Під носом в окупантів. Як волонтери постачали ліки в Херсон і ламали картинку пропагандистам

Щоправда, з часом окупанти почали закручувати гайки. Кілька разів довгоочікувані вантажі з ліками не добиралися до Херсона, бо російські військові їх грабували. Люди помирали, не дочекавшись рятівного уколу чи пігулки.

— Коли квітневу машину з медпрепаратами відібрали росіяни, ми цілий день мовчали. Ми не могли нічого робити, — згадує вона.

Після короткочасного нападу відчаю, волонтери "Котиків-патріотиків" брали себе в руки й починали все спочатку — знову збирали гроші, знову закуповували медикаменти, знову завозили медпрепарати в Херсон і роздавали людям.

Нещодавно Ірина отримала відзнаку Президента України "Золоте Серце" за свою волонтерську діяльність.

І, без зайвого пафосу, серце в неї золоте. Під час окупації Херсона Ірина навіть віддавала власні ліки вагітній жінці — останню розпочату пластинку гормонального препарату.

— Я можу й перебитися, а вагітна жінка не може. Невідомо, що там у неї народиться, якщо вона не буде тримати свій гормональний баланс у нормі, — так пояснила волонтерка мотиви свого вчинку.

Зараз Ірина та "Котики-патріотики" й далі допомагають херсонцям — збирають кошти та закуповують медикаменти для жителів звільненого міста.

Як вони рятували херсонців від медикаментозної кризи під час окупації та як росіяни тероризували волонтерів і містян — читайте в розповіді волонтерки Ірини Саліхової.

Далі — її пряма мова.

Як усе починалося

Ми з чоловіком почали волонтерити на другий день війни — 24 лютого були трохи в шоці. Потім міська лікарня попросила в херсонців про допомогу. Закликали приносити теплий одяг для тероборони, закрутки, продукти, медикаменти. Люди дуже швидко відгукнулися, але з медикаментами була проблема.

— Збираємо гуманітарку разом. Кажуть, прямо зараз на ХБК всього вдосталь, збираємо до Корабельної райради, – підписала це фото Ірина на своїй фейсбук-сторінці 26 лютого 2022 року.

На Антонівському мосту почався бій, що тривав чотири доби (з 24 по 28 лютого). Саме в ці дні лікарні били на сполох, бо не мали препаратів і перев’язувальних матеріалів.

Тож ми з чоловіком вирішили зайнятися медикаментозним напрямом.

Ранок у нас починався так: спочатку ми розвозили лікарів на роботу, потім — аптекарів, а далі влаштовували рейд по аптеках. Ми зрозуміли, що нашим військовим і лікарям не вистачає кровоспинних, знеболювальних, знезаражувальних і перев'язувальних матеріалів.

У ніч на перше березня був кривавий бій за Херсон — бій у Бузковому парку.

ДОВІДКА

Чотири десятки тероборонівців з автоматами та коктейлями Молотова вступили в бій з російськими окупантами на броньованій техніці. Офіційної інформації щодо кількості загиблих у цьому бою поки що немає. За словами волонтерки Ірини Саліхової, там загинули 13 осіб. Деякі з них були перебиті навпіл, бо по них просто гатили з танка чи міномета. Станіслав Вазанов — один з бійців, який брав участь у тому бою, розповів "Українській правді", що під час бою загинуло 18 осіб.

Допомога пораненим бійцям

Під час боїв на Антонівському мосту ми з чоловіком кілька днів їздили по аптеках — скуповували знеболювальні, кровоспинні, перев'язувальні матеріали та привозили їх у міську раду.

Потім побачили, що там є проблеми з координацією надання допомоги. Ми вирішили возити медикаменти безпосередньо в обласну лікарню, куди доставляли поранених.

Завідувачка аптеки при обласній лікарні допомагала нам збирати заявки від завідувачів відділень. Насамперед ми закривали потреби реанімації, потім — опікового, опісля — хірургії.

Тоді в нас були досить великі збори. Інколи по 300-400 тис. грн на день. Заявки на відділення були десь близько 100-140 тис. грн кожна. Потім в аптеках почали стрімко зникати медикаменти — люди в паніці нагрібали собі все, що могли.

Ми з чоловіком не могли впоратися. Катастрофічно бракувало рук. Так я за одну ніч зібрала команду з 17 людей. Ми назвали себе "Котики-патріотики". Це був кінець лютого.

Медикаментозна криза в окупованому Херсоні

Уранці 1 березня російські війська зайшли в Херсон.

Того дня кілька лікарів пішли пішки на роботу. Їдуть російські військові на танках, а поруч ідуть наші лікарі на роботу. З цими лікарями, на щастя, нічого не сталося. Аптекарі тоді мене послухалися й лишилися вдома.

Перші три доби взагалі нічого не працювало — жодної аптеки, жодного магазину.

У ці перші три доби росіяни вбили дуже багато людей — просто розстрілювали їх на вулицях. Когось випадково, когось прицільно.

Коли паніка й шок перших днів минули, ми побачили: крім кровоспинних, знезаражувальних і перев’язувальних матеріалів, у місті є проблеми з інсуліном. Тож ми вирішили зосередитися на допомозі людям з хронічними захворюваннями. Дістати ці препарати було нелегко.

Після окупації Херсона деякі аптеки закрилися і сказали, що не відкриватимуться до кінця війни, бо не хочуть ризикувати своїми життями. Тоді ніхто не думав, що це затягнеться надовго.

Ми знаходили такі аптеки завдяки фармацевтам, яких раніше розвозили на роботу. Вони допомагали виходити на власників аптек. Їх ми просили відкрити заклад на 3-4 год, щоб викупити необхідні препарати.

Так ми викупили десь чотири аптеки з інсуліном. У кожній було препаратів приблизно на 10 тис. доларів. Крім інсуліну ми також викуповували кардіопрепарати.

Одна з аптек відмовилася нам продавати все. У підсумку російські військові її просто розтрощили, винесли мікрохвильову піч, меблі й ліки (насамперед наркотики). Решту потім розграбували.

Як роздавали ліки хворим

Роздача ліків відбувалася двома шляхами: інсуліни ми завозили в лікарні, які централізовано видавали їх пацієнтам, а решту заявок опрацьовували самостійно.

І скажу чесно: самі, без лікарів, ми точно не впоралися б з роздачею інсулінів.

По-перше, лікарі мають доступ до бази інсулінозалежних, де можна побачити інформацію про кількість препаратів, яка ще залишилась у хворих. Для нас було дуже важливо, щоб інсуліни розділялися за потребою.

По-друге, у нас були дитячі інсуліни, які коштували 4-6 тис. грн. Дуже дорогі. Таких дітей у місті не дуже багато, тож лікарі мали навіть номери телефонів їхніх батьків. Вони телефонували їм і запрошували в лікарню забрати дитячий інсулін.

Щодо своєї бази даних, то в березні ми отримали близько 2000 заявок від херсонців. Це були заявки на всі ліки: від тиску до гормональних та онкопрепаратів.

У перші тижні окупації ми ці заявки розвозили адресно — люди просто боялися виходити на вулицю.

Ліки закінчилися. Що робити?

Коли в місті закінчилися всі запаси ліків, нам дуже допомагав миколаївський Червоний хрест. Вони доставляли нам інсуліни та інші препарати. Але цього все одно було надто мало, тож ми почали закуповувати ліки в інших містах.

Я через інтернет замовляла медпрепарати у Дніпрі, Києві, Львові, Одесі. Нам їх доставляли до Миколаєва. Потім або наші херсонські водії, або водії Червоного Хреста привозили їх у Херсон.

Тиск на українських волонтерів

Спочатку росіяни полювали за колишніми українськими військовими, активістами, посадовцями. Потім почали накривати волонтерські штаби.

Спершу нам довелося виїхати з першого пологового — після двох візитів російських військових головний лікар попросив нас не наражати персонал і пацієнток закладу на небезпеку.

Ми перевезли свій штаб і більше в офісі людей не приймали. Просто надсилали SMS з часом і місцем видачі допомоги. Зустрічалися десь у центрі пішохідної вулиці.

Загалом уже десь у квітні займатися волонтерською діяльністю в Херсоні стало важче.

По суті, на моїх очах накрили один з волонтерських штабів, дуже схожий на наш. Туди просто зайшли російські медіа й почали розповідати, що російські військові "накрилі штаб нацистов".

Я була шокована, адже приходила сюди регулярно (у нас тоді не було твоє / моє, ми ділилися, коли треба було закривати заявки від людей). Тобто я точно знала, що ці волонтери ніяк не допомагали військовим. Це був сигнал і для "Котиків-патріотиків". Я знала, що рано чи пізно вони прийдуть і за нами.

Одного дня десь о 22:30 мені зателефонували і сказали, щоб завтра до 07:00 мене вже не було в квартирі.

Ми виїхали до світанку, а о 12:00 у наш двір прийшли російські військові зі списком.

Ми виїхали до світанку, а о 12:00 у наш двір прийшли російські військові зі списком.

Згодом я дізналася, що це в Херсон приїхала чергова група зачистки ФСБ — вони відкрито почали полювання на волонтерів.

Коли ми збирали команду "Котиків-патріотиків", то домовилися: "торгувати обличчям" буду я, а решта не світитиметься. Тож я була в небезпеці.

Волонтери заважали пропагандистським картинкам

Через системну роботу херсонських волонтерів, які забезпечували більш-менш нормальне функціонування Херсона, росіяни довго не могли відзняти картинку, як їх радісно зустрічає місцеве населення.

Зокрема в березні окупанти привезли гуманітарну допомогу в центр міста, але майже ніхто не підійшов її брати. Вони там з камерами стояли-стояли, але зрештою до них підійшли лише три безхатьки.

З відчаю вони почали завозити автобуси з Криму. Їхні актори зі сльозами на очах і квітами в руках на камеру "зустрічали" російських військових.

Коли після цього пропагандистські медіа почали писати, шо херсонці зустрічають російських військових з квітами (а в нас тоді ще відбувалися проукраїнські мітинги), наші люди і справді почали приносити їм квіти — по дві гвоздики. Клали перед ними й говорили: "Отак ми вас зустрічаємо".

По суті, волонтери заважали росіянам зробити картинку, що херсонці радо біжать до них по допомогу. Саме тому вони оголосили полювання на волонтерів і саме тому я мала виїхати.

Виїхала в Одесу, але й далі займалася волонтерською діяльністю — ми збирали гроші, пакували машини волонтерської допомоги й відправляли їх в окупований Херсон. Волонтери, які на той час лишались у місті, роздавали медикаменти.

Окупанти грабували волонтерські машини

Дуже багато водіїв не доїжджало з волонтерською допомогою до Херсона. Хтось зникав безвісти. Декого відпускали, але з порожньою машиною. Нікому нічого, звісно, ніколи не повертали.

Наші волонтерські вантажі з медикаментами викрадали двічі. Уперше — у квітні, коли я ще була в окупованому Херсоні, вдруге — у жовтні, перед самим звільненням міста. В обох цих машинах були зокрема й дорогі онкопрепарати по 13-14 тис. грн за баночку.

Загалом росіяни вкрали в нас препаратів десь на 11 тис. доларів

Загалом росіяни вкрали в нас препаратів десь на 11 тис. доларів.

Коли це сталося вперше, у квітні, наша репутація дуже постраждала. Проросійські медіа писали, що насправді жодних ліків не було і я просто привласнила ці гроші. Деякі люди в це повірили. Тоді в нас дуже сильно впали збори, але ми все одно повторно збирали гроші, повторно закуповували медикаменти й доставляли їх людям. Мені боятися нічого — я відкрито про це говорила, називала суми, бо знаю, що моя совість чиста.

За цю жовтневу машину теж було дуже боляче. Якби я знала, що за кілька тижнів звільнять Херсон, то зробила б це відправлення пізніше.

Хоча Херсон звільнили й ситуація в місті покращилася, ми й досі закриваємо заявки — і старі, й нові. Адже постачання медикаментів ще не налагоджено, а у містян немає коштів на їх придбання. На жаль, попит на волонтерську допомогу поки що не зменшується.

Долучитися до допомоги «Котикам-патріотикам» можна тут: 5363 5423 2010 6991 — Саліхова Ірина.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання в межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства", що реалізується ІСАР Єднання в консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відбиває погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

волонтери ліки ісар громадянське суспільство окупація війна люди херсон