Спектакль ненависті в Польщі. Як це стосується українців

У мітингувальників — переважно кремезних чоловіків — часто були закриті обличчя, вони поводилися агресивно, використовували вульгарну лексику.

На противагу вийшли люди з транспарантами «Ні фашизму!» та «Міграція не злочин, злочином є расизм». Їх було менше, і вони здавалися розгубленими. У коментарях визнавали: відчувають сором за співвітчизників і тривогу за майбутнє країни.

Між двома групами тримала кордон поліція. Від напруження в повітрі аж іскрило.

Напередодні демонстрацій Представництво омбудсмана України в Республіці Польща закликало українських громадян уникати місць скупчення. І, ніде правди діти, для багатьох українців гасла «Польща для поляків» прозвучали як пряме послання до них.

«Забирайтеся геть!»

Я вже чула ці слова. Уперше ще 2015 року, коли праві сили здобули більшість у польському парламенті. На трамвайній зупинці біля вокзалу нетверезий чоловік чіплявся до дівчат: спочатку уклінно просив дрібні гроші, потім став грубо хапати за руки. Я не змогла пройти повз і втрутилася. Почувши мій український акцент, п’яничка різко змінив тон, випростався, випнув груди і почав вигукувати, що він родовитий поляк на своїй землі, це він дозволив мені тут жити і я не маю права голосу. Не встиг договорити — на допомогу підійшли інші перехожі. Вони відтіснили «родовитого», порадивши йому знайти роботу замість того, щоб жебракувати.

Цей епізод залишився в моїй пам’яті не як окрема неприємність, а як симптом — так оживав маргінес, під’юджуваний політиками. Ті, хто раніше був поза увагою суспільства, почали розправляти плечі. У наступні роки це тільки посилювалося. Дедалі частіше саме із соціально вразливих, малоосвічених і схильних до агресії груп формувався вуличний і виборчий актив правих сил.

Парламентські вибори 2019 року закріпили цей процес, коли праві знову здобули значну підтримку. Публічна мова стала жорсткішою, межі прийнятного — розмитішими.

Коли розум спить, прокидаються демони

До розпалювання ворожнечі в публічному просторі призводять різні чинники: політична конкуренція, заангажовані медіа, релігійний консерватизм, зовнішній вплив. Особливу роль відіграють прокремлівські наративи і кремлівські гроші, що цілеспрямовано посилюють соціальні протистояння.

Тим часом політична поляризація польського суспільства в останні роки нагадує ситуацію в Україні доби протистояння Ющенка і Януковича з тією різницею, що в Польщі розлом ще помітніший не тільки в політиці, а й у повсякденному житті.

Пам’ятаю, як у 1990-х роках лідер Народного руху України В’ячеслав Чорновіл зауважував: «У польській політиці інакше, ніж у нас. Їхні праві як наші ліві. Нам ближче до польських лівих». У той період найвпливовішою ліберальною силою в Польщі була проєвропейська «Унія Свободи», яка згодом трансформувалася в Громадянську платформу, яку очолив Дональд Туск.

Повернення Дональда Туска до активної політики на виборах 2023 року давало шанс на зміни. Колишній прем’єр і президент Європейської ради сприймався як досвідчений політик європейського масштабу, здатний стабілізувати ситуацію після років урядування партії «Право і Справедливість».

У програмі «100 реформ за 100 днів» уряд Туска обіцяв швидкі зміни. Проте результати виявилися скромними. Заявок виконано лише 12, ще десяток частково. 22% громадян вважають, що ситуація з верховенством права поліпшилася, 35% — що погіршилася, 28% не бачать змін. Загалом суспільство знову зневірене.

Особливо гостро сприймаються провали в питаннях захисту прав жінок, реформи судової влади та обіцянок для приватного бізнесу й фермерів.

Жінки голосували за Туска, бо одна з найпомітніших його передвиборчих заяв стосувалася лібералізації законодавства про аборти. У Польщі право на аборт обмежене з 1993-го, а рішенням Конституційного суду від 2020 року (з подачі правих) встановлено майже цілковиту заборону на аборти. Проте в липні 2024-го Сейм не підтримав зміни до Кримінального кодексу щодо декриміналізації абортів. У серпні Дональд Туск визнав, що до наступних виборів (тобто щонайменше три роки) реального перегляду законодавства очікувати не варто.

Ще однією вразливою ланкою в управлінні уряду Туска залишається недостатня комунікація із суспільством навіть тоді, коли є чіткі результати. Показово, що під час глобальної фінансової кризи 2008 року Польща стала єдиною країною ЄС, яка уникнула рецесії. Це, безумовно, була заслуга виважених дій уряду Туска. Втім, уряду не вдалося донести цей меседж до виборців. І ліві програли вибори галасливим правим популістам.

Про вплив Кремля на колотнечу в країні також не просто здогадки. У травні 2024 року прем’єр Дональд Туск створив Комісію з розслідування впливу Росії та Білорусі на внутрішню безпеку та інтереси Польщі. Справою серйозно займається контррозвідка. Є проміжні доповіді. Та чи знають хоч щось про це прості поляки?

Що стосується мігрантів, то в лютому 2025 року Туск офіційно заявив, що Польща не впроваджуватиме Міграційний пакт ЄС, бо вже прийняла значну кількість біженців з України і не готова до нових квот чи обов’язкової релокації. Уряд також затвердив суворіші правила для студентських і робочих віз. 7 липня цього року Польща відновила тимчасові перевірки на кордонах із Німеччиною та Литвою.

Уряд запевняє, що його стратегія покликана відновити контроль над міграцією одночасно з інтеграцією легальних мігрантів, політика балансує між пріоритетами національної безпеки та економічної привабливості.

Але розмах антимігрантських мітингів, розпалених правими, свідчить про те, що уряд насправді мало що контролює.

«Ніякої інтеграції — усім депортація! Не хочемо Лондона, Берліна і Парижа в Ряшеві!» — скандують поляки, у той час як багато їхніх співвітчизників живе в Лондоні, Берліні, Парижі та багатьох інших містах світу.

Притомна частина польського суспільства визнає, що це абсурд, обурена галасливими вуличними ватагами і роздратована бездіяльністю держави. Питання, де пролягає межа свободи слова і зібрань, висить у повітрі. Чи справді в демократичній країні можна вести брутальні політичні ігрища, спираючись на брехню і маніпуляції? Чи країна дрейфує до фашизму? Чому влада не реагує на розгул агресії в суспільстві? Демони прокинулися. Але чому мовчить розум? Це заклики до уряду Туска.

Без відповіді.

Польща для українців чи українці для Польщі

Щоправда, прямих антиукраїнських випадів на мітингах проти мігрантів цього разу не було. Однак як розуміти «Польща для поляків», коли ти не поляк, але щодня живеш за польськими законами, працюєш на польську економіку, водиш дітей до польської школи, сплачуєш податки до польського бюджету?

За даними Управління соціального страхування Польщі (ZUS), у 2024 році в країні легально працювало понад 770 тисяч громадян України. Це близько двох третин усіх іноземців, задіяних у польській економіці.

Рівень зайнятості серед українських біженців становить 69%, що є одним із найвищих серед усіх мігрантських груп. Серед тих, хто переїхав до Польщі до 2022 року, цей показник ще вищий — 78%.

За результатами цьогорічного дослідження, проведеного UNHCR (Агентство ООН у справах біженців) спільно з Deloitte, у 2024 році економічна активність біженців з України додала до польського ВВП 2,7%. І це без негативного впливу на заробітні плати поляків.

За підрахунками польського державного банку BGK, українці у 2024 році забезпечили понад 15 мільярдів злотих надходжень до бюджету, що втричі більше, ніж отримали у вигляді соціальних виплат.

У 2023–2024 роках українці відкрили в Польщі понад 33 тисячі приватних підприємств. Це кожне десяте нове бізнес-починання в країні.

Таку статистику можна наводити досхочу. Усі показники переконливо свідчать: українці — це не обтяження, а стратегічний ресурс для Польщі. Причому ресурс із прихованим потенціалом. За даними Національного банку Польщі, значна частина українців має вищу освіту, але працює на нижчих позиціях за свою кваліфікацію. Поліпшення доступу до професійної адаптації могло б додати ще 6 мільярдів злотих економічного прибутку щороку. Польщі варто інвестувати в українців та визнання їхніх кваліфікацій.

Натомість підхід «Польща для поляків» лякає людей, негативно впливає на їхню щоденну безпеку, відчуття захищеності й належності. Більшість моїх знайомих українців у Польщі, які прибули сюди на початку повномасштабного вторгнення чи раніше, облаштувалися тут і мають роботу, кажуть, що не відчувають неприязні на свою адресу. Натомість нові українці, помічаючи радикалізацію суспільних настроїв, оминають Польщу, навіть тікаючи від війни.

У цьогорічному звіті дослідження для Центру Мєрошевського «Поляки про Україну та польсько-українські відносини» є цікава цифра. Аж 56% поляків очікують, що українці, які проживають у Польщі, повернуться до своєї країни після закінчення війни. Це відображає переконання більшості, що присутність українців у Польщі тимчасова і має зберігатися лише до стабілізації ситуації в Україні.

Польща розуміє цінність українців, особливо в контексті демографічної кризи та потреби в трудових ресурсах, запевняє польський уряд. І, найімовірніше, у правовому полі становище українців не погіршиться.

А от у приватних випадках, вочевидь, може бути по-всякому і значно гірше теж.

За даними Головного статистичного управління Польщі (GUS), на кінець першого кварталу 2025 року порівняно з аналогічним періодом 2024-го населення країни зменшилося на 158 тисяч осіб. Це можна порівняти зі зникненням цілого чималого міста, такого як Ужгород. За рік! Народжуваність у Польщі залишається на рівні, що не забезпечує навіть простого відтворення населення.

Звісно, демографічна стагнація — проблема не лише Польщі. Однак Польща сьогодні має на руках найкращі карти. Чи вистачить тамтешньому уряду далекоглядності, щоб сприймати українців не тільки як тимчасову робочу силу, а і як повноцінну частину суспільства? Чи мова ворожнечі щодо мігрантів заглушить голос розуму і, кажучи прямо, економічну доцільність?

Передбачуваним тестом, певно, стане 11 листопада, День незалежності Польщі, коли праві радикали найбільше розперізуються. Якщо уряд Туска пропустить і цей виклик, польське суспільство ризикує остаточно втратити віру у верховенство права, а Польща не буде безпечною ні для українців, ні для поляків.

польща радикалізм україна-польща