Кілька неочевидних проблем, які підсвітила харківська криза

Укріплення на відстані

Голова Харківської держобладміністрації Олег Синєгубов навіть сказав, що планує зібрати всіх причетних до спорудження укріплень і прослухати їхні звіти.

Проте варто звернути увагу не лише на якість укріплень, а й на те, за скільки кілометрів від кордону вони були збудовані. Спойлер — не дуже близько. “Від Вовчанська до кордону чотири кілометри. Було вкрай важко будувати фортифікаційні споруди”, — пояснив цю ситуацію Тамаз Гамбарашвілі, начальник Вовчанської міської військової адміністрації.

І от, власне, певна віддаленість українських укріплень і дала ворогам повноцінно закріпитися й створити плацдарм уже на українській території в так званій сірій зоні. І це проблема не лише Вовчанська чи Харківського регіону, а, вочевидь, усього українського фронту.

Texty.org.ua свого часу вивчали цю проблему. За свідченнями опитаних спеціалістів, інженерні війська ворога можуть копати лінію оборони лише за два кілометри від наших позицій. На відстані вісім кілометрів облаштуванням позицій у них уже займаються комерційні компанії. Щодо наших інженерних частин, то через низьку насиченість технікою наші військові можуть не ризикувати її застосовувати на такій відстані. Окрема проблема — залучення до цих робіт приватних компаній. Українські приватні компанії також особливо не палають бажанням відправляти свою техніку туди, де її може бути пошкоджено або повністю знищено.

Можливо, окрім норм про можливу мобілізацію приватного транспорту варто було б розглянути питання більшої залученості компаній, що володіють будівельною технікою, їх участі в зведенні захисних укріплень, відпрацювати як систему компенсацій, так і законодавчі норми обов’язкового характеру.

І ще кілька слів про мінування території. Про те, що територія не була щільно замінована, свідчить швидке просування російських частин. Тут варто згадати торішній український контрнаступ, коли буквально кожен квадратний метр містив по кілька мін. Звісно, можливостей для мінування в “сірій” зоні значно менше. Але чи всі потенційні можливості для проведення таких робіт було використано? З огляду навіть на можливість здійснення дистанційного мінування. Наприклад, на тій самій Донеччині ЗСУ проводили дистанційне мінування за допомогою реактивних систем М270/MARS.

Розвідувальні дрони

Ще одна проблема, про яку майже не згадують, — дуже активне застосування росіянами аеророзвідки. Російський наступ ознаменувався надзвичайно активною роботою дронів-розвідників. У цьому випадку йдеться не за звичні для поля бою “Мавіки”, а про ті самі “Орлани”, які залітають у глиб української території на десятки кілометрів. Проте спостерігається збільшення не лише радіуса їх дії, а й кількості. Так, від початку російського наступу на Харківщині в області фіксувалося до десятка розвідувальних БПЛА одночасно.

Вочевидь, російська сторона отримувала й отримує зараз досить точні дані про пересування українських військ. На жаль, лише розвідінформацією ситуація не вичерпується.

Ворожа піхота в прицілі українського дрона. Північ Харківщини

Маючи достовірні й оперативні дані, росіяни змогли налагодити повноцінне ураження української бронетехніки. При цьому досить чітко відпрацювавши ланцюжок аеророзвідка — ураження дроном/артилерією/ракетою.

Так, на оприлюднених ворогом відео чітко видно ураження української техніки безпосередньо в русі. Можна припустити, що російська аеророзвідка достатньо щільно контролювала простір не лише на місці бойових дій, а й на прилеглих територіях. Зокрема, відстежувався підхід української техніки, надавалася оперативна інформація й точки координат для удару по ній.

До речі, ця ситуація не є якимось винятком. Російські БПЛА глибинної розвідки стають все більшою проблемою для українського захисту. Так, кілька днів тому ворог опублікував кадри ураження кількох українських гвинтокрилів на запорізькому напрямку за 75 кілометрів від лінії фронту. Вочевидь, ситуація потребує особливого реагування і, можливо, якихось екстраординарних заходів. В умовах певного браку засобів ППО варто згадати, наприклад, одеський досвід, коли розвідувальний дрон був розстріляний кулеметом, встановленим у тихохідному Як-2. Настав час задіювати всі ресурси для відбиття навали ворога.

Проблема підготовки

Є ще одна проблема, яку підсвітили події на Харківщині. Ми не плануємо зараз докладно аналізувати ситуацію, як ті чи інші підрозділи поводилися на початковій стадії наступу росіян. Але зрозуміло одне: з особовим складом є проблеми, поведінка тих чи інших підрозділів, здавалося б, в однакових умовах може діаметрально різною.

Одна з причин — і це, певно, ні для кого не секрет — в армію все більше потрапляє новобранців, які не самі прийшли до ТЦК чи з’явилися після отримання першої повістки, а шлях яких до ЗСУ був довшим і, можливо, заплутанішим. Відповідно в таких людей можуть бути проблеми не лише з мотивацією, а й із загальною підготовкою, упередженими поглядами та, м’яко кажучи, базовою освітою.

Але річ у тім, що інших людей може й не бути. Тому ЗСУ мають системно готуватися до того, що особовий склад треба багато й наполегливо вчити. А з цим проблеми навіть на рівні планів (докладно про це тут). Інакше випадки, коли лінія оборони “провалюватиметься” через дії окремого підрозділу, траплятимуться дедалі частіше.

фортифікації війна харків