Ш

Шухер навколо референдуму: усі до нього закликають, але ніхто не хоче

В ці передвиборчі дні і тижні ми неймовірно часто чуємо це слово – «референдум». Ним лякають, на нього сподіваються, як на бога з машини, як на «Чєловєка-Гризлова», який прийде і «мовчки все поправить». Референдум – останній доказ королів. Примарний спосіб що-небудь прийняти в обхід паралізованої Ради. Єдина надія в усьому розчарованих пересічних виборців-депресантів. Тому й не дивно, що навколо цього питання існує стільки шухеру.

Автор: Микола Поліщук

Давайте порахуємо, хто на сьогодні закликає до референдуму. Виходить, що – практично всі.

Президент налаштований просувати свій варіант Конституції через народне волевиявлення з двох причин: опір народних депутатів і більша легітимність основного закону, прийнятого всенародно, від закону, проголосованого в парламенті.

Є й ініціативи знизу, які також намагаються внести поправки в Основний закон через референдум – хоч вони на сьогодні і не дуже впливові.

Нещодавно неочікувано про себе нагадала і наша незалежна судова влада: Окружний адміністративний суд Києва після чотирьох років роздумів зненацька зобов'язав Президента України оголосити референдум з ініціативи нині вже напівзабутої СДПУ(о) про відношення до НАТО, ЄЕП і другої державної мови.

Швидше за все, юристам із Секретаріату Президента доведеться чимало попотіти, щоб виконати цю судову ухвалу. Хоча б з тієї причини, що згідно з абсолютно застарілим, проте чинним законом України про референдум, всенародне опитування має проводити Президія Верховної Ради – орган, скасований років п'ятнадцять тому назад.

Щоправда, у 1924 році до Президії ВР УРСР вічним членом було обрано померлого Володимира Ілліча Леніна (про що є, до речі, меморіальна табличка на стіні вищого законодавчого органу незалежної України), а оскільки те рішення, очевидно, так і не було скасовано, будемо вважати, що громадянин Ленін В.І. є на сьогодні єдиним уповноваженим з організації та проведення всеукраїнського плебісциту.

Залишається, щоправда, відкритим питання, яким чином задіяти покійного для організації голосування про НАТО та ЄЕП – орендувати для ухвалення рішень мумію вождя пролетаріату у північних сусідів, чи спілкуватися з ним методом спіритичним, відповіді на яке на даний момент не знає ніхто.

Референдум - політична панацея від усіх проблем

Звичайно, в країні можна відреферендитись і за кучминським зразком – вольовим адміністративним способом, при якому результати волевиявлення відомі ще до оголошення його початку. Тільки й ціну такому голосуванню ми теж знаємо, як і те, чим закінчилась його імпліментація.

Те ж стосується і проекту нового закону про референдум, заветованого президентом – причому без ніяких шансів на подолання вето з боку депутатів. Фактично, запропонований парламентом закон дає величезний простір для спекуляцій на його результатах, передбачаючи лише відповідь «так» чи «ні» на запропоновані організаторами референдуму питання.

Питання ж, як відомо, можна формулювати настільки широко і обтічно (одразу на думку приходить класичне «чи ви хочете жити так, як в Англії і мати двопалатний парламент?»), наскільки пізніше їх можна буде широко і обтічно інтерпретувати.

Причому, оскільки інтерпретації ці можуть бути діаметрально протилежними, ми можемо припустити, що подібні референдуми навряд чи матимуть якийсь дієвий наслідок, окрім загострення напруженості у суспільстві.

Бо в суспільстві результати таких, перепрошую, плебісцитів, візьмуть на озброєння всі кому не лінь, а впровадять законодавчо не ті тези, за які віддадуть голоси люди, а так, як їх розтлумачать законодавці.

Референдум дуже люблять у різних напівдиктаторських країнах - приміром, у Кремлі...

Тому за великим рахунком зауваження президента щодо того, щоб на референдум виносились уже готові законопроекти – які б у разі схвалення автоматично, без жодних змін ставали б законами, унеможливлює подібні маніпуляції.

Правда, спостерігаючи за розстановкою сил у парламенті, навряд чи можна сподіватися на те, що подібний закон буде проголосовано. I ми й далі будумо жити за Конституцією, яку неможливо виконати.

Що найбільш парадоксальне – багатьох із тих, хто сьогодні з усіх сил закликає до плебісциту, така підвішена ситуація цілком влаштовує. Тому що для них референдум не ціль, а одна із форм політичного шаманства.

Звернемо увагу: якщо ще донедавна про те, що вступати до НАТО можна тільки за результатами референдуму, говорили лише Янукович та Медведчук, то зараз компанію їм раптом склали "швидко прозрілі» Тимошенко і Яценюк - обоє підписанти листа із проханням прийняти Україну до Північноатлантичного Альянсу, до речі.

Не в тому, звичайно, справа що ці двоє кадрів раптом змінили свою точку зору. Просто апеляцією до нереального в Україні референдуму можна послати куди подалі будь-яку людину, що задає кандидатам на президентський пост незручні питання.

Можна вести дискусії про якийсь абстрактний «солідаризм» і не боятися конкретного «скажіть, а як ОСОБИСТО ВИ ставитеся до інтеграції України в структури Альянсу?».

Загалом, референдумом можна відповісти на будь-яке питання. Для прикладу: "Як на ваш погляд, чи винний в співробітництві з фашистами Іван Дем`янюк?" - "Я думаю, відповідь на це питання повинен дати український народ на референдумі". "Ви вірите в існування зелених з великими очима інопланетян?" - "Я думаю, на це питання український народ повинен дати відповідь на референдумі". "Який ваш індекс інтелекту?" - "Думаю, на це питання повинен відповісти український народ…» - і так далі, і тому подібне.

До речі, помітне дистанціювання Яценюка й Тимошенко від проголошуваних раніше гасел євро атлантизму спирається на абсолютно хибну тезу про те, що українці готові бездумно голосувати проти кого завгодно – якщо він проявить хоча б мінімальну прихильність щодо НАТО.

...і в Білорусі

Технологи, що вписують «референdoomні» пункти в програми майбутнім кандидатам у президенти, плутають питання, які реально турбують українців, з питаннями, з яких переважна більшість електорату маю свою цілком сформовану думку.

В Україні 90 відсотків населення мають чітко визначену думку щодо НАТО й статусу мов, але пріоритетними ці питання вважає не більше, чим три відсотки населення. Бо населення турбують (і набагато більше будь-якого НАТО з «єдиним економічним простором»!) економічна криза, ріст злочинності й наявність численних ідіотів у владі.

І якщо країні дійсно потрібен референдум, то питання має бути сформльовано так: "Як ви ставитеся до того, щоб відправити всю Верховну Раду й Кабінет міністрів у вічне заслання на острів Зміїний без права повернення?».

Думаю, одностайність українців в цьому плебісциті перевершить всі найсміливіші сподівання.

політика точка зору референдум

Знак гривні
Знак гривні