"The Honorary Consul" by Graham Greene
«Почесний консул» (1973) - типовий роман Грема Гріна: про пошук себе у дорослому віці, при посередництві кохання і алкоголю. Як завжди - на фоні екзотичної країни.
І головне - на фоні чиєїсь наївної спроби боротися проти об'єктивного зла (диктатури чи там колоніалізму). Герой, ясна річ, співчуває борцям, але не вірить у їхню справу - бо взагалі вже ні у що не вірить.
Фабула: Аргентина початку 1970х, кордон з Парагваєм. Парагвайські підпільники хочуть викрасти американського посла, щоб обміняти на політв'язнів, яких утримує парагвайський диктатор Альфредо Штрьосснер (чи Стресснер?).
Але замість американця, випадково викрадають немолодого англійця-алкоголіка, що має суто символічний статус " Почесний консул"...
У "Почесному консулі" - той самий трикутник, що й у "Тихому американці" ("The Quiet American"):
1) чоловік 50-60 років, що у всьому розчарувався
2) відносно молодий чоловік - 30 чи 30-з-чимось років і
3) місцева дівчина років 19-20, за яку вони змагаються. В'єтнамка чи індіанка. Кожен любить її по-своєму (хоча інколи й сам собі у цьому не зізнається).
Дівчині ж взагалі усе байдуже, окрім шмоток чи темних окулярів (хоча, насправді, це тільки так здається - вона переживає, але того не показує)
Кінець той самий: молодий гине, а дівчина залишається зі старшим.
Паралельно - і сум, і гумор, і біль, і сарказм.
Зауваження:
- Латинська Америка здається не справжньою, а «очима англійця». Грін бував і у Парагваю, і у Аргентині, і на кордоні поміж двома країнами. Але наскільки він знав і розумів культуру цих країн і народів? Чи не схоже це на американські романи «про Росію»?
На приклад, у «The Comedians» - найкращому, як на мене, романі цього письменника - дія відбувається на Гаїті епохи Дювальє. Але сам Грін зізнається, що не знає гаїтянського побуту, хоч і багато разів бував у країні. Тому у «Комедіантах» Гаїті складається з інтелектуалів, чиновників, жебраків, борделю і казино. Головні персонажі - іноземці, а дія крутиться навколо готелю і посольств.
Чи не та сама тенденція у «Консулі»? Адже полковник Перес дивним чином нагадує інспектора Віго з «Тихого американця» (тільки що не читає Паскаля).
Інший підозрілий момент: обидвоє головних персонажів поводяться і думають як 100% англійці. Але, за сюжетом, жоден з них ніколи не бував на історичній батьківщині. Не зрозуміло, чому в доктора Пларра така бездоганна англійська, якщо його мама - парагвайка і говорила з ним лише іспанською, а тато хоч і англієць, але дуже мало спілкувався з сином. До того, він ходив до іспаномовної школи.
Річ, мабуть, у тому, що Грем Грін - 100% етнічний англієць що виріс у Англії, у 100% англійському середовищі, сприймав англійську (і англійськість) як щось натуральне. Він багато подорожував по світу, але не мав досвіду імміграції, ані виховання дітей у іншомовному суспільстві...
Втім, ці маленькі недоліки аж ніяк не псують книжку. Бо насправді це історія про людей, а решта - лише декорації.
Резюме: читати варто.
Євген Лакінський
http:/
