю, тепер можливе судноплавство між островом Майкан і українським берегом. На цій підставі Бухарест пропонує пересунути державний кордон углиб нинішньої української території.

До цього слід додати і жорстоку конкуренцію між українським глибоководним судновим ходом «Дунай – Чорне море» і румунським Сулінським каналом. Справа в тім, що завдяки втіленню в життя українського проекту Румунія втратила майже 70% фінансового прибутку, який раніше отримувала за прохід транспортних річкових суден через румунські протоки Дунаю.

Здебільшого Румунія обмежується поки що різними скаргами на Україну в міжнародні організації. Але гарантії, що у майбутньому вона не застосує прямих агресивних дій немає ніякої. Краще було б обійтися без збройних сутичок, але для запобігання їм необхідно й нам нарощувати свою військову присутність на Дунаї. Тож створення в Одесі дивізіону річкових кораблів у складі ВМС України – крок, безперечно, дуже своєчасний.