Щоденники мотоцикліста. День 21. Гуляйполе. Порвався ланцюг - але добрі люди зробили чудо. Всіх люблю
19:25 Ланцюг від "мінська" виявився закоротким, тож ми (вірніше, вони - я тільки вчився) склепали докупи ланц від мого "мамайоти" і ланц від "мінська" (залишки чувак віддав мені назовсім як запчастину - а ланцюг кількасот гривень коштує!).
Все підійшло ідеально - всі втулки тощо.
Звичайні хлопці, на яких офісний планктон дивиться зневажливо. Грошей брати категорично не хотіли. Я дав таки 100 гривень - один з Антонів саме сьогодні склав на права, хай погуляють.
Зараз їду на Мелітополь - знову ночувати у людей, яких до того жодного разу не бачив. Настрій умиротворений, усіх люблю, життя прекрасне )))
Подорож продовжується.
18:44 Ця подорож мене все більше переконує в тому, що у світі все - не просто так, і все більше вчить мене людяності. От, візьмемо для прикладу, тих, кого наша просунута публіка зневажливо називає "гопниками" - сьогодні саме вони зробили так, що моя мандрівка продовжується.
Стою на околиці Токмака, роздивляюся ланцюг із вирваними ланками, курю і думаю, як добратися до вокзалу і знайти вантажний вагон хоча б до Києва. Зупиняються "жигулі" - там два пацанчіка. Обидва Антони. "Че случилось?", спортивні штанішкі, Міша Круг... І я, Артем :))
Вони вбили на мене, незнайому їм людину, уже годину і ще мінімум стільки ж уб'ють. (Це тому, Чапаюшко, що ти - дуже світла людина - ZaUA.org)
Спершу дзвонили на СТО знайомим, потім поїхали через усе місто до одного з них додому, привезли інструменти і ланцюг від "мінська". В одного Антона - "мінськ", в іншого - ще якась "ява".
Зараз клепаємо ланцюг. Слухаємо шансончик. Дуже душевно.
16:32 Блін, треба було все-таки їхати трасою - на прекрасних дорогах Токмаку порвався ланцюг. Добре, хоч у місті. Замовити новий - це чекати два тижні.
Зараз буду думати, що робити і як вибиратися.
16:10 Токмак: а все-таки це класно, що у всяких канадах одні на одних капають, а в нас навпаки - попереджають один одного про ментів. І правильно, бо ті пасуться.
Теж попереджую вовсю! В барі "Од заката до рассвета" барменша вирощує - для себе - ромашки. :) "Производства никакого. Люди живут с рынка, такси, аптек".
На щастя, підказала мені правильну дорогу, бо я по знаках їхав на Василівку, по трасі - а мені треба на Молочанськ, селами. І теж із усмішкою :)
15:18 На щастя, дощ не скрізь :) не встигає промочити. Минув Пологи, Басань. У сусідній маленькій Тарасівці все на диво по-міському, каву взяв у гламурній блискучій кафешці.
Їду на Токмак і Мелітополь. Степ ізнову став не пласким, а горбатим.
14:37 Аж захотілося ще лишитися в Гуляйполі - з такою дружністю. Тут мене розпитують не менше, ніж я їх :) , бажають удачі.
Жінка в готелю: "Дуже тяжко з роботою тут, особенно якщо одна людина в сім'ї працює, та ше й за мінімальну зарплату". Це 870 грн. Хоче в Москву на заробітки, "але у мене ше дитина не зовсім велика".
З дядьком на стоянці півгодини говорили: "А чому б мене не назвати Махном? Він усе правильно робив, для бідних".
Виявляється, місцевих прозивають "махнами", як західняків "бандерами".
"Тоді кожен робив, як вважав правильно - врем'я таке було. А політикани досі гонять ті на тих, ті - на тих".
Взяв у мене адресу, щоб прислати брошури про Махна. :)
13:09 Андрій, 48 років: "От ти їздив по Україні, скажи, що ти бачив? Я теж помотався і по Україні, і в Росії був. Я думаю, в бліжйше врем'я нічого кращого не буде... Яке це покоління виросте, коли наркотіки офіціально продають? Тварі і каліки".
Баба Шура, 75 років: "Як покладуть у труну, то хоч обідать не треба. Отака свадьба з приданим". При цьому сміється.
Обоє, втім, чомусь сподіваються на Яника.
Дощ так і продовжує нудити, вже сильніший.
"Та й шо тобі, шо драний зонтик? Ти ж усе одно лисий!" Тут стьоб - це стандарт спілкування.
Але пора їхати на Пологи - знов мокнути :) "А дрібненький! А сіяний!" - сміється дядько, вибігаючи з-під козирка даху на дощ...
12:21 Безліч радянських іще велосипедів. Найвищі будинки - три поверхи. Говірка - прямо як на заході. І отут якраз та знаменита степова неспішність, гідність без метушні.
У дядька на гранчак горілки вдягнута долька лимона. :)
Дід: "Нестор Іванович нікого не обіжав. Він був, як то кажуть, жостокий, но справдливий. Їде, баче: сім'я бідна - нате! Щас такого нема. Всім пох*ю".
Баба Таня, 87 років: "Раніше були помєщики, а щас бізнесмени - то без разниці. І такі як мій син у них за ніщо працюють".
Які ці степовики красиві!
11:07 Замислився. Симпатична жінка років 35 на питання "Про що ви мрієте?" каже, що мріє "вийти замуж". І вчора та, котра закривається "щоб не вкрали", замислено додала: "Але щось ніхто не краде". Схоже, для жінок це проблема...
Ще містика, з чого містечко живе: багато торгівлі та комунальщина вкупі з "Укртелекомом" і все. А звідки в людей беруть гроші купувати, якщо "та можна сказать, що ніякої (роботи)". "Сільхощмаш не работає, обувна не работає, хімік ондо теж не работає".
І на заробітки в Росію хоч дехто і їздить, але мало, не так масово, як на Західній.
Люди товариські, легко йдуть на контакт: "Я не проти пообщаться". ))
10:36 Прокинувся у Гуляйполі - і ходжу містом: приємні тут люди, завжди при звертанні до них реагують привітно. От тільки коли питаю: "А що, є тут анархісти?" , розповідають про фестиваль із Юриком Луценком - ментоном.
Затишно і вмиротворено. Дідусь стібеться з бігборда "Ні корупції": "САмі сОбі кажуть за корупцію".
Гуляйполе - єдине місце в Україні, де я сходив у краєзнавчий музей :) Про- і антимахновське, про- і антирадянське, Голодомор та "Иди товарищ, к нам в колхоз" - різноманітненько так.
Читайте також:
Опис проекту "Щоденники мотоцикліста: у пошуках України"
День 20. Донбас - край контрастів. Луганськ-Хацапетівка-Єнакієве-Донeцьк, під дощем до Гуляйполя
Дні 17-19. Київ-Слобожанщина-Донбас (ФОТО)
День 19. Донбас: матюкливі, але добродушні люди, дальнобійник Валєра і місто Щастя
День 18. Слобощанщина - неймовірні простори, похмурі люди і дядько, який мріє про "кругосвєтку"
День 17. Спілкування з Марченко-Вітренко, Київ-Полтава і мама відомої української письменниці
День 16. Стоїть у селі Суботові на горі високій показуха України (ФОТО)
День 16. Суботів і Холодний Яр. "А ти скільки заробляєш тим фотоапаратом?!"
День 15. Полтавщина: дружні люди, євромістечко і дороги, ще гірші за ті, що в рідній Коломиї
День 14. Перше падіння, дороги біля Хоружівки, вело-німець
День 13. Обирок-Короп-Шостка-Глухів-Путивль (ФОТО)
День 13. Cумщина: красива мова, втрачена цнотливість і найчистіше місто в Україні
День 12. Чернігів-Сосниця-Десна-Батурин-Сейм-Обирок (ФОТО)
День 12. Сіверщина: Сосниця, через Десну на човнику і мистецьке еко-поселення
День 11. Кілька фото з Чернігова: Благість і "непошлий дух провінції"
День 10. Пауза на Т.О. та загальний маршрут поки що (+ МАПА і ПІДСУМКИ мандрівки Правим Берегом)
День 9. Рівненщина: "У нас є люди, які не знають, чим пісний борщик заправляти"
День 8. Мертвий райцентр, Зона і понти для приїзжих у мотелі
Дні 6-7. Шевченківський край: алкоголізм, безробіття, чорний гумор і ввічливі трактористи
День 5. "Вас вітає Черкащина": На дорозі - менти і проститутки
День 5. Про крижопільську гостинність і хутір-пасіку дядька Василя (нарешті з ФОТО!)
День 4. Йде дощ і дуже холод-д-дно!!!! Нарешті знайшов село, де хвалять владу
День 3. Вінничина: яри і жодної заправки. Нас сприймають за "дітей депутатів"
День 2. Кам'янець не туристичний та інша буржуазна Європа
День 1. Коломия-Кам'янець. Багаті хати, румуни, фрі-райд :) уздовж кордону і пробита шина
Вступ. Тестовий заїзд довкола Калуша. Школи "для руських, і німців, і решти"