Загроза російського вторгнення. Як перемогти страх, коли ворог біля воріт
Вибух новин про «вторжение» в Україну змусив швидше битися серця багатьох людей. Як нейтралізувати знесилюючий страх, чи можна вірити московським новинам, що робити з родичами-панікерами?
Про це у свіжому випуску подкасту “Елементи живлення” розповіли співзасновник та головред ТЕКСТІВ Роман Кульчинський і психотерапевт-практик Дмитро Різниченко.
175 тисяч московських солдатів, які місять бруд неподалік кордонів України, не можуть вселяти почуття безпеки навіть нечисленним проросійським громадянам нашої країни. Війна вирівняє всіх, принесе страждання в кожний дім, тому хвилюються всі. Щоправда, різною мірою – залежно від вибору джерел інформації та часу, проведеного в соцмережах.
Контрольовані Москвою “видання” останніми тижнями значно збільшили подачу дезінформаційних матеріалів про потенційне вторгнення. Ще більше, ніж зазвичай, вони намагаються посіяти масову паніку та страх в українському суспільстві, засвідчує моніторинг дези ТЕКСТІВ.
Головний редактор ТЕКСТІВ Роман Кульчинський окреслив загальну мету московських пропагандистів. За його словами, їхня мета – посіяти зневіру в усьому, знецінити наші успіхи, висміяти все. Президент – клоун, парламент – цирк, громадяни – невдахи-маріонетки... Маніпулятори вклинюються в усі більш-менш дискусійні теми обговорень в українському суспільстві, поглиблюють суперечності, прагнуть, щоб ми не довіряли одне одному. А останнім часом хочуть, щоб до всього ми ще й панікували.
Інформаційна гігієна, особливо в такі моменти, як зараз, має вийти зі сфери особистого вибору чи політичних уподобань й стати фактором персональної та колективної безпеки. Ворог намагається знищити нас якщо не фізично, то психологічно. Допомагати їм у цьому самовбивчо.
Роман Кульчинський рекомендує вдумливо ставитися до своїх джерел інформації. Дослідники групи експертів ТЕКСТІВ, що відстежують московську пропаганду та визначають маніпулятивні публікації за допомогою штучного інтелекту, відзначають, що московська пропаганда в українському медіапросторі ведеться виключно російською мовою через маргінальні ЗМІ.
Ретельно обирайте джерела
Якщо ви хочете отримати картину світу, максимально наближену до реальності, – читайте національні україномовні мейнстримні медіа, до того ж відразу декілька, – радить Роман. А в соцмережах, де пропагандисти взагалі нічим не обмежені, довіряйте тільки тим, кого знаєте. Пости незнайомців піддавайте критичному осмисленню, особливо якщо вони надто емоційні.
Новини про вторгнення проникли в інформаційні бульбашки й тих, хто ретельно відбирає джерела, й навіть тих, хто намагається взагалі не читати новин.
Рівень тривожності останніми тижнями значно виріс, відзначає інший гість подкасту, психотерапевт Дмитро Різниченко: “Майже всі мої клієнти розповідають про суттєве зростання страху, викликаного останніми новинами. Такий великий сплеск тривожності та невпевненості в майбутньому я бачив тільки на початку епідемії, коли ніхто не міг спрогнозувати, як ситуація складеться завтра”.
Психологічна наука визначає три види реакції на сильний страх чи переляк, так звані 3F: fight, fly or freeze, тобто тіло готується битися, тікати чи просто завмирає.
Не залишайтеся наодинці зі страхами
Психотерапевти вважають, що задля уникнення найнебажанішої, останньої реакції нам важливо не залишатися наодинці зі своїми страхами. “Людині потрібна людина, – каже Дмитро. – Коли ми наодинці з собою, ми ростимо свій страх, і він керує нами, а не ми ним. Зустрічайтесь з тими, кому довіряєте, говоріть про свій стан, обговорюйте ситуацію. І дізнаєтесь, що ви не один такий. А коли ми разом – і чорт нам не страшний”.
Проговорювати страхи та свої реакції на нього знову й знову, аж поки ці розповіді стануть нудною та нецікавою історією навіть для нас самих – так можна знайти сили рухатися далі й відновити самоконтроль, навіть якщо страх буквально паралізує наше тіло й мозок.
Ворожа пропаганда невипадково цілить у довіру між людьми. Атомізація суспільства збільшує піддатливість пропаганді як з боку окремої особистості, так і групи загалом. Наодинці ми набагато більше схильні перебільшувати страхи, легше можемо повірити в нелогічні чи абсурдні конструкції маніпуляторів, самостійно “домалювати” картини, на які їм варто тільки натякнути.
Змінити наратив, сформувати власну історію
Наступний крок – “змінити наратив”, тобто сформувати власну історію навколо страху, в якій ми не жертви, а діяльні учасники формування майбутнього. Важливо не забувати про наші успіхи, дивовижні історії єдності, співчуття та героїзму, свідками яких усі ми були.
“Ви тільки подумайте, – каже Дмитро Різниченко, – які ресурси цей уламок імперії викидає на боротьбу з нами. Пропаганда, підкупи політиків, нарешті пряма військова агресія. І що вони отримали? Ми живі й будемо жити! Ніхто нас не здав, у нас світова підтримка й світле майбутнє. А що у них? Пристарілий диктатор і загроза громадянської війни, як він помре? Вони були членом G8, гравцем на світовій арені. А зараз? Виключені звідусіль. Погані хлопці, яким не подадуть руку в пристойній компанії. У них немає шансів проти нас”.
Нагадування собі про успішні історії нашого розвитку повернуть нам самоконтроль та надаватимуть сил – як психічних, так і фізичних, допоможуть приготуватися до будь-яких варіантів розвитку подій, навіть найгірших.
Так вже сталося, що наш сусід – проблемна країна, якій ми не догодили вже тільки тим, що існуємо. Цей факт не змінити, принаймні поки що. Значить, треба як змінити своє ставлення до новин, пов’язаних з цією країною, так і прийняти факт, що діапазон варіантів взаємодії з нею досить великий. І тоді поради військових експертів про методи партизанської боротьби не здаватимуться лячною дикістю, а нехай і вкрай небажаним, але всього-на-всього одним із можливих варіантів у боротьбі за виживання.
Геннадій Гармаш, автор подкасту “Елементи живлення”
