Як якісне управління зробило колись відсталу Бразилію взірцевою країною

Джерело: Шпігель, Переклад: Артем Чапай

Невдоволені європейці кидають занепокоєні пгляди на нещодавно індустріалізовані країни, такі як Китай та Бразилія. Чи може Захід навчитися чогось від країн, які так довго зверталися до нього по поради?

Водій автобуса Луіс Безерра колись, піднімаючись крутими сходами в Кантагалу щовечора, думав весь час про одне. Ця думка турбувала його значно більше за гнітючу спеку чи за піт на його чолі: "Як ми з дружиною та двома доньками переживемо ніч?" Кантагалу, район міських нетрів, що тулиться на пагорбі над пляжами Ріо-де-Жанейро, можна вважати мальовничим, хіба що дивлячись на нього з безпечної відстані з туристичного вертольота. Він поетичний лише своєю назвою, яка означає "спів півня".

Ріо-де-Жанейро. Колись розпусне місто, котре танцює самбу, стає взірцем німецького порядку

На кожному розі вулиць у цій фавелі стояли чоловіки, що продавали наркотики й вирішували суперечки за допомогою автоматичної зброї. Гангстери ґвалтували молодих жінок, грабували старих людей, контролювали район і нищили будь-яку форму громадського порядку насильством і оскаженінням. Але сьогодні Безерру турбують інші речі, які можна підсумувати двома ключовими фразами: "збір відходів" і "поштові індекси". Тепер його життя обертається навколо маленьких мрій, а не жахіть.

"Я впевнений, що для вас це не дуже захопливо", – каже цей чоловік з волоссям, що почало сивіти. Він сидить у своєму робочому кабінеті в маленькій квартирці з мініатюрною кушеткою та вбудованою кухонькою, що свідчать про те, що він піднявся до середнього класу. "Мені й самому це не так уже захопливо, власне кажучи. Але, повірте, вперше за тривалий час ми, звичайні люди, є частиною бразильського буму і вперше відчуваємо надію".

Новий Кантагалу

Безерру, якому нині 67 років і який після виходу на пенсію більше не працює водієм автобуса, обрали головою асоціації місцевих мешканців фавели. Він, разом із міською владою та поліцією, відповідальний за близько 20 тисяч мешканців Кантагалу. Він наглядає за тим, щоб сміття збирали й вивозили, а не просто палили, як раніше. Він допомагає зареєструвати будинки, більшість яких було збудовано незаконно, та надає їм номери для допомоги поштарям, які тепер приходять регулярно.

Він застерігає сусідів, щоб не підключалися нелегально до електрики від дротів а платили за постійні комунальні послуги та вислуховує їхні скарги, коли у когось щось крадуть. Насильницькі злочини в Кантагалу тепер – рідкість.

Тут патрулює Unidade de Polícia Pacificadora, тобто "Поліцейський підрозділ умиротворення". Цей спецпідрозділ використав силу для того, щоб завоювати Кантагалу, вигнавши могутніх наркоторговців і забравши їхні гвинтівки та пістолети. Тепер цілодобова присутність підрозділу в фавелі забезпечує такий собі напружений спокій.

Серед вузьких алей з укритими графіті стінами досі існує недовіра. Багато людей зникають з порогів своїх будинків, побачивши наближення масивних людей в уніформах, і лише кілька жінок несміливо вітаються. Цих миротворців поважають, але не обов’язково люблять – і є відчуття, що вони тут досі проходять випробувальний термін. В минулому корумповані урядовці надто часто укладали угоди з гангстерами.

"Поліція заплющувала очі, коли банди займалися тут взаємною різаниною, вбиваючи також і багатьох із нас у "мікрохвильовці", так вни називають спалення жертв заживо", – каже мешканець Кантагалу, який побажав залишитись анонімним. Поліція, якою командує капітан Ренато Сенна, також знає про це й намагається розв’язувати конфлікти, використовуючи якомога менше сили.

Район Кантагалу дуже мало нагадує себе колишній. Відкрилися нові бари та крамниці, в яких продається все від прального порошку до презервативів. Місцеві мешканці також мають більше грошей, відколи по всій країні почала діяти програма "Bolsa Família".

За цією схемою бідні матері отримають щомісячну допомогу, еквівалентну від 12 до 74 доларів, залежно від свого доходу та кількості дітей та за умов, які чітко відстежуються – матері повинні відправити дітей до школи та регулярно робити їм щеплення.

Досягнення рідкісної трифекти

Чи може бути так, що Ріо, хаотичне місто, яке танцює самбу та яке майже безнадійно було охоплене злочинністю та розвалювалося десяток років тому, місце, куди туристам не радили потикатися, тепер стає взірцем для інших міст? Що знаменита розпусність цього міста поступається місцем майже німецькому порядку – порядку тут, у столиці бразильського карнавалу, одягнутій у бікіні й на високих підборах?

Ці зміни, що вражають, відбуваються не лише в Ріо-де-Жанейро, хоча зараз їх і прискорюють дві події, що наближаються – Чемпіонат світу з футболу 2014 року та Літні Олімпійські ігри у 2016-го.

Бразилію давно вважають країною з великим потенціалом – але приреченою назавжди знемагати від цього почуття можливості, тому що хаотичні уряди країни, здавалося, ніколи не зможуть діяти послідовно. Але тепер ціла країна перебуває на підйомі. Найбільша країна у Південній Америці є однією з так званих держав БРІКу – Бразилія, Росія, Індія та Китай – які згрупували докупи, вважаючи регіонами зростання з особливим економічним потенціалом. І багато хто вважає, що Бразилія вже перебуває на шляху до того, щоб стати світовою потугою.

Чому Китай ніколи не стане світовим лідером

У країни майже збалансований бюджет, маленький борг і практично відсутнє безробіття. Вона зараз обходить Францію та Великобританію та стабільно прямує до того, щоб стати однією з п’ятірки найпотужніших в економічному плані країн у світі. Незважаючи на те, що сама країна належить до нещодавно індустріалізованих, Бразилія надає допомогу з розвитку, а її доларові резерви в понад 350 мільярдів доларів роблять її однією з країн, яка потенційно може допомогти врятувати Євросоюз.

Експерт з глобалізації Ніколас Леманн підсумовує "бразильське чудо" у журналі New Yorker: "Бразилія, будучи однією з найбільших економічних потуг у світі, досягла рідкісної трифекти: високе зростання, політична свобода та зменшення нерівності". Перший чинник – зростання – разюче відрізняє її від США та Європи, другий – свобода – від Китаю, а третій – зменшення нерівності – від практично всіх країн на карті світу.

Висока оцінка Бразилії паном Леманном змушує думати, що світові лідери, які шукають секрету якісного управління, повинні здійснити паломництво на Амазонку. Міжнародні організації, такі як Світовий Банк, та політики – від президента США Барака Обами до прем’єр-міністра Китаю Вень Цзябао – також сповнені захвату.

Стати світовою потугою

Як саме керівники країни досягли цього? Як вони зробили Бразилію однією з найкраще керованих нещодавно індустріалізованих країн?

Бразилія в 22 рази більша за Німеччину, а її населення у 192 мільйони також більш ніж удвічі переважає населення Німеччини. Країна також несе важкі історичні тягарі. Бразильське суспільство далеке від однорідності, економіка погано розвинена, й країна не має демократичної традиції.

Власне, більшу частину своєї історії закордонні країни ставилися до Бразилії як до пішака. Португальські завойовники брутально поводилися з коріним населенням регіону. Вони також привезли з Африки мільйони рабів та загалом екслуатували Бразилію, як хотіли, від 16-го й до кінця 19-го століття. Упродовж 20-го століття країна хиталася з боку в бік від одного перевороту до іншого, а впродовж двадцяти років, починаючи з 1964 року, перебувала під керівництвом військової диктатури, яку часом толерував, а часом і активно підтримував Вашингтон.

До початку 1990-х років економіка Бразилії досягла каменистого дна. Насильницькі злочини в найбільших містах досягли жахливого рівня, деревообробна мафія безжально експлуатувала дощові ліси Амазнії, і поки кілька людей стали надзвичайно багатими, маленькі діти в міських нетрях помирали від поганого харчування. Уряд не забезпечував навіть найпростіших послуг, а за гіперінфляцією не встигали жодні підвищення зарплатні.

Такі обставити могли б створити плодючий грунт для радикалів, запросто призвівши до ревлюції. Однак людиною, що повернула ситуацію, став поміркований соціал-демократ, Фернанду Енріке Кардозу, якому зараз 81 рік.

У 1993 році Кардозу, тдішній міністр фінансів, зібрав найрозумніших людей країни докупи. Він створив нову валюту, сучасний реал, реструктурував закордонний кредит і зняв тарифні бар’єри. Деякі захищені галузі промисловості не пережили цих різких змін, але новий підхід призвів до повернення впевненості, й рівень споживання почав зростати.

Підхід Кардозу до урядування застосовував інструменти, які можна було б узяти прямо з підручника якісного управління – і справді, Світвий Банк у 1996 році почав видавати такий підручник у вигляді своїх "Світових показників управління".

Кардозу призначав на посади технократів, а не своїх політичних прихильників. Він відкрив країну, створюючи міжнародні економічні зв’язки, й був нагороджений за свої зусилля, коли бразильці обрали його президентом у 1994 році, а потім іще раз – через чотири роки.

Продовження читайте тут

Бразилія досвід реформи інозмі