Журналісти і блогери: хто кого?
Першого червня спільнота медіа-інноваторів MediaNext спільно з редакцією сайту Texty.org.ua провели дискусію блогерів і журналістів. Тема обговорення: Інформпростір під впливом соціальних медіа. Як змінюється традиційна журналістика. Пропонуємо вашій увазі конспект цієї зустрічі.
Питання, які піднімалися в ході дискусії:
-блогери чи соцмережі, що більше впливає на інформпрострір?
- чи доповнюють блоги традиційну журналістику?
- якою буде блогосфера завтра?
- чому в Україні немає мега популярних блогерів на кшталт Навального, Другого?
Дискутанти:
а також інші непересічні особистості. :-)
Модератор - Роман Кульчинський, головний редактор сайту Тексти.
Конспект
Кульчинський:
Починаємо нашу дискусію. Тема : інфопростір під впливом соціальних медіа.
Мороз. Кілька слів від імені MediaNext Це вже другий захід, який ми проводимо з Текстами. Кожен з вас має щось говорити, кожен має досвід блогерства чи журналістики. Мета – не промови спікерів, а дискусія. Прошу зупиняти спікерів, якщо ті надміру захопляться. Ключеве проблемне поле – блогери і журналісти, їх співпраця і протистояння, якісний \ неякісний контент
Пропоную учасникам представитися.
Микола Малуха. Мені цікаво, щоб розвивався блогерський дискурс. Я маю свої обмежені знання, і хочу ними поділитися. Скажімо, сайт Тексти – портал, який виконує соціальну функцію. ЗМІ, нетипове для пострадянського простору. Чи зможуть вони задавати тон, об’єднувати навколо себе спільноту?
Микола Поліщук, Газета по-київськи. В мене специфічна робота з погляду блогосфери. Я Поєдную газету, журналістику і блогерство. Я чув, що збираються таємні сходки блогерів, і мені цікаво, що вони із себе представляють.
Григорій, Газета по-київськи. Я є журналістом, пишу на міську тематику, з іншого боку – веду блог. Не перетинаючись із професійною діяльністю – на тему подорожей по країні. Під час роботи доводиться залучати блогерів – як джерело інфи і як співавторів. Вважаю, що надалі журналістика буде змінюватися.
Вахтанг Кіпіані. Я прийшов послухати розумних людей. Мене завжди цікавила конвергенція блогерства і журналістики. З другого боку, проект, який я реалізую, 70% контенту бере із блогосфери. Це для мене середовище, де є багато цікавих ідей, думок, ілюстрацій.
Ганна Колісник. Працювала науковим редактором, зараз працюю молодшим науковим співробітником.
Ярослав Кобзар, студент-журналіст, працює на проекті «Платформа». Приєднуюся до ідеї послухати розумних людей.
Лаура Студентка-політолог. Прийшла не тільки послухати, але щось сказати.
Володимир Федощук. Веду свій блог, займаюся просуванням низки медіа.
Тяжкий Олексій Я з Франківська, займаюся проектом «Народне око». Стараюся відвідувати заходи «Інтерньюзу», цікавлюся
Васильєва Оксана. Веду кілька абсолютно неполітичних проектів. Але оскільки нові медіа зараз дуже актуальні, мені ця тема дуже цікава.
Олексій Ярославцев. Шеф-редактор інформаційної агенції «Поряд з вами» (Одеса). Так или иначе новые медиа довольно сильно влияют на традиционные СМИ.
Олена Білозерська. Для мене журналістика і блогерство – єдине ціле. При цьому я поки що не своя людина і в журналістській, і в блогерській тусовці.
Микола, Буковина-онлайн. (Чернівці). Особисто я більше довіряю блогам. Якщо людина блогер і журналіст, то її публікація в блогах більш якісна. І цікаво подивитися, що буде з регіональними ЗМІ через декілька років.
Володимир Гребьонкін (Житомир), фрілансер. Був залучений у багатьох проектах «Медіанексту». Журналіст і блогер, веду декілька блогів. Цікаво побачити нові тренди.
Мороз
Дві ключові тези. Журналістика змінилася з тих пір, коли Associated Press оголосила, що блогери є офіційним джерелом інформації. Друга – соцмедіа (СМ) змінилися тоді, коли вони стали масовими. Зараз знаходити якісний контент стало набагато важче. Тобто, блоги легітимізувалися, але журналістам шукати контент стало складніше, плюс його перепубліковують сотні й тисячі читачів.
Мер Лондона активно користується соціальними медіа, вперше провів прес-конференцію у твіттері. 154655 користувачів слідкує за його Твіттером.
Складнощі дефініцій блогера:
Блог? Мікроблог? Фейсбук? Загалом інтернет-простір?
Блогери – це всі ті, хто створюють контент на майданчиках, де вони самостійно реєструються. Користувачі ФБ і твіттеряни – теж блогери.
Чи є блогерами політики, які завели собі твіттер? Використовують СМ у своїх меркантильних цілях. Взагалі в СМ ступінь щирості\нещирості найвищий. Блогери пишуть щиро, емоційно, зі своїми помилками. Але якщо це робить офіційна особа – це підриває довіру.
Конент? Повноцінні тексти, твіти, чи інформаційний спам?
Основна модель поведінки? Як він поводиться і заради чого. Антисистемник – бореться з системою. Гуру. Троль. Претендує на те, щоб називатися журналістом. Величезна кількість людей, які не мають доступ до ЗМІ, назвивають себе журналістами. Але вони не дотримуються журналістських стандартів.
Цілі. Прагматитичні або емоційні. Лебєдєв судиться з Аерофлотом – ідеальна поведінка. Людину емоційно зачепив якийсь факт – продаж квитка на літак, який вже полетів. Емоції трансформуються в текст, фотографії тощо.
Чому проф. ЗМІ потрібні блогери?
Найбільша мережа кореспондентів. Не можна мати кореспондентів усюди. Потенційне джерело. Бескоштовне джерело. Популяризують видання. Опублікуйте блогера – він вас поширюватиме.
Блогери для ЗМІ цікаві не як кріейтори, а як поширювачі ідей та інфи.
Блогери – це гарматне м’ясо для профі. Від журналістів до піарників.
Кого читають? Відомі блогери. Нікому не відомі блогери, які дають ексклюзив. Вузькоспеціалізовані блогери – експерти. За ними – майбутнє. Спілкування стає все більше вузькоспеціалізованим, людей цікавлять вужчі теми.
Остання тема – блогер набагато частіше бачить себе журналістом, аніж журналіст – блогером.
Кульчинський:
Твій прогноз – через 5 років залишиться проф журналістика чи вона розчиниться в блогосфері? Мені як редактору потрібyі професійні стандарти – підтвердження фактів, аргументація тверджень. Блогеру – ні. Але читають однаково і тих, і інших.
Мороз
Професійна журналістика залишиться. Потреба в стандартах журналістики буде завжди. Просто вона матиме кілька моделей – експертна журналістика. Команди проф. журналістів працюють більш ефективно, до них більше довіри інвесторів.
Анатолій Бондаренко, "Тексти":
Експертне середовище не так на блогах, як на форумах. Фукушима – атомники дають більше фахової інформації, ніж блогери.
Микола Малуха.
Декілька припущень для початку. Перше – не вірю у війну між блогерами та журналістами. Але блоги та соцмедіа будуть задавати тон – підвищувати конкуреноспроможність, впливати на порядкок денний. Журналісти стануть блогерами, блогерів редакції почнуть перетворювати на журналістів. Олег Кашин розповідає – три-чотири роки ганяли за сидіння в ЖЖ, а зараз вимагають сидіти в ЖЖ.
Кілька прикладів. Нью-Йорк Таймс вирішив написати статтю про релігійну ситуацію в Росії – положення РПЦ та релігійних меншин. Вони написали статтю і опублікували в ЖЖ, і запропонували долучитися блогерам. Розсилали запрошення цільовій аудиторії. Зібрали понад 1200 коментарів
Опублікували на НЮТ англомовний матеріал, 400 коментарів переклали і додали до статті. 22 найкращих склали окремий матеріал. Для них було важливо показати, що про це думають росіяни. Завдяки блогерам формується максимально широка картинка. Можна побачити загальну картину, не бігаючи по всіх росіянах.
Дослідження 2010 року – 68% журналістів США читають блоги.
Контент блогерів цікавий настільки, що він потрапляє в ЗМІ. Огляд блогосфери в газетах і журналах.
НЮТ і Ведомості – найбільшо соціально мережеві видання США та Росії. В НЮТ більше фолловерів, ніж підписантів. Блогери поширюють контент.
Традиційні медіа – систематизатори і каталогізатори соціальних ЗМІ та блогів. При цьому вони у контент не втручаються.
Наостанок, в чому велика заслуга СМ? Вони дають кількісну оцінку. Який матеріал є кращим, який є популярнішим? Гардіан вивісив рейтинг журналістів за їх постингами в Твіттер.
В найближчому майбутньому, коли людину будуть брати на роботу журналістом, то звертатимуть увагу на її потенціал у соціальних медіа. Редакція знатиме, що людина адекватна, що вона пише цікаво. Плюс поширювання – декілька тисяч фолловерів у твіттері для регіонального видання забезпечить 500-1000 відвідувачів.
Кульчинський
В розвиток теми. В принципі, огляд блогосфери на актуальну подію дуже добре читається навіть в традиційних ЗМІ. Він читатиметься краще, ніж глибокодумна аналітика якогось експерта.
Малуха. Мені цікавіше читати блогерів, ніж наших колумністів, які пишуть прилизано.
Кульчинський. Редакції вже дивляться на популярність свого майбутнього журналіста в соцмережі.
Для мене особисто цікавий момент – чи проф. журналістика залишається окремо, чи вона розмивається блогерами?
Бондаренко.
Є як мінімум 5 моделей розвитку класичних ЗМІ. Як модель НЮТ – перехід на частково платний контент. До повністю закритого контенту (видання Мердока), до журналістики а ля Тексас Трібюн – журналістика не може бути прибутковою, бо це соціальне благо, таке, як чисте повітря. Насправді ніхто не знає, куди все рухається – всі шукають. Іде пошук, і це цікавий момент
Кіпіані.
Анатолій правий – ніхто нічого не знає. Специфіка в тому, що в Україні ніколи не було загальнонаціональних медіа. Навіть газета Сегодня має настільки смішний наклад для 46-мільйонної аудиторії, що нема сенсу називати її загальнонаціональною. Цю функцію виконуюють інтернет-видання. Українська Правда, до цього Дзеркало Тижня.
Коли виникла блогосфера, виникла ситуація, що наклади багатьох друкованих видань впали ще більше. Наклади всіх тижневиків гамузом дорівнюють кількістю читачів одного популярного блогера.
Дехто – каліфи на час, але дехто стає постійними постачальниками контенту.
Я чув позицію таких людей, як Портніков та Куликов – проф журналісти ніколи не зникнуть, бо в цій какофонії інформації повинен знайти хтось, хто відбере те, що варте уваги. Люди губляться в різноманітті думок. За красивою формою може бути прихований спотворений зміст.
Виникає ситуація – журналісти, які змогли стати блогерами, виконуватимуть функцію «редакторів інтернету». Мене питають – а кого з блогерів варто почитати? Для якої мети? Якщо розважитись – одне. В правому секторі – читайте Білозерську. Мені не завжди подобається, що вона пише, але вона краща.
Я часто читаю стрічки інших людей. Якщо людина пише,
Кульчинський
Тобто, журналісти перетворюються на фільтр?
Кіпіані.
Вони стають редакторами. Я вже забув, коли останній раз був на преc-конференції. Навіщо, якщо там будуть десятки людей?
Виникає питання: чому сприймається як негатив те, що людина має розібратися із якістю матеріалу?
Кіпіані.
Уявіть собі, яку ви отримаєте картину України, якщо перед вами дві підшивки – газета «Комуніст» і «Нескорена нація»? Професійний журналіст відділяє полову від зерна. Якщо ми ставимо для себе задачу щось сказати – хочеться, щоб людина знала правду. Саме тому людина йде на прес-конференцію, йде на місце подій.
Бондаренко.
Я переконаний – кожна людина має перевіряти власноруч. Я вважаю, що людей треба вчити. Я вже бачу такі спроби в твіттері – вже є курси. Як працювати з інформацією. Без редакторського додатку – як подивитися на якусь новину і з великою долею імовірності визначити, чи відповідає вона дійсності?
Кіпіані
Про що я хотів сказати – хто наглядає за наглядачами? Можна увімкнути телевізор і побачити, що вони там насепарували. Іноді на голову не налазить.
Поліщук.
Тут більшість блогерів, тому постараюсья говорити з точки зору журналіста друкованого видання. Десь років 5 я чую ту ж мантру – блогосфера витіснить журналістику. Залишиться ЖЖ, ФБ і тп. Це не так.
Наша газета одна з перших стала робити огляди інету та використовувати інтернет-контент. В нас є сторінка «Майдан», яка містить як рефлексії блогосфери, так і фотожаби.
Ведучи цю сторінку, я помітив такий факт. Попри величезний обсяг цього валу, дуже мало з нього можна пристосувати для газетного формату. Це як масло і вода – вони не змішуються.
Блогосфера – галактика, що розширяється. Одна частина справді перекриває газетну, а друга від неї віддаляється.
Мова газетна і блогерська – дві різні мови. Потрібна окрема робота літредактора. 80% тексту - мат, образи і т.д. Тисяча мавп, яка клепає демотиватори, не може створити щось геніальне.
Що і як ми відбираємо? Нам цікава блогосфера як сфера, що миттєво реагує на якісь події. Те, що одназу йдуть дуже єхидні зауваження – 2-3 чоловіка напишуть дуже гостро, не в бров а в глаз. Свіжий приклад - прохід Януковича по Хрещатику. Народне слово. Правдорубство. В цьому сенсі колективний розум діє добре.
Ексклюзив – як правило йде в новини. Не знаю, що хто ще крім нас передруковує блогерів. Але в нас їх дефіціт. Російські блогери мене не цікавлять. Блогери забирають хліб репортажників. Вони проникнуть туди, де не пропользьот могучій танк. Зникне репортаж, можливо, зникнуть нариси?
Фотожурналістика? Навряд чи. В редакціях вимоги значно зросли. Зараз без фотографа з солідним арсеналом техніки нікуди не підеш.
Залишиться аналітична журналістика. Вона буде і в нових медіа, і в традиційних. Але це буде журналістика двома різніми мовами. Одні вживатимуть меми, другі – літературні мови. Блогери спілкуватимуться однією мовою, традиційні медіа – іншою.
Коли з’явилася цифрова фототехніка, були прогнози – плівкова зникне. Вона не зникла, навпаки, залишилися люди, які використовують це принципово.
1. Більша достовірність – газета більш відповідальна, ніж блог. Газетяр більш боїться відповідальності. Через блоги можна сплавляти дезу. І їх підхоплюють, перепощують і т.д.
2. Газета більш елітарна – якщо людина заплатила гривню, то в неї підхід інший. Натомість з блогом інакше – сьогодні читаю одне, завтра інше.
3. Чому експертна журналістика процвітає в блогах – вона орієнтована на дуже вузький контент. Я не можу писати про корейські реліяції щодня. А в блозі можу.
4. Я дуже чітко відділяю журналістику й блогерство. Я ніколи не поставлю в блог газетні матеріали. Вони контрастують. Більше того, їх крали. Передруковували без посилань і без згадки.
Конвергенції ми протиставимо біфуркацію.
Кіпіані:
Наклад ГПК і київських блогерів? Ком’юрніті «Інтересного кКиєва» має в десятки більшу аудиторію
Поліщук:
Давай подивимося, яки й контент ІК взятий з ГПК. Там є люди, які дренують статті з інету. Свого там дуже мало. Скільки там може бути читачів? 10 тисяч? У ГПК 70 тисяч.
Бондаренко
Нові медіа будуть знищені ще більш новими медіа. Процес знищення традиційних змі стосується і нових медіа. І цей процес прискорюється
Федощук
-- Я хотів зупинитися на співпраці традиційної журналістики та блогосфери. З одного боку, питання довіри – ми довіряємо блогерам, яких ми знаємо реально чи у віртуалі. Друге – це середовище коментарів. Експертна журналістика – це люди, яких ми знаємо. Якщо ми знаходимо в них якусь спеціалізовану інформацію, ми знаємо, що їй можна довіряти. Це ніби позаштатні коментатори у традиційних ЗМІ.
В нас була потреба готувати регіональну газету – дистанційно. Підготовка місцевих новин з Києва, за декілька сот км. Інет і блогосфера використовувалися дуже активно. Ситуація – за кілька годин в цьому місті відбувається величезна пожежа. Кореспондента немає. Інформація – міський форум. І не можна сказати, що інформація там була достовірною. Так само, як раніше розповсюджувалися чутки, те ж відбувається і в соціальних ЗМІ. Якби ми ретранслювали в газеті перші коментарі – вийшла б дурниця. Все впирається в те, чи знаємоо ми цього блогера.
Поліщук .
Був колись випадок – у блозі Оробець з’явилося повідомлення – одну з затриманих під час акцій протесту промисловців затримали нібито за наркотики. Досі судимося з міліцією.
?????
Журналістика не зникне, просто трансформується. Люди настільки будуть проникнені в інтернет, що вони отримуватимуть інформацію самостійно. Все зміниться, але як воно зміниться – невідомо. Я не згоден, що блогери відберуть репортажку в професійних журналістів. Зараз гарних репортажників бракує.
Білозірська
Я незалежний журналіст. Для мене блогерство і журналістика – одне й теж . Це або ЗМІ, або зародок ЗМІ. Я це не розділяю. Я працювала у професійній журналістиці. Мене ніхто не знав, і я була в дуже приниженому становищі.
Я не хотіла б робити різниці між блогами, мікроблогами, соцмережами і т.д. Для мене це все одне й те ж. Вони різняться технологічно, але того, що їх об’єднує, більше. Вони покликані дати змогу непрофесійній людині донести свою інформацію до громадськості.
Доо появи інтернету цього не було. Потім були форуми, але там тебе могли забанити. Потім – сайти, але як їх розкрутити? Блоги і соцмережі зняли цю проблему.
Фейсбук я не люблю – за те, що він не цілком ЗМІ. Незалогінена людина читати ФБ не може. Для заходу це не проблема, там всі залогінені. А я встаю з-за комп’ютера і тру всю історію – кілька обшуків навчили.
Блогери дуже не люблять нести відповідальність за написане і кажуть – це мій щоденник, але не ЗМІ. Але щоденник ведеться в «підзамочному» режимі. Я кщо це може прочитати кожен – то це або ЗМІ, або прото-ЗМІ.
Якщо президент США скупається в басейні і ледь не втоне – про це напишуть всі ЗМІ світу. А якщо це стане з президентом Сьерра-Леоне? Це питання масштабу.
Стосунки між блогами та традиційними ЗМІ. Тема болюча. В мене довгий час ці стосунки складалися погано. Не терплять яскравих людей. Головний редактор і редактор зможуть зробити з вашим матеріалом все, що завгодно. Моя вимога – жодної редакторської правки в моїх матеріалах.
Я переконалася – якщо ти читаєш статтю в традиційному ЗМІ і трохи розбираєшся в темі – там така брехня… Чи то журналіст поспішав. Чи то редактор переписав після журналіста, який був на місці події. А в суд за це не подають тому, що якщо це нікому не шкодить – то кому це треба?
Натомість блогер, якщо помилиться – ми теж помиляємося – його колективний інет-розум виведе на чисту воду. А в інет-матеріалах можна зробити правку. В мене така ситуація була під час подій 9 травня у Львові. Приходить повідомлення – іде колона під червоним прапором. А насправді вона йшла під червоно-чорним прапором.
Натомість спростування в традиційних ЗМІ мало що дає. А блогери платять репутацією. Я зараз не встигаю діяти як блогер, читати френд-стрічку. Бо я стала відомим журналістом саме у якості блогера
Скільки часу до цього йшли?
Три з половиною роки шаленої виснажливої безкоштовної праці.
Поліщук. . Я був свідком акції з дискредитації декого – створювалася маса блогів з унікальним контентом, цю інформацію піднімали в пошуковиках. В нас таких кампаній ще немає.
Кіпіані. По Навальному (російський блогер - борець із системою - прим.) Найближче – Сергій Лещенко. Він, дивлячись на те, що всі бачать, формулює ці речі. Остання історія – Брабус. Якщо говорити інституційно, це група тих хлопців, які роблять «Наші гроші».
Бондаренко.
Що таке журналістика даних? Ми намагаємося експериментувати з новою журналістикою. Беремо дані і додаємо до них зручний інтерфейс, із яким можна працювати. Головна ідея – щоб наприкінці з’явилася якась історія. Історія з репортажу, з інтерв’ю. Ми робимо історії на основі даних.
Остання наша тема – які виші в Україні ї найкращими. Ті дослідження, які є, використовували нечіткі суб’єктивні критерії. Тому результат рейтингів не є об’єктивним.
Ми використали таку ідею – критерієм оцінки є бал ЗНО, з яким абітурієнт іде до певного вишу.
Все, що ми робимо у візуалізації даних – це для того, щоб журналісти чи блогери на основі цих даних могли шукати та створювати нові історії. Наприклад, хочемо знайти найкращі вузи і водночас дешеві вузи. Зразу виникає цікава історія – більшість таких вишів знаходиться у Львові.
Або інший приклад. Таблиця сортується, наприклад, по вартості. Найдорожчий – Могилянка. Але в нас передбачена змога побачити в даних якусь нерегулярність даних. Виш ім Сальвадора Далі – один з найдорожчих.
Результат візуалізації можна побачити тут. Користуйтеся, поширюйте.
P.S. Олена Білозерська в своєму блозі поділилася враженнями щодо дискусії та розмістила чудовий фоторепортаж. Рекомендуємо.