Війна дронів. Як волонтери постачають українські війська безпілотниками і створюють власний апарат

Периметр Солом’янській площі у Києві облямовують київський Апеляційний суд, Національні університет оборони та академія внутрішніх справ. Поряд із цими гігантами — скромний (навіть за фасадом) бізнес-центр, звичайна адміністративна будівля радянського штибу. Саме у ній розташувався офіс компанії, яка адаптує цивільні китайські коптери для потреб війни та розробляє власний військовий дрон.

«Як і в будь-яких порядних вампірів, практично щодня, з сьомої, в нас починається нічне життя», — жартома зустрічає ТЕКСТИ Дмитро Гнап, директор компанії і ініціатор створення першого розвідувального українського безпілотника. На його заклик допомогти армії відгукнулись програмісти, технічні дизайнери та інженери.

Дмитро Гнап тримає коптери для війни і для дітей

Більшість з них — одружені. Тобто, не мають зайвого часу. Дизайнери працюють над ергономікою та розміщенням окремих вузлів, програмісти розробляють ПЗ для автоматизації польоту. Гнап каже, що його ідею підтримує навіть завод «Антонов». Там є аеродинамічна труба, де можна обдувати квадрокоптер.

Повітряні ігри

Розмову з волонтером-бізнесменом про безпілотні апарати ведемо у звичайному офісному, з оглядкою на європейську моду, приміщенні. Тут нічого не нагадує лабораторію з виробництва БПЛА, і уявні журналісти з Lifenews чи Russia Today так би і залишились без сюжету. Лабораторія тут є, але доступ до неї мають не всі.

У ній — творчий безлад і радіовимірювальна техніка, у кабінеті-майстерні директора до цього додаються ще й зразки зламаних дронів.

Офіс. Тут конструюють безпілотники

До АТО 32-річний киянин відносився до квадрокоптерів як до хобі. Захоплення, яке ні до чого не зобов’язує, час від часу нагадувало бізнес і приносило подеколи деякі гроші. Індустрія в Україні розвинута не дуже, але це, з його слів, «зайняття цікаве».

«Коли в мене є можливість створити апарат і політати десь там, під хмарами, і подивитись на все згори — це захоплює», — романтично каже директор. Його невеличке підприємство постачає цивільні безпілотники з 2012 року.

«Почали з’являтись люди, які прохали допомогти, підказати або навчити, — розповідає Гнап про свою діяльність . — Я навчив, допоміг, підказав. Вже потім в мене просили привезти деталі, бо в Україні ділки намагаються продати неякісні запчастини за великі гроші. А ми везли більш дорогі і якісні деталі з Китаю і США (3D Robotics)».

Ринок тільки розвивався, прибутки були невисокими, тому волонтер паралельно керував автомайстернею. Щойно почався Євромайдан, його фірма відчула наплив прохань журналістів и людей, дотичних до політики, «політати» над площею. Деякі з політиків хотіли собі купити цю «цацьку», але більше 3 000 доларів за квадрокоптер викладати не воліли. Бо «дорого».

Літати над Майданом він відмовлявся, бо на той момент спостерігав за резиденцією Януковича та його автопарком у Гостомелі. «Я не люблю літати над великою масою людей, бо був досвід, коли дрон падав, — визнає він. — На щастя, зачепило лише руку, залишився синець. Якби то впав дрон з професійним фотоапаратом на голову, то її б проламало».

Якщо війна

Щойно почалась агресія Росії на Донбасі, засновник фірми, киянин Тарас, який мешкає у Китаї, інвестував близько 6 500 доларів США (все за собівартістю) у закупівлю 5 дронів для «наших» у зоні АТО.

Ці апарати були дуже специфічними. Повністю роботизовані, вони керувались комп’ютером, якому віддавався наказ про висоту польоту, квадрат відстеження і рівень розряду батареї, при якому дрон повинен сісти на землю.

Для цього волонтерам прийшлось модернізувати програмне забезпечення, яке обмежувало кількість польотних точок, а також час, дальність та висоту польоту. «Такі дрони поляки продають за 20 000 євро», — каже Гнап. Отже, волонтери зекономили щонайменше 100 000 євро для армії України.

Арсенал безпілотників української армії на той час був разюче бідним і окреслювався єдиною позицією — так званим «Стрижем». За даними ЗМІ, саме його макет бойовики «Новороссии» влітку викрали з Донецького музею авіації та у доволі смішному відео видали його за збитий радянсько-український БПЛА «Ту-143».

Ще до війни наша армія використовувала його як апарат для навчань, додає 45-річний Олексій, який тільки перший день на роботі. Але сам «Стриж» безнадійно застарів: сьогодні у сучасний квадрокоптер за допомогою мобільного телефону завантажуються польотні точки, він сам виконує завдання, повертається і сідає також самостійно. Відчуйте різницю: «мозок» радянського БПЛА важить стільки, скільки сучасний важкий дрон. Звісно, «Стриж» повз всі ці функції «пролітає».

Тим часом у серпні двоє товаришів киянина відбули на війну. Він кинув автосправу і почав займатись безпілотниками. «Тут реальна війна, — сказали вони йому по телефону. — Нам треба бачити згори».

І Гнап відіслав в зону АТО безпілотника. Одноденна місія дрону була успішною. За його допомогою вони побачили, де розташована група, яка їх обстрілювала, і але апарат розбився.

Його відвезли у Київ, відремонтували та знову відправили на війну. При цьому Гнап не може сказати, скільки коштує середній ремонт безпілотника. «Все залежить від того, що сталося», — каже він.

З часом він і його колеги вибудували ефективну бізнес-стратегію.

Як дилер корпорації DJI (це лідер у середньому сегменті галузі) вони постачають на український ринок цивільні варіанти квадрокоптерів; у статусі волонтерів, скоординувавшись з депутатом і Київради, а нині після парламентських виборів і парламентерм Ігорем Луценком та депутатом ВР Тарасом Пастухом, — модернізують цивільне версії дронів виходячи з вимог війни та відправляють їх на фронт.

You`re in the Army Now

Фірма Гнапа імпортує в Україну дрони середнього класу, себто до 15 000 доларів. За квадрокоптер вищого класу доведеться заплатити більше 20 000 доларів або євро.

Класифікуються коптери (скорочене від «гелікоптер») дуже просто — за кількістю двигунів, а не за ціною.

Тобто квадрокоптер (може коштувати від 60 до 20 000 доларів) — це апарат з чотирма електричними двигунами. У повітря він може узяти відеокамеру на зразок GoPro. Втім, він дуже нестабільний у повітрі.

Хексакоптер має шість двигунів — це більш стабільна і менш енергоємна структура. Він здатний нести велику вагу, але не може довго летіти.

Відповідно, октокоптери (вісім двигунів) — це ще більша потужність. Найчастіше їх використовують для професійних відеозйомок або для задач, які вимагають серйозне навантаження.

Кожен апарат, який прибуває з Китаю, ретельно перебирається. Особливий акцент — на радіовузлах, адже іноді вони брудні і на них сліди від пальців. Змінивши китайську антену, інженери збільшують дальність польоту квадрокоптера удвічі.

Жодний з апаратів, незважаючи на агресивну назву чи високу ціну, не створений для війни. Вони цивільні. Їх використання на сході України — це вимушений крок, адже в військових взагалі немає розвідувальної техніки, яка може збирати дані. Модернізовані на військовий лад цивільні версії мають масу недоліків.

По-перше, цивільний дрон постійно на радіозв'язку, і його легко запеленгувати. Військовий виходить на задану оператором точку і повністю замовкає. І тільки у точці повернення він виходить на зв’язок для отримання подальших наказів.

Відео про те, як ТСН видає бажане за дійсне і чим відрізняються військовий коптер від цивільного

По-друге, військовий дрон — це надійність, функціональність та простота у користуванні. Безпілотник та робота з ним має бути максимально простою та стандартизованою, переконують волонтери. Людина повинна задавати ціль, а дрон самостійно обирати висоту, швидкість та інші параметри виконання наказу. Що менше втручання людини, то більше ефективність дрону.

Продовжуючи розмову про військові дрони, він достає свій смартфон на Android і запускає гру, яка імітує посадку літаків на смугу. В ній людина задає шлях і завдання, а програма всі інші параметри виставляє сама. «Приблизно так само має виглядати робота з дронами», — каже він і додає, що українські розробники створили майже аналогічну програму.

По-третє, в дрона має бути функція самоліквідації або, за умов відсутності сигналу GPS, процедура повернення додому. «Не повертаються додому тільки дрони, які літають в один бік, — каже він. — Їхні задачі я вам не буду роз’яснювати». Це апарати-камікадзе. Максимально дешеві, вони здатні пролетіти до 5 км.

Наша розробка

Гнап запевняє, що розроблений ним і його друзями військовий апарат з відстані 10 км повертається додому з похибкою у 1 км. Все, звісно, пізнається у порівнянні: стандартні коптери DJI коли втрачають зв'язок з GPS просто сідають на землю.

Тепловізори до нашого дрону, ймовірно, виготовлятиме український бренд Archer, а тестуватись він буде на полігонах МВС або Міноборони. Цей квадрокоптер летить на висоті 600 метрів. Збити його складно. При цьому він має удосконалений «зір»: його ніхто не бачить, а він бачить все. Швидкість — вдвічі більша за ту, яку розвиває гепард — 200 км/годину. Для порівняння: звичайні цивільні версії дронів рухаються з швидкістю не більше 60-70 км/годину.

Робота тепловізора на безпілотниках: як, коли і навіщо

«Родзинкою» нашого військово-розвідувального дрону можна вважати наявність спрямованого мікрофону. За його допомогою цілком реально підслухати розмову, стверджує 50-річний Олексій Городінскі. Колишній мешканець Донецьку Олексій є одним з найкращих інженерів у компанії.

За часів СРСР він обслуговував урядовий зв’язок і налагоджував його в Афганістані. Не так давно працював в FreshTel розробником технічних рішень. Саме про нього та його колег Гнап згадує як про технічних «гуру».

«Вдень вони працюють, вночі — творять, виконують нестандартні задачі».

«Частоту роботу двигунів дуже легко відсіяти, — каже колишній дончанин. — Проте людина розмовляє більш низько, у діапазоні 0,3-3,4 кГц». У цьому випадку має значення місце: у будинку, де стіни віддзеркалюють звук, підслуховувати складно, у полі — просто.

Городінскі переконує, що розмову людей дрон може почути навіть з висоти 20 метрів. При цьому міський гомін сховає його звукову присутність. «Відрізнити шум моторолера від шуму квадрокоптера проблематично», — підкреслює він.

Але, працюючи біля будинку, дрон ризикує втратити сигнали GPS (у тому числі через роботу печі НВЧ) і впасти. Тому єдино можливий режим роботи квадрокоптерів у цьому випадку — над будівлями.

Один з технічних гуру команди. Олексій Городінскі, інженер з Донецька

Купи — продай

На поставках коптерів до армії вже починають заробляти нечесні люди. Військові або волонтери, які дуже хочуть швидко купити обладнання, мають два варіанти. «Або вивчити ринок і вийти на дилера, або довіритись нечесним людям, що перепродають дрони у 1,5-2 рази дорожче тим, хто просто не розбирається у цих питаннях, — каже Гнап. — Коли в нас на ресепшені приймають клієнтський дзвінок, одразу запитують про цілі купівлі апарату та куди він йде».

Волонтер не хоче, аби квадрокоптер потрапили у руки ворога. Наче на підтвердження цих слів за півгодини йому передають мобільний телефон — дзвонить людина, хоче купити елітний коптер. Одразу чути запитання: «Ви хочете, щоб він більше і довше літав. Хто ви?».

Потенційний клієнт, певно, відповідає. «Апарат, який літає годину, я вам не відвантажу. В моїй країні йде війна. Тільки 25 хвилин». Очевидно, клієнт з умовами не погодився, і за словами «усього доброго» сховалась ще одна неукладена угода.

Взагалі, Гнап втратив по цій причині десь біля 10 замовлень на дорогі варіанти квадрокоптерів. «У моїй країні йде війна» — це добрий аргумент, аби не продавати корисні пристрої будь-кому.

Тим, хто може підтвердити цілі закупівлі квадрокоптерів, продаються стандартні моделі компанії DJI, що літають у радіусі не більше, ніж на 500 метрів. Ціль Гнапа та Ігоря Луценка — організувати поставки дронів до армії так, щоб на цьому більше ніхто не заробляв.

Його фірма — не виключення. Якщо хтось купує в них для фронту техніку віддають за собівартістю плюс вартість розмитнення. До українських митарів накопичилась купа запитань. «І «наїхати» на них важко, бо завтра взагалі нічого не зайде, і грошей вони хочуть дуже сильно», — сповідується він.

Більшості митникам дійсно плювати на війну; про це кажуть всі, хто щось привозив в Україну з закордону. Найбільше на митниці питань до радіопультів. Хабарі беруть, загалом, ті, хто заглядають у коробки. Активісти кажуть, що за вантаж на 10 000 доларів змушують платити десь 200 доларів.

«Хто з фронту у вас найбільше замовляє?», - запитую. У офісі відповідають: клієнти — майже всі підрозділи, включаючи «Альфу», СБУ та військових. Цікаво, що останнім часом командири регулярних частин радикально змінили своє відношення до дронів. Якщо раніше квадрокоптер вони вважали за іграшку, то тепер люди, які вміють «літати», — ціняться надзвичайно. Коптери можуть піднятись, оглянути квадрат і, якщо там є ворог, далі його накриває артилерія.

— Ви виходили на Міноборони?

— Ой, тут погана ситуація. По-перше, їх погано фінансують. По-друге, вони не дуже розуміють, нащо все це.

Гнап роздратовано розповідає про свій візит до головного воєнного відомства країни. Коли він запропонував чиновникові найбільш потужний дрон за 12 000 доларів, той відповів, що це не годиться і ціна має бути мінімум 30 000. Очевидно, це шанс для заробітку, але водночас і натяг на хабар.

Далі, як каже бізнесмен, з його боку був трьохповерховий мат; за декілька секунд чиновник був у кабінеті наодинці. Отже, робота з Міноборони цими волонтерами вважається безперспективною.

На відміну від міністерства, з іншими волонтерами Гнап швидко знаходить спільну мову.

«Юрій Касьянов — мій близький товариш, який дуже часто заїжджає до мене у гості. Я йому модернізую електроніку». Він захоплюється самовідданістю Касьянова і ще згадує Сергія Бірюкова, який замовляє в нього літальні апарати і, між іншим, вчиться польотам. Науку осовюють також і козак, а тепер нардеп, Михайло Гаврилюк. Останній планує презентувати у Верховній Раді можливості застосування дронів в українській армії.

Саме від цих волонтерів Гнап дізнався, що характер війни поступово змінюється. Тепер, якщо хтось вмикає стандартні пульти керування дроном, за півхвилини відповідний географічний квадрат починають обстрілювати. Висновок: в Росії є якісне радіотехнічне обладнання.

Полювання на дронів

Яку зброю проти квадрокоптерів з України використовують росіяни?

Українські військові, які працюють з дронами компанії DJI зі стандартними пультами керування, часто скаржаться, що, коли квадрокоптер злітає поблизу крупних військових російських угрупувань, росіяни за допомогою редіотехнічних засобів перехоплюють управління апаратом.

В інженера Олексія Городінскі є пояснення, чому це відбувається і як цьому завадити. Де факто, зізнається він, з більшістю дронів оператор спілкується через радіо канал. Це канал «відкритий».

«Зараз я займаюся тим, що його «закриваю». У результаті зламати його буде не так просто», — розкриває він свої секрети. Отже, в того, хто захоче перехопити квадрокоптер, є дві задачі: дізнатись про діапазон і про канал. «Побачити дрон можна, але підключитись — зась, бо час польоту від 15 до 30 хвилин, — каже він. — За цей час зламати зашифрований канал нереально».

Лабораторія. Ремонт і удосконалення безпілотників

Другий варіант перехоплення — затиснути радіошумом. Ворог визначає діапазон частот та «вбиває» приймач дрона шумами. Приймач втрачає сигнали телеметрії і керування та переходить під контроль «ворога».

Третій спосіб перехоплення — «вбивство» GPS. Щойно БПЛА втрачає сигнали GPS, він зупиняється у повітрі, не знаючи, куди летіти. Ворогу тільки лишається дочекатись, доки сяде батарея.

Гнап готовий розробити системи протидії дронам, які використовують проти України. «Україна зараз не готова до атаки військовими дронами. Один можна збити, але якщо їх летить сотня, що зробиш?», - але це майбутні небезпеки.

Проблема, яка стоїть тут і сьогодні як захистити свої апарати? Гнап і йогоколеги вже розробили певну систему захисту . Деякі технічні хитрощі ми розкривати не будемо.

Тих же, хто мріє просто збити ворожий коптер у повітрі, Гнап розчаровує. На значній висоті розстріляти дрон украй важко. Загалом їх збивають за допомогою комп’ютера, який вираховує напрямок польоту, і керує щільним кулеметним вогнем у коридорі перед ним. Таким чином, він не може не наткнутись на кулі. Снайпер «зняти» квадрокоптер не здатний, бо у польоті курс дрону постійно коливається плюс-мінус один метр в обидва боки.

Киянин запевняє, що вивчив обидва ринки безпілотників — і російський, і український. На тлі відсутності власних розробок обидві сторони «грішать» тим, що видають закордонну техніку за вітчизняну. «І в нас «1+1» показує про те, що українці винайшли бойовий дрон (насправді це був апарат корпорації DJI), і в Росії цей біленький Phantom видають за коптер «Держава», — іронізує він. — Всі брешуть, бо ніхто нічого не розробив».

Дмитро Давидов про китайський дрон DJI Phantom, який присвоїли собі українські і російські пропагандисти

Безпілотники сусідньої держави знаходяться на такому самому технологічному рівні, як і українські. Але справа там, за словами киянина, більш розкручена. Як приклад він згадує про хлопця з Твері, який змусив літати свої коптери на відстань 20 км. Це його хобі. Для України добре, що він не бере участь у війні. Виявляється, що всі дрони, які «пасуть» наших прикордонників у Азовському морі, пускають такі самі волонтери, але «з того боку».

Втім, російські винахідники не підіймають апарати за умов поганої погоди. Але військовий дрон має виконувати наказ за будь-яких умов і бути захищеним від туману, дощу чи попадання води.

Гнап одразу показує якийсь «паркетний» квадрокоптер, в якого вся електроніка знаходиться на незахищеній поверхні. «Що можна сказати про цей апарат? Коли він потрапить у воду, все коротне і йому кінець», — каже він. Військові дрони у цій ситуації просто полетять далі.

Після війни

Дрони після завершення війни — хто зараз переймається цим питанням?

Гнап, як людина, котра працює з технологіями майбутього знає які проблеми можуть виникнути: з фронту повернуться і порядні «летуни» і не дуже, які використовуватимуть свій військовий досвід для сумнівних справ. Деякі з останніх, прогнозує він, навряд чи займуться відеозйомками весіль або журналістикою…

Тому потрібні регуляція і контроль, але не таке як, приміром, у Португалії. Тамтешнє законодавство дозволяє використання дронів лише над територією власної земельної ділянки та на висоті не вище власної садиби. Регуляції — зелене світло, але не у португальському стилі, каже він, бо це вб’є бізнес відеооператорів. Волонтер виступає за те, щоб органи влади знали, хто володіє безпілотником, який його клас і де ним користуються. Цього достатньо.

«Співпрацюючи з такими людьми, як Ігор Луценко і Тарас Пастух, мені б хотілось написати правильне законодавство під роботу безпілотників. При цьому має бути комфортно аматорам, яким кортить просто політати, і некомфортно — зловмисникам».

Після війни Гнап у автобізнес не повернеться. Тепер тема дронів йому ближче. «Я знаю, як це розвивати так, аби не було руху у неправильному напрямку».

Аргументація проста: деякі безпілотними мають корисне навантаження у 5 кг. П’ять кілограмів чого? Наприклад, цигарок — в Ужгороді дрони системно транспортують їх через кордон. Можливо, припускає Гнап, колишній співробітник УБОЗу, перевозять й наркотики.

Незважаючи на це, дрони набагато більше корисні, аніж небезпечні. Їм є місце у звичайному житті. Як мінімум, у системі МВС. Викрали машину? Піднімається квадрокоптер з якісною оптикою, яка «бачить» на 20 км, і знаходить її. Тікають злочинці? Дрон у повітрі може відслідкувати їхнє переміщення. В Європі вже розробляють проекти медичних дронів. Немає медикаментів у сільській лікарні? Квадрокоптер швидко доставить і передасть ліки місцевому фельдшеру.

Вже сьогодні дронами з задоволенням користуються багатії, яким до вподоби зняти на відео сусіда, охоронні структури (слідкують за територією заводу), єгері (бачать локалізацію пожежі), МЧС (розвідка у зона хімічного зараження), аграрії (не треба об’їжджати поля та визначати визрівання врожаю і журналісти.

Тепловізор на квадрокоптері виявляє живу силу супротивника та корисний для охоронних агенцій

Останнім здається, що навчитись керуванню дронами дуже легко. Це не так. Гнап згадує інтерв’ю волонтера з організації «Крила Народного тилу», який сказав, що двох тижнів опанувати квадрокоптер буде цілком достатньо. «Брехня, — суворо каже директор фірми. — Навчитись керуванню дроном, враховуючи його інерційну поведінку у повітрі і термічні потоки, можливо мінімум за 5 місяців. Щодня по 20 хвилин».

Тим часом інженер Городінскі мріє про використання дронів у зонах стихійного лиха. Під час затоплень, приміром, апарат може пролетіти над місцевістю і побачити, є люди на дахах чи ні. По-іншому до деяких місць не дістанешся, особливо навесні…

Якщо навіть всі покупці відмовляться від дронів, є одна група людей, яка ніколи цього не зробить. Це — діти. За 30-40 доларів їм купують малесенького квадрокоптера, на якому волонтери радять вчитись літати. Гнап, почувши про дітей, одразу вмикає мінідрон і піднімає його у повітря. Звук його роботи схожий на гомін масивного бджолиного вулика. Літає і заряджається він за 5 хвилин.

Дякуємо депутату Ігорю Луценку за допомогу в підготовці цього матеріалу

Матеріал написано за підтримки фонду National Endowment for Democracy (NED)

дрон безпілотник технології війна волонтери