Не Сирським єдиним. Що треба реформувати в українській армії

Таку думку в інтерв’ю Texty.org.ua висловив один із офіцерів, який служить у штабі командування одного з родів військ. Ми зберігаємо його анонімність, щоб не наражати на ризики.

Радянська спадщина

Найбільша проблема, яка в нас є, — традиції Радянського Союзу, які зберігаються в армії досі. І ті, хто в армію прийшов свідомо й давно, з одного боку, є таким стовпом сталості, а з другого — абсолютно чітким якорем, який унеможливлює зміни. Мова йде про всіх, хто навчався не в українських університетах, а ще в радянських закладах. Вони можуть бути справжніми професіоналами, але не готові змінюватися і не готові приймати зміни. Вони не готові адаптуватися.

Зараз абсолютно незрозуміло, за якими принципами Сирський провадитиме свою діяльність. Відомо, що Залужний не вчився в радянських університетах, має прекрасну українську й західну освіту. І тому він інакше думає. Саме це підкреслено в багатьох аналітичних матеріалах щодо цієї фази війни.

Залужний не вчився в радянських університетах, а Сирський вчився, вони думають по-різному

Натомість Сирський має радянську освіту. Він не молодий офіцер, відповідно його більше тягне до радянської армії, він вчився в радянському університеті. І в цьому є небезпека.

Треба розуміти, що армія — це дуже велика машина. І вона добре працюватиме лише тоді, коли її робота побудована на правильній логіці. Якщо людина розуміє, що нею належно керують, тобто дають зрозумілі вказівки діяти в зрозумілий спосіб, вона їх може виконувати.

Радянська система таку історію не передбачає. Там усе просто: треба, от тобі наказ. Навіть коли зрозуміло, що наказ абсурдний, люди його виконають, але це демотивує будь-яку іншу їхню активність. Радянське в армії — це про безглуздість, про несправедливість, про спробу спонукати до дій через страх перед командиром. Але це не про мотивацію, не про нові рішення, не про пошук кращого рішення.

Саме тому радянські традиції не повинні розвиватися, їх треба обірвати. Має формуватися система, яка заохочуватиме появу нових традицій в армії.

Після нових призначень основний страх — щоб совок не розквітнув

Приклад — якщо людині присвоюють нове звання, вона за радянською традицією має випивати горілку й ковтати якісь зірочки (хоча в нас уже не зірочки). Це ж абсолютний совок. Але він і далі живе. Тому зараз основний страх — щоб совок не розквітнув, щоб була можливість щось робити не за радянськими лекалами.

Між старшими офіцерами і молодими є велика різниця

Між старшими офіцерами і молодими є дуже велика різниця. У силах ТрО свого часу була створена школа “Вишкіл капітанів”, у якій вчилися офіцери рівня командира взводу, командира роти. Вона, певно, була найкращою в країні, тому що була створена всупереч радянській системі за донорські гроші із залученням іноземного досвіду, відповідно до стандартів НАТО, але українськими інструкторами — бойовими офіцерами.

“Вишкіл капітанів” закрили, бо така структура виходить за межі мислення випускника радянського військового вишу

Але в січні 2024 року “Вишкіл капітанів” було передано з ТрО, здається, до сухопутних військ. І офіцерів, які на момент передачі школи вчилися, звільнили, навіть не давши їм довчитися. Чому так вчинили? Бо така структура виходить за стандартні межі мислення випускника радянського військового вишу.

Наприклад, я доповідаю своєму командуванню, що в нас багато людей, які прийшли з цивільного життя і служать у підрозділах за нашим напрямом. Ці офіцери абсолютно не розуміють, що мають робити. Нормативних документів дуже багато, і вони дуже спеціалізовані. Треба проводити якісь навчання, давати рекомендації, пояснення. Треба людей постійно вчити. У відповідь чую: для чого щось проводити, якщо є нормативні акти, там усе написано.

Найкритичніше, що в нас сьогодні є, — це люди, які прийшли ззовні, із цивільного життя. Вони звикли до якоїсь обґрунтованості, свободи, управління процесами через потребу, а не через наказ.

І так само люди хочуть поваги до себе, справедливості, виходячи вже з того досвіду, який у них є. Саме ці люди прагнуть навчання. Але воно майже неможливе. Навчання не вітається, попри те що скрізь проголошується його необхідність.

Українське військо — це зріз українського суспільства загалом. Тут в одному колективі можуть співіснувати не дуже далекі й прогресивні люди, патріоти й кадрові військові. І ця система, яка існує сьогодні, дає можливість виконувати всі правила й абсолютно нічого не робити. І ніхто тобі нічого не може сказати й зробити з тобою.

Хоча водночас є багато людей, які роблять якісь реально корисні речі, обходять ці нормативні акти, виступають такими позитивними рушіями змін.

Щоб наша армія вигравала, вона має функціонувати за іншими, ніж у ворога, принципами, вигрібати завдяки людському потенціалу.

Так, генерал Залужний мав неймовірно високий рівень довіри військових. І це дуже важливо. Це стрижень, навколо якого була побудована система управління і який у певному сенсі зменшував наслідки радянщини в армії. Довіра до головнокомандувача — це риса, яка давала нам суттєву перевагу перед армією ворога.

Залужний будував свою систему управління навколо довіри до нього. Це давало перевагу перед армією ворога

Це дуже важливо: військові мають довіряти своєму командуванню. Коли Міністерство оборони повідомляє через соцмережі, що ніякої відставки немає, а через кілька днів вона таки стається, про яку довіру може бути мова?

Не лише Сирський

Щодо очікувань. Найперше — це припинення радянських практик в управлінні, прийнятті рішень. Запровадження сучасних українських практик через імплементацію практик наших іноземних партнерів і власного досвіду Збройних сил України.

Є очікування, що командири, які справді є гідними і мають спроможність, бажання та досвід, просуватимуться по службі й дістануть можливість приймати рішення. Є також очікування, що інші командири, які не відповідають сучасним викликам цієї війни, будуть усунені від прийняття рішень.

Можливо, також ревізія причин сучасного стану в армії, виявлення тих проблем і причин, які заважають ефективно воювати. Наприклад, зміна базових нормативних документів, таких як Статути ЗСУ, Закон “Про військовий обов’язок та військову службу”, Положення про проходження військової служби громадянами України.

Має бути сформована нова нормативна база для війська

Загалом має бути сформована нова нормативна база для війська. Важливо також усвідомлювати, що вирішення багатьох питань лежить поза межами компетенції самого головнокомандувача. Зміна законодавства, формування державної політики в сфері оборони — це прерогатива міністра оборони, уряду, Верховної Ради, президента. В українській армії мають бути українські закони, зараз вони не українські, а пострадянські. У таких умовах ми занадто розраховуємо на роль безпосередньо головнокомандувача.

залужний сирський війна армія