Бактерії “русского мира”. Хто підтримує Росію в Європі

Бактерії "русского мира"

1300 людей і майже 900 організацій у 19 країнах.
Хто підтримує Росію в Європі.

На заставочному малюнку кількість точок для кожної країни відповідає реальним даним, проте їхнє розташування рендомне у межах країни, адже ми не можемо визначити точне місцезнаходження кожної сутності

Ми допрацювали й оновили наш датасет, а також зробили його зручнішим для пошуку. Бактерії. Версія 2.0 ви можете знайти за лінком. Художнє рішення у вигляді бактерій ми залишаємо в цій публікації.

Read this article in English

Усередині жовтня 2016 року на набережній Бранлі в Парижі Російська православна церква відкрила свій базовий храм у Франції — Кафедральний собор на честь Святої Трійці. Нічого надзвичайного. Крім того факту, що собор звели ледь не стіна в стіну з Palais de l'Alma — національним палацом, у якому перебуває низка служб президента Франції та службові квартири високопосадовців цієї держави. Це може здатися конспірологічними вигадками, але дослідники впливу Росії вважають цілком імовірним використання цього храму й інших російських церков як шпигунського центру, що здійснює зокрема й незаконне прослуховування державних служб Франції.

Наявність розгалуженої мережі російських і проросійських організацій, політичних та культурних прихильників «русского мира» у світі не є великою таємницею. ТЕКСТИ спробували зібрати інформацію з відкритих джерел про потенційних агентів Росії на різних рівнях: від політиків першого ешелону до локальних поширювачів «русского мира». І візуалізували результат.

Ще один приклад з Парижа. Наприкінці жовтня французькі медіа повідомили, що прокуратура міста вже понад рік розслідує діяльність асоціації “Франко-російський діалог”, яку підозрюють у незаконному лобіюванні інтересів Росії у Франції. Організацію називають “паралельним посольством Росії”. У справі також фігурують євродепутат від крайньоправого “Національного об’єднання” Тьєррі Маріані та екссенатор Ів Поццо ді Борго, які особливо не приховують своїх прокремлівських поглядів. Зокрема вони їздили до окупованого Криму й до Росії “спостерігати” за “виборами”. Прокурори розслідують сумнівні фінансові операції, пов’язані з російськими компаніями. Вони можуть виявитися тіньовими компенсаціями політикам за лояльність і підтримку позитивного іміджу російського режиму на міжнародній арені. 

Тьєрі Маріані на фото зліва від Путіна, Ів Поццо ді Борго крайній справа. Фото: interkomitet.com

Такі політики, а також медіа, громадські активісти, експертні організації й церкви є опорою російської дипломатії, м’якої сили, лобістських зусиль на рівні держави й на рівні приватних компаній. Сотні схожих явних і опосередкованих агентів впливу в всьому світі вже розкрито завдяки зусиллям медіа, дослідників і правоохоронних органів. Ще тисячі поки що залишаються невідомими. Ми зібрали інформацію з відкритих джерел про понад 1300 людей і майже 900 організацій у 19 країнах, з яких 17 є членами ЄС (Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Угорщина, Німеччина, Нідерланди, Франція, Чехія, Словаччина, Польща, Румунія, Греція, Швеція), а також Сербія і Велика Британія.

Перша велика група, яку ми ідентифікували, — це власне російські організації на території досліджуваних країн. РФ витрачає величезні ресурси на підтримку “співвітчизників” і просування власної мови й культури, а також інвестує кошти в мережі міжнародних обмінів і зв’язків із університетами.

За нашими спостереженнями, культурна експансія в більшості країн передбачає низку обов’язкових елементів. Окрім посольств, консульств і торгової місії, до ієрархії російського впливу також належать:

- Російський центр науки і культури в певній країні (“Русский дом”) — представництво Россотруднічества (повна назва — Федеральне агентство у справах Співдружності Незалежних Держав, співвітчизників, які проживають за кордоном, і з міжнародної гуманітарної співпраці). Вони орієнтовані на централізоване просування мови, культури й наративів на рівні посольства. Це головна “точка входу” роскультури на територію держави з офіційних дверей. 

Російський дім в Берліні. Фото: https://www.berliner-kurier.de/

Але останнім часом деякі з них стали декораціями для постановок роспропаганди про європейців, які нібито мерзнуть у своїх оселях і приходять “погрітися” до доброзичливих росіян. 

“Русскими домами” іноді також можуть називати локальні громадські організації, які не мають нічого спільного з посольствами й можуть не координувати з ним свою діяльність. 

- Місцева Координаційна рада співвітчизників (представництво Всесвітньої координаційної ради співвітчизників, які проживають за кордоном, ВКСРС) — як правило, це місцеві росіяни-емігранти, які є ланкою, що зв’язує Москву й місцеву громаду через мережі локальних громадських організацій. Прикладом того, як така координаційна рада може інтегруватися в місцеві наративи, є нещодавній скандал в Австрії, де російські емігранти розповідали місцевій поліції, що України не існує. 

- Місцеве об’єднання русистів / славістів / учителів російської мови й літератури (це може бути й одна спільна, й три різні організації на кожен напрям). Залежно від країни, спільнота є більш чи менш активною, проте вона здатна просувати прокремлівські політичні й культурні наративи або просто бути “звичайними” курсами російської мови чи науковим гуртком, що займається лише конференціями й дослідженнями. Керувати ними також можуть і росіяни, й місцеві науковці / активісти. Хоча низка таких організацій фактично не є поборниками “русского мира”, сам “русский мир” зазвичай записує їх до своїх лав. 

- Місцева мережа партнерів Фонду “Русский мир”. Як правило, у самого фонду немає окремого представництва, але можуть бути так звані “Центри Русского мира”, а також “Кабінети Русского мира”, які зазвичай є чимось середнім між спеціалізованим класом, бібліотекою й конференц-залом з відповідною літературою, організацією “читань”, концертів, круглих столів тощо (детальніше див. Кейс „«Мертві душі» «Русского мира»”).

Навчальний центр “Юрій Гагарін” в Болгарії - один із партнерів “Русского міра”. Фото: https://kamchia-corporate.com

- Локальне представництво менших культурних фондів, як-от Інституту російської мови ім. Олександра Пушкіна, який займається питанням поширення росмови за кордоном.

Український інститут нещодавно випустив трилогію досліджень, присвячених Россотруднічеству, Фонду “Русский мир” та Фонду Горчакова — ключовим “парасольковим” організаціям, які працюють у цьому напрямі. З них можна більше дізнатися про принципи роботи й функціонування названих організацій (посилання наприкінці цього тексту).

- Місцева мережа російських церков. Вони здебільшого належать до двох найбільших угруповань: Московського патріархату та Російської православної церкви за кордоном. Хоча остання формально мала власний шлях розвитку й стосується спадкоємців “білої еміграції”, віднедавна вона також перейшла у фактичне підпорядкування РПЦ МП. Дослідження глибинної ієрархії РПЦ і відцентрових течій у її філіях у Європі виходить за рамки цього проєкту, тому для його цілей ми за замовчуванням вважаємо будь-яку церкву РПЦ потенційним агентом російського впливу в цій країні. Нехай навіть не у всіх є можливості в прямому сенсі “підслуховувати” чиновників з вищих політичних кіл, як у церковників, які звели храм біля підніжжя Ейфелевої вежі впритул до квартири генсекретаря оборони Франції. Для наочності ми нанесли ці осередки “російського православ’я” в досліджуваних нами країнах на карту.

Ми знаємо також про розгалужену мережу агентів РПЦ МП в Україні, якою нещодавно почала займатися Служба безпеки України. Її робота потребує окремого масштабного дослідження.

Крім цих “опорних” мереж, багато організацій діють без прив’язки до якогось центрального об’єднання, проте дуже ймовірно, що братимуть участь у діяльності рад співвітчизників хоча б на рівні спільних заходів раз на рік. Це можуть бути різноманітні об’єднання, російські школи, бізнес-клуби, дитячі табори, мовні курси або культурні асоціації. Їхня діяльність іноді або цілком невинна (переклади та візи для іммігрантів, школи, садочки), або й злочинно агресивна.

Наприклад, Культурне об'єднання росіян імені Достоєвського з Таррагони (Іспанія) виявилося не тільки гуртком за інтересами, а й “турагентством” з відправлення іспано-російських дітей на відпочинок у незаконно окупований Крим. А спортивна організація “Атлант” у німецькому Кельні стала прикриттям для проросійського політпроєкту — партії радянських іммігрантів, яка мала виступати проти іммігрантів з Близького Сходу і трохи погойдати внутрішньонімецьку політичну адженду (найімовірніше — для картинки роспропаганди).

У рамках цього проєкту ми вирішили не додавати до переліку масово всі європейські російські школи й садочки, щоб не перетворювати цю історію на полювання на відьом. Але водночас залишаємося свідомими, що саме в таких закладах (не в усіх, проте в багатьох) формують основи “любові” до “цінностей русского мира” в тих, хто “вдалі от родіни”.

Окрема категорія “росіян”, що просуває московські наративи в Європі й використовується для російської пропаганди, — це “аристократи”, “нащадки білої еміграції”, “графи” й “князі”, покоління яких хоча й проживають уже понад століття в Європі, досі ностальгують за Російською імперією, царьом-батюшкою і примножують родові титули. У 2014 році “аристократія” зібрала кілька десятків підписів по всій Європі, щоб висловити “солідарність з Росією в час української трагедії”.

Граф Пьотр Шеремєтєв, почесний голова президії Міжнародної ради співвітчизників, один із підписантів листа аристократії на підтримку війни в Україні. Фото: https://inodintsovo.ru/

Як не важко здогадатися, всі ці Мусіни-Пушкіни, Толстови, Воронцови й Шереметьєви “рішуче засудили” зростання “русофобії” та “гонінь” на росіян у Європі через санкції, підтримали “народ Донбасса” й злочинні дії Путіна та його армії в Україні. Більшість цих аристократичних діячів опісля повернулись у свою “царско-сельскую” бульбашку й далі живуть своїм аристократичним життям та більше не з’являлись у публічному просторі. Ми фіксуємо тут їх наявність, проте в базу додали тільки тих, хто відзначився хоча б ще однією дією, окрім разового підпису під імперським листом. 

“Мертві душі” “Русского мира”

Фонд “Русский мир” у своїх звітах заявляє про партнерство з понад 5700 організаціями в усьому світі. Наразі каталог цих організацій закрито від українських користувачів, проте завдяки колегам з Українського інституту та агентства MZ Hub нам вдалося здобути список з 5731 організації, які, за нашою гіпотезою, можуть бути опорою російської м’якої сили у світі.

Сама цифра звучить переконливо, тож ми вирішили детальніше дослідити структуру списку. Перше відкриття: 2712 позицій у ньому (47 %) — це організації з самої Росії. Тобто “міжнародний вплив” ідей РМ можна сміливо ділити навпіл. 

З тих 3019, що залишилися, 967 (32 % від закордонних) — це “партнери” РМ у країнах, які колись мали нещастя бути частиною СРСР. Перше місце за кількістю таких “партнерств” сподівано посідає Україна (234 позиції, з яких 68 — на окупованих територіях), далі йдуть Естонія (121), Латвія (111) і Литва (121). 

З тих, що залишилися, 1102 мають стосунок до досліджуваного нами кластера з 19 європейських країн. Із них 48 — це “Центри Русского мира”, 41 — “Кабінети” у школах, бібліотеках і вишах.

В іспанському місті Леріда за підтримки фонду “Русскій мір” висадили “Сад миру”. 2019 рік. Фото: livejournal.ru

Хто ще серед “партнерів”? Загальноосвітні школи, кафедри російської мови й “російські центри” в університетах, російсько-місцеві культурні товариства, асоціації, мовні курси, інтеграційні організації для іммігрантів, бюро перекладу та юридичних послуг, турфірми, приватні візові центри й компанії з найму домашнього персоналу, бібліотеки, ветеранські братства, місцеві ЗМІ для росіян і, звісно, церкви. Як партнерів у деяких країнах відзначено тематичні форуми росіян-іммігрантів, спільноти у фейсбуку і ВКонтакті, ліги КВН і “Что? Где? Когда?” тощо.

Та чи варто узагальнювати й одразу називати колаборантами всіх, кого до своїх партнерів записав сам “Русский мир”? Ми перевірили вручну майже 1100 “друзів” росіян, якими вони так пишаються (що аж занесли до каталогу) й виявили: щонайменше третина з них (близько 400) є банальними “мертвими душами”. Не працює сайт / сторінки в соцмережах або не оновлюється останні кілька років, не згадується ніде, крім каталогу “Русского мира”. Навіть якщо припустити, що база даних “застаріла” й засвідчує стан справ на 2018—2019 рік (судячи з “найсвіжіших” організацій, які там з’явилися), то це не пояснює, чому список рясніє клубами й товариствами, які востаннє з'являлися в публічному просторі наприкінці 2000-х. 

Упевнено назвати такими, що працюють, можна заледве 35 % від усіх організацій і окремих фізосіб (їх ми вносили в список, якщо в мережі є хоча б одна релевантна згадка про людину у прив’язці до місцевості) — “партнерів”. Ще 10 % списку — це церкви, посольства, консульства, “русские дома” Россотруднічества, які апріорі є частиною “русского мира”.

Російський консул відкриває кабінет “Руського міра” у Лейпцигу, 2019 рік. Фото: moct.eu

Проте така кількість “мертвих душ” може мати прості й банальні пояснення. Одне з них — базу з року в рік копіпастять без перевірки актуальності даних (це підтверджено великою — до 5 % усього масиву — кількістю повторів назв у різних інтерпретаціях). Також імовірно, що до бази вносять усіх, хто хоч раз перетинався з Фондом “Русский мир” (можливо, отримував літературу чи брав участь у заходах) і не підозрює, що його вшанували високим званням “партнера РМ”.

Цікаво, що навіть серед 79 “центрів” і “кабінетів” “Русского мира” (тобто безпосередньо проєктів, у яких фонд точно брав участь якщо не фінансово, то організаційно) у досліджуваних нами 19 країнах — лише половина функціонує і на своїх сайтах підтверджує факт дружби з росіянами.

Ставлення до війни Росії проти України

Після початку повномасштабного вторгнення Росії кожен десятий “партнер” “Русского мира” публічно засудив війну та закликав допомагати Україні й українцям. Це зробила, зокрема, низка вишів в Іспанії, Франції, Польщі, Швеції, більшість з яких відмовилася від фінансування “РМ” і співпраці з російськими структурами.

Наприклад, Русцентри перейшли на фінансування університету в Гранаді (Іспанія), Дуремі (Великобританія), закрилися в польських університетах Марії Кюрі в Любліні та у Вроцлаві, в австрійських Граці й Зальцбургу тощо. Російсько-польський інститут у Вроцлаві перейменувався в Інститут професійного розвитку — ймовірно, щоб не мати в назві відсилання до країни-агресора. Славістичний інститут Віденського університету актуалізував свою програму з україністики. Пізанський університет ледь не щомісяця організовує конференції, присвячені різним аспектам війни в Україні. 

“Найстаріший центр російської культури в Лондоні” — Pushkin House — організував низку заходів, щоб зібрати кошти для України й біженців (у своїй антивоєнній заяві, втім, він більше переймається долею “хороших русских”, які виступили проти війни й зазнають “гноблення” в Європі).

Російський культурний центр Амстердама просто поставив на сайт “заглушку” з текстом “Зупиніть війну! Під час війни мати сайт, присвячений культурі, недоречно”. 

Аналогічно “Нет войне” вивісив “Інститут Пушкіна” в Мадриді.

Гроші для України збирають Толстовське товариство в Ганновері, російський центр Західночеського Університету в Плзені (раніше організовував конференції для Росатому), Шведський союз славістів, Асоціація італійських русистів і ще десятки інших “партнерів РМ”, навіть невеликі позашкільні гуртки й локальні церковні громади. 

Фактично жодної реакції на початок повномасштабного вторгнення не було в Кембриджському й Оксфордському російських товариствах при відповідних університетах Великої Британії. Попри запрошення на події та лекції опозиційних експертів і політиків, на офіційних сторінках кембриджської спільноти про війну немає жодного слова, а в Оксфорді під час гулянь на Масляну оголошували збір коштів, щоб передати їх “Червоному хресту” й “порівну розділити між українськими та російськими партнерами ЧХ через гуманітарну кризу, що триває в Україні”.

Водночас Школа державного управління Блаватніка, яку в Оксфорді фінансує відомий російсько-американський олігарх Леонард Блаватнік (за що установі неодноразово перепадало), приєдналася до вимог створити міжнародний трибунал проти Росії й публікувала новини про підтримку студентами біженців з України. 

Проте “все не так однозначно”. У багатьох “руськомірних” організацій зберігається “дихотомія”. Наприклад, російський Центр княгині Дашкової в Единбурзькому університеті на початку вторгнення доєднався до підтримки українських сиріт і студентів. Водночас почесним членом наглядової ради центру залишається один з найближчих соратників Путіна й голова Рахункової палати Росії Олексій Кудрін.

Російський центр у Гранаді хоч і відмовився від російських державних грошей і перейшов на фінансування університету, але організував сумнівну конференцію про війну, де, щоб “показати неоднорідність поглядів”, показав фільм пропагандистів Олівера Стоуна та Ігоря Лопатьонка “Україна у вогні”.  

Одна з точок опори російських інтересів у Європі — це політичні партії зазвичай або крайнього правого, або крайнього лівого спрямування. Деякі з них, як-от “Ліга” в Італії або “Альтернатива для Німеччини”, є відвертими путіністами. Інші публічно можуть засуджувати війну й водночас просувати ідеї пом’якшення санкцій чи продовження економічних зв’язків із росіянами попри агресію щодо України.

Політиків, які потрапили до нашої протобази за публічну або опосередковану підтримку діяльності Путіна й Росії, можна умовно розділити на кілька кластерів.

По-перше, це лідери й відомі діячі окремих партій, які публічно регулярно висловлюються на підтримку діяльності російського керівництва. А дехто — такі, як Марін Ле Пен і Тьєррі Маріані, — навіть потрапляли у скандали з фінансуванням з боку Кремля. Так само нібито просили грошей у росіян і італійські політики з оточення Маттео Сальвіні. 

Лідер Ліги Півночі Маттео Сальвіні у футболці із зображенням Путіна. Фото: Facebook сторінка Сальвіні

Політиків із прийнятними для себе поглядами росіяни часто запрошували на спільні право- або ліворадикальні форуми, спонсоровані якщо не безпосередньо з російського бюджету, то різними меценатами на зразок головного “православного олігарха” Росії Костянтина Малофєєва. До того ж той самий Малофєєв, як і колишній голова РЖД Володимир Якунін, довгий час спонсорували різноманітні активності на підтримку традиційних цінностей на кшталт заходів “Світового конгресу сімей”. Схожий склад збирали організатори “Руського міжнародного консервативного форуму”. Участь у таких заходах дає змогу ідентифікувати та вербувати потенційних і фактичних прибічників Кремля, який бачить себе, серед іншого, останнім оплотом традиційних цінностей на цій планеті — й серед політиків, і серед громадських активістів. 

Однак в останні роки фінансування таких заходів, очевидно, було згорнуто або їх висвітлення мінімізували. У результаті інформацію про участь прихильників Росії в таких заходах датовано 2018—2019 роками.

Ба більше, багато з учасників таких активностей у попередні роки, які з задоволенням колабораціонували з олігархічним православ’ям у Росії, сьогодні відхрещуються від нього як від нечистої сили. 

Яскравий приклад — заснована іспанцями платформа CitizenGo, яка організовує та просуває різноманітні консервативні петиції і є великим гравцем на ринку консервативного лобіювання. Один із засновників CitizenGo, іспанець Ігнасіо Орсуага, був також співорганізатором форумів сімейних цінностей Якуніна. До її опікунської ради належав російський олігарх Олексій Комов, якого пов’язували з Малофєєвим, і російський вплив на CitizenGo через якийсь час став очевидним, а її проєкти в Росії були зразковими для решти мережі.

Після 24 лютого CitizenGo відреклася від зв’язків з Москвою і згорнула всі активності в Росії. Утім, судячи з того, що роспропаганда почала поливати організацію брудом ще з осені 2021 року, розсварилися іспанці з росіянами не через війну. 

Друга категорія — чинні й колишні депутати Європейського парламенту, які в той чи той спосіб підтримували вигідні Кремлю рішення (або не підтримували невигідні) впродовж попередніх 5−7 років. У Європі було здійснено низку аналітичних досліджень щодо патернів таких голосувань. Вони стосуються, наприклад, рішень щодо засудження гонінь на кримських татар, підтримки звільнення політв’язнів, засудження агресії Росії чи підтримки України.

У нашій базі вказано поточний статус таких фігурантів, тому в доказовому рядку може фігурувати посилання на згадки про його / її прокремлівські голосування, а в описі може бути написано “ексчлен Європарламенту”. У декого з фігурантів такі голосування — чи не єдиний вияв їхньої проросійської позиції. Але в більшості випадків непідтримки знакових питань повністю збігалися з позицією “материнської” партії, від якої людину було обрано до ЄП. 

Коли ми верстали цей текст, Європейський парламент ухвалив резолюцію, якою визнав Росію державою-спонсором тероризму. Низка депутатів ЄП проголосували проти цього рішення. Ми з приємністю для себе відзначили, що понад 80% тих, хто підтримав Росію в цьому голосуванні, уже були в нашій базі даних за попередні «заслуги».

Третя категорія — учасники незаконних місій спостереження за “виборами” та “референдумами” на окупованих територіях України, а також у Росії, де вони своїми заявами легітимізували порушення й фальсифікації.

Стефано Вальдегамбері, член парламенту провінції Венето на зустрічі з “головою Криму” Сергієм Аксьоновим. Фото: КП в Крыму

Також сюди можна віднести любителів “швидкого рубля” з різноманітних національних і регіональних парламентів, які приїздили до окупованого Криму, Донецька й Луганська на конференції, фестивалі, круглі столи, створювали міфічні “посольства Л/ДНР” у Європі й усіляко просували ідею “нормальності”  політичного діалогу та бізнесу з терористами й окупантами. Особливо активними у “визнанні” Криму російським були політики з Німеччини, Франції, Болгарії, Італії та Греції. 

Більшість цих персонажів, а також десятки діячів культури, які начхали на міжнародне законодавство, потрапили під санкції України й отримали заслужені біографічні довідки на “Миротворці”. Багато фігурантів цього переліку є “рецидивістами” — тобто вони брали участь у кількох “місіях” або по кілька разів приїздили до Криму / Донецька / Луганська. Окремі діячі залишилися жити на окупованих територіях і звідти ведуть рідною мовою соцмережі та розповідають “правду” про “геноцид народу Донбасу” й інші проросійські легенди.

Поширенню проросійських наративів серед європейців сприяють місцеві право-, ліворадикальні, конспірологічні або просто проросійськи налаштовані медіа, представництва RT та “Спутніка” (структур холдингу “Росія сьогодні”). До того ж посили “русского мира” просуває низка експертів з університетів, аналітичних центрів або просто журналістів, які позиціонують себе як фахівці з питань Росії / України. Також на російські інтереси працюють численні двосторонні “форуми”, “діалоги”, “асоціації” тощо. 

Серед знакових учасників цієї групи — двосторонні “діалоги участі” для представників “громадянського суспільства”, які МЗС Росії розвивало як майданчики для співпраці на політичному, економічному й культурному рівнях. Для Німеччини таким майданчиком був “Петербурзький діалог”, для Франції — “Тріанонський діалог”, для Австрії — “Сочинський діалог”, а також Російсько-Італійський форум по лінії громадянських суспільств.

Усі їх зараз заморожено, до того ж це не завжди пов’язано з війною проти України. Наприклад, з німцями росіяни так активно вели “діалог”, що аж запроторили трьох його учасників до списку небажаних організацій. 

Майже з кожною країною є більш-менш формалізована група дружби — двостороння торгова та/або культурна асоціація, часто їх може бути кілька для однієї країни. Також є асоціації на рівні регіонів.

Щодо медіа, то серед місцевих на млин Росії відверто ллють воду переважно або конспірологічні (“альтернативні”), або прорадикальні (праворуч або ліворуч) видання, які вирізняються загальною євроскептичною і антиамериканістською риторикою, націоналістичними поглядами й антиурядовими настроями. Приклади таких медіа — “Анти-Шпігель” або медіагрупа AUF у Німеччині, “Аеронет” у Чехії, Nya Tider у Швеції, CNews у Франції, “Бліц” і dVersia в Болгарії тощо.  

Аналогічні погляди часто сповідують і аналітичні центри, прямо чи опосередковано пов’язані з Росією. Їхнє інформаційне завдання — обґрунтовувати відцентрові процеси в Європі, демонструвати слабкість НАТО й Америки, прославляти велич Росії і лобіювати її інтереси у своїх країнах. 

Польський проросійський політик Матеуш Піскорський (зліва) та депутат Бундестагу від AfD Маркус Фронмаєр (по центру), який також підтримує Росію. Фото: https://www.t-online.de/

Найяскравіші такі центри — Інститут демократії та співробітництва у Франції та Дослідницький інститут “Діалог цивілізацій” у Берліні. До речі, до організації останнього — так само як і до Франко-російського діалогу і ще до низки установ — має безпосередній стосунок уже згаданий Якунін. Є й вузькоспеціалізовані НУО, такі як Eurasian Observatory for Democracy and Elections (Євразійська обсерваторія задля демократії та виборів), заснована бельгійським активістом Люком Мішелем, яка спеціалізується на “спостереженні” за виборами в невизнаних і недемократичних державах, створюючи ілюзію їх легітимності.

Цим самим, окрім своєї “аналітичної” діяльності, займався Європейський центр геополітичного аналізу польської зірки прокремлівської діяльності Матеуша Піскорського. Так само на “розповіданні правди про бомблення дітей Донбасу” спеціалізуються й низка “журналістів” на зразок Грема Філіпса з Великобританії, Анни Ліпп з Німеччини, Лю Сівайї з Іспанії, Фабріса Беора з Бельгії та ін.

Проте в Європі також є чимало експертів, які, на перший погляд, підтримують Україну та вважають вторгнення незаконним. Але водночас кажуть, що Україна — це територія законних інтересів Росії або що проти останньої щонайменше треба знизити санкційний тиск. Один із прикладів — британський професор Домінік Левьєн, який з цього приводу написав хрестоматійну статтю “Зрозуміти Путіна”.

***

Дані, які ми зібрали в цьому проєкті, — це лише невелика частина інформації про вплив Росії на політичні й соціальні процеси в Європі. Україна на власному досвіді переконалась, як після “русского мира” у країну можуть заходити танки. Мета цієї візуалізації — продемонструвати масштаби потенційної загрози та спонукати глибше оцінити ризики в кожній окремій країні та в ЄС загалом чиновниками, журналістами, громадськими активістами. А ми плануємо матеріал періодично доповнювати й оновлювати. 

P.S. За перші кілька днів після публікації матеріалу ми отримали низку як схвальних, так і критичних відгуків. Серед іншого, ми також отримуємо зауваження про помилкове включення окремих фігурантів до нашого списку. Ми надзвичайно вдячні читачам за активну участь і допомогу у роботі над цим проектом. Аргументовані корективи, які ви пропонуєте з допомогою форми зворотного зв’язку, а також зауваження, які ми бачимо в соцмережах, ми вивчаємо і вносимо у базу один раз на день. Зміни відображаються в датабазі.

Ми розуміємо, що ця база даних не є повною / вичерпною, а інформація може динамічно оновлюватися. Ручний пошук і перевірка могли призвести до недочностей. Ми з радістю розглянемо побажання і зауваження наших читачів перед підготовкою наступного оновлення цього проекту. Просимо вас залишати відгуки і побажання у формі за лінком.

Повний датасет до проекту ми надаємо нашим підписникам на Patreon. Проте якщо ви досліджуєте цю тему і зацікавлені у використанні даних для ваших проектів, зверніться до нас на texty.org.ua [at] gmail.com

Європа російська мережа російська агентура