Імперія падає… і відновлюється. Як бачать майбутнє Росії «хороші» росіяни з Лондона

У Британії немає Путіна, є свобода, непогані заробітки та російські письменники, які і далі розповідають про велич Російської імперії й адвокатують її оновлену, цивілізовану, але імперію. «Все портят» їм тільки українці.

«Скажіть, будь ласка, скільки ви задонатили ЗСУ й кому? Як ви вважаєте, кому зараз треба більше допомагати: українським біженцям чи російським мігрантам?» — запитала я в письменника на зустрічі з читачами в Лондоні, де він нині живе. Чхартішвілі презентував десятий том «Історії Російської держави».

Зал на хвилину завмер і незадоволено загудів, а сусідка на гальорці відсахнулась і посунула ногою мою сумку так, неначе звідти стирчав коктейль Молотова.

Письменник взяв кількасекундну паузу і відповів, що ніколи не донатив ЗСУ, бо не може нищити власну аудиторію:

«Я вважаю дії Росії злочинними, проте не хочу вбивати співвітчизників, навіть якщо вони погані й кругом не праві. Це вище моїх сил».

Власне, за таку позицію українці й беруть у лапки вислів «хороші росіяни». Вони проти Путіна й проти війни, але не настільки, щоб допомагати українцям знищувати окупантів. Не настільки, щоб бажати розпаду новітньої російської імперії, деколонізації та свободи поневоленим російською владою народам. Вони воліють жити в демократичних європейських країнах, але часто при цьому не бажають демократії в себе вдома, бо бояться хаосу і революції.

Тут пригадалися слова ведучого іншого «хорошого» російського телеканалу «Дождь», який співчував в ефірі мобілізованим на війну в Україні росіянам, які потерпали від браку їжі й обмундирування. Після цього в Латвії заборонили трансляцію «Дождя», а ведучого звільнили.

Але Григорій Чхартішвілі, схоже, комфортно почувається в столиці Великої Британії, а публіці в залі Лондонського географічного товариства його відповідь сподобалася. Акуніна нагородили овацією як актора після високої ноти.

Усі зроблені ним пожертви, за його словами, пішли у фонд True Russia, який «допомагав українцям під час гуманітарної катастрофи у 2022–2023 роках». Проте з осені 2023-го фонд перебуває на паузі.

Росіяни говорять про культуру, українці збирають донати

9 травня на презентацію книжки Акуніна прийшло майже дві сотні шанувальників. У залі я помітила російського музиканта Бориса Гребенщикова та підприємця Євгенія Чичваркіна.
Більшість глядачів гортала у фоє свіжопридбаний примірник десятого тому «Історії Російської держави» (40 фунтів). Квиток коштував від 25 до 150 фунтів (за 150 був включений прийом після презентації). Книжка, яка називається «Разрушение и воскрешение империи», присвячена ленінсько-сталінській епосі (1917–1953).

Розповідаючи про книжку, автор більше говорить про досягнення Сталіна в побудові «велікой дєржави», ніж про жахи сталінського терору.

Захід організував журнал «Зима», на ятці якого пропонували футболки з абсурдним діалогом між покійними опозиціонерами Борисом Нємцовим та Олексієм Навальним, де Борис обіцяє Льоші, що скоро всі заголовки світу будуть про те, що Росія тепер вільна.

У фоє було чути російську, білоруську, казахську і навіть українську мови.

Люди приходили сім’ями. «Привела дітей, нехай бачать, яка у нас була видатна історія», — каже російською блондинка зі знудженими підлітками в костюмах з емблемою приватної школи.

На заході відчувалося, що для багатьох такий вихід у світ — традиція. Відвідувачі обговорювали попередні виступи Акуніна та інших російських гастролерів. У квітні в Лондоні виступала соратниця Навального Любов Соболь, тепер от презентація Акуніна, у травні має приїхати з виставою опальна донька актора Володимира Машкова, планується антреприза актора Дмитра Назарова.

Українських культурних подій у столиці Великої Британії бракує

Українських культурних подій у столиці Великої Британії бракує. Можна згадати лише концерти чи локальні ярмарки у форматі «українці для українців», де всі приносять і продають їжу, а кошти відправляють ЗСУ.

Шкода, але письменників, філософів, істориків та й просто розумних «говорящих голів» до Британії приїздить у рази менше, і тут ми помітно відстаємо в просуванні українського бачення тієї самої історії.
Не дивно, що в британських дитячих книжках історія України досі часто подається крізь призму російського бачення (докладніше про це читайте тут).

З одного боку, мало хто з українців має видання на Заході й знайомий західному читачеві, а з другого — згідно із сучасним українським кодексом честі чоловіки воюючої країни, якщо вони не воюють, мають тихо сидіти вдома, а не гастролювати закордонами. Оформити дозвіл на виїзд зараз складно навіть тим, хто юридично має таке право. А росіянам не треба просити дозволу на виїзд.

Українські няні

Співвітчизники Акуніна не здавалися наляканими чи розгубленими білоемігрантами зразка 1917 року. Ні, більшість із них приїхали задовго до початку повномасштабної війни. У фоє люди ділилися подробицями вже закритих угод, показували фото з відпочинку, запрошували одне одного в гості, вели світські бесіди. Тема України також лунала, але в неочікуваному контексті вартості послуг українських нянь.

«Їх багато наїхало, і вони готові працювати за копійки, але страшно до дітей пускати, ще навчать чогось, та й говоритимуть з акцентом», — застерігала знайому молода російська мама, яка й сама на вигляд була як дитина.

Подія привернула увагу й західних журналістів. Зокрема, прийшли журналіст New York Times Ніл Макфаркуар і кілька студентів-славістів.

«А чому не наливають за Побєду? — дорікнув контролерові квитків літній прихильник Акуніна. — Минулого разу було вино».

«Поки що нічого святкувати», — відповів організатор.

Імперія падає… і відновлюється

Публіка прийшла звірити за Акуніним годинник, і письменник не підвів.

«Я почав нове видавниче життя тут, де вже не діють злі чари російської влади», — похвалився автор контрактами із західними видавництвами й тим, що в Росії продано 35 мільйонів екземплярів його книжок.

Він сподівався все ж таки видати історію в Росії і майже погодився на відцензуровану версію, пропонуючи роздруковувати опубліковані на сайті забанені владою сторінки й вклеювати в книжку.

Два роки після початку повномасштабної війни в Україні письменник назвав надзвичайно плідним творчим періодом.

Зазначимо, що Борис Акунін послідовно критикує путінську владу, за що й здобув статус іноагента та пособника терористів. Він прогнозує, що імперія може розвалитися, а «війна закінчиться так, що це нікому не сподобається».

Але якщо послухати його розмірковування на презентації про російську державність, про роль диктаторів у ній, про майбутнє Росії і те, як він висловлюється про демократію та які бачить позитивні й негативні сценарії для своєї країни, складається враження, що Акунін — вірний солдат імперії.

У свіжому збірнику його історичних оповідань Ленін подається як «цілеспрямований індивідуум», а історичний внесок Сталіна «нєоспорім»: так, він жорстокий, але «ефективний менеджер», який умів виконувати поставлені завдання й привів державу до «вєлічія».

Слова «вєлічіє» та «імперія» часто звучали у виступі письменника в позитивній конотації. Тоді як демократію 1990-х у Росії він називає «дікой і рихлой», а подальше становлення диктатури «нєізбєжним» вибором влади, щоб зберегти «єдіную і нєдєлімую» Росію.

Акунін під час презентації книжки зауважував ефективність Сталіна в переведенні країни на воєнні рейки перед Другою світовою війною. «Якби не Сталін, то СРСР був би розгромлений» — таке виправдання він знайшов червоному терору, репресіям і Голодомору. Про американський лендліз, який забезпечував Союз нескінченними ресурсами, не згадав.

Між політикою колоніалізму і винищення народів, яку провадили Сталін і його сучасник Адольф Гітлер, було багато спільного. Їх порівнює американський історик Тімоті Снайдер у книжці «Криваві землі», де описані Друга світова війна і кривавий терор в СРСР, жертвами якого стали мільйони людей. Але важко уявити, щоб хтось із німецьких письменників чи істориків у затишній лондонській залі розмірковував у такому самому ключі про роль Гітлера в історії Німеччини. До сталінізму європейці чомусь лояльніші.

Письменник, як багато російських істориків, в інтерв’ю називав Голодомор не спланованим геноцидом українців, а штучно створеним голодом, спрямованим проти класу селян, оскільки від нього постраждали також росіяни й казахи. Таке пояснення причин Голодомору — повтор офіційних тез Кремля і класичний маркер російського імперського мислення, хоча доказів ведення радянською владою політики геноциду щодо українців достатньо і Голодомор визнаний геноцидом не лише в Україні, а й у 30 країнах світу.

«Демосквізація» та інопланетяни

Під час презентації глядачі цікавилися прогнозами автора щодо майбутнього розпаду імперії. За версією Акуніна, сучасна російська імперія відновилася з початком Чеченської війни. І теоретично вона може розпастися. Він навіть показав відео з падінням башти Кремля, проте башта швидко відновлювалася та піднімалася.
Акунін не вірить у перемогу демократії в Росії, понад те, вважає її небезпекою, яка неминуче призведе до хаосу й стрілянини в парламенті. Натомість пропонує провести лагідну «демосквізацію»: домовитися по-доброму про новий федеративний устрій, щоб Чечня та Санкт-Петербург жили за різними законами.
Ми можемо привітати таке бачення.

На балконі, де я сиділа, купивши найдешевший квиток, щоб написати цей репортаж, «демосквізація» чулася як «інквізиція».
Сучасних наративів російської пропаганди у виступі Акуніна не звучало, війну проти України він назвав суб’єктивним фактором і помилкою диктатора.

«Те, що Росія вступила у війну в Україні, — приклад мегаломанії Путіна, його відірваності від реальності та існування у власній картині світу», — пояснив письменник.

Коли настав час запитань і відповідей, мене здивувало запитання дівчини з України. Спочатку вона гарною українською подякувала Акуніну за творчість, а потім поцікавилася, як він пояснив би інопланетянам суть жінки. Погодьтеся, «актуальне» запитання на третьому році повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Наприкінці двогодинної зустрічі до автора вишикувалася черга за автографом. Серед людей, які хутко залишали залу, я впізнала жінку з підлітками. Вона ділилася враженнями по телефону:

«Замечательный вечер, только украинцы опять все испортили своими вопросами».
Багато глядачів, вийшовши із зали, вирушило після презентації до розміщеного поруч ресторану «Берлін».

хороші руські історія лондон росія-захід сталінізм