Вогняний вал. Як і які снаряди прилітають на українські позиції

У цьому проєкті ми вирішили показати, що відбувається довкола умовної позиції, коли на неї падає “свинцевий дощ”.

Щоб його зупинити, Україна потребує від вільного світу ще більше гармат типу М777 та багато далекобійної реактивної артилерії, такої як HIMARS, а також снарядів у дуже великих кількостях.

Ось як описує одну добу в окопах наш боєць у листі до рідних (орфографію збережено):

Ми зробили графіку, яка ілюструє одну хвилину обстрілів, коли по наших позиціях працює кілька систем одночасно. Така інтенсивність не може тривати довго, до того ж, в інші хвилини й години впродовж доби вона зазвичай буває іншою. На прикладі умовного окопу, який ми відтворили на основі даних із одного з наших попередніх проєктів, вирішили показати, під яким вогнем можуть перебувати наші хлопці на найгарячіших ділянках фронту. Наприкінці тексту додано коментар артилериста - дочитайте.

Якщо звук не відтворюється, перевірте налаштування вашого браузера. Можливо, налаштування не дають змоги відтворювати звук, тоді змініть це або додайте адресу проєкту як виняток.

Одна хвилина в умовному українському окопі

Почати

00:00

3 000 м

Кількість випущених снарядів:

САУ Акація-М

0

САУ Мста-С

0

САУ Коаліція-СВ

0

РСЗВ Град

0

Масштаб зображення — близько 3 км в ширину і 2 км у висоту. По цій позиції “працюють” САУ “Акація” (заявлена інтенсивність пострілів — 4 на 1 хв.), САУ “Мста-С” (8 пострілів на 1 хв.), САУ “Коаліція-СВ” (16 пострілів на 1 хв.), а також РСЗВ “Град” (випускає 40 ракет за 20 с). На цьому прикладі САУ працюють батареями по чотири одиниці, “Град” — по три. Реальна інтенсивність зазвичай менша, бо гарматам здатні корегувати ціль, ситуація може відрізнятися залежно від рельєфу тощо.

Ми знайшли реальні звуки залпів такого калібру і налаштували програму на відпрацювання заявленої інтенсивності пострілів. Червона крапка означає місце прильоту, коло — розліт уламків (реально він становить 15-25 м, на нашому масштабі цей радіус несуттєвий).

Звісно, артилерія не відстрілює всі снаряди в одну точку. У різних систем приблизно в район цілі потрапить у кращому разі 60-70% снарядів. На нашій моделі довкола умовної цілі скупчено близько 50% прильотів. Конкретні місця потрапляння щоразу різні — пробуйте запустити “обстріл” кілька разів. Більшими точками позначено скупчення “запущених” ракет з “Града” — вони часто лягають умовним прямокутником і покривають певну площу. На нашому масштабі вона відповідає заявленим для “Града” тактико-технічним характеристикам — великий “квадрат” кожної з установок становить 145 тис. кв. м.

Джерело: Telegram

Джерело: Twitter

Джерело: Telegram

Артилерія — основний вид зброї, за допомогою якого в сучасних війнах ведуть бойові дії. Знищення артилерійських систем противника — чи не ключове завдання для кожної сторони конфлікту. В цьому тексті ми не розглядатимемо переваги й недоліки організації артпідрозділів чи кількісні показники наявних у сторін гармат. Натомість спробуємо систематизувати важливий фактаж, який дасть змогу краще зрозуміти, що відбувається на полі бою в найгарячіших точках.

Як влаштовано систему

Артилерія — це міномети, гармати, гаубиці, самохідні установки, вогнемети та системи залпового вогню. Вони відрізняються калібром, дальністю ураження, швидкострільністю, а також площею, яку накривають уламки, касети або знищує вогнеметний вогонь. Детальніше ми показали їх в інфографіці.

Артилерійською системою називають весь комплекс техніки, до якого належить і безпосередньо “пристрій” для запуску снарядів, і радіолокаційне обладнання, заряджальна складова, розвідувальні безпілотники, транспортне забезпечення (шасі або тягач).

Працюють артилеристи батареями по 2-6 гармат у кожній (тут під гарматами маємо на увазі ширше значення — одиниці артилерійського озброєння). Ствольна артилерія за наявності боєкомплекту може працювати з однієї точки без упину — встигай тільки перезаряджати (що відносно легко, зважаючи на невелику вагу снарядів). На полі бою в реальних умовах гармати зазвичай змінюють позицію після кількох залпів. Реактивна система, яка випустила весь “пакет” із 12-20 ракет, має на певний час “сховатися”, адже велика вага кожної ракети потребує значно більше часу на перезаряджання.

Росіяни організовують роботу переважно “по книжці” або як звикли на навчаннях, де важливіша красива картинка: розставляють батарею на певних відстанях, стріляють у певному порядку тощо. До того ж, завдяки більшій кількості снарядів можуть здійснювати обстріли більш масово, дивізіонами по 15–16 установок (і ствольною артилерією, і РСЗВ), по одній цілі чи по площині, і впродовж довшого часу. За бажання вони здатні не припиняти такі обстріли впродовж доби або й кількох поспіль.

Наші артилеристи зазвичай працюють в “економному” режимі з притиском на ефективність і точність. “Якщо наша батарея в середньому випускає на дуже «спокійній» ділянці фронту до 50 снарядів за один «виїзд», то у відповідь ми отримуємо десь у 3-4 рази більше. І це тільки ствольні гармати, а ще ж є РСЗВ, авіація, міномети”, — розповідає про орієнтовне співвідношення сил один з учасників бойових дій, з яким спілкувалися ТЕКСТИ. Водночас коштом меншої кількості, більшої мобільності та організаційної гнучкості, на що неодноразово звертали увагу й західні експерти, робота нашої арти часто більше схожа на мурашник або карусель.

Де поставити гармату

Розміщення різних типів типів артилерії залежить від кількох факторів:

• етапу операції загалом (наступ, оборона, утримання певної ділянки тощо);
• бойового завдання, яка ставлять перед підрозділом (знищення, руйнування, придушення, виснаження, зокрема й психологічне) на конкретній ділянці (детальніше див. довідковий блок);
• важливість певної цілі (можливо, слід зосередити на ній кілька видів артилерії, щоб знищити напевне);
• дальність цілі, яку потрібно вразити (для передових позицій і для штабу або складу глибоко в тилу будуть різні озброєння. Наприклад, обстріли Миколаєва чи Запоріжжя часто здійснюють системою РСЗВ “Смерч” (див. інфографіку) — лише тому, що вона єдина “дістає” до міста з окупованої території з наявних на цій території систем);
• можливість противника завдати по системі удару у відповідь (наявність систем такої самої або більшої дальності на цій ділянці фронту);
• наявність певного виду гармат у цій точці (неможливо забезпечити на всіх ділянках фронту рівномірну присутність усього бойового спектру);
• військове формування, яке перебуває на цій ділянці фронту (наприклад, з “важким” підрозділом, найімовірніше, буде гусенична артилерія, а з піхотою — легкі буксировані гармати чи гаубиці на колісному ходу);
• наявність на цій ділянці спроможності організувати глибинну розвідку (немає сенсу використовувати гармату дальністю 40 км, якщо безпілотник долітає лише на 20 км);
• наявність боєприпасів до певного типу озброєнь у цьому місці та шляхів забезпечення підвезення цих боєприпасів.

Гармати найбільшої дальності — “Піон”, “Малка”, “Коаліція-СВ” — розміщують на відстані до 50-70 км від цілі, системи реактивного залпового вогню “Смерч”, “Ураган-1М”, “Торнадо-С” — до 120 км. На середню відстань 20-30 км гатять гармати “Акація”, “Мста”, “Гіацинт”, Д20, Д30, а РСЗВ “Ураган”, “Торнадо-Г” і “Град” — на 30-40 км. Детальніше характеристики різних типів артилерійських гармат ми описали в інтерактивній графіці.

Як "навалюють" батареї

Є чотири основні типи воєнних завдань, які можуть виконувати артилерійські підрозділи:

• знищення — повна втрата боєздатності;
• руйнування — непридатні оборонні споруди;
• придушення — тимчасове позбавлення боєздатності;
• виснаження — морально-психологічний тиск на живу силу.

Залежно від завдань, розрізняють різні типи артилерійського вогню, який вони ведуть:

• вогонь по цілі — удари в конкретну точку: або попередньо намічену, або щойно виявлену;
• зосереджений вогонь — удари в одну чи кілька точок, зосереджених на певній площині, частіше з кількох гармат одного чи кількох типів;
• нерухомий / рухомий загороджувальний вогонь — суцільна вогнева завіса з одного або кількох рубежів для відбиття атак і контратак піхоти й танків (переважно ствольна);
• вогневий вал — поєднання загороджувального (ствольною) і зосередженого (мінометами й реактивною артилерією) вогню, яке використовують при наступі;
• масований вогонь — точкова атака на важливий об’єкт з усіх можливих гармат задля швидкого й надійного знищення; на малому районі підрозділи працюють “у накладну”, тобто цілять у центр умовного квадрата всі разом чи по черзі.

Ми спробували візуалізувати інтенсивність вогню, під яким часто опиняються наші військові в найгарячіших точках на передовій.

“Контрбатарейна боротьба – один з основних видів захисту військ від вогневого ураження противника. Артилерійські системи противника – це пріоритетні цілі. Якщо їх виявляють, то по них слід завдати удару наявними засобами, тими, які годяться в певний час. Краще, коли ця артилерія перебуває в районі розгортання і ще не почала вести вогонь. Якщо їхатиме колона «Градів» і колона танків, то «Гради» – це пріоритетна ціль”, — розповідає ТЕКСТАМ експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) Ігор Левченко.

Кількісні та якісні переваги ворога

Для росіян “нормальним” є смалити по невеликих цілях чимось більшим і в більшій кількості, ніж того потребує поточна ситуація, військова логіка чи здоровий ґлузд. Приміром, “довбати” з “Точки-У”, призначеної для глибоко тилових цілей (дальність 120 км), по передовій — цілком у стилі росіян. До того ж, частими є також випадки “змішування” росіянами різнокаліберних систем різної дальності на одній вогневій позиції.

Причина банальна: і самих артилерійських та ракетних систем, і припасів до них у нас мало, а в них багато. А зараз, коли фронт звузився до Донбасу та Херсонщини, концентрація систем ворога стала ще більшою, пояснює Левченко.

За його словами, окрім власне фізичної наявності у ворога більшої кількості озброєння, у росіян є ще низка переваг, на які нам доводиться зважати.

По-перше, власне виробництво стволів, що дає змогу замінювати радянські зразки на новіші, модернізовані, а отже — й точніші. “Наші системи переважно радянського виробництва, до того ж вони майже не замінювалися. У нас уже великий рівень зносу стволів, які тільки в цій війні працюють 8-9 років без зупинки, і шасі. Ніхто не передбачав таких навантажень. У нинішньому режимі використання строк служби ствола — 1-2 роки”, — розповідав керівник фонду “Повернись живим” Тарас Чмут під час тематичного випуску програми “До зброї”. Ба більше, за даними західних ЗМІ, ЗСУ так інтенсивно використовують гаубиці М777, що декілька десятків з них уже в ремонті, а Канада та інші партнери постачають до України запасні стволи.

По-друге, у росіян є власне виробництво й майже нескінченні запаси снарядів. По-третє, наявність великого авіапарку розвідувальних безпілотників типу “Орлан”, які дають змогу точніше визначати цілі для артилерії. “В Україні є і кращі системи розвідки у співвідношенні ціна / якість, але точно немає такого рівня насиченості авіарозвідки”, — додає Левченко.

Завдяки сукупності цих факторів ворог часто може отримувати вогневу перевагу: швидше, точніше й ефективніше виявляти та знищувати цілі. А завдяки великій кількості снарядів частіше використовувати тактику вогневого валу, коли кілька видів озброєнь гатять по площині та фактично створюють “свинцеву стіну” (див. “Як навалюють батареї”). Водночас українські військові таку тактику застосовують лише в разі крайньої необхідності.

Натомість завдяки якісній розвідці й точності ударів ЗСУ досягають зниження “розрахункової” кількості боєприпасів для знищення певних цілей. “Наприклад, для знищення цілі типу взводно-опорного пункту зазвичай потрібно десь 60-65 снарядів калібру 122 мм – це артилерія типу Д30 або самохідна «Гвоздика». У нас таке завдання розв’язують з розрахунку 10-12 снарядів”, — каже Левченко.

Утім, окрім кмітливості й польової винахідливості, значно краще долати натиск ворога мають допомогти західні артилерійські системи, частина з яких уже заступила на бойове чергування, але яких на фронті досі потрібно дуже й дуже багато. Їхня перевага — більша фактична дальність ударів порівняно з тим, що ми маємо сьогодні, та вища точність. І, звісно, ефект несподіванки для ворога, який до останнього не знає, на яких ділянках з’являються потужніші гармати. Окрім сучасних систем типу HIMARS чи М777, Україна потребує й боєприпасів — не лише до цих систем, а й до радянської техніки. Вони закінчуються швидко, й через їх нестачу важливі процеси на фронті сповільнюються.

UPDATE: Після публікації матеріалу в коментарях на нашому телеграм-каналі один з учасників подій додав важливі уточнення щодо того, що відбувається безпосередньо на полі бою. Ми вдячні читачам за це доповнення і вирішили опублікувати його повністю

"Ствольна артилерія за наявності боєкомплекту може працювати з однієї точки без упину — встигай тільки перезаряджати (що відносно легко, зважаючи на невелику вагу снарядів).

Про "легко" - це для генералів на папері, а на практиці снаряди 152 мм, наприклад,  важать майже 50 кг, і постійно їх заряджати в розпеченій на сонці гарматі - це зовсім нелегко. "Піт артилеристів- це кров пехоти."

На полі бою в реальних умовах гармати зазвичай змінюють позицію після кількох залпів.дуже залежить від типу гармати.

Якщо гвоздики 122 мм дійсно так роблять, то для стареньких зношених "мсти" чи "акації" 152 мм навіть декілька кілометрів проїхати - це вже подвиг. Тому позиція змінюється переважно разом з фронтом. Якщо великих зсувів лінії боїв нема, то тижнями можемо стояти на одному місці, окопавшись та терплячи всі обстріли майже на рівніх з піхотою.“

Якщо наша батарея в середньому випускає на дуже «спокійній» ділянці фронту до 50 снарядів за один «виїзд», то у відповідь ми отримуємо десь у 3-4 рази більше. І це тільки ствольні гармати, а ще ж є РСЗВ, авіація, міномети

На нашій найгарячіший ділянці фронту десь 30-50 снарядів на день виходить на батарею. Більше і снарядів нема, і важко вже технічно, бо музейна радянська техніка більше не витримує. І це ще добре, бо місяця 2 тому було і по 10 снарядів. Ворог на порядок більше випускає. Хоча останні дні вже ситуація трохи вирівнюється.

На середню відстань 20-30 км гатять гармати “Акація”, “Мста”, “Гіацинт”, Д20, Д30, а РСЗВ “Ураган”, “Торнадо-Г” і “Град” — на 30-40 км.

А тут головна наша проблема. Це не середня відстань, а максимальна. На практиці же, схоже, всі стріляють десь на 5-20 км. І вся артилерія всіх типів стоїть плюс-мінус в одному районі десь за 3-10 км до нуля. А бувало і так, що артилерія наша стояла перед танками та навіть піхотою ледь не на першій лінії. Хтось веде контрбатарейну боротьбу і йому треба перестрілювати ще на 10 км за ворожу піхоту до їхньої артилерії, хтось прострілює важливі транспортні шляхи, хтось б'є передові склади. Тож попри ніби більшу дальність дії, майже вся наша ствольна артилерія стоїть в зоні впевненої досяжності їхньої під інтенсивним вогнем. Звідси і втрати серед нових західних гармат 155 мм. Тож, на жаль, західна зброя - це не панацея та не чудо, якого достатньо трохи почекати. Поки це лише спосіб встановити хоч якийсь парітет з орками."

війна візуалізація даних окоп