Том Купер: росіяни атакують скрізь, де тільки можуть, а ЗСУ критично бракує піхоти
Том Купер у звітах за 25 і 26 квітня аналізує довгоочікувану американську допомогу, окреслює основні проблеми в українському війську і пояснює, чому росіянам не вдаються великі наступальні операції.
Про допомогу від США
Ця допомога запізнилася принаймні на сім місяців. У реальності, й то в кращому разі, її вистачить на озброєння та боєкомплект невеликій кількості підрозділів ЗСУ до кінця цього року. Й це лише тоді, якщо її поєднати з обіцяними Європою артилерійськими снарядами, які все ще не в Україні.
І майте на увазі: навряд чи ще щось додадуть найближчим часом – принаймні не в 2024. А що буде в 2025, ніхто не знає. Немає жодних гарантій, що навіть Байден – якщо його переоберуть у листопаді – продовжить підтримувати Україну (тоді й опісля). А він ще й може програти, тобто американці можуть проголосувати за свого Дрампа (хоча він й відверто порушив конституцію)…
Далі: більшість озброєння, яке збираються передати, є старим і пролежало на складах цілу вічність. Проте, цілком у дусі сучасних економік, його вартість обраховуватимуть за ціною нового озброєння, яке мають натомість закупити для американських збройних сил, щоб замінити передане Україні. Або за ціною витрат на виробництво нових партій зброї… А передане допоможе Україні хіба що досягти паритету з ВСРФ.
Іншими словами, більшість виділених грошей потратять у самих США, бо ж виборці нарікатимуть, як цього не станеться.
І якщо, тим часом, ЄС, в якому, схоже, обсяги допомоги прив’язують до величини «заморожених» російських активів, не перестане дебатувати власні «пакети», то самої лише штатівської допомоги не вистачить і для досягнення навіть часткового паритету. Врешті, варто розуміти, що навіть «заморожені» російські активи не нескінченні: рано чи пізно й вони вичахнуть.
А ще майте на увазі, що тих підрозділів ЗСУ, які реально отримають цю допомогу – на пальцях одної руки порахувати. Це, вочевидь, 47-ма механізована, можливо, 3-тя штурмова та ще кілька тих артилерійських бригад чи підрозділів ППО, які вже зараз мають американське озброєння. Це частини з прийнятно компетентними (принаймні «загартованими в боях») офіцерами, більшість з яких серйозно дбають про свій особовий склад.
Але весь цей шум довкола передачі допомоги витворює повністю хибне враження, що ЗСУ масово озброєні танками М1 Abrams, Leopard 2, бронемашинами Bradley та Marder, новітніми західними артилерійськими системами, ATACMSами та HIMARSами та ще й літаками F-16. Й що заслужені та популярні командири ведуть їх у бій. Отаке безглуздя…
А холодна правда, натомість, полягає в факті, що більшість ЗСУ виглядає, як та нещаслива 115-та механізована. Багато офіцерів не лише некомпетентні, а й не дбають про своїх підлеглих. Якщо вам так легше, то будемо називати їх «цілком радянськими офіцерами», але я б так не робив, бо знаю, що фактично в усіх підрозділах НАТО є такі самі. Це офіцери, що намагаються робити собі піар, доки росіяни тиснуть на ввірені їм підрозділи. А ще в багатьох відділках забезпечення така корупція, що сім’ї бійців мусять самі купувати їм зимовий одяг і броніки, не кажучи вже про автівки, снайперські рушниці, дрони та прилади нічного бачення.
Я називаю такі підрозділи «анонімними», бо там майже ніхто не говорить англійською й тому не озивається в англомовному секторі соціальних мереж… та попри все, вони продовжують воювати, попри всі ці обставини…
…навіть якщо їх звинувачують некомпетентні офіційні та дезінформовані соціальні західні медіа, що вони, мовляв, «здають» чи «покидають» свої позиції…
Отже, наступного разу, коли вам спаде на думку святкувати славні пакети американської допомоги, принижувати росіян за використання застарілої техніки, сміятися над тим, як саме і в якій кількості їх вбивають українські fpv-дрони: спочатку згадайте про такі підрозділи ЗСУ, як 115-та ОМБр. Потім додайте до списку 28-ту мехбригаду, 59-ту моторизовану, 66-ту мехбригаду, 81-шу аеромобільну, 128-му гірсько-штурмову... більшість з них воює без жодної підтримки Заходу. Вони значною мірою фінансуються коштом пожертв, зібраних сім’ями їхніх солдатів, і таких, як вони, ще багацько: попри некомпетентність їхніх командирів.
Хлопці та дівчата (в Україні чи за кордоном): вибачте, але поверніться на землю. Ні: час надання пакета американської допомоги не є «вигідним» для України. Особливо для сотень загиблих і тисяч поранених за останні сім місяців, які купили можливість зомбованим ідіотам у Вашингтоні, частіше показуватися на екранах телевізорів, а зомбованим ідіотам в ЄС – принаймні трохи зібратися з думками. Насправді це чергова історія про «занадто мало, занадто пізно». І її загальний ефект буде схожий на той, що й за часів усіх тих балачок про ленд-ліз у 2022 році: тимчасове підняття морального духу населення і військ. У кращому разі.
Єдиний шлях прогресу для України – це незалежність від іноземних поставок озброєнь і боротьба з корупцією: поки українці не почнуть серйозно вичищати всіляке сміття на задвірках ЗСУ, загальна боєздатність їхніх збройних сил не підвищиться ні на йоту.
БИТВА ЗА ДОНБАС
Рішення США надати Україні хоч якусь допомогу, схоже, змусило Путіна штовхати у спину власних командирів. Тож тепер ВСРФ спішать захопити якомога більше територій і атакують скрізь, де тільки можуть. З «хорошого» в цьому тільки те, що хоча ВСРФ і справді поповнилися «мільйонами» солдатів, і ті, схоже, проходять кращу підготовку, ніж рік тому, проте ними й далі керують некомпетенти, які не можуть ні організувати, ні скоординувати свої підрозділи для великих наступальних операцій.
Тобто на сьогодні більшість їхніх офіцерів не знає, як використовувати кількісну перевагу у військах, перевагу в артилерії та авіації, і навіть не здатні здолати залишки української вогневої потужності — що призводить до неймовірних втрат щоразу, як вони намагаються наступати. Тому навіть знайшовши слабке місце в обороні ЗСУ, навіть мають потужну повітряну підтримку (тобто планерні бомби УМПК), росіяни не можуть просунутися далі, ніж на 3-5 кілометрів.
Наголошую на цьому, бо досі по 2-3 рази на день отримую запитання типу «Томе, що ви думаєте про загрозу величезного російського наступу на Харків, Київ тощо».
Бахмут – Часів Яр... ПКС бомблять Калинівку та Часів Яр, а російські штурмові групи атакують Калинівку, район каналу в Часовому Ярі (з двох напрямків) та через Іванівське в напрямку каналу Сіверський Донець — Донбас.
Авдіївка – Шахтарськ... ЗСУ встановили нові рубежі на північ і південь від російського вклинення в Очеретине, але росіяни вже просуваються на захід і південь від них. ВКС, намагаючись «зафіксувати поле бою», бомбардують Прогрес, Єгорівку, Калинове та Архангельське. Піхота росіян далі наступає з Очеретиного на захід уздовж залізничного валу (схоже, вони відтіснили українські підкріплення приблизно на 1000 метрів на захід від Очеретиного); рухаються на Соловйове (дійшли до «околиць» села), а також із півночі та сходу на Бердичі (після тривалих ударів планерними бомбами більш ніж половина цього села вже перебуває в руках росіян).
Тим часом російська група «центр» перекинула як мінімум дві бригади в Очеретине, а ще дві — в район на південний схід від селища: там вони атакують залишки 47-ї і 23-ї ОМБр ЗСУ.
На схід від Очеретиного росіянам вдалося увійти у східну частину Новокалинового. Повторю: 115-та механізована не «втекла» і не «покинула позиції», а досі перебуває в селищі й відбивається всіма засобами, які має. Але їх недостатньо, щоб зупинити наступ щонайменше двох російських бригад.
Далі на південь росіяни мають іще один, другий плацдарм над річкою Дурна (як видно з оприлюднених ЗСУ відеозаписів, що показують удари БПЛА по росіянах на цьому плацдармі, тут наводжу стоп-кадр) — всередині повністю зруйнованої Семенівки (мені навіть не хочеться думати, яких втрат зазнала 3-тя штурмова, перш ніж це сталося).
Марʼїнка... 80-та аеромобільна досі тримається у Красногорівці, хоча і зазнає смертоносних обстрілів планерними бомбами та стримує безперервні атаки росіян з півдня. 31-ша та 33-тя ОМБр відійшли на нові позиції, що тягнуться від Георгіївки на південь, а 79-та повітряно-десантна бригада «контролює» бої з кількох невеликих висот на південь від зруйнованих Марʼїнки та Побєди — саме тому в мене складається враження, що бригада може опинитися під загрозою оточення з трьох боків.
Вугледар... ходять чутки про підготовку тут нового наступу росіян, а тим часом позиції 72-ї аеромобільної у Вугледарі перебувають під майже безперервними авіаударами та обстрілами з російських реактивних систем залпового вогню.
ПІВДЕНЬ ЗАПОРІЗЬКОЇ ТА ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ
Роботине… 141-ша окрема піхотна бригада ще два тижні тому відійшла в північну частину повністю зруйнованого села: здається, ніби це погана новина, але тепер росіяни потрапляють у вразливу позицію, коли підходять із півдня.
Відповідно, російську 42-гу мотострілецьку дивізію довелося доукомплектувати ще шістьма полками мобіків (1152-м, 1154-м, 1429-м, 1430-м, 1434-м, 430-м...) — це вже третє чи четверте «доукомплектування» за минулі кілька місяців. Далі на схід росіяни відтіснили 14-ту бригаду нацгвардії з висоти 110 (за взяття якої минулого року в серпні було заплачено великою кровʼю 118-ї ОМБр). Але загалом Роботинський виступ (поки що) тримається.
...уздовж Дніпра: тут тримає оборону нещодавно створений 30-й корпус морської піхоти ЗСУ. Тобто українці стоять на пустищі, яке називають Кримським плацдармом — і це попри жалюгідну «військову допомогу» від французів та безперервні атаки щонайменше чотирьох російських бригад.
ДОДАТОК: короткий огляд звіту Тома Купера від 26 квітня 2024 р.
У своєму аналізі за 26 квітня Купер пише, що ЗСУ критично бракує піхоти. Зазначає про втрати двох танків (M1 Abrams і Leopard 2), а також одної бронемашини Bradley.
З гіркотою говорить про нагальну потребу реформувати успадковані від СРСР традиції у формуванні керівного складу. Очевидно не задоволений деякими замінами чільних військових кадрів.
Увагу зосереджує на Очеретиному, де впродовж останніх двох днів росіяни продовжували масові наступи. Вони не лише утримують селище, а й наступають із нього, а також намагаються знищити залишилися українські позиції на півночі населеного пункту. Зокрема за допомогою авіаударів, проти яких українцям нема як захищатись. На його думку, росіянам не потрібна перевага 3:1, про яку вони так багато базікають, адже авіаудари та артилерія в поєднанні з недосконалими фортифікаціями призводять до тої складної ситуації, яка зараз склалась біля Очеретиного.
Проте є й чому порадіти. Купер пише, що росіяни скаржаться на діяльність українських БПЛА до 30 км за лінією фронту, що вражають їхню артилерію і навіть знищили передовий штаб.
Оригінал тут і тут, повний переклад на патреон-каналі Аналітика: переклади і прещоджерела.
