Ми полюємо за технікою, ворог — за піхотою. Як рекрутують, навчають і воюють у батальйоні безпілотників “Ахіллес”

Підрозділ “Ахіллес” розпочинав як стрілецька рота 112-ї бригади ТрО ЗСУ, брав безпосередню участь в ударно-штурмових діях на Київщині та Харківщині. За результатами співпраці з 92-ю ОШБр дістав пропозицію стати однією з перших рот ударних БпАК в Україні.

Упродовж 2023 року підрозділ уразив 2332 ворожі цілі, з них 264 одиниці техніки знищено, 571 уражено, 168 представників особового складу ліквідовано, 425 поранено. Сьогодні паралельно з виконанням бойових завдань відбувається масштабування роти в батальйон.

У росіян кількість, у нас клас пілотів

— Зараз ви перебуваєте на бахмутському напрямку? Розкажіть, яка загалом у вас ситуація?

На жаль, ми зараз своїми дронами заміняємо все, що тільки можна: артилерію, міномети, гранатомети, що завгодно. Через критичний брак боєприпасів і засобів, які Україна сподівалася отримати від наших західних партнерів.

Але ми не можемо повноцінно замінити собою роботу артилерії. Це зовсім інша річ. Я порівнюю нашу роботу з роботою пілотів Першої та Другої світових воєн. Туман, сильний вітер, дощ, сніг не дають змоги настільки інтенсивно здійснювати польоти. У той час як на артилерію погода не впливає взагалі. Вносите спеціальне розрахункове коригування і стріляєте далі.

Жоден із FPV-розрахунків не в змозі сам зупинити колону бронетехніки повністю, а артилерія може

Ну й, звісно, за потужністю дрони ніяк не зрівняються з артилерією. У нас немає таких потужних боєприпасів, які могли б замінити, наприклад, артилерійський снаряд калібру 155 мм або 152 мм і навіть мінометну міну калібру 120 мм.

Нашу діяльність можна порівняти зі скальпелем: ми можемо дуже точно й добре відпрацьовувати, але, наприклад, коли йдеться про масовану атаку противника, накрити якийсь квадрат ми просто не в змозі. Це вже робота для ствольної та ракетної артилерії.

Є, звісно, красиві балачки, що от буде створено рій дронів, які всі ці танчики “обліплять” і знищать. Але з нашого досвіду, коли на вас іде колона, наприклад, із двадцяти одиниць техніки, жоден із FPV-розрахунків не в змозі сам зупинити цю навалу повністю, а артилерія може.

Пілоти дронів за роботою. Фото надане БУБпАК “Ахіллес”

— Наскільки ми тут кращі за росіян?

Клас наших пілотів дронів та організація нашої роботи на порядок вищі. Натомість росіяни беруть кількістю. Вони з однієї позиції можуть запустити від 50 до 70 дронів, не напружуючись. Для них це норма.

Ми ж економимо кожен дрон, намагаючись якомога точніше ним влучити. У нас, на жаль, немає такої кількості дронів, щоб їх так витрачати. Але клас наших пілотів дає змогу більш організовано й більш точно відпрацьовувати ті цілі, які є в зоні нашої досяжності.

Росіяни з однієї позиції можуть запустити 50–70 дронів, не напружуючись

Окопна РЕБ

— А яка ситуація в нас із РЕБ?

У нас централізоване постачання станцій РЕБ іде не нижче від бригадного рівня. Уся так звана окопна РЕБ на рівні роти чи взводу забезпечується власними зусиллями. Або бійці закуповують власним коштом, або якісь волонтерські фонди надають як допомогу. Держава в цьому не бере жодної участі.

— А яка різниця між окопною і бригадною РЕБ?

Окопна РЕБ працює в невеличкій напівсфері, наприклад 200 метрів, а от РЕБ бригадного рівня може закривати вже кілометри.

— А що з РЕБ у росіян?

У них окопну РЕБ випускають саме держпідприємства. Звісно, вони вчать користуватися нею свою піхоту, активно користуються.

— І чия РЕБ просунутіша?

Ми доганяємо. Так, за нами приватні виробники, приватні закупівлі й таке інше. А вони все це роблять на державному рівні. До речі, це саме стосується і FPV-дронів.

У Росії коштом місцевих бюджетів будуються підприємства, цілі заводи зі збірки дронів

У них там працюють державні програми. Закупівель коштом місцевих бюджетів значно більше, ніж у нас. До того ж коштом місцевих бюджетів будуються підприємства, цілі заводи зі збірки дронів (Texty.org.ua пропонували це робити в Україні, докладно читайте тут). Губернатори звітують, що, наприклад, Тамбовська область поставила скількись там тисяч FPV-дронів “нашим мальчікам”.

— Якщо мова йде про російську РЕБ, який у них рівень локалізації виробництва?

Переважно це китайські комплектуючі. Але так само, як і з виробництвом дронів, є нюанси. Вони вже виготовляють і передавачі, і програми керування всім цим. Тобто намагаються перейти не повністю, а принаймні частково на забезпечення своїм виробництвом.

— Щодо пріоритетності цілей чи є якась різниця в нас і в росіян?

Росіяни працюють переважно по передньому краю, по нашій піхоті. Загалом у них тактика зараз досить проста. Перед тим як почати штурмові дії, вони завдають авіаційного та артилерійського удару й потім точково добивають дронами нашу піхоту на позиціях, вибивають. А далі завалюють їх своєю технікою та м’ясом.

Авдіївку росіяни не могли взяти з 2016 року і билися об неї доти, доки в них не з’явилися ті самі КАБи, якими вони порозносили наші укріплення, знищили їх і тоді вже змогли захопити місто (про те, як запускають КАБи і як протидіяти, читайте тут).

Тут я не говорю про такі їхні штатні засоби, як ті самі “Ланцети”, якими вони працюють по нашій артилерії та подібних цілях, лише про FPV.

Вони завдають авіаційного та артилерійського удару й потім точково добивають дронами нашу піхоту

Щодо нас, то ми не можемо собі дозволити витрачати десяток дронів по одному ворожому піхотинцю. У нас FPV працюють проти танкових, артилерійських, транспортних засобів. Тобто ми насамперед орієнтовані проти їхньої техніки. Ну й уже в міру можливостей проти піхоти.

— Щодо збирання дронів, я так розумію, у вас є своя майстерня. Як це все працює?

Ми офіційно оформляємо передані нам дрони, ставимо їх на баланс, після чого вони потрапляють у нашу майстерню, де перевіряємо їх працездатність. Якщо треба, робимо апгрейд, заміну частин, а тоді вже вони передаються безпосередньо на передову. На жаль, чисельний склад нашого підрозділу не дає нам змоги займатися повноцінною лінійною збіркою. Плюс просто немає штатних одиниць, до обов’язків яких входила б така діяльність.

Військова майстерня дронів. Фото надане БУБпАК “Ахіллес”

— Яка частина отриманих дронів вам надходить від держави, а яка від приватного сектору, волонтерів?

Розвідувальні засоби типу “крило” — 70% держава, 30% волонтери; коптерного типу — 50% на 50%.

FPV-дрони — 70% волонтери, 30% держава (як денні, так і нічні).

Нічні бомбери — 100% держава.

Ударні крила — 100% волонтери.

— А оця ініціатива “збери дрон на кухні” — ви вже отримували дрони, зібрані таким чином?

У нас таких не було.

Технічні навички цінні на фронті. Фото надане БУБпАК “Ахіллес”

— На вашу думку, як мали б найкраще працювати виробництво і постачання дронів?

Найкраще, наприклад, коли є якийсь стандарт, сертифікований державою дрон, виробники випускають ці дрони, а держава в них закуповує. Все те саме, що й з іншим озброєнням.

“Офісу в Києві у нас немає...”

— Як ви здійснюєте рекрутинг до свого підрозділу?

Тут, певно, варто почати з рекрутингової програми Збройних сил України, яка на цьому етапі, на жаль, не дуже працює. Бо, наприклад, навіть якщо людина підписує всі папери для служби в нас, її призивають і відправляють до навчального центру, то якихось державних гарантій, що вона потрапить саме в наш підрозділ, немає.

І поки таких гарантій держава не надаватиме й не стежитиме, щоб ця процедура працювала від початку й до кінця, люди ухилятимуться від призову.

Звісно, ми намагаємося зробити все можливе законними методами, щоб забрати людину до себе, якщо ми вже домовилися, й оформити її в себе.

Але цього зараз недостатньо. У нас, на жаль, немає такого ресурсу, щоб наш невеликий батальйон зміг людину зустріти в ТЦК і довести через навчальний центр прямо до нашого підрозділу. Хоча ми робимо все можливе, щоб це сталося. Ми про це людям чесно кажемо, а вони на нас ображаються.

Але є й інша історія. Люди досі не можуть повірити, що їм майже всім доведеться служити. І от нам дзвонить людина: “Ой, мені вже дали повістку, я тут у ТЦК, заберіть мене до себе”. На жаль, так ця історія не працює. Принаймні в нашому випадку.

— Розкажіть про процедуру, як до вас можна потрапити?

У нас є рекламні плакати з QR-кодами в Києві, в інших містах. За посиланням можна знайти всю необхідну інформацію про нас, заповнити анкету. Після того як людина заповнює анкету, з нею зв’язуються наші представники. З людиною проводять співбесіду, і ми розуміємо, чи може вона бути нам корисна і чим ми їй можемо бути корисні, щоб у нас була взаємна синергія. І тільки після цього займаємося її оформленням у ЗСУ. Зокрема, домовляємося, що треба прибути в певне місце в такий-то час.

Рекламний постер “Ахіллеса”

Але реально за таким алгоритмом прибуває 50% із тих, з ким ми домовляємося. Кажуть “я порадився з дружиною, вирішив ще почекати” або щось схоже. Навіть коли в нас була можливість брати людей безпосередньо з ТЦК, таке регулярно траплялося.

Самі працівники ТЦК їм казали: “Хлопче, он стоїть представник підрозділу безпілотників, біжи до нього, хапайся і не відходь від нього, щоб він забрав тебе до себе”. А людина: “Ой ні, я буду думати” або щось подібне. І втрачає свій шанс займатися дуже-дуже цікавою справою в адекватному та ефективному підрозділі.

— А як відбувається навчання у вашому підрозділі?

Згідно із законодавством, якщо людина призивається, вона повинна пройти базову загальну військову підготовку, так звану БЗВП. Тобто на місяць-півтора відправитися до навчального центру, де навчать поводитися зі спорядженням, зброєю тощо. І лише після цього може потрапити в наш підрозділ. Тобто треба розуміти, що перед тим, як навчатися в нас, треба місяць-півтора провести в “учебці”. І тільки потім можна потрапити до нас, де вже вчимо ми.

Під час навчань. Фото надане БУБпАК “Ахіллес”

У нашому підрозділі є свої максимально ефективні інструктори. Є розроблені програми, узгоджені з виробниками, наприклад, тих самих нічних дронів-бомбардувальників. За цими програмами ми навчаємо особовий склад. І тільки після цього направляємо на стажування до бойових розрахунків.

Місяць-півтора — стандартна “учебка”, а потім ще місяць-півтора триває навчання в нас

І вже після успішного стажування можна почати окремо виконувати бойові завдання. Тобто від призову до потрапляння на бойові позиції в нашому випадку минає від двох до трьох місяців. Місяць-півтора — стандартна “учебка”, а потім ще місяць-півтора триває навчання в нас. Ми високотехнологічний підрозділ і не можемо собі дозволити втрачати ні людей, ні засоби, яких не так багато, через те, що особовий склад був недостатньо навчений.

— У кожного з нас, певно, є знайомі, які люблять щось паяти, розбираються в електроніці. Чи не плануєте ви таких людей якось залучати до себе?

Я таким людям рекомендував би доєднатися до нашого підрозділу й робити все це вже в лавах Збройних сил України.

Якщо людина щось паяє вдома в Києві, а ми перебуваємо під Бахмутом, користі нам від того, що вона щось робить у Києві, мало. Нам дзвонять такі люди й кажуть: “Я без проблем готовий для вас робити все, що скажете, але в Києві. Чи є у вас тут офіс?”. Але ми не комерційна організація, ми частина Збройних сил України, і в нас точно немає офісу в столиці.

— Наскільки небезпечна ваша робота?

У нас не так, як у штурмовиків. Але ми працюємо на лінії бойового зіткнення. І це небезпечна робота. І так, на нас полюють. Певно, через кількість уражень, яких ми завдаємо противнику, і якість нашої роботи. Якось ми підрахували, що лише за 2023 рік знищили ворожої техніки стільки, що її можна поставити одна за одною в колону від площі Українських героїв до Гаванського мосту в Києві.

Тому для наших ворогів ми достатньо пріоритетна ціль нарівні з артою або танками. Звісно, ми намагаємося убезпечити наших бійців. Наприклад, маємо свою РЕБ на транспорті, що перевозить бійців, на позиціях. Але це війна, і від ризику ніхто не застрахований.

Інститут сержантства

— Я знаю, що у вас дуже багато уваги приділяють розвитку інституту сержантства. Розкажіть, про що саме йдеться.

Ми все ж таки намагаємося інтегруватися в систему координат НАТО, а інститут сержантства — це один із їхніх стандартів. Якщо коротко, працюємо на те, щоб офіцери могли спокійно займатися плануванням бойової роботи, а сержантський склад повністю готував особовий склад до бойової роботи й забезпечував її якість.

Тобто офіцери — це як голова, у той час як умовні руки, ноги, тулуб — це сержанти плюс рядові особового складу. Офіцер планує, що треба завтра зробити, сержант дбає про все, що потрібно для того, щоб виконати завдання командира. Тобто командир сам не бігає, не шукає автівки, не перевіряє пальне. Саме для цього існують сержанти в нашому батальйоні. І саме вони займаються підготовкою особового складу.

Топові пілоти проводять курси підвищення кваліфікації, щоб піднімати до свого рівня якнайбільше бійців

Плюс, якщо в особового складу є вільний час, він теж витрачається на підготовку, на якусь організаційну роботу. Окрім того, що, звісно, люди після бойових виходів мають нормально поспати, поїсти, відпочити. Тобто навчання в нас відбувається безперервно. І топові пілоти проводять спеціальні курси підвищення кваліфікації у свій вільний час, щоб піднімати до свого рівня якнайбільше бійців.

Головний сержант БУБпАК “Ахіллес” 92-ї окремої штурмової бригади з позивним Янгрр

— Чи є у вас якісь параметри, за якими оцінюєте навчання?

Обов’язково є завдання, є програма — як теоретична, так і практична частини. Є внутрішні заліки, після яких бійці переходять на інший етап навчання Ми будуємо це із самого низу, щоб, поки комплектуємося, закладати оці підвалини, щоб вони працювали далі в автоматичному режимі. Це складно, це важко, але це треба робити.

Паралельно з виконанням бойових завдань ми зараз доукомплектовуємо батальйон. Тому, якщо хтось захоче до нас приєднатися, із задоволенням поспілкуємося. Ми починали як добровольчий підрозділ. Тут насильно мобілізованих нікого немає. І коли ми шукаємо людей, то шукаємо тих, хто добровільно разом із нами плечем до плеча знищуватиме ворога.

досвід ахіллес хід війни тактика безпілотник навчання