Як Україна розсудливо готується до контрнаступу і розставляє стратегічні пастки для росіян
Американський журналіст і військовий аналітик Браян Е. Фріденборґ пише про те, що дії Сил оборони в Бахмуті й нинішнє порівняне "затишшя" з боку ЗСУ перед контрнаступом – вдала стратегія України, яка вже доводила свою ефективність. Нижче скорочена стаття експерта.
Якщо дивитися на деякі фази війни здалеку, то вони можуть здаватися більш "насиченими" або "важливими". Але що часто не зрозуміло з такого погляду, так це те, що без менш "насичених подіями" і "важливих" фаз не було б інших, більш доленосних фаз.
Наприкінці грудня, на тлі всіляких розмов про "патову ситуацію" і занепокоєння тим, що військові зусилля України слабшають, я звернув увагу на те, що війна набула чіткої динаміки (і так було з самого початку війни) чергування двох основних фаз: однієї, коли Україна готувалася до великих успішних наступальних дій, і другої, коли вона їх здійснювала.
Росія ж нерозумно і досить непродуктивно продовжувала протягом обох фаз свої витратні атаки, які не приносили практично жодного прогресу, оскільки Путін був занадто гордий, щоб знати, коли йому слід грати в обороні, і занадто черствий, щоб піклуватися про втрату багатьох тисяч життів своїх співвітчизників заради захоплення незначних територій.
Натомість Україна піклується про своїх солдатів і докладає великих зусиль для збереження їхніх життів і ефективного використання. Це, звичайно, означає, що Україна не кидає свої війська в бій бездумно, з обмеженим постачанням або взагалі без нього, як це робить Росія. А отже, Україна витрачає більше часу на планування своїх атак і підготовку до їхнього успішного завершення.
Водночас обмеженість Росії означає, що вона ледве здатна просуватися вперед або не здатна просуватися взагалі. Це створює у нетерплячих журналістів і аналітиків враження "патової ситуації", але насправді це просто українська розсудливість. Розпорошені, погано керовані й оснащені російські війська з часом можуть стати мішенню, оскільки Україна влучно завдає по них повторних ударів на російській лінії фронту і в тилу, доки вони не будуть розбиті.
Найкращим прикладом того, як Україна, готуючись до контрнаступу, терпляче і розважливо дозволяє Росії доводити власну армію до занепаду, є піррова бахмутська кампанія РФ
Україна вирішила утримувати Бахмут попри великі витрати, тому що Росія кинула туди майже всі свої наземні наступальні сили, відволікаючи їх майже з усіх інших місць. Україна продовжує захищати місто за експоненціально вищу ціну для Росії, позбавляючи ЗС РФ будь-якого морального підйому, скорочуючи й без того сильно деградовану і виснажену російську армію.
І все це триває в той час, коли Україна продовжує готуватися до набагато більш потужного наступу, ніж російський. Так, зараз ми перебуваємо у відносно "менш насиченій" фазі війни, але, як я вже пояснював, це частина стратегії, тактики та динаміки, які приведуть до наступних перемог України, як це вже було під час осіннього контрнаступу ЗСУ.
Коли почався зимовий російський наступ, була поширена думка, що його слід дуже остерігатися. Багато хто ставив під сумнів, чи зможе Україна витримати його, не кажучи вже про зиму, однак я вважав інакше. Оскільки ЗС РФ знищили значну частину свого наступального потенціалу під час штурму Бахмута і продемонстрували свою нездатність утримати українські війська від проникнення на інший берег Дніпра навпроти Херсона (Генштаб ЗСУ наразі не підтверджує і не спростовує цю інформацію – ред.), Росія опинилася у програшній позиції.
Я вже писав, що як тільки Україна перетне Дніпро біля Херсона, вона опиниться всього за шістдесят миль від північного кордону окупованого Росією Криму (і я відзначив можливу надзвичайну вразливість Криму як ізольованого півострова). Це означає, що в грі не лише решта Херсонської області, а й незабаром Крим і Запоріжжя, оскільки чим далі вглиб Херсонської області на південь і схід від Дніпра просувається Україна, тим далі її високоточна артилерія може вражати ключові позиції та логістичні центри, що підтримують російську окупацію цих регіонів.
Зокрема, йдеться й про Кримський міст/Керченську протоку і головну регіональну військово-морську базу Росії в Севастополі. Україна вже продемонструвала, що може більш креативно, хоча і не так легко, атакувати їх за допомогою інших видів зброї.
Російські військові будуть приречені незалежно від того, як вони відреагують на форсування Україною Дніпра: війна не йде добре для Росії ніде, тому, якщо вона забирає війська з одного сектора або відвертає підкріплення, що прямує в інший, це робить перший сектор ще слабкішим і вразливішим до контратак, а також змушує нові війська знайомитися з незнайомою обстановкою.
Ви можете бути впевнені, що Україна має безліч планів в залежності від того, що робить і чого не робить Росія. Плюс, слід пам'ятати, що оскільки Україна має коротші внутрішні рубежі й Росія не має можливості подолати українську протиповітряну оборону або високоточну артилерію – системи, які тільки зростають в Україні в якісному і кількісному відношенні – Україні набагато легше швидко передислокувати війська з однієї позиції на іншу, збільшуючи свою здатність імітувати, обманювати або заставати Росію зненацька.
Отже, навіть якщо комусь здається, що майже "нічого" не відбувалося і не відбувається, окрім піррових і самогубних наступів Росії та нігілістичних, терористичних авіаударів по цивільному населенню, тепер ви знаєте краще: Україна готується до ще більших перемог, розставляючи фігури на свої місця і вичікуючи на феноменальний ефект, як вона робила це неодноразово раніше. Вважайте цю статтю не стільки моїм власним аналізом, скільки колом перемог України та волелюбних людей у всьому світі.
