З життя місіонерів :)
У довгій білій сукні, ходила вона зрусифікованими містами. І усюди говорила українською. Люди слухали і дивувалися.
Часто чула вона прокльони. Але були й такі, що ставали на коліна і цілували край її сукні. І плакали...
Деякі починали з нею сперечатися. І вона говорила до них українською.
І одні оберталися й шли геть - бо серце їх було, як камінь.
А інші слухали і раділи, але не переходили на українську - бо відрізнятися від інших.
А багато хто відркивав серце своє - і відповідав їй мовою. І таким казала вона: йдіть і несіть українську поміж люди - хай і інші прокинуться. І ті несли рідне слово поміж люди, і ті, хто їх слухав, теж прокидалися.
Так і шла вона з дня у день, з місяця у місяць.
Але була вона самотня на шляху тому. І бувало так, що сум сповнював її, і плакала вона уночі.
І як була вона гарна, багато славних чоловіків залицялося до неї, але ніхто їй не подобався. І чекала вона на того, хто справді буде її гідний.
І одного разу, прийшла вона до страшного міста Донецьк, що було воно покривджено деукраїнізацією. Моторошно було там. З білбордів звисали російськомовні реклами. У небі лунав блатний шансон. З підземних шахт неслися зрусифіковані голоси.
Але вона не боялася, і йшла уперед, і говорила українською. І ліс розступався перед нею. І замовкав шансон. І виходили з-під землі шахтарі і прислухалися до її слів...
Аж вийшла вона до Донбас-Арени. І бачить - у новенькому Мерседесі сидить чоловік неземної краси.
Подивилася вона йому у вічі - і прочитала, наче книгу: серце його добре, але розум оплутано чужомовністю.
І сказав він:
- Шо тебе надо, подруга?!
І вона заговорила до нього українською. І він тремтів.
А вона побачила його красу, і підійшла.
І він був зачарований її мовою.
І вона сіла йому на коліна і оволоділа ним 12 разів.
І коли це сталося, він застогнав - і російськомовність залишила його.
І, ніби прокинувшись, він пав перед нею і цілував її ноги. І плакав. І говорив українською до неї, і до всіх навколо. І донецькі дивувалися і теж переходили на рідну мову.
І чоловік посадив її до Мерседеса і разом стали вони їздити Україною і повертати добрих людей до української - бо Мерседесом їздити швидше, ніж ходити пішки...
Олександра Шелковенко
http:/
