Т

«Тризубом» по підприємцях. Як влада перехоплює ініціативу

Тактична перемога суспільства над владою котра вилилася у приході Януковича до підприємців на Майдан і позитивних змінах до податкового Кодексу має шанс так і залишитися тактичною. Успіх податкового Майдану визначався не тільки його масовістю, а й тим, що він піднімав абсолютно нові і в історії України питання, а саме – принципи оподаткування. Ця дискусія зміщувала центр політичної дискусії і протистояння з осі захід – схід, Сталін – Бандера, Росія – НАТО тощо. При цьому більшість лідерів Майдану не залежно від мови спілкування були проукраїнськи налаштовані.

Автор: Орест Зог

У влади вистачило «чуйки» зрозуміти, що таке зміщення акцентів їй далеко не на користь, адже зачіпає основи їхнього «буття»: зацікавлення тим, як формується бюджет рано чи пізно призведе до того, що широкі маси задумаються над багатьма іншими питаннями, зокрема, а як він витрачається, і взагалі, які функції має виконувати влада.

Натомість попередній політичний порядок денний, коли в центрі уваги стояли не податки, а ідеологія жодним чином не мав шансів наштовхнути на такі запитання і був абсолютно безпечний для базових інстинктів регіоналів. (УПА, Бандера, мова страшні для Росії, але для української влади це лише можливість маніпулювати виборцями і загравати з Кремлем. Вони, звичайно не вважають Бандеру героєм, а українську мову рівною російській, але якщо це буде потрібне для збереження безкарного грабунку країни, то скажуть: «Герой!» і заспівають «Червону калину»). Відповідь виявилася вдалою. Маю на увазі арешти членів право-радикальної організації «Тризуб».

Пікет у Львові біля Головного управління МВС з вимогами припинити політичні переслідування українських націоналістів.

Не буду вдаватися в розмірковування про те чи підривали вони пам’яткик Сталіну чи це провокація влади. Зазначу лише, що попередній список їх геройств (від нападу на активістів акції «Україна без Кучми» в далекому 2000 році, до підпалів офісів КПУ і ПР в 2009 р.) дозволяє їм приписати і цей вибух. Більш-менш повний список «подвигів» дивіться тут.

Маневр вдався повною мірою. Значна частина активних громадян, блогерів і журналістів забули про репресії проти активістів податкового Майдану і переключилася на захист націоналістів. Замість того аби розвивати успіх на виграшному для себе і явно програшному для влади фронті, сили і увага суспільства сфокусувалися там, де апріорі жодного успіху бути не може.

Навіть, якщо репресії проти Тризубу це не хитрий політичний хід і вони спровоковані лише панічними страхами Януковича, це суті не міняє. Увага суспільства зосередилася на радикалах, культ насильства входить у моду серед освічених людей. Згадка на форумі чи в соцмережі необхідності ненасильницького спротиву викликає шквали критики, насмішок й іронії.

Якщо раніше українство асоціювалося з демократичністю і західними цінностями, то зараз усе більше із радикалами і їх акціями. І арешти Тризубу тільки підливають масла у вогонь.

Влада не тільки перехопила ініціативу, але і поставила вилку: критично погано не захищати людей проти репресій влади, особливо нинішньої, але так само погано захищати людей котрі дозволяють собі бити і грабувати «інокамислячих», погрожувати своїм колишнім колегам, аби ті не розповідали чому покинули організацію.

Як не дивно, не мирні і успішні протести підприємців задали тон дискусії в неті, а насильницькі дії націоналістів.

Але твердження одного з найавторитетніших сучасних дослідників ненасильництва Джина Шарпа про те, що влада довго і прискіпливо готується до насильстав з боку опозиції, що вона закуповує екіпіровку для спецпідрозділів, тренує різноманітні спец загони, тратить на свій силовий захист тьму грошей, яких ніколи не буде в опозиції, (тим більше нашої націоналістичної) і тому завжди має перевагу в силі ніхто не спростував.

І не спростує, бо це зрозуміло кожному, в кого хоч трохи ворушаться мізки. До того ж насильство з боку опозиції відвертає від неї громадян. Що можна заперечити регіоналу котрий каже: «Приймальня ПР знаходить в житловому будинку, поруч живе сім’я з малими дітьми, страшно навіть подумати, що сталося, аби ті хто кидав напалм попали не в те вікно»?

Романтика кидання запальної суміші може когось захоплювати, але вона не дає відповіді: що далі, як розвивати країну? Пошкодження пам’ятників і тому подібні речі це програма деструктивна, вона не дає нічого, крім сплеску адреналіну в учасників і геморою для їх близьких, колег і багатьох громадських активістів, які замість того аби займатися чимось корисним для країни мають витягувати «героїв» з СІЗО.

Радикальних націоналістів зрозуміти можна: взяв пляшку з бензином і відчуваєш себе підпільником-ОУНівцем: «Здобудеш українську державу, або загинеш у боротьбі за неї». Хоча часи змінилися і гинути не треба, ефективніше жити і багатіти.

Натомість мирні протести сприяють виробленню позитивної програми і учать їх учасників координувати дії та співпрацювати. А, цих навичок критично не вистачає нашому суспільству. Про невміння спільно щось організувати і як наслідок організаційний хаос не раз говорили активісти того самого підприємницького майдану.

Для підпалу районного офіс КПУ багато розуму не потрібно, як і для того, аби це чи щось подібне викласти на Ютуб. Піаритися у нас навчитися навіть політики.

Набагато складніше організувати цілеспрямовану мирну і довгострокову кампанію спрямовану на якийсь конкретний результат, наприклад на відставку Дмитра Табачника, який повним ходом повертає корупцію у вузи.. Для цього потрібно мати не накачані руки і швидкі ноги, а голову на плечах, уміння планувати, передбачати, організовувати, переконувати, збирати і звітувати за витрачені кошти. П’ять років такої роботи в опозиції і людина вже готова якісно виконувати роботу на державній посаді при новій владі.

Якби я був політиком чи духовною особою я б закликав усіх незадоволених Януковичем заради спільної справи наступити собі на язика і припинити теревені (в інтернеті і на кухнях) про будь-які силові акції.

Але жоден заклик не подіє. Наше суспільство жорстоке по своїй природі, інші методи вирішення конфліктів крім, як накрити матом чи дати по морді, ми рідко коли визнаємо. Хоча, якщо згадати Майдан, то не так усе і безнадійно.

Інфопорн

дятли протести репресії влада

Знак гривні
Знак гривні