Незалежно від масштабів української перемоги, Росія не припинить війну – Foreign Affairs

Директорка кафедри з міжнародних справ Фонду Кербера, ексголова німецького Фонду Маршалла Ліна Фікс і науковий співробітник фонду, професор історії Католицького університету Америки Майкл Кіммедж пишуть у статті для Foreign Affairs про те, що є два сценарії української перемоги: малий і великий, але в обох випадках Москва не прийме поразку. "Тексти" публікують незначно скорочений переклад статті.

Останнім часом багато з тих, хто на Заході спостерігає за подіями в Україні, почали непокоїтися, що хід війни може повернутися на користь Росії. Масивний артилерійський вогонь дає змогу російським військам хоч і повільно, але просуватися вперед на Донбасі, і Росія змогла залучити нові сили для наступу.

Кремль, вочевидь, має намір назавжди окупувати Схід і Південь України на невизначений час і зрештою просунутися до Одеси, яка залишається головним портом України й торговельним вузлом, який з’єднує країну із зовнішнім світом.

Утім, якщо подивитися на загальну картину, ситуація не така вже й райдужна для Москви. Список військових досягнень України довгий і стає дедалі довшим. Українські війська перемогли у битві за Київ, успішно захистили Миколаїв, зробивши Одесу недосяжною ціллю для загарбників принаймні на цей момент, а також здобули перемогу в обороні Харкова.

Останні російські успіхи тьмяніють на тлі цих досягнень. І на відміну від Кремля, Київ має чітку стратегічну мету, яку підкріплює високий моральний дух військових і підтримка Заходу.

Якщо ЗСУ цього літа відвоюють ще більше територій, сила Києва продовжить зростати. Правда в тому, що попри деякі невдачі, які притаманні всім війнам, Україна все ще може перемогти, хоч масштаб цієї перемоги, найпевніше, буде обмеженим.

Найімовірнішим сценарієм була б «невелика перемога». Україна може витіснити Росію із західного берега Дніпра, встановити периметри оборони навколо регіонів, підконтрольних російським військам на сході й півдні, а також забезпечити собі доступ до Чорного моря. З часом українська армія може піти в наступ і зруйнувати сухопутне сполучення між територією Росії та окупованим Кримом. Зрештою, Україна може відновити статус-кво, який був до початку російського вторгнення у лютому.

Це буде не перемога світового рівня, про яку мріють деякі західні експерти. Але той факт, що менша і слабша з військового погляду країна змогла зупинити імперію, все одно вплине на світ, оскільки продемонструє, що успішний опір проти могутнього агресора можливий.

Є, звісно, ​​і сценарій "великої перемоги", за якого війна закінчиться повністю на умовах України. Це означало б повне відновлення суверенітету України, включно з Кримом та частиною Донбасу, окупованими Росією за роки до повномасштабного вторгнення в лютому. Це здається набагато менш ймовірним, ніж більш обмежена перемога: нападати важче, ніж захищатися, а територія, про яку йдеться, є значною і сильно укріпленою. Росія наполегливо триматиметься за Крим як символ «відновлення» російського глобального статусу після розпаду СРСР. Президент Росії Володимир Путін навряд чи відпустить Крим без відчайдушної боротьби.

Незалежно від масштабів української перемоги, всі подібні сценарії передбачають туманне "після". Будь-яка українська перемога тільки посилить непоступливість Росії. Щойно вона зможе відновити свій військовий потенціал, Росія скористається наративом приниження, щоб заручитись підтримкою російського суспільства для відновлення спроб контролювати Україну. Навіть якщо він програє війну, Путін не відпустить Україну. Він також не буде просто сидіти склавши руки, коли вона повністю інтегрується до Заходу. Тому перемога України вимагатиме не ослаблення підтримки України з боку Заходу, а її посилення.

Невелика перемога

Щоб здобути «невелику перемогу» та відновити статус-кво, що існував до повномасштабного вторгнення, Україна має втілити свої перемоги на півночі у перемоги на сході та півдні. У Київській та Харківській областях українські війська змусили російських солдатів тактично відступити. Цей результат буде складніше повторити в таких місцях, як Херсон та Маріуполь, які контролює Росія, і де вона, вочевидь, закріплює свої позиції. Але Україна має перевагу у вигляді значних людських резервів, її армія добре організована і керована, і немає жодних сумнівів у готовності українців боротися.

Сама сутність російського вторгнення спонукає до того, щоб в України була вся необхідна воля до боротьби. Київ також користується допомогою найсильніших армій світу, зокрема США. У нього є доступ до даних західної розвідки про російські плани та позиції військ.

ЗСУ вже змусили Росію заплатити високу ціну, завдавши їй тяжких втрат серед особового складу й техніки. Якщо цього літа Україна зможе поєднати свою вогневу силу і людські резерви, з’явиться можливість провести контрнаступ на Донбасі й знищити сухопутне сполучення між Кримом і Росією.

Росія, навпаки, вже витратила багато з наявних у неї військових ресурсів, зокрема велику частину техніки та боєприпасів (хоча вона все ще має резервні ресурси, які може використовувати на полі битви). Виснаження російських збройних сил найлегше помітити на прикладі солдатів. Багато підрозділів зазнали втрат і через це стали неефективними.

Попри те, що це нелегка війна для Росії, вона все ж проводить поступову мобілізацію, стягуючи резервістів і спеціалістів, при цьому уникаючи масового призову. Це вплине на хід війни. Путін зберігає можливість масової мобілізації та формального оголошення війни, щоб використати всю силу російської армії. Але мобілізація, підготовка і передислокація необхідного матеріального забезпечення потребує часу. Тож ключова мета стратегії України – це створити факти на місцях і зробити ціну їхньої зміни аж занадто високою для Росії. Для цього потрібен потужний український наступ у найближчі 2-3 місяці.

Війна після війни

Поєднання військових невдач і впливу санкцій може зрештою спонукати Москву стримати свої цілі, і значне припинення вогню може стати реальним. Але далекосяжне врегулювання шляхом переговорів, ймовірно, неприйнятне для Путіна. Росія вже поводиться з окупованими нею регіонами так, ніби це російська територія, а не розмінна монета на потенційних переговорах про мир. Експерти у сфері російської розвідки Андрєй Солдатов й Іріна Бороган кажуть, що кремлівські прихильники жорсткої лінії хочуть більше війни, а не менше.

Тож Україні та Заходу слід виходити з того, що Росія не змириться з жодною поразкою. Після невеликої української перемоги, скажімо, восени цього року, цілком може статися нове російське вторгнення у 2023 році. Росії потрібно перегрупувати свої сили, що буде непросто за умов санкцій. Проте ще важливішим для Путіна, ніж імперське завоювання, є збереження власної влади, оскільки автократи, що програють війни, часто опиняються у важкому становищі.

Можливо, Путіну доведеться тимчасово змиритися з тим, що його відкинуть назад до вихідної точки, яка була до вторгнення, але він не може змиритися з остаточною втратою України. Він міг би продовжувати дрібні бойові дії, ракетні удари та повітряні бомбардування доти, доки після часткової чи повної мобілізації не надійде підкріплення. Або ж як альтернативу Путін може цинічно використати перемир’я, щоб виграти час, ведучи порожні переговори. Саме це він робив до повномасштабного вторгнення.

Тим часом для стримування майбутніх російських атак Україні, ймовірно, доведеться просити більше зброї, ніж будь-коли. Західним державам буде важко погодитися на це, оскільки Росія добиватиметься полегшення санкцій і застосовуватиме свій звичайний підхід "розділяй і владарюй" до Вашингтона та його союзників. Для західних держав теоретичним рішенням було запропонувати Україні гарантії безпеки в обмін на український нейтралітет. Але Росія може випробувати ці обіцянки на міцність внаслідок нової атаки, і послаблення санкцій, якщо воно взагалі відбудеться, має бути повільним. У випадку з путінською Росією підхід має бути таким: "Не довіряй та перевіряй".

Ще один ризик полягає в тому, що навіть невелика українська перемога може супроводжуватися ядерними погрозами Путіна. Путін відійшов від правил холодної війни, використовуючи ядерну зброю з політичних причин, а не лише для забезпечення національної безпеки. Його загрозливі заяви виглядають як марнослів'я. Але Путін може збільшити ставки. Щоб налякати своїх супротивників, він може наказати про технічну підготовку до потенційного застосування ядерної зброї. Захід повинен відреагувати на такі загрози стримуванням, чітко давши зрозуміти, що Путін нічого не досягне застосуванням ядерної зброї.

Зрештою, навіть якщо Україна здобуде невелику перемогу, Києву та його партнерам доведеться готуватися до багаторічного продовження конфлікту. Зеленський дав зрозуміти, що повоєнна Україна нагадуватиме Ізраїль своєю постійною орієнтацією на самооборону.

Путін тим часом продовжить шукати вразливі місця Заходу: подібно до того, як він відповів на санкції Заходу у 2014 році втручанням у президентські вибори в США у 2016 році, він, ймовірно, поєднуватиме кібератаки, дезінформацію та "активні заходи", такі як операції з заподіяння шкоди політичним партіям та лідерам, які не подобаються Росії, підриву внутрішньої стабільності "антиросійських" країн та порушення цілісності трансатлантичного альянсу та подібних йому союзів в Індо-Тихоокеанському регіоні.

Захід буде змушений стримувати Росію в найближчому майбутньому. Зрештою, Захід мало що може зробити, щоб вплинути на Росію зсередини, крім сподіватися на появу менш агресивного російського керівництва.

Метою української та західної стратегії має бути стійка безпека для України. Партнери Києва справедливо відмовляються йти на компроміс щодо суверенітету та незалежності України. Але вони також мають продумати "день після" перемоги України. Замість очікувань, що Росія змириться з українською перемогою або просто піде з міжнародної арени, стійка безпека для України вимагатиме кропітких зусиль та ретельно вивіреного збільшення політичних, фінансових та військових інвестицій.

рашизм війна агресія рф путінізм

Знак гривні
Знак гривні