Причина економічного краху Греції — моральна деградація суспільства (частина 1)

Я обманюю хранителя брами

Година літаком, дві на таксі, три дряхлим поромом і ще чотири автобусами, які греки водять уздовж скелястих проваль із шаленою швидкістю, не відриваючись при цьому від мобільників, – і ось я перед дверима величного й самотнього монастиря.

Полудень — ченці моляться або відпочивають, але один залишається чергувати в будці для охорони. Він заводить мене з сімома грецькими прочанами у старовинний грутожиток, де ще двоє дбайливих монахів пропонують нам узо, тістечка і ключі від келій.

Чогось не вистачає, відчуваю я, і раптом усвідомлюю – ніхто не просить мою кредитну карту. Монастир – безплатне місце для нічлігу.

Один з монахів каже, що наступним заходом у монастирі буде служба. Вечірня. Наступним заходом тут завжди буває служба – у стінах монастиря розташовано 37 каплиць.

— У якій церкві? — питаю я.

— Просто йдіть за монахами, — відповідає він. Потім придивляється до мене уважніше. У нього довжелезна чорна борода, довга чорна ряса, чернечий клобук і чотки. У мене – білі кросівки, світлі штани, фіолетова сорочка й пакет із пральні з гігантським написом “Готель Орел”.

— Навіщо ви сюди приїхали? – питає він.

Афонський монастир як відповідь на питання про кризу

Це було влучне запитання. Не через церкву я сюди приїхав, а через гроші. Цунамі дешевих кредитів, яке прокотилося планетою між 2002-м і 2007 роками, створило нові можливості для охочих подорожувати: туризм фінансових крахів.

Кредити – це були не просто гроші, а спокуса. Вони дали цілим верствам суспільства можливість виявити ті риси характеру, які раніше були в тіні. Кредити пропонували цілим країнам: “Світло вимкнули – тепер роби, що хочеш, і ніхто не дізнається”.

Американці захотіли купувати будинки значно більші, ніж могли собі дозволити, і хай при цьому сильні експлуатують слабких. Ісландці захотіли припинити риболовлю та стати інвестиційними банкірами.

Кредити торкнулися всіх країн однаково, але кожна з них відреагувала по-різному.

Однак ніде реакція не була такою, як у греків: кожен, хто провів в Афінах хоча б кілька днів, міг її відчути. А щоб її ще й зрозуміти, варто приїхати в цей монастир.

Тобто я мав свої причини бути тут. Але я був упевненим: якщо ченець дізнається про ці причини, він викине мене геть. Тому я збрехав. “Мені сказали, що це – найсвятіше місце на Землі”, — відповів я.

250 тис. доларів боргу на кожного грека

Я прибув до Афін лише кілька днів тому, за тиждень до наступного запланованого страйку й через кілька днів після того, як німецькі політики запропонували грецькому уряду продати частину островів, щоб погасити державний борг Греції.

Новий – соціалістичний – прем'єр-міністр Греції Йоргос Папандреу був змушений заперечити можливість продажу будь-яких островів. Рейтингова агенція Moody’s понизила кредитний рейтинг Греції до рівня, який перетворив грецькі урядові облігації на сміття – і вони більше не є привабливими документами для інвесторів, які зараз їх тримають.

Вплив падіння грецьких облігацій на ринок наразі незначний, бо МВФ і Європейський Центробанк домовилися надати Греції – країні з населенням 11 млн людей — 145 млрд доларів.

Проте довгострокова картина значно похмуріша на вигляд. На додачу до величезного державного боргу в 400 млрд доларів греки з'ясували, що їхній старий уряд ще й запозичив 800 з лишнім млрд доларів через пенсії.

Разом виходить блтзько 1,2 трлн доларів – тобто понад 250 тис. на кожного працюючого грека. На тлі цих цифр “допомога” у 145 млрд доларів є швидше жестом, аніж способом розв’язати проблему.

Правда ще гірша. “Наші люди, які зайшли до їхньої бухгалтерії, не могли повірити тому, що виявили, — розповів мені один з чільних посадовців МВФ. — Те, як греки зберігають звіти про свої фінанси... Вони знають, скільки вирішили витратити, але ніхто не зберігає дані про те, скільки справді витрачено. Це навіть не те, що ми називаємо “економіка, яка розвивається”. Це країна Третього світу”.

Ось що хотіли робити греки тоді, коли опиняться на самоті з купою позичених грошей. Перетворити власний уряд на паперовий подарунковий набір – звідки можна брати фантастичні за розміром суми й роздавати їх усім громадянам, які забажають.

У Греції не банки топлять країну, а навпаки

Тільки за останнє десятиріччя зарплата в грецькому державному секторі зросла вдвічі, і це окрім хабарів, які брали чиновники. Середня зарплата бюджетника втричі вища за середню зарплату найманого працівника у приватному секторі.

Національна залізниця має середній річний дохід у 100 млн євро, а на зарплати витрачає 400 млн і ще 300 млн на інші витрати. Пересічний залізничник заробляє з держбюджету 65 тис. євро в рік, водночас у Греції немає жодної приватної компанії з таким рівнем зарплат.

Грецька система державних шкіл – зразок виняткової неефективності. Вона має один із найнижчих рейтингів у всій Європі й водночас наймає вчетверо більше вчителів на одного учня, ніж фінська шкільна система, яка є на першому місці в цьому рейтингу. Греки визнають, що змушені наймати репетиторів, щоб їхні діти щось знали після закінчення державної школи.

Пенсійний вік для професій, які кваліфіковані у Греції як “важкі”, починається в 55 років для чоловіків і 50 для жінок. І тоді, коли держава щедро гребе лопатою для пенсіонерів, понад 600 грецьких професій якось стають “важкими” — перукарі, диктори, офіціанти, музиканти й так далі, і далі, і далі.

Грецька державна система охорони здоров'я витрачає значно більше коштів на закупівлю, ніж у середньому в Європі – але водночас звичним є спостерігати, як грецькі медсестри й лікарі виносять після роботи з лікарень туалетний папір, памперси та інші речі, які вони цуплять із туалетів і перев'язувальних.

Хоч як дивно, але власне фінансисти у Греції залишаються з майже бездоганною репутацією. Тут вони завжди були лише старими добрими комерційними банками, які не купували облігацій американських пенсійних фондів і не виплачували самі собі величезних сум.

Найбільша проблема грецьких банків – те, що вони позичили 30 млрд євро грецькому уряду, а там ці гроші вкрали або розтратили. У Греції банки не топлять країну. У Греції країна топить банки.

І ці люди винайшли математику!

Наступного ранку після мого прильоту в Афіни я пішов до Йоргоса Папаконстантіну – грецького міністра фінінсів, чиєю роботою є розібратися у фантастичній плутанині боргових цифр.

У темному й вузькому проході до міністерства кілька охоронців навіть не перевіряють мене, коли я обходжу металодетектор. У приймальній міністра шестеро жінок, усі на ногах, уточнюють його розклад. Вони схожі на перепрацьованих і дуже зайнятих... однак міністр усе одно запізнюється.

Загалом Мінфін вочевидь знав кращі дні – меблі старі, на підлозі лінолеум. Найбільш шокує те, скількох людей працевлаштовує міністерство.

У жовтні 2009-го, коли Папаконстантіну прийшов на цю роботу, грецький уряд оцінював дефіцит держбюджету-2009 у розмірі 3,7%. За два тижні цей показник сягнув 12,5%, а потім і 14%. Головним завданням нового міністра було зрозуміти й пояснити світові ці зміни.

“На другий день я зібрав усіх із контрольного відділу, і ми почали наші, е-е-е, відкриття, — каже міністр. — Щодня я казав “Ну що, хлопці, нібито все?” І всі полегшено зітхали “Ніби все”. А наступного ранку з іншого кінця столу хтось уже тягнув руку: “Правду кажучи, міністре, тут у нас є ще одна дірка, мільйонів на 100-200”.

Ще одним сюрпризом виявилася величезна кількість бюджетних програм зі створення робочих місць, про які не було жодного запису в держбюджеті.

“Міністерство аграрної політики створило підрозділ, який найняв 270 людей, щоб оцифровувати фото грецьких державних земель, — каже Папаконстантіну. — Проблема була в тому, що ніхто з них не мав жодного досвіду роботи з цифрою. Справжній їхній фах був, скажімо, перукар тощо”.

Зрештою дефіцит бюджету сягнув 30 млрд євро. Як це пояснити? “Усе дуже просто, — каже міністр. — До того ніхто не намагався його порахувати. У нас не було бюджетного комітету й не було незалежної статистики”. Провладна партія просто використовує цифри, які їй більше подобаються.

З цифрою у 30 млрд грек і поїхав на чергову щомісячну зустріч міністрів фінансів усіх країн Євросоюзу. Коли зустріч завершилася й чиновники попідбирали щелепи з паркету, до Папаконстантіну підійшов голандський міністр: “Джордже, ми знаємо, що це не твоя провина, але хіба хтось не має сісти в тюрму?”

Головна ж фішка в тому, що йдеться не тільки про брехню у статистичних даних. “Те, що сталося, відбулося не тільки через неправдиві звіти, — каже міністр. — У 2009-му скажімо, податки не збирали. Бо це був рік виборів”.

— Що?!

Він посміхається.

— Перше, що робить уряд у рік виборів, — це прибирає з вулиць податкових інспекторів.

— Ти жартуєш.

Тепер він уже відверто регоче. Я справді наївний.

Гуманна податкова інспекція

Редактор однієї великої грецької газети зізнався мені, що його репортери мають багато джерел у податковій службі. Але вони використовують їх не для того, щоб викривати ухилення від сплати податків – у Греції це вважають таким буденним, що ні про що й писати, – а шоб викривати наркомафію, торговців людьми й інші похмурі штуки.

Кілька податкових інспекторів, обурених корупцією у власній службі, захотіли зустрітися зі мною. Проблема була в тому, що вони на дух не терпіли один одного. Це, як мені багато разів казали греки, було дуже по-грецьки.

Тож спершу я пив каву з один інспектором, а потім — пиво з іншим. Їхні історії схожі – вони заявили на своїх колег, які взяли чималенькі хабарі за те, що підпишуть підробні документи про повернення податків. Але обох було покарано за надмірну ініціативу – їх перевели із статусної роботи “в полі” на непрестижну роботу в офісі, де вони вже не можуть викривати податкові злочини.

Обидва інспектори й зараз почувалися не у своїй тарілці. Ніхто з них не хотів, щоб інший знав, що я з ним зустрічався. Тож давайте назвемо їх Податковий Інспектор №1 і Податковий інспектор №2.

Податковий Інспектор №1 (60 з гаком років, діловий костюм) оцінив моє знання того, що єдині греки, які платять податки, – наймані працівники корпорацій, чиї податки утримували з їхніх зарплатних чеків.

“Ми ніколи не вчилися платити податки, — сказав iнспектор, тримаючи в руках теку із записами. — Бо за це нікого не покарали. Нікого, жодного разу. Це джентльменська угода в межах усього народу. Типу пропустити даму вперед”.

Дві третини грецьких лікарів повідомляють про дохід, нижчий за 12 тис. у рік – і якщо врахувати, що такий дохід не оподатковують, то навіть пластичні хірурги, які заробляють мільйони, взагалі не платять податків.

Проблема не в законі (покарання за це передбачено), а в його виконанні. “Якби закону дотримувалися, то кожен лікар у Греції сів би за ґрати, — каже інспектор. — Але податкову справу можуть розглядати в суді кількадесят років”.

Від 30 % до 40 % економічної діяльності в Греції, яка підпадає під дію податку про прибуток, залишається в тіні. Для порівняння – в решті Євросоюзу цей показник становить близько 18 %.

Найлегший спосіб обманути податківців – наполягати, щоб вам платили готівкою й не давати чеків. Найлегший спосіб відмити отриману готівку – купити нерухомість.

Греція (єдина серед країн ЄС) не має функціонального земельного реєстру, що дуже зручно для чорного ринку. “Треба знати, де чувак купив землю – точну адресу, — щоб простежити за ним, — каже інспектор. – І навіть тоді дані про купівлю буде записано від руки, до того ж зумисне нерозбірливо”.

“Але гляньте, — кажу я. — Якщо пластичний хірург має мільйон готівкою, купує ділянку на острові й будує там віллу, то мають же залишитися інші записи – приміром, дозволи на будівництво тощо”. “Люди, які дають дозволи на будівництво, не повідомляють про це податкову, — сумнішає інспектор. — Та навіть якщо зловиш такого хірурга, він просто запропонує тобі хабар”.

Суспільство індивідуалістів, які не довіряють одне одному

Систематична брехня громадян про свої доходи змусила грецький уряд покладатися тільки на два податки, яких важко уникнути: з нерухомості та продажів.

Податок на нерухомість розраховують за формулою, яка за допомогою комп'ютера генерує “об'єктивну ціну” для кожного будинку. Формула містить вартість купівлі будинку, тому типовий громадянин Греції розв’язує цю проблему, повідомляючи уряду фальшиву, занижену ціну. В результаті “об'єктивні ціни” в рази менші від справжніх.

Сюрприз! — кожен грек упевнений, що всі 300 грецьких нардепів занизили вартість своїх будинків до “об'єктивного” рівня. Тобто, як сказав мені Інспектор №1, “кожен народний депутат у Греції бреше, щоб уникнути податків”.

Загалом система, яку описав Інспектор №1, є своєрідним ідеалом довершеності. Вона схожа на податкову систему країн з розвиненою економікою і працевлаштовує чималу кількість людей – а насправді фальсифікує реальність, даючи можливість усьому суспільству брехати про свій рівень доходів.

Коли інспектор прощався, він звернув мою увагу, що офіціант не приніс чек за нашу каву: “Ось вона, причина. Навіть цей готель не платить податків із продажу”.

Податковий Інспектор №2 теж приніс теку паперів. Вона, щоправда, стосувалася не фізичних, а юридичних осіб. (“Тільки ті приклади, які я бачив особисто”.)

Першою була будівельна компанія з Афін, яка спорудила сім величезних житлових будинків у центрі міста та продала близько тисячі квартир у них. Загалом корпорація мала сплатити в бюджет податків на 15 млн євро, але не заплатила нічого.

Щоб уникнути сплати, будівельники зробили кілька речей. По-перше, вони ніколи не реєстрували себе як корпорацію. По-друге, найняли одну з багатьох компаній, які нічого не роблять, а тільки виписують чеки на витрати, яких насправді не було, а потім, коли податковий інспектор виявляє проблему, дають йому хабар.

У нашому випадку інспектор хабар не взяв, а повідомив про ситуацію нагору – після чого виявив, що його телефони прослуховують і за ним самим стежать приватні детективи. Справу зрештою закрили, будівельники сплатили-таки бюджету аж 2 тис. євро. “А я після цього не займаюся податковимим розслідуваннями”, — сказав Інспектор.

Кожна наступна справа у його теці була схожою, тому я зрештою перервав його, бо довелося б сидіти цілу ніч.

В Афінах я кілька разів переживав відчуття, яке стало новим для мене як журналіста – цілковита втрата інтересу до вочевидь шокуючого матеріалу. Я відкривав ноут і починав гарячково записувати сенсаційні історії, які мені розповідали. Скандал за скандалом. 20 хв – і я втрачав інтерес. Їх просто надто багато. Бібліотеки можна заповнити, а не кілька шпальт у журналі.

Грецька держава не лише зазнає корупції, а й сама корумпує. Якщо ви побачите, як це робиться, ви зрозумієте типово грецький феномен: з грека дуже важко вичавити добре слово про іншого грека.

До будь-якого успіху тут ставляться з підозрою. Кожен упевнений, що всі інші брешуть про свої податки, підкуповують політиків, беруть хабарі або занижують вартість власної нерухомості. І ця тотальна відсутність довіри один до одного зміцнює сама себе.

Епідемія брехні, обману і крадіжки робить будь-яку громадянську активність неможливою. А колапс громадянського суспільства тільки провокує зростання брехні, обману та крадіжок.

Грецька економіка – штука колективістська, але сама країна, за її духом, є цілковитою протилежністю колективу. Насправді у Греції кожен сам за себе. В цю систему інвестори вливали сотні мільярдів доларів. І кредитний бум штовхнув країну за край індивідуалізму, до повного морального краху.

Дорога до храму

Не знаючи нічого про монастир Ватопед окрім того, що в ідеально корупованому суспільстві його вважають чимось на кшталт серця корупції, я поїхав на північ Греції – шукати ченців, які знайшли нові шляхи для вдосконалення грецької економіки.

Півострів з горою Афон відділено від материка довгою огорожею, тому єдиний спосіб дістатися місцевих монастирів – поромом. До того ж жінкам шлях на Афон заборонено – навіть самкам тварин, окрім кицьок. Офіційно заборону пояснюєть як бажання вшанувати Діву Марію, і заборона ця триває вже тисячу років.

Наступного ранку, коли на пошарпаний пором завантажувалися ченці й прочани, десятки жінок, які зібралися над пристанню, кричали на всі легені – і не ясно було, радіють вони чи печаляться, що їх не беруть.

Офіціантка з готелю переконала мене, що сучасна пластикова сумка на коліщатах матиме на Афоні дивний вигляд, тому єдине, що я мав з багажу, – пластиковий пакет із написом “Готель Орел”. Усередині – білизна, зубна щітка і пляшечка снодійного.

Пором тягнувся три години вздовж берега, висаджував і приймав пасажирів з інших монастирів, а я сидів вражений. Це не споруди, а цілі вистави. Навіть якщо знати, що християни східного обряду визнають Афон як найсвятіше місце на Землі, його краса шокує й забиває дух.

На світі є багато місць, де можна обійтися без грецької, але афонський пором до них не належить. Мене врятував англомовний чоловік, на вигляд схожий на монаха. Його звали Цезар, він був румуном, сином співробітника страшної Секурітате часів Чаушеску.

Цезар дав мені карту Афону, на якій було намальовано всі монастирі, й пояснив, що він не монах, а звичайний румунський священник у відпустці. Три місяці життя в одному з монастирів, на хлібі й воді, без жінок довкола – ось його ідеал відпустки.

- Ти без бороди й у дивній фіолетовій сорочці, але на Афоні бачили й дивніших відвідувачів, — сказав Цезар. — А яка твоя віра?

— Я не маю віри.

— Ну в Бога ти ж віриш?

— Ні.

Цезар трохи подумав.

— Ну, тоді вони не дозволять тобі зайти. Проте, — розсміявся він, — хіба тобі від того буде гірше?

За 2 год я заповнив анкету на вході у Ватопед і заселився у свою несподівано комфортну келію, а тоді влився в потік бородатих ченців. Я побоювався, що мене виставлять з монастиря раніше, ніж я зрозумію, що це за місце, тому робив те, що мав. Ішов за ченцями до церкви, запалював свічки і встромляв їх у малесенькі посудини з піском, безперервно хрестився, цілував ікони. Не схоже, щоб хтось переймався тим, що вочевидь не грек у фіолетовій сорочці служить разом з місцевими ченцями.

Ченці Ватопеду мають репутацію провидців, які бачать людей наскрізь. В Афінах мені розповідала власниця однієї великої судноплавної компанії, що якось їй довелося летіти (бізнес-класом) поруч з отцем Єфремом, настоятелем Ватопеду: “Це було дуже дивне відчуття. Він не знав про мене нічого, але все вгадав – про одруження, роботу, про все”.

У монастирській церкві я засумнівався в їхній силі – в розпал величезного національного скандалу ченці дозволили журналісту “Веніті Фейр” проникнути у Ватопед.

Але на виході з церкви мене нарешті зловили – кругловидий чернець із смоляною бородою й оливковою шкірою. Він представився отцем Арсенієм.

Монастир, який повалив уряд

У 1990-их роках відсоткові ставки за кредитами у Греції були на 10 % вищими, ніж у Німеччині. У Греції не було споживчих кредитів, а в греків — кредитних карток. Іпотечних кредитів теж не було. Але, звісно, греки хотіли, щоб фінансові ринки поводилися з ними, наче з Північною Європою.

Наприкінці 1990-их у них з'явився такий шанс – приєднатися до євро. Щоб це зробити, треба було виконати низку умов: зокрема, стримати бюджетний дефіцит на рівні 3 % ВВП, а інфляцію – хоча б на рівні Німеччини.

У 2000-му, після низки статистичних маніпуляцій, Греція вклалася у визначені рамки.

Щоб занизити дефіцит бюджету, уряд прибрав зі звітності витрати на кшталт пенсій або видатків на оборону. Щоб занизити рівень інфляції — заморожував ціни на електрику, воду й інші товари, які продає держава, і зменшував податки на газ, алкоголь і тютюн.

Грецькі урядові статистики робили чудеса – наприклад, прибирали з індексу споживчих цін помідори (коштують у Греції дорого) того дня, коли замірювали рівень інфляції.

У 2001 році Греція приєдналася до євро й отримала для своїх боргових зобов'язань європейські (читай німецькі) гарантії. Тепер греки могли брати довгострокові кредити під ту саму ставку, що й німці: не 18 %, а 5 %.

Щоб залишатись у єврозоні, Греція – теоретично – мала тримати дефіцит бюджету нижче від 3 % від ВВП. На практиці ж усе, що їм було достатньо робити, – це чаклувати з бухгалтерською статистикою.

Машина, яка дозволила грекам позичати й витрачати скільки завгодно, працювала так само, як машина, яка змушувала американців купувати надто великі для них будинки. Інвестиційні банкіри навчили грецьких урядовців, що можна робити з майбутніми надходженнями від національних лотерей, платних доріг, аропортових зборів і навіть коштів, які надавав країні Євросоюз. Кожен майбутній потік прибутку негайно продавали за готівку – і витрачали.

Ситуація змінилася торік у жовтні, коли грецький Кабмін пішов у відставку. Вибухнув скандал, який повалив попередній уряд і відправив прем'єр-міністра Костаса Караманліса пакувати особисті речі. Дивним було не це, а сама природа скандалу.

Наприкінці 2008 року інформаційний простір Греції розірвала новина, що монастир Ватопед якось придбав нікому не потрібне озеро й обміняв його на значно цінніші земельні ділянки, якими до того володіла держава.

Як ченці спромоглися це здійснити, було не ясно – припускали, що за допомогою хабаря чиновникам. Доказів хабарництва не знайшли. Але це вже не мало значення – скандал залишив такий слід у грецькій громадській думці, як жоден інший раніше.

— Ми ніколи не бачили такої зміни в соцопитуваннях, — сказав мені редактор однієї з найпопулярніших грецьких газет. — Без скандалу з Ватопедом прем'єром досі був би Караманліс, уряд не змінився, фінансові проблеми не було б викрито й усе тривало б так і далі.

Власник медіа- і страхового бізнесу Дімітріс Контомінас, ТБ-компанія якого першою показала скандальні новини з Ватопеду, визначив суть коротко: “Монахи з Ватопеду привели Йоргоса Папандреу до влади”.

Хронологію Ватопедського скандалу читайте на Вікіпедії (гугл-переклад!)

Коли новий уряд (від соціалістичної партії ПАСОК) прийшов на зміну старому (від консервативної “Нової Демократії”), він виявив у державній казні так мало грошей, що вирішив більше не приховувати цього факту від решти світу.

Аж тепер світова фінансова система задалася питанням “Чи не оголосить Греція дефолт?” Це навіть здавалося найголовнішим питанням – бо якщо Греція збанкрутує з боргом у 400 млрд доларів, то європейські банки, які давали гроші, й інші європейські країни (особливо це стосується Іспанії та Португалії) підуть услід за нею, що загрожує величезними проблемами для євро.

Але головніше інше питання: “Чи зможе Греція змінити свою культуру?”. А це станеться тільки тоді, коли змінитися захочуть самі греки. Мені тут 50 разів казали, що коли греки відчувають “несправедливість”, то в їхніх венах закипає кров.

Ключовим є поняття несправедливості – бо греки не бачать нічого поганого в корупції власної політичної системи чи в несплаті податків. Обурюватися їх змушує зовсім інше – коли хтось сторонній, з інших мотивів, ніж звичайне самозбагачення, приходить і використовує корумпованість грецької системи.

Ідеться про афонських ченців.

У суспільстві, яке переживає щось дуже близьке до повного морального краху, саме монахи стають мішенню для загального морального обурення. Кожен грек з правими поглядами досі гнівається на ченців і тих, хто їм допомагав, – хоча ніхто до остаточно так і не розуміє, що насправді ці люди зробили й навіщо.

Продовження читайте тут

православ'я криза Церква греція економіка інозмі