Громадянська війна, вимирання, технології. Кремль озвучив свої страхи

Водночас серед українців чимало й тих, хто скептично оцінює перспективи швидкої дезінтеграції РФ: мовляв, поневолені Росією народи дуже асимільовані, не бачать себе поза імперським проєктом, тому вірити в їхній вихід із федерації наївно і просто небезпечно.

У самій же Росії як на офіційному, так і на обивательському рівні з теорій про розпад імперії зазвичай саркастично жартують. Однак сьогодні є підстави вважати, що віднедавна в Кремлі стали сприймати таку загрозу всерйоз.

Хто вони

На початку листопада в журналі «Государство» вийшла стаття чиновника з путінської адміністрації Олександра Харичева під назвою «Хто ми», у якій він окреслив головні загрози для Росії і способи їх подолання.

Загрозою номер один автор статті називає «громадянську війну, розділення людей, втрату можливостей боротися за своє подальше існування».

Є в цьому своя іронія долі: якихось десять років тому кремлівські спікери говорили про громадянську війну в Україні, коли йшлося про збройне протистояння на Донбасі, а сьогодні вони почали говорити про ймовірність такого сценарію всередині Росії.

Колишній младореформатор

Зрозуміло, що застереження Харичева — це не якийсь там курйоз, а частина узгодженої централізованої політики. Сам Харичев — людина з орбіти Сергія Кирієнка, політика ще єльцинської доби, який пройшов типовий шлях від младореформатора до імперця.

Кирієнко в путінській адміністрації відповідальний за внутрішню політику (зокрема й за окуповані українські території), а Харичев, який за першою освітою є офіцером хімвійськ, багато років займався як політтехнолог виборами, спочатку на регіональному, а згодом на федеральному рівні. Від 2022 року відчув у собі силу ідеолога.

Кирієнка — Харичева вважають противагою старій гвардії Суркова — Дугіна. Хоча власне в ідеологічному сенсі різниці між ними немає — це просто різні башти Кремля, що змагаються за увагу господаря.

Громадянська війна

Про ймовірність громадянської війни Олександр Харичев говорить доволі абстрактно, мовляв, якщо в минулому Росія двічі (смута XVII століття і революція 1917 року) переживала великі потрясіння, то не можна нехтувати цим ризиком сьогодні. Тут він, звісно, лукавить.

Ідеологічні статті від російських чиновників не така вже й рідкість, але досі ніхто з них не окреслював імовірність громадянської війни як загрозу номер один.

Досі ніхто не окреслював громадянську війну як загрозу номер один

Путін і всі його спікери від початку нульових методично залякували населення «хижими планами Заходу», який виношує намір захопити, підкорити і розчленувати Росію, і весь мобілізаційний запал кидався на те, щоб запобігти реалізації цих «підступних планів».

Внутрішній конфлікт — явище зовсім іншого ґатунку, і Харичев говорить саме про суперечності всередині, які, за його визначенням, можуть мати міжнаціональний, релігійний, майновий і міжпоколіннєвий характер.

Міжнаціональний конфлікт

Міжнаціональний конфлікт поставлений на перше місце не випадково. Ця тема постійно «іскрить» всередині Росії. Останній наймасштабніший її вияв — рейди силовиків у Єкатеринбурзі, внаслідок яких постраждали етнічні азербайджанці. Цей конфлікт обернувся гострою кризою у відносинах Москви і Баку, які остаточно зіпсувалися ще після збиття Росією азербайджанського літака.

З 2020 року в РФ набирає обертів діяльність ультраправої організації «Русская община». З одного боку, вона відпрацьовує замовлення влади в популяризації так званого СВО, а з другого — систематично розпалює міжнаціональну ворожнечу, влаштовує в різних містах самовільні антиімміграційні рейди, що нерідко супроводжуються насильством.

Ксенофобія серед етнічних росіян стабільно висока

Ксенофобія етнічних росіян до своїх «соотечественников» із республік Кавказу, Поволжя, Сибіру стабільно висока. Для Москви чи Петербурга в оголошеннях про оренду нерухомості давно стало нормою писати про те, що квартиру здадуть тільки російській (слов’янській) родині.

«Айта»

У національних республіках суперечності стають чимдалі гострішими. Там не спалахують «майдани» і збройні повстання. Але це не означає повної відсутності антиколоніальної боротьби.

У 2023 році відбулася прем’єра якутського фільму «Айта». Такий собі «Твін Пікс» в інтер’єрі північної республіки, проте є одне «але»: у центрі сюжету підозра росіянина-поліцейського у вбивстві й зґвалтуванні якутської дівчини.

І хоча підозри виявляються марними, фільм настільки наповнений конотаціями про несприйняття корінним народом зайд, що Роскомнагляд заборонив його прокат. Стрічка, до речі, зібрала в прокаті 184 тисяч доларів за бюджету 28 тисяч доларів як така, що «містить деструктивну інформацію, яка суперечить принципам єдності Росії».

Якутське кіно («Айта» — далеко не єдина стрічка, знята на автохтонному матеріалі в республіці) — це лише один із маркерів присутності серед поневолених народів натяків на емансипацію. Сьогодні майже в кожній республіці є свій популярний репер або блогер, який виступає рідною мовою. Хтось із них йде на співпрацю з владою, хтось не йде й емігрує на знак протесту.

Поневолені народи

В еміграції життя поневолених Росією народів теж стає дедалі помітнішим. На противагу «хорошим русскім» із демократичної опозиції Росії представники корінних націй намагаються створити власний майданчик у ПАРЄ.

Подібно до того як наприкінці 1980-х у різних республіках СРСР була різна готовність до виходу з СРСР, так і в сучасній Росії серед корінних народів різний ступінь асиміляції і готовність до виходу з імперії.

У Радянському Союзі локомотивами розвалу імперії були республіки Балтії, найменш асимільовані з відмінним від решти «совка» європейським способом життя. Натомість Казахстан, де на той час титульна нація не мала навіть більшості в населенні республіки, вийшов із СРСР останнім, просто прийнявши факт, що Союз припинив своє існування.

Російські закони нерідко поступаються шаріату

Сьогодні республіки Північного Кавказу, передовсім Чечня і Дагестан, мають суттєво інший порівняно з рештою Росії спосіб життя. Там російські закони нерідко поступаються шаріату, на що федеральний центр воліє закривати очі. Якщо розпад Росії почнеться, то, безумовно, з цього регіону, а лояльніші й більш асимільовані Удмуртія й Чувашія «прокинуться» вже згодом і приймуть новий порядок речей, як це було свого часу в радянських республіках Центральної Азії.

Український чинник

Зрештою, якщо говорити про ймовірність громадянської війни в Росії, то варто брати до уваги й український чинник. У нас засновано Університет вільних народів, який працює з потенційною антиколоніальною елітою корінних народів Росії. Київ визнав незалежність Ічкерії і геноцид черкеського народу. У Раді на розгляді перебуває законопроєкт № 11402 про державну політику щодо поневолених народів Росії.

З травня на ютубі працює канал Freedom Кавказ — проєкт українського іномовлення, який, на відміну від невдалої спроби мовити російською на окуповані території, має справді унікальний контент, орієнтований на цільову аудиторію народів Північного Кавказу. З огляду на згортання американських міжнародних медійних програм це справді вдалий крок.

На тлі всіх названих вище чинників у Росії почали говорити про загрозу громадянської війни. У контексті інформаційного протистояння це позитивне для нас зрушення.

«Брат на брата»

Громадянська війна — це великий наратив у російській культурі. У сучасній РФ події 1917–1922 років тлумачаться як велика трагедія, «брат на брата», де однаково трагічними постатями видаються і Василь Чапаєв, і адмірал Колчак.

На відміну від Другої світової громадянська війна свого часу охопила всю територію сучасної Росії від Владивостока до Петербурга. Саме тому нею і лякають.

Загибель метрополії — шанс на свободу для колоній

Харичев пропонує протиставити загрозі громадянського «дієвий патріотизм» — типовий імперській конструкт, у якому корінним народам відводиться роль молодших братів (замість пряника Путін навіть оголосив 2026-й роком корінних народів РФ). Колонізатори традиційно не розуміють поневолених: якщо метрополія в майбутніх потрясіннях вбачає власну загибель, то колонії — шанс на свободу.

Депопуляція

Серед інших викликів, які називає у своїй статті Харичев, найбільшу увагу привертають до себе два: депопуляція і розлюднення. Демографічні проблеми в Росії сягнули такого рівня, що статистику про народжуваність і смертність там вирішили засекретити. За даними перепису 2020–2021 років, приріст населення здебільшого спостерігався в республіках, де превалюють мусульмани.

Навряд чи заклики плекати родину і мати щонайменше три дитини в сім’ї (у самого Харичева їх лише двоє) звернені до громадян Росії, що сповідують іслам. У справжній демографічній ямі перебувають регіони, де більшість становлять етнічні росіяни. Чиновництво намагається достукатися до них риторикою про традиційні цінності, уникаючи згадки про головних ворогів сімейного життя в цій країні: алкоголь і домашнє насильство.

Віртуальний світ

Ворогами російського суспільства Харичев бачить також трансгуманізм, перехід людей у віртуальний світ, перетворення людини на суб’єкта споживання.

Кремль експлуатує властивий багатьом сучасним людям страх перед стрімким розвитком технологій, штучного інтелекту тощо. У цьому питанні великим союзником російської влади залишається церква, яка плекає у своїх вірянах різного роду невігластво (що ми з вами спостерігаємо серед найбільш ревних прихожан УПЦ МП). Але в цього залякування є й цілком утилітарні цілі.

Щоб подолати «розлюднення», Харичев пропонує зробити акцент на «служение» та «созидательный труд» і при цьому вивести з обігу слово «услуги». Це не просто гра в лінгвістику. Послуги — це важлива категорія ринкової економіки. Замінити їх на служіння означає пропагувати безплатну, альтруїстичну діяльність. На тлі поглиблення економічної кризи в Росії боротьба із суспільством споживання стає в пригоді.

Усе це свого часу робили радянські ідеологи. І, як відомо, програли.

«Служение» замість «услуг»

Люди, яким їздили по вухах про плани світового імперіалізму і «мир во всем мире», понад усе хотіли придбати імпортні джинси. Так і сьогодні Харичев може анонсувати скільки завгодно законів про патріотичне виховання в школі, їх ухвалення не зменшить бажання російських підлітків мати останній айфон.

Боротьба з «віртуальним світом» також не просто красива мовна фігура. Під цим кремлівські ідеологи мають на увазі подальше посилення цензури в мережі, відмову від певних сервісів і соцмереж, рух у бік «чебурнету» (закритого від світу, суто російського інтернету).

У підсумку зі статті Олександра Харичева вимальовується доволі похмура перспектива: треба менше споживати, а більше служити задля суспільного блага, народжувати якомога більше дітей, інакше буде громадянська війна. І в таких умовах та ще й на засадах «русской философии» має народитися «людина майбутнього»: без інтернету і сфери послуг, але з багатим внутрішнім світом…

війна розпад росії росія